14 червня 2023 року Справа № 160/4207/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
06.03.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2019 року по 22.02.2023 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2019 року по 22.02.2023 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 25.12.2015 року по 25.01.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Проте, відповідач не здійснював нарахування та виплату індексації грошового. Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 року у справі 320/6218/21, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. На виконання рішення суду, відповідачем 23.02.2023 року виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 130392,24 грн., тобто з порушенням строку, у зв'язку з чим він має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 року було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 29.03.2023 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
08.05.2023 ухвалою суду було витребувано у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України довідку про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , складену відповідно до вимог п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
12.06.2023 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про поновлення пропущеного відповідачем з поважних причин строку для подання відзиву на позовну заяву, відзивом на позовом та на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, надав до суду довідку про розмір грошового забезпечення за два останніх повних місяців служби ОСОБА_1 ..
Керуючись положеннями ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд постановив продовжити відповідачу, встановлений в ухвалі суду про відкриття провадження у справі, строк для подання відзиву на позов та долучити відзив до матеріалів справи.
У відзиві на позов представник відповідача зазначає, що позовні вимоги є незаконними, не обґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав. Так, трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і прядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Окрім того, зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки до спірних правовідносин слід застосовувати тримісячний строк, встановлений КЗпП, у зв'язку з чим граничним строком звернення позивача до суду є отримання виплат по грошовому забезпеченню. На день виключення зі списків особового складу позивач був повністю забезпечений грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Всі виплати здійснено в належних розмірах, тому для виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не має ніяких підстав. Здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, позивачем не оскаржувалися. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 25.12.2015 року по 25.01.2019 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.01.2019 року №22 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, направлено для постановки на військовий облік до Верхньодніпровського РВК Дніпропетровської області.
З матеріалів справи вбачається, що Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України на виконання рішення суд від 03.11.2021 року у справі №320/6218/21, 23.02.2023 року здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення у сумі 130392,24 грн., що підтверджується копією виписки по картковому рахунку.
Вважаючи, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991р. “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”.
Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 року у справі №320/6218/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.12.2015 року по 25.01.2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що індексація грошового забезпечення позивача нарахована у сумі 130392,24 грн., була перерахована відповідачем 23.02.2023 року на картковий рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.
Таким чином, не проведення з вини Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплати індексації грошового забезпечення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 25.01.2019 року та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 23.02.2023 року, суд доходить висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 25.01.2019 року по 23.02.2023 року.
Доказів проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті індексації грошового забезпечення, суду не надано.
При цьому, суд зазначає, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 “Про судове рішення в адміністративній справі”, задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 08.06.2023 року за №121 грошове забезпечення позивача за листопад 2018 року складало 10728,98 грн. та грудень 2018 року - 10728,98 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (10728,98 грн. + 10728,98 грн.) /61 (кількість днів в листопаді та грудні 2018 року) = 351,76 грн.
Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 523770,64 грн., виходячи із наступного розрахунку (351,76 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 1489 (кількість днів затримки з 25.01.2019 року по 13.02.2023 року)).
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою індексації грошового забезпечення в розмірі 130392,24 грн., суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в розмірі 523770,64 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої індексації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 130392,24 грн. (частка індексації грошового забезпечення) / 523770,64 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 25.01.2019 року по 13.02.2023 року (1489 днів)) х 100 = 24,89 %.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 24,89 % становить: 351,76 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 24,89 % = 87,55 грн.; 87,55 грн. х 1489 (днів затримки розрахунку) = 130361,95 грн.
Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 130361,95 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не підлягають задоволенню.
Разом з тим, з метою ефективного захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог та стягує з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Таким чином, в даному випадку підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 130361,95 грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд вказує, що ці доводи є помилковими з огляду на те, що повний розрахунок з позивачем відповідачем було проведено на виконання рішення суду 23.02.2023, і саме з цієї дати розпочинається перебіг строку на звернення до суду. З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач звернувся до суду 04.03.2023, тобто в межах строку, встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частини 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2019 року по 22.02.2023 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 26.01.2019 року по 22.02.2023 року в розмірі 130361,95 грн. (сто тридцять тисяч триста шістдесят одна гривень дев'яносто п'ять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець