05 червня 2023 року Справа № 915/1097/20 (490/3568/21)
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченка О.В., при секретарі Сулеймановій С.М.,
за участю сторін:
позивач в судове засідання не з'явився,
від відповідача-1 (представник відповідача) - Царюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача-1: Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240, ел.пошта,
до відповідача-2: Державного концерну «Укроборонпром» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36)
про: відшкодування збитків,
у межах справи №915/1097/20 про банкрутство державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод», в якій:
боржник: Державне підприємство «Миколаївський суднобудівний завод»,
(54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240, ел.пошта msz.eng@ukroboronprom.com)
розпорядник майна: арбітражний керуючий Шалашний Леонід Олександрович (АДРЕСА_2, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/1097/20 про банкрутство Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (код ЄДРПОУ 14313240).
ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом б/н від 17.05.2021 до Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» про відшкодування збитків.
На виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.05.2021 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, позивачем подано до суду позовну заяву в новій редакції б/н від 14.06.2021, в якій позивач, посилаючись на приписи Постанови КМУ №848 від 21.09.1995, ЗУ №2464-6, № 1058-4, №1533-3, ст. 22 ЦК України, просить: « 1. Прийняти рішення відшкодувати збитки в повному обсязі відповідно ст. 22 ч.1 п1, п2,ч.3 ЦК України, які вже нанесені відповідачами, процесуальна співучасть, та які будуть то того часу поки не будуть внесені страхові внески по 15.04.2019р. день звільнення , відповідно законів України. 2. Розподіл судових витрат між сторонами відповідно ст. 133-142 ЦПК України і Закону «Про судовий збір»».
На виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.06.2021 про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано до суду позовну заяву в новій редакції б/н від 19.07.2021, в якій позивач, просить: « 1. Прийняти рішення відшкодувати збитки ст. 16 ч.2 п.8 ЦК України - стягнути всі реальні збитки в повному обсязі відповідно ст. 22 ч.1, ч.2 п.1,п2,ч.3 ЦК України, які вже нанесені відповідачами ДП «МСЗ» і ДК «Укроборонпром» процесуальна співучасть, та які будуть наноситись до того часу, кожен місць, рік, поки не будуть внесені страхові внески по 15.04.2019 день звільнення, відповідно ЗУ № 2464-6, Закону № 1058-4. А це різниця (6 років 1 місяць 21 день) між тою пенсією, яку отримую призначена з 16.04.2019р. за стад 35 років 3 місяці24 дні і тою яка була призначена за мій повний стаж 41 рік 5,5 місяці в разі якщо б страхові внески були сплачені відповідно законів до 20.5.2019р. різниця розрахунку ПФ за 6,1 років 21 день не менше 9000+6935,5 (по субсидії)+5040 (допомога по безробіттю) =20975,5 грн. - всего. Точна ціна позову може бути встановлена Судом при вирішенні справи відповідно ст. 176 ч 1, ч.2ЦПК України. 2. Розподіл судових витрат між сторонами ст. 133-142 ЦПК України і Закону «Про судовий збір».
Питання щодо відкриття провадження Центральним районним судом м. Миколаєва не вирішувалось.
Ухвалою суду від 20.08.2021 матеріалі справи №490/3568/21 були передані до Господарського суду Миколаївської області в провадженні якого перебуває справа №915/1097/20 про банкрутство ДП «Миколаївський суднобудівний завод».
24.09.2021 справа надійшла до Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою суду від 28.09.2021 було прийнято дану справу до провадження судді Ткаченка О.В., підготовче засідання призначено на 02.11.2021.
28.10.2021 до Господарського суду Миколаївської області від позивача надійшло клопотання б/н від 28.10.2021.
25.10.2021 до суду від відповідача-1 засобами електронного зв'язку надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 28.10.2021 задоволено.
02.11.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 02.11.2021, відповідно до якої зазначає про уточнення до позову: « 1.Точна ціна позову може бути встановлена судом при вирішенні справи відповідно ст. 163 ч.1, ч 2 ГПК України. 2. Розподіл судових витрат між сторонами ст.129, ст. 130 ГПК України в Закону «Про судовий збір». Також в заяві просить суд витребувати від ГУ ПФУ в Миколаївській області розрахунок пенсії.
У підготовчому засіданні 02.11.2021 було оголошено перерву до 25.11.2021.
18.11.2019 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 22.11.2021 задоволено.
24.11.2021 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 24.11.2021 про долучення до матеріалів справи документів.
25.11.2021 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 24.11.2021, в якому зазначає, що оскільки позивач не усунув визначених ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва недоліків позовної заяви, оскільки не вказав суму збитків, які просить відшкодувати та з кого конкретно підлягають стягненню ці збитки, вказану позовну заяву слід залишити без розгляду. Також вказав, що чинними нормами законодавства не передбачено права застрахованої особи на звернення до суду з метою зобов'язання платника єдиного внеску до виконання обов'язку по сплаті єдиного внеску, також не передбачено можливості реалізації відповідачем заявлених позивачем вимог. Зазначає, що ДП «МСЗ» та ДК «Укроборонпром» не є належними відповідачами у справі, оскільки ДП «МСЗ» несе відповідальність за несплату/ несвоєчасну/не у повному обсязі сплату внесків самостійно перед державою в особі її відповідальних органів (ГУ ДПС у Миколаївській області, УПФУ в Миколаївській області), а не перед застрахованою особою (позивачем); позивачем обраний неналежний, не ефективний, не конкретний, не доступний спосіб захисту порушеного права; позивачем не надано жодного доказу на підтвердження порушення його суб'єктивних прав. Також просить врахувати висновки Верховного Суду, викладених в постановах від 14.03.2018 у справі № 902/780/16, від 20.02.2018 у справі №910/14340/17, від 08.08.2018 у справі № 910/174/17, від 12.06.2018 у справі № 925/866/17, від 20.02.2018 у справі № 910/14424/17. Позивач не зазнав жодних втрат у зв'язку із знищенням або пошкодженням його майна; не здійснив жодних витрат для відновлення його порушеного права і не мусить їх робити та ним не доведено того, що невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо сплати єдиного внеску порушує його права.
У підготовчому засіданні 25.11.2021 було оголошено перерву до 09.12.2021.
Ухвалою суду від 25.11.2021, позивачу запропоновано у строк до 08.12.2021 надати суду відповідь на відзив, до якого в т.ч. надати: обґрунтований розрахунок позовних вимог окремо по кожній із заявлених позовних вимог (зазначивши виклад обставин, які позивач зазначає на підтвердження кожної із позовних вимог та докази на їх підтвердження); зазначити перелік позовних вимог окремо щодо кожного із відповідачів та вказати вимоги щодо кожного з них; зазначити знаходження у позивача або інших осіб оригіналів документів, доданих до позовної заяви; надати попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат; підтвердження відсутності подання іншого позову з такими самими вимогами до тих самих відповідачів з тим самим предметом. Вказану відповідь на відзив завчасно направити на адресу відповідачів, докази направлення надати до суду.
02.12.2021 до суду від позивача надійшли: відповідь на відзив; заява з процесуальних питань (з'ясування строку подання відзиву на позов); заява про витребування доказів в порядку ст. 81 ГПК України (розрахунку пенсії з 16.04.2019 з урахуванням періоду, який не був врахований (6 років 1 місяць і 21 день з дати призначення пенсії) внаслідок несплати відповідачем-1 страхових внесків до Пенсійного фонду України; перерахунок пенсії з 16.04.2019 з урахуванням стажу 41 рік 5,5 міс. за кожний місяць по грудень 2021 року.
06.12.2021 від позивача до суду надійшли: 1) клопотання про витребування доказів (витребувати у ГУ Пенсійного фонду України в Миколаївській області довідку - розрахунок пенсії позивача, якою вона була б з 16.04.2019 в разі, якщо були б сплачені страхові внески і стаж був зарахований 41 рік 5,5 місяців по 19.04.2019); 2) клопотання з процесуальних питань, зокрема, щодо доповнення відомостей, зазначення яких передбачено нормами ст. 162 ГПК України та про витребування переліку документів, що підтверджують процесуальну співучасть відповідача-1 та відповідача-2; 3) заяву про врахування судом у позовній заяві зміни, внесені позивачем даною заявою стосовно посилань на процесуальні норми (ГПК України, замість раніше зроблених посилань на ЦПК України); 4) клопотання про залучення до матеріалів справи копій документів - листа-відповіді Миколаївського обласного центру зайнятості від 12.03.2020 №18/10/847-20, листа-відповіді ГУ ПФУ в Миколаївській області від 19.11.2021р. №14874-14827/П-02/8-1400/21.
08.12.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи копії повідомлення про вручення поштового відправлення на адресу відповідача-1.
Ухвалою суду від 09.12.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі; призначено справу до судового розгляду по суті на 03.02.2022.
19.01.2022 до суду від відповідача-1 надано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 20.01.2022 задоволено
25.01.2022 до суду від позивача надійшли: заява б/н від 09.12.2021, заява б/н від 25.01.2022.
31.01.2022 до суду від позивача надійшли: клопотання б/н від 31.01.2022 про відкладення розгляду справи; заява б/н від 31.01.2022 про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 03.02.2022, яку занесено до протоколу судового засідання, судове засідання у справі відкладено на 03.03.2022.
03.03.2022 судове засідання не відбулось, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану із 24.02.2022 (Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX).
Через активні бойові дії на території Миколаївської області та міста Миколаєва та неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, було змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області (розпорядження Голови Верховного Суду "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей) від 22.03.2022 12/0/9-22).
Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області" від 25.07.2022 № 41 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.
Наразі господарська справа № 915/1097/20(490/3568/21) знаходиться на розгляді господарського суду Миколаївської області в провадженні судді Ткаченка О.В.
12.12.2022 до суду від позивача надійшла заява б/н від 12.12.2022, в якій останній уточнив позовні вимоги, просив не розглядати вимогу до відповідачів відносно страхового стажу 6 років 1 місяць 21 день, зазначивши, що підтримує вимогу щодо стягнення збитків в розмірі 11975,50 грн., з якої: 6935,50 грн. ( за недоотриману субсидію) та 5040,00 грн.( за недоотриману допомогу по безробіттю).
Ухвалою суду від 10.01.2023 повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду справи відбудеться 09.03.2023.
13.02.2023 до суду від позивача надійшла заява б/н від 13.02.2023 з додатками.
06.03.2023 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 06.03.2023 про розгляд справи без участі позивача за наявними матеріалами справи. Також в заяві просив: «Прийняти рішення відшкодувати збитки ст.16 ч.2 п.8 ЦК - стягнути всі реальні збитки в повному обсязі відповідно ст. 22 ч.1 п.1, п.2, ч.3 ЦК України, які з'явились в результаті багаторічного невиконання законів України, по недоотриманої субсидії 6935,5 грн. і допомоги по безробіттю 5040 грн. двох окремих сум, по яким ним надано докази. Всього ціна позову 6935,5+5050= 11975,5 грн.».
В судовому засіданні 09.03.2023 оголошено перерву до 05.06.2023.
Ухвалою суду від 09.03.2023, яку занесено до протоколу судового засідання, повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 05.06.2023.
05.06.2023 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 05.06.2023 про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами справи.
05.06.2023 в судове засідання позивач не з'явився.
Судом враховано, що явка позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача.
05.06.2023 в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні у відповідності до приписів ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вислухавши пояснення представника відповідача, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у період з 01.11.1977 по 15.04.2019 працював на Державному підприємстві «Миколаївський суднобудівний завод».
На день звільнення позивача була наявна заборгованість ДП «Миколаївський суднобудівний завод» перед позивачем по заробітній платі у загальному розмірі 68958,99 грн., яка була сплачена у повному обсязі 24.07.2019 та перерахована на картковий рахунок позивача ОСОБА_1 , що не заперечено позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, ДП «МСЗ» мало заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за попередні періоди.
12.11.2021 ГУ ДПС у Миколаївській області направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки), з якої вбачається, що заборгованість ДП «МСЗ» зі сплати єдиного соціального внеску станом на листопад 2021 року складає 84613386,18 грн., з яких: 29339678,03 грн. - недоїмка (основний борг), 2031767,31 грн. - штрафи, 53242040,84 грн. - пеня.
Окрім того, 18.11.2021 ухвалою Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1097/20 прийнято до розгляду заяву Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання кредиторських вимог в загальному розмірі 132760265,39 грн.
За твердженням відповідача, частина кредиторських вимог, що заявлені ГУ ДПС у Миколаївській області у розмірі 29907362,58 грн. (28437132,29 грн. - основний борг, 120487,76 грн. - штрафні санкції, 1349742,53 грн. - пеня) є заборгованістю ДП «МСЗ» зі сплати єдиного соціального внеску.
Як вбачається з даних Діловодства спеціалізованого суду (ДСС) на даний час вимога ГУ ДПС у Миколаївській області є нерозглянутою у зв'язку з перебуванням матеріалів справи №915/1097/20 в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.
Як зазначає позивач предметом позовних вимог, з урахуванням уточнень до позову, є відшкодування збитків, відповідно ст. 22 ЦК України, які виникли в результаті недоотриманої субсидії в розмірі 6935,50 грн (за період з травня 2018 року по квітень 2019 року) і допомоги по безробіттю 5040,00 грн., внаслідок несплати відповідачами єдиного соціального внеску в порушення вимог діючого законодавства.
Згідно частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Таким чином, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 24.07.2018 у справі №916/2408/17.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
За п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п.10 ч.1ст.1вказаного Закону страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно абз.1 п. 1 ч. 1ст.4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
На підставі ст.9 вказаного Закону: обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.2); обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.4); сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі договір про добровільну участь) (ч.5).
Відповідно до ст. 25 Закону: у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею (ч.2); суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (ч.3); орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом (ч.4); вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом (ч.5); за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення (ч.6).
У зв'язку з вищевикладеним вбачається, що непередбачено права застрахованої особи на звернення до суду з метою зобов'язання платника єдиного внеску до виконання обов'язку по сплаті єдиного внеску, також непередбачено можливості реалізації відповідачем заявлених позивачем вимог.
Отже, можна дійти висновку, що несвоєчасна сплата відповідачем (ДП «МСЗ») вказаного єдиного внеску не порушує прав позивача, оскільки обов'язок його своєчасної сплати та відповідальність за нарахування, утримання та виплату його до бюджету покладено на роботодавця, який виплачує дохід працівнику.
Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення збитків повинен навести та довести конкретні факти порушення його майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені внаслідок несплати ДП "МСЗ" єдиного соціального внеску і у результаті можливого задоволення його позовної вимоги, майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Суд враховує, що позивачем не доведено того, що невиконання відповідачем (ДП «МСЗ») своїх обов'язків щодо сплати єдиного внеску порушує його права. Ним не зазначено, в чому конкретно полягає порушення його прав внаслідок несплати відповідачем єдиного внеску, так і не надано доказів на підтвердження того, що стягнення з відповідачів збитків у заявленому розмірі, призведе до належного захисту та відновлення порушених прав.
Вказаним позивачем було проігноровано положення ч.1 ст.4 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позивачем не доведено факту заподіяння йому збитків, факт протиправної поведінки відповідачів, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідачів та заподіяними збитками. Відповідачам, в свою чергу, потрібно довести відсутність вини у спричиненні збитків позивачу.
За такого суд доходить висновку про відсутність складу (всіх елементів) правопорушення та підстав для стягнення збитків (матеріальної шкоди) у заявленій до стягнення сумі, оскільки позивач не підтвердив у встановленому порядку факту заподіяння йому збитків, факт протиправної поведінки відповідачів, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідачів та заподіяними збитками, а тому заявлена до стягнення сума не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 76,77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності ч. 1 до ст. 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи положення ч. 1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
З урахуванням викладеного, дослідивши подані позивачем в обґрунтування наявності підстав для стягнення збитків докази, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судовий збір у даній справі покладається на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 219, 220, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 13.06.2023.
Суддя О.В. Ткаченко