Номер провадження: 22-ц/813/2135/23
Справа № 521/15990/20
Головуючий у першій інстанції Тополева Ю. В.
Доповідач Назарова М.
13.06.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Пінькової К.Ю.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в м. Одеса в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2
на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року, ухваленого Малиновський районним судом м. Одеси у складі: судді Тополевої Ю.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) про скасування арешту,
У вересні 2020 рок ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що позивачка є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 . В свою чергу ОСОБА_3 була спадкоємицею ОСОБА_4 , проте за життя не встигла оформити своїх спадкових прав. Таким чином, позивач є спадкоємицею і ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . При оформленні спадщини було виявлено наявність арештів майна ОСОБА_4 , які відображені в інформаційній довідці 187277350 від 02 листопада 2019 року. Позивач звернулася до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного управління юстиції в Одеській області з заявою про зняття арештів. Листом відповідача позивачу повідомлено, що всі виконавчі провадження, відкриті впродовж 2009-2015 років стосовно ОСОБА_4 , були закінчені, а матеріали виконавчих проваджень знищені. Через відсутність права на зняття арештів позивачу було рекомендовано звернутися до суду.
Тому із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ч. 1 ст. 1276 ЦК України, ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» просила суд скасувати арешти: 1) реєстровий номер 9024208 (згідно постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, АВ № 961890, 04.09.2009, Першого Малиновського відділу ДВС ОМУЮ, Сокол Ю.С., виконавче провадження № В-7/711 (2009), реєстровий № 9775569, реєстровий № 12570768; 2) реєстровий номер 9775569 (згідно постанови про відкриття виконавчого провадження, ВП 18917323, 27.04.2010, Першого Малиновського відділу ДВС ОМУЮ, ОСОБА_5 ); 3) реєстровий номер 12570768 (згідно постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, 32847036, 01.06.2012, Першого Малиновського відділу ДВС ОМУЮ, ОСОБА_6 ).
У відзиві на позовну заяву Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі позов не визнав, оскільки порядок зняття арешту по завершеним виконавчим провадженням визначено у п. 15 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5. У зв'язку із закінченням строків зберігання, виконавчі провадження, по яким були накладені арешти на майно ОСОБА_4 були знищені у порядку, передбаченому законодавством. Таким чином, арешти можуть бути знятті лише за рішенням суду в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». В обґрунтування заперечень зазначено і про неправильне коло учасників справи, так як позов пред'явлено до неналежного відповідача, яким повинен бути стягувач у виконавчому провадженні, в інтересах якого накладено арешт.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі про скасування арешту залишено без задовлення.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 особі свого представника адвоката Лімаренка В.Д. просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та скасувати арешти нерухомого майна, накладені на майно її спадкодавця - ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги є неврахування судом обставин, викладених у позові, а також зазначених позивачем норм Закону України «про виконавче провадження» з огляду на те, що вказані арешти мають бути скасовані судом; суд у виниклих правовідносинах захищає інтереси банків, які взагалі не є стороною у позові, не докладали жодних зусиль з відновлення відповідних боргів та стягнення коштів, вичерпали усі строки позовної давності, адже останню виконавчу справу було закрито в 2015 році, внаслідок чого суд порушив принцип змагальності та рівного відношення до доказів, має наперед виявлену значущість доказів, у справі, де права позивачки порушує саме виконавча служба. Оскільки позивачка не є стороною виконавчого провадження і ще не вступила у спадщину, не може оскаржити такі дії ДВС в адміністративному провадженні.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, що не є перешкодою в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України для розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та ніким по справі не оспорюється, що ОСОБА_1 є спадкоємицею за законом ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_7 , в свою чергу, була спадкоємицею ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом прийняття спадщини, проте спадщину оформити не встигла.
ОСОБА_1 02 березня 2019 року звернулася до Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_8 .
З листа Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеси від 26.11.2019 року № 26588 вбачається, що у відділі на примусовому виконанні перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3135/09, виданого Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» грошових коштів у розмірі 482239,58 грн, постанова про закінчення винесена 15.12.2010 року; виконавчого листа № 6-99/08, виданого Новоазовським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_4 на користь ЗАТ «Альфа Банк» грошових коштів у розмірі 103084,56 грн, постанова про закінчення винесена в 2010 році; виконавчого листа № 2-3135/09, виданого Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» грошових коштів у розмірі 103084,56 грн., постанова про закінчення винесена 30.06.2011 року, та п'ятнадцять виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави адміністративних штрафів, останнє з яких закінчено в 2015 році. Виконавчі провадження були знищені у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 11).
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначає, що при оформленні спадщини на майно ОСОБА_4 було виявлено наявність арештів його майна, що стало підставою для звернення до Державної виконавчої служби із заявою про зняття арештів.
Відмовляючи у задоволенні позову про зняття арештів з майна, на яке позивачка претендує як спадкоємець боржника ОСОБА_4 , суд виходив із незалучення позивачкою до участі у справі належних відповідачів АТ «УкрСиббанк» та АТ «Альфа Банк», в інтересах яких було накладено оспорюваний арешт на майно боржника ОСОБА_4 .
Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи, а помилкові доводи апеляційної скарги цих правильних висновків суду не спростовують з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто постановити рішення або ухвалу суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19) зробила висновок «що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) також зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Предметом спору в цій справі є звільнення з-під арешту нерухомого майна, належного ОСОБА_4 , на яке наявні арешти, зареєстровані в Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчужень об'єктів нерухомого майна від 04.09.2020, 27.04.2010, 01.06.2012, яке є спадковим майном, право на яке доводить ОСОБА_1 .
У справі, що переглядається, позивачка ОСОБА_1 пред'явила позовні вимоги до Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Головного управління юстиції в Одеській області, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно.
При цьому стягувачі, в інтересах яких був накладений арешт на нерухоме майно, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належними відповідачами чи про залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів позивачка не заявляла.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову через його пред'явлення до неналежного відповідача.
Саме таких висновків про застосування відповідних норм права дійшов Верховний Суд в постанові від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом обставин, викладених у позові, не ґрунтуються на наведених вимогах закону, оскільки перш ніж розглядати справу по суті, суд має визначитися із суб'єктним складом осіб, що беруть участь у справі, тобто осіб, пов'язаних матеріально-правовими вимогами та які мають як заявляти позов, так і відповідати за ним, виходячи із змісту заявлених вимог.
В даному випадку застосуванню підлягають саме висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження № 12-85гс19), що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а не відповідача, яким в даному випадку є фінансові установи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях.
Тому помилковим власним тлумаченням закону є думка заявниці, що суд у виниклих правовідносинах захищає інтереси банків, які взагалі не є стороною у позові.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск банками строків для стягнення боргів спадкодавця, то таке може вирішуватися лише під час розгляду справи з належним суб'єктним складом по виниклих спірних правовідносинах.
Як помилковим в даному випадку є і посилання заявниці на те, що оскільки вона не є стороною виконавчого провадження і ще не вступила у спадщину, то не може оскаржити такі дії ДВС в адміністративному провадженні, оскільки Верховний Суд в постанові д 03 травня 2023 року у справі №463/3251/22, в якій син намагався зняти шляхом оскарження бездіяльності держвиконавця накладення арешту на майно батька, що він бажав успадкувати, виснував, що «установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, заяву про заміну боржника у виконавчому провадженні не подавав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що він не є суб'єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке завершене, та обґрунтовано повернули йому скаргу.
Водночас суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу скаржника на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту його порушеного права, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Аналогічний висновок викладене у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22».
Саме лише посилання ОСОБА_1 на порушення судом принципу змагальності та рівного відношення до доказів у справі, де права позивачки порушує саме виконавча служба, не свідчить про неправильний висновок суду по справі.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком суду першої інстанцій щодо встановлених обставин справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси 30 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 13 червня 2023 року.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький