Справа № 369/8656/21
Провадження № 2/369/673/23
Іменем України
13.06.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Світлак Ю. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/8656/21 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни назви - Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту,
У червні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 800003684. На забезпечення виконання зобов'язання між сторонами було також укладено Іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222482400:03:003:0107.
В зв'язку з невиконанням відповідачкою зобов'язань за кредитним договором АТ «Альфа-Банк» розпочало процедуру звернення стягнення на іпотечне майно. В процесі звернення стягнення АТ «Альфа-Банк» стало відомо про неможливість вчинення такої дії, оскільки постановою ВДВС Києво-Святошинського РУЮ від 20 березня 2009 року 293/10 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 та заборону його відчуження.
За таких обставин АТ «Альфа-Банк» позбавлене можливості забезпечити виконання боржником покладених на неї обов'язків за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222482400:03:003:0107.
Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд:
1.звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222482400:03:003:0107, накладеного постановою ВДВС Києво-Святошинського РУЮ 293/10 від 20 березня 2009 року;
2.вирішити питання про розподіл судових витрат.
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 29 червня 2021 року відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 вересня 2021 року № 286 на підставі рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 липня 2021 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_2 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення з посади судді, відсторонення судді ОСОБА_2 від здійснення правосуддя призначено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за результатами якого справу призначено судді Фінагеєвій І. О.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду.
У січні 2023 року судом отримано клопотання позивача про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, про дату час та місце слухання справи сповіщена належним чином, причини неявки не повідомила.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи представника позивача, викладені в позовній заяві, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 21 квітня 2008 року укладено іпотечний договір № 800003684-И в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 800003684 від 21 квітня 2008 року, включаючи всі додаткові угоди до кредитного договору, укладені до та після укладення Іпотечного договору.
Предметом Іпотечного договору стала земельна ділянка площею 0,1199 га, кадастровий номер 3222482400:03:003:0107, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 21 квітня 2008 року було внесено запис № 7061808 про обтяження земельної ділянки площею 0,1199 га, кадастровий номер 3222482400:03:003:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , на підставі Іпотечного договору від 21 квітня 2008 року № 800003684-И.
09 червня 2009 року реєстратором Київської обласної філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України було внесено запис № 8783882 про накладення арешту на іпотечне майно, а саме земельну ділянку площею 0,1199 га, кадастровий номер 3222482400:03:003:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі постанови ВДВС Києво-Святошинського РУЮ від 20 березня 2009 року № 293/10.
Відомості про вказаний іпотечний договір були внесені 28 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. в Державний реєстр іпотек за номером 10678. Іпотекодержателем зазначено ПАТ «Альфа-Банк».
Відповідно до Протоколу № 2/2018 від 26 квітня 2018 року річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів» від 16 листопада 2017 року Загальними зборами акціонерів було прийнято рішення змінити тип акціонерного товариства з публічного на приватне, а також змінити найменування акціонерного товариства на АТ «Альфа-Банк», яке відповідно до статуту є, зокрема, правонаступником усіх прав і зобов'язань ПАТ «Альфа-Банк», яке було правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «Альфа-Банк».
Відповідно до Протоколу № 2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 18 серпня 2022 року назву АТ «Альфа-Банк» було змінено на АТ «Сенс Банк».
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Позивач вважає порушеним своє право на забезпечення виконання відповідачем обов'язків за кредитним договором шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, належне на праві власності відповідачці ОСОБА_1 , в зв'язку з чим просить суд звільнити з під арешту майно, що належить боржнику.
Статтями 575, 577 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Статтею 44 Закону України «Про виконавче провадження» встановлена черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення вартості заставленого майна.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Зі змісту наведених норм права випливає, що у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання на момент пред'явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов'язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов'язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/7842/16, від 19 листопада 2019 року у справі № 137/2080/18-ц та від 30 червня 2021 року у справі № 337/800/19, від 27 липня 2022 року у справі № 138/3277/15-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 335/92/20.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З наданих до суду позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 станом на 21 квітня 2021 року була власником іпотечного майна, а саме земельної ділянки, площею 0,1199 га, кадастровий номер 3222482400:03:003:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, наявність накладеного державним виконавцем арешту на об'єкт нерухомого майна порушує права АТ «Сенс Банк» (АТ «Альфа-Банк» до зміни назви) на задоволення своїх вимог за кредитним договором, зобов'язання за яким не виконані боржником належним чином, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на спірну земельну ділянку, належну на праві власності іпотекодавцю та боржнику ОСОБА_1 . На момент накладення вказаного арешту АТ «Сенс Банк» не було власником нерухомого майна, а тому зазначення у позовній заяві про те, що позивач є іпотекодержателем цілком відповідає фактичним обставинам, які існували на момент вчинення виконавчих дій - накладення арешту на спірне майно, а наявність в Державному реєстрі відомостей про обтяження нерухомого майна порушує право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за кредитним договором шляхом звернення стягнення на це майно.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ «Сенс Банк» (до зміни назви - АТ «Альфа-Банк»), які підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позову АТ «Сенс Банк» (до зміни назви - АТ «Альфа-Банк») було сплачено 2 270,00 грн судового збору, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни назви - Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.
Звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222482400:03:003:0107, накладеного постановою ВДВС Києво-Святошинського РУЮ 293/10 від 20 березня 2009 року.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни назви - Акціонерне товариство «Альфа-Банк) (ЄРДПОУ 23494714, адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. О. Фінагеєва