Номер провадження: 22-ц/813/3574/23
Справа № 522/661/17
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Комлева О. С.
06.06.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року, постановленого під головуванням судді Чернявської Л.М., повний текст складено 02 червня 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та поданий до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі гривневого еквіваленту 25 000 доларів США за курсом НБУ на дату винесення судового рішення, а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 проценти за користування позикою у розмірі гривневого еквіваленту 23 250 доларів США за курсом НБУ на дату винесення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що17 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була укладена Кредитна угода. На підставі якої ОСОБА_2 надає позику шляхом банківського переказу на банківський рахунок ОСОБА_3 25000,00 доларів США. Факт переводу грошових коштів підтверджується Заявою на грошовий переказ від 17 жовтня 2011 року. Згідно Кредитної угоди строк повернення грошових коштів до 31 грудня 2011 року. Однак станом на момент подання позову взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, кошти не повернув. У зв'язку з чим, виникла заборгованість у розмірі 25000 доларів США та з процентів за користування позикою у розмірі 23250 доларів США, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Фатєєва І.В., представник ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим через неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок їх неправильного дослідження та оцінки.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги адвокат Фатєєва І.В., зазначила, що судом не надано належної оцінки електронному листуванню, яке протягом 5 років активно вели між собою позивач та відповідач з приводу повернення боргу.
На думку апелянта, моментом пред'явлення вимоги є 31 березня 2016 року, позов про стягнення заборгованості за договором був пред'явлений до суду 13 січня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності.
В результаті не врахування частини наданих позивачем доказів, а саме електронної переписки, суд дійшов помилкового висновку щодо застосування строків позовної давності, в результаті чого прийняв незаконне рішення.
Рішення суду в частині суми кредитної заборгованості та відсотків сторонами не оскаржується.
Відзиву до апеляційного суду не надходило.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання призначене на 06 червня 2023 року ОСОБА_3 не з'явився, був сповіщений належним чином (а.с. 36-37 т. 3).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Фатєєвої І.В., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 17 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була укладена Кредитна угода, на підставі якої позивач надавав позику шляхом банківського переказу на банківський рахунок ОСОБА_3 25000 доларів США. Факт переводу грошових коштів позивач підтвердив наданою заявою на грошовий переказ від 17.10.2011 року. Відповідно до наданої кредитної угоди строк повернення грошових коштів до 31 грудня 2011 року.
Позивачем надана кредитна угода, яка укладена між фізичними особами, однак, відповідно до ст. 1054 ЦК України (на момент виникнення спірних відносин) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Дане визначення терміну банк міститься в ст. 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність».
Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України, ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Аналізуючи норми вищевикладених статей, сторонами кредитного договору є кредитодавець (банк або інша фінансова установа, яка має дозвіл на надання фінансових послуг) та позичальник (фізична або юридична особа).
Висновки суду про те, що надана позивачем кредитна угода за своєю природою є договором позики, а не кредитним договором є вірними.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи представником ОСОБА_4 та самим відповідачем заявлялось, що відповідач не визнає позов, заперечує факт укладення зазначеної угоди та наявність його підпису на зазначеному документі.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2021 року за клопотанням представника відповідача у справі була призначена судово-почеркознавча експертиза, на вирішення якої поставлено питання: Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 у документі мовою документа «КРЕДИТНОЕ СОГЛАШЕНИЕ, укладеного між « ОСОБА_3 и ОСОБА_2 » 17.10.2011 года» тією особою, від імені якої він зазначений, ОСОБА_3 чи іншою особою?
Згідно з висновком експерта № 21-1798 судово-почеркознавчої експертизи від 04 червня 2021 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_3 у наданому на експертизу документі «КРЕДИТНОЕ СОГЛАШЕНИЕ» від 17.10.2011 на суму 25000 доларів США, укладеному між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , розміщений графі: «ОСОБА_3», виконаний самим ОСОБА_3 .
Колегія суддів вважає, що суд на законних підставах прийняв до уваги висновок експерта № 21-1798 судово-почеркознавчої експертизи від 04 червня 2021 року, як належний та допустимий доказ, який встановлює обґрунтованість позовних вимог та спростовує твердження відповідача щодо невідповідності його підпису.
З урахуванням викладеного, висновки суду про те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення грошових коштів в гривневому еквіваленті 25000 доларів США, що за курсом НБУ на дату прийняття заочного рішення становить 731 250 грн., курс НБУ на дату прийняття рішення становить 29,25 грн. за один долар США є вірними та відповідають обставинам справи у відповідності до наданих доказів.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду про те, що у зв'язку з тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання, щодо повернення грошових коштів в строк, передбачений Договором, на підставі ст. 1048 ЦК України у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по процентам за користування позикою, оскільки відповідають у відповідності до встановлених обставин відповідають вимогам закону.
Щодо застосування строків позовної давності, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено наступне.
Судом встановлено, що 17 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була укладена Кредитна угода, предметом якої є грошові кошти в розмірі 25000 доларів США, строк повернення кредиту до 31.12.2011 року.
Отже, в договорі передбачений кінцевий термін повернення отриманих коштів 31.12.2011 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено, крім боржника, уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Судом встановлено, що договір позики, укладений між сторонами є строковим, і цей строк обмежується датою 31.12.2011 року.
Звертаючись до суду позивачем зазначено, що протягом п'яти років позивач та відповідач активно вели переписку по електронній пошті з приводу виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань. Оскільки, 31.03.2016 року позивач надіслав лист відповідачу з проханням повернути борг на електронну пошту відповідача, але ніяких дій щодо повернення боргу відповідач не здійснив, то з цього моменту був визначний момент пред'явлення вимоги, а позов про стягнення заборгованості пред'явлений 13.01.2017 року тобто в межах строку позовної давності.
Висновки суду про те, що з листування та відповідних повідомлень не вбачається можливим встановити осіб між якими відбувалось зазначене позивачем листування є вірними.
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в цифровій формі, яка містить дані про обставини справи, що мають значення. Електронні докази можуть мати різну форму, в тому числі і електронного документа.
До електронних документів відносять графічні зображення, які можуть зберігатися на портативних пристроях, картках пам'яті чи в будь-якому іншому місці збереження даних (наприклад, у мережі Інтернет). Так, електронним доказом може бути інформація з переписки у чаті, на веб-сайті, електронний лист з поштового сервісу тощо. Для фіксування електронного доказу переважно робиться його електронна копія, яка часто має форму скріншота. Тобто скріншот не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Отож, така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає. Також можна подавати роздрукований скріншот, як паперову копію електронного доказу посвідчений підписом і з вказаною датою.
З огляду на вищевикладене, зазначені листи на законних підставах не були прийняті судом, як належний та допустимий доказ в розумінні ст. 100 ЦПК України, з урахуванням того, що дані листи не посвідчені належним чином.
За правилами статей12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки суду про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач визнавав боргові зобов'язання та погодився на відстрочку повернення боргу відповідають обставинам справи.
Також матеріали справи не містять доказів того, що строк позовної давності був перерваний.
Оскільки, позивачем не доведено, що відповідачем вчинено дії, що свідчить про визнання ним свого боргу за спірним договором позики від 17.10.2011 року, у суду були відсутні підстави для застосування правил переривання перебігу позовної давності за вказаним договором позики.
При цьому ст. 264 ЦК України свідчить про те, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що з позовом про стягнення заборгованості до суду ОСОБА_2 звернувся лише у грудні 2016 року, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з пропуском позовної давності.
При цьому, з заявою про поновлення строку, пропущеного з поважних причин, позивач не звертався.
Вказані висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та з ними погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги адвоката Фатєєвої І.В., представника ОСОБА_2 про те, що судом не надано належної оцінки електронному листуванню, яке протягом 5 років активно вели між собою позивач та відповідач з приводу повернення боргу, колегія суддів вражає необґрунтованими, за наступних підстав.
Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частини перша та друга статті 100 ЦПК України).
Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_2 в якості доказів переривання строків позовної давності надав скріншоти листування, з яких вбачається, що листування велось з елктронної адреси , (а.с. 28-29 т. 1).
Електронна адреса ОСОБА_3 , яка ним зазначена у заявах, які адресовані суду зазначена, як ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 150 т. 1).
ОСОБА_2 не надано доказів про належність електронної адреси, з якої велось листування, саме ОСОБА_3 .
Більш того, в суді апеляційної інстанції, адвокат Фатєєва І.В., представник ОСОБА_2 , пояснила, що в них відсутні доказі про те, що листування про визнання боргу велось саме з електронних адрес, які належали ОСОБА_3 , що підтверджується журналом судового засідання.
Також колегія суддів, звертає увагу, що електронні докази, не були надані на електронному носії, а також не скріплені електронним підписом, що свідчить про те, що надані до суду листи не посвідчені належним чином.
Доводи про те, що моментом пред'явлення вимоги є 31 березня 2016 року, позов про стягнення заборгованості за договором був пред'явлений до суду 13 січня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності, є безпідставними, оскільки належних доказів того, що позивачем не пропущений строк позовної давності до суду надано не було.
Доводи про те, що в результаті не врахування частини наданих позивачем доказів, а саме електронної переписки, суд дійшов помилкового висновку щодо застосування строків позовної давності, в результаті чого прийняв незаконне рішення, колегія суддів залишає без задоволення у відповідності до встановлених обставин на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Крім того, колегія суддів вважає, що вказані доводизводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 14 червня 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Є.С. Сєвєрова
______________________________________ Т.В. Цюра