Справа № 307/4820/21
Закарпатський апеляційний суд
12.06.2023 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів ОСОБА_1 (головуючого, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/324/22 за апеляційною скаргою прокурора Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 06.05.2022.
Цим вироком:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та мешканка АДРЕСА_1 , яка фактично проживає в АДРЕСА_2 , громадянка України, із вищою освітою, одружена, вчитель Тячівської ЗОШ-2, несудима, засуджена:
- за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн;
- за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України визнана невинуватою та виправдана за відсутністю у її діях події та складу кримінального проступку.
Речовий доказ: копію міжнародного свідоцтва про вакцинацію/профілактику коронавірусної хвороби COVID-19 залишено при матеріалах кримінального провадження.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнана винною у вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
У вересні 2021 року, точну дату та час у ході проведення дізнання не встановлено, перебуваючи в приміщенні Тячівської ЗОШ № 2, з метою уникнення відсторонення від роботи у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з послідуючими змінами, ОСОБА_6 , умисно використала завідомо підроблений документ, міжнародне свідоцтво про вакцинацію/профілактику коронавірусної хвороби COVID-19, видане на її ім'я, посвідчене нібито лікарем клініко-діагностичної лабораторії ТОВ «Медекс плюс» ОСОБА_9 , шляхом надання його дирекції школи, достовірно знаючи, що вона не проходила установленої законом процедури отримання такого документу та, що такий є підробленим.
Крім того органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що в кінці червня 2021 року, точну дату та час у ході проведення дізнання не встановлено, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка
АДРЕСА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на пособництво у виготовленні підробленого документу, який видається установою, яка має право видавати такі документи і яке надає права, з метою використання його іншою особою, а саме, виготовленні завідомо підробленого міжнародного свідоцтва про вакцинацію/профілактику коронавірусної хвороби COVID-19, видане на її ім'я, яке посвідчене лікарем клініко-діагностичної лабораторії ТОВ «Медекс плюс» ОСОБА_9 , перебуваючи за місце проживання, що за вищевказаною адресою, через Інтернет мережу «Телеграм», в результаті оголошення відшукала невстановлену особу, стосовно якої відомості виділені в окреме кримінальне провадження, яка за грошову винагороду обіцяла їй виготовити завідомо підроблене свідоцтво про вакцинацію/профілактику коронавірусної хвороби COVID-19. З метою досягнення обумовленої домовленості, ОСОБА_6 через Інтернет мережу надала невстановленій досудовим розслідуванням особі свої анкетні дані, які було використано під час виготовлення завідомо підробленого міжнародного свідоцтва про вакцинацію/профілактику коронавірусної хвороби COVID-19, видане на її ім'я, яке посвідчене лікарем клініко-діагностичної лабораторії ТОВ «Медекс плюс» ОСОБА_9 , при цьому, згідно відповіді ТОВ «Медекс плюс» за вихідним № 348 від 20.12.2021, громадянці ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканці АДРЕСА_2 , вакцинація від коронавірусної хвороби (COVID-19) у ТОВ «Медекс плюс» не проводилась, міжнародне свідоцтво про вакцинацію/профілактику не видавалось, а також лікар ОСОБА_9 у ТОВ «Медекс плюс» не працює і не працювала.
В подальшому, у середині липня 2021 року, невстановлена досудовим розслідування особа, зустрілася в м. Ужгороді Закарпатської області, неподалік залізничного вокзалу та передала ОСОБА_6 , підроблений офіційний документ, який не відповідає аналогічним бланкам документів, що знаходиться в офіційному обігу на території України, та виготовлений не підприємством, що здійснює випуск даної продукції, міжнародне свідоцтво про вакцинацію/профілактику коронавірусної хвороби COVID-19, видане на ім'я, з наданням права для забезпечення його особистих потреб за, що остання сплатила грошові кошти у сумі 1500 грн. (Зміст та пунктуація обвинувального акту збережені).
Ці дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, як пособництво у підробленні офіційного документа, який видається установою, яка уповноважена на виконання функцій держави, яка має право видавати документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його особою.
Виправдовуючи ОСОБА_6 за вказаним обвинуваченням, суд першої інстанції зазначив, що надання невстановленій особі своїх анкетних даних, які були використані під час виготовлення завідомо підробленого міжнародного свідоцтва про вакцинацію/профілактику коронавірусної хвороби COVID-19, видане на її ім'я, не може кваліфікуватися як пособництво у сенсі ч. 5 ст. 27 КК України, оскільки ОСОБА_6 не вчинила жодної дії зазначеної у вказаній нормі закону. Саме по собі надання особі, яка має намір виготовити завідомо підроблений документ, своїх анкетних даних вказаною нормою не може вважатись пособництвом. При цьому, судом констатовано, що орган дізнання в обвинувальному акті не зазначив, яку саме дію, вказану в ч. 5 ст. 27 КК України, вчинила обвинувачена ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду від 06.05.2022 відносно ОСОБА_6 , в частині визнання невинуватою та виправдання за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винною у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України і призначити їй покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 100 (сто) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
-3-
що становить 1700 (одну тисячу сімсот) грн; за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 100 (сто) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одну тисячу сімсот) грн. Вобґрунтування своїх вимог прокурор зазначає про незаконність, необґрунтованість та невмотивованість постановленого щодо ОСОБА_6 вироку, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність. Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження, не здійснив перевірку їх доказами і не дав їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, внаслідок чого безпідставно виправдав ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України. Посилаючись на ст. 374 КПК України прокурор зазначає про те, що мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у виправдувальний вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого. З цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку, однак виправдовуючи ОСОБА_6 за відсутністю у її діях події та складу кримінального проступку, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, суд не дотримався цих вимог закону. Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання, надані ОСОБА_6 в суді про визнання нею вини у вчиненні інкримінованих їй кримінальних проступків, однак в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, суд дійшов висновку про відсутність у діях обвинуваченої події та складу цього кримінального проступку, посилаючись на те, що надання особі, яка має намір виготовити завідомо підроблений документ, своїх анкетних даних, не вважається пособництвом. Ці висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. За таких обставин, оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування відсутності у діях ОСОБА_6 події та складу кримінального проступку, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнавши ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні цього кримінального проступку та виправдав обвинувачену, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, внаслідок чого обвинувачена уникнула кримінальної відповідальності за скоєний проступок, не понісши таким чином кримінального покарання.
Заслухавши доповідь судді, промову прокурора ОСОБА_5 , яка частково підтримала апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченої ОСОБА_6 , яка частково підтримала апеляційну скаргу, перевіривши та дослідивши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
-4-
За приписами ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права та згідно з конституційними засадами і принципами судочинства. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим, зрозумілим та чітким, і не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені доказами, оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному й неупередженому дослідженні під час судового розгляду з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку доказів (ч. 3 ст. 370 КПК України з урахуванням ст. 94 цього Кодексу).
Вмотивованим є судове рішення у якому наведені пояснення (мотиви), чому суд вважає ту або іншу обставину доведеною чи недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Вмотивованість судового рішення забезпечується не лише наявністю у ньому мотивувальної частини, а й наведенням у ній оцінки та відповіді на кожен доречний, важливий і вирішальний аргумент сторони судового провадження.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 закріплено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вказаних вимог закону судом першої інстанції у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 не дотримано.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Умовою застосування такого судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження як події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчинені за обставин, викладених в обвинувальному акті, так і виду та розміру завданої шкоди, що згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України входить до предмету доказування у кримінальному провадженні.
За змістом вказаної вище норми закону суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Відтак, якщо будь-яка з наведених обставин заперечується учасниками судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а обмеження дослідження доказів, як процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, застосована бути не може.
-5-
Як визнано практикою Європейського суду з прав людини і про це вказано в рішенні від 15.07.2010 у справі «Олександр Смірнов проти України», органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатись на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або для обґрунтування своїх рішень.
Однак, суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження та постановляючи вирок щодо ОСОБА_6 вказаних вимог закону не дотримався.
Як вбачається зі змісту вироку, кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 було розглянуто судом без дослідження заявлених учасниками судового провадження доказів в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до якого суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумніву у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Проте, зміст журналу судового засідання від 05.05.2022 та відтвореного апеляційним судом звукозапису цього судового засідання свідчать про те, що зазначені вимоги кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції дотримані не були, оскільки суд першої інстанції, після виконання дій, передбачених статтею 348 КПК України, у зв'язку із повним визнанням ОСОБА_6 вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, врахувавши думку тільки прокурора, прийняв рішення не досліджувати всі докази у кримінальному провадженні та продовжив розгляд даного кримінального провадження без роз'яснення ОСОБА_6 положень ч. 3 ст. 349 КК України, відповідно до яких суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно обвинувачений розуміє зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що його визнання є добровільним, та не роз'яснив сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Зазначені обставини свідчать про порушення судом першої інстанції принципу безпосередності дослідження доказів, що призвело до порушення права обвинуваченої на захист, а також презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, які передбачені ст. 7 п. 10, 13, 16 КПК України і є вимогами, що містять загальні засади кримінального провадження, які за своїм змістом та формою повинні бути суворо дотримані.
При цьому апеляційним судом враховується висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, згідно якого відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто, законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
При викладених вище обставинах, колегія суддів вважає, що допущене судом першої інстанції недотримання встановленої законом процедури судового розгляду щодо обов'язку з'ясувати чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, є істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвалений вирок з викладених вище підстав підлягає безумовному скасуванню.
-6-
Вказані обставини є грубим порушенням судом першої інстанції права обвинуваченого на захист, оскільки відповідно до статті 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
На думку колегії суддів, допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, позаяк судом допущено вибірковий підхід до оцінки доказів, що суперечить як основним завданням кримінального провадження так і його основним загальним засадам, таким як верховенство права, законність та забезпечення змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, що обґрунтовано ставить під сумнів законність і справедливість вироку, а також позбавляє апеляційний суд підстав у цій частині визнавати чи не визнавати обґрунтованими доводи обвинувачення.
Відповідно до ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Апеляційний суд вважає, що недотримання судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 349 КПК України в даному конкретному випадку є відповідно до ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило повно та всебічно розглянути кримінальне провадження і постановити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому враховуючи, що розгляд провадження судом першої інстанції відбувався за скороченою процедурою, без дослідження доказів, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені судом першої інстанції порушення, у зв'язку з чим вказані обставини згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , обвинуваченої за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України, судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є безумовною підставою для скасування судового рішення та призначення відповідно до ст. 415 КПК України нового розгляду в суді першої інстанції.
При новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції необхідно з чітким дотриманням вимог кримінального процесуального закону допитати обвинувачену ОСОБА_6 , свідків у кримінальному провадженні, всебічно, повно й об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, дати відповідну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України.
Оскільки підставами для скасування вироку суду є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, тому колегія суддів позбавлена можливості перевірити решту доводів апеляційної скарги прокурора, в тому числі щодо призначеного покарання. Такі доводи підлягають перевірці при новому судовому розгляді кримінального провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
При новому розгляді кримінального провадження, суду першої інстанції необхідно усунути встановлені недоліки, всебічно, повно й об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора в
-7-
частині визнання ОСОБА_6 невинуватою та виправдання її за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, дати відповідну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 06.05.2022 скасуванню, а матеріали кримінального провадження направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 06.05.2022 щодо ОСОБА_6 , обвинуваченої за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 в суді першої інстанції в іншому складі.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді