ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 червня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2147/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023, суддя суду першої інстанції Степанова Л.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 27.03.2023
по справі №916/2147/22
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси,
до відповідача Фізичної особи-підприємця Корячко Сергія Олександровича
про стягнення 227 833,01 грн,
Описова частина.
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Корячко Сергія Олександровича про стягнення 227 833,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Корячко Сергієм Олександровичем умов укладеного між сторонами попереднього договору оренди №8/4 від 21.05.2020.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.03.2022 у позові Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до відповідача Фізичної особи-підприємця Корячко Сергія Олександровича про стягнення 227 833,01 грн. відмовлено у повному обсязі.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за попереднім договором у розмірі 6 040,34 грн (орендна плата), 11 824,75 грн (компенсація податку на землю), 9 239,08 грн (пеня), 3 588,94 грн (3% річних) не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами не виникли орендні правовідносини, у зв'язку із чим у позивача відсутнє право вимоги реального виконання зобов'язання, що встановлюється основним, а не попереднім договором.
Суд першої інстанції також вказав, що вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ГПК України у розмірі 197 139,90 грн не можуть бути задоволені, із врахуванням обставин щодо відсутності у позивача права вимоги реального виконання зобов'язання, що встановлюється основним, а не попереднім договором.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2147/22.
Апелянт зазначає, що укладений між сторонами договір від 21.05.2020 за своєю правовою природою є змішаним, оскільки містить елементи як попереднього договору (зобов'язання щодо укладання основного договору), так і умови договору оренди, що вбачається безпосередньо як з преамбули договору, в якій визначено мету договору - залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України, так і із змісту договору, який фактично містить всі істотні умови договору оренди.
На думку апелянта, про виникнення між сторонами правовідносин з оренди також свідчать дії сторін, а саме підписання акту приймання-передачі нерухомого військового майна, відсутність жодних заперечень з боку відповідача щодо передачі йому в оренду обумовленого договором майна, надсилання рахунків на оплату орендної плати, листування сторін, під час якого позивачем, зокрема, зазначалось про наявність заборгованості з орендної плати.
Окрім того, позивач вказав, що з того моменту, коли відповідач підписав попередній договір оренди та погодився з усіма його умовами, орендар має належним чином виконувати свої обов'язки відповідно до умов договору та норм діючого законодавства.
Позивач також зазначив, що відповідачем не заявлено зустрічного позову про визнання договору недійсним та як наслідок не заперечувались умови його укладення. Майно прийнято в користування та відповідно до норм діючого законодавства повинна сплачуватись орендна плата згідно з умовами договору.
Керуючись викладеним вище, позивач просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 по справі №916/2147/22 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги КЕВ м. Одеса задовольнити в повному обсязі.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2147/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2023.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/2147/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2147/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2147/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2147/22.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2147/22; розгляд апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2147/22 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.05.2023.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 21.04.2023, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/2147/22, направлялася на адресу сторін у справі засобами поштового зв'язку у встановленому законом порядку та була отримана позивачем - 28.04.2023.
Копія даної ухвали не була отримана відповідачем у зв'язку з «відсутністю адресата за вказаною адресою», що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 2, 7 ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Колегія суддів направляла ухвалу про відкриття апеляційного провадження по справі №916/2147/22 на останню відому адресу Фізичної особи-підприємця Корячко Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 ).
З врахуванням встановлених обставин відсутності апелянта за адресою, яка була відома суду та керуючись положеннями ч. 2, 7 ст. 120 ГПК України, колегія суддів вважає апелянта повідомленим про розгляд його апеляційної скарги в Південно-західному апеляційному господарському суді.
Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2023, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/2147/22, була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 24.04.2023. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)
Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом.
21.05.2020 між позивачем (Сторона-1) та відповідачем (Сторона-2) було укладено попередній договір оренди №8/4, відповідно до умов якого відповідач приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладання основного договору) - виробниче складське приміщення №5 загальною площею 139,9 кв.м. (літ. №72 за ГП) військового містечка №210, за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47.
Згідно п. 1.2 Договору, вищезазначене нерухоме майно було передане для розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів.
Відповідно до п. 2.1. Договору, Сторона-2 вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору.
Відповідно до п. 2.2. Договору, передача майна не тягне за собою виникнення у Сторони-2 права власності на це майно. Власником майна залишається Держава, а Сторона-2 користується ним протягом строку, визначеному в Договорі до підписання основного договору.
Згідно з п. 2.3 Договору, у разі припинення цього договору майно повертається Стороною-2 Стороні-1 в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Сторона-1 повинна скласти акт приймання-передачі та прийняти майно протягом одного місяця.
Згідно п. 3.1 договору оплата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (грудень 2019 року) 4794,26 грн (розрахунок стартової плати за базовий місяць згідно додатку 3 до договору). Нарахування ПДВ на суму оплати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування оплати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п. 3.3. договору оплата у розмірі 100% перераховується ФОП Корячко С.О. до державного бюджету (на спеціальний реєстраційний рахунок КЕВ м. Одеса в територіальному органі Державного казначейства) щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт.
Згідно до п. 3.4. договору оплата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до п. 5.2 договору відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати оплату за користування майном.
Відповідно до п. 5.8. Договору, Сторона-2 зобов'язана, зокрема у разі припинення або розірвання Договору, повернути Стороні-1 майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі, з врахуванням нормального фізичного стану.
Згідно п. 5.12 договору відповідач зобов'язаний щомісячно компенсувати КЕВ м. Одеса кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, згідно виставлених рахунків.
Пунктом 9.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Згідно п. 10.1. договору зазначений договір діє з 21.05.2020 до моменту завершення процедури оформлення укладання основного договору оренди, до 31.12.2020. В разі якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити даний договір, а основний договір не буде укладено, даний договір пролонгується, але не більше ніж до 21.05.2021.
Додатком №2 до договору є Акт приймання-передачі нерухомого військового майна від 21.05.2020.
21.05.2020 позивач та відповідач підписали Акт приймання-передачі нерухомого військового майна - виробничо-складського приміщення №5 загальною площею 139,9 кв.м. (№72 за ГП), військового містечка №210 за адресою: м. Одеса, Світанку, 47, згідно з яким вказане нерухоме майно було передано ФОП Корячко С.
05.06.2022 між сторонами підписано Акт приймання-передачі нерухомого військового майна, відповідно до якого ФОП Корячко С. повертає КЕВ м. Одеса державне майно, а саме: виробничо-складське приміщення №5 загальною площею 139,9 кв.м. (№72 за ГП), військового містечка №210 за адресою: м. Одеса, Світанку, 47.
Матеріли справи також містять:
- Попередження КЕВ м. Одеса, направлене на адресу ФОП Корячко С. (вих. №5282 від 11.12.2020). У даному попереджені позивач повідомляв, що термін дії попереднього договору закінчується, а укласти основний договір відсутня можливість та просив повернути орендоване майно та виконати зобов'язання по здійсненню виплат з орендної плати;
- Претензія №154 КЕВ м. Одеса направлена на адресу ФОП Корячко С. (вих №2965 від 06.08.2021). У даній претензії апелянт зазначив, що станом 01.08.2021 у відповідача існує заборгованість за Попереднім договором у сумі 51 179,59 грн., а саме: 43 789,12 грн. - орендна плата, 7 390,47 грн. - податок на землю. Позивач просив в добровільному порядку погасити дану заборгованість.
- Претензія №284 КЕВ м. Одеса направлена на адресу ФОП Корячко С. (вих №4081 від 09.11.2021). У даній претензії апелянт зазначив, що станом 01.11.2021 у відповідача існує заборгованість за Попереднім договором у сумі 73 848,55 грн., а саме: 63 132,36 грн. - орендна плата, 10 716,18 грн. - податок на землю. Позивач просив в добровільному порядку погасити дану заборгованість.
- Претензія №307 КЕВ м. Одеса направлена на адресу ФОП Корячко С. (вих №4435 від 01.12.2021). У даній претензії апелянт зазначив, що станом 01.12.2021 у відповідача існує заборгованість за Попереднім договором у сумі 81 510,37 грн., а саме: 69 685,61 грн. - орендна плата, 11 824,75 грн. - податок на землю. Позивач просив в добровільному порядку погасити дану заборгованість.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб'єктом порушення позивач вважає відповідача.
Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об'єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.
Колегія суддів вважає, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як було встановлено вище, 21.05.2020 між позивачем та відповідачем було укладено Попередній договір оренди №8/4, відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 (позивач) передає, а сторона-2 (відповідач) приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладення основного договору).
Відповідно до положень ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, будинки, споруди.
Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, яка діяла станом на 21.05.2020, етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає:
- прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;
- внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС (електронна торгова система);
- прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків;
- опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;
- розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;
- проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Статтею 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» в редакції, яка діяла станом на 21.05.2020, встановлено, що військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.
Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки.
Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.
Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.
Відповідно до статей 7 і 10 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» Кабінет Міністрів України постановою від 11.05.2000 №778 затвердив Порядок надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду (далі - Порядок). Даний порядок був чинним на момент укладення Попереднього договору оренди №8/2 від 21.05.2020 та є чинним досі.
Пунктом 4 Порядку встановлено, що дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається щодо нерухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).
Пунктом 5 Порядку передбачено, що передача військового майна в оренду здійснюється виключно за результатами конкурсів, які проводяться Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління чи безпосередньо військовими частинами. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міноборони.
Пунктом 6 Порядку встановлено, що оцінка вартості рухомого військового майна проводиться відповідно до Методики визначення залишкової вартості майна Збройних Сил України та інших військових формувань, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1998 р. № 759, а вартості нерухомого військового майна - відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629, яка діє до теперішнього часу. Оцінка вартості військового майна проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міноборони або уповноважених ним органів військового управління та Фонду державного майна чи його регіональних відділень (представництв).
Пунктом 7 Порядку передбачено, що Акти оцінки вартості майна, що передається в оренду, погоджуються з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами) і затверджуються Міноборони. Оцінка вартості майна передує проведенню конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна.
Таким чином, Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та Порядком передбачено, що укладенню договору оренди державного військового нерухомого майна обов'язково має відбуватися на конкурсній основі, цьому має передувати одержання дозволу Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями на право надавати майно в оренду, здійснення оцінки вартості майна, що впливає на встановлення розміру орендної плати, яка є істотною умовою такого виду договорів. Однак вказані вище дії не були вчиненні позивачем перед укладенням Попереднього договору №8/2 від 21.05.2020.
Адже КЕВ м. Одеса вирішило укласти Договір та фактично передати майно в користування відповідача без проведення конкурсу, без отримання дозволу Міністерства оборони України та Фонду державного майна України.
Наявний у матеріалах справи Розрахунок стартової плати за базовий місяць оренди державного (військового) нерухомого військового майна, що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеса, викликає сумніви. У даному розрахунку позивач посилається на те, що вартість об'єкта становить 287 655,00 грн. на підставі оцінки від 16.12.2019. Однак, докази того, що дана оцінка від 16.12.2019 була здійснена відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629, комісією до складу якої входять фахівці (уповноважені особи) Міноборони або уповноважених ним органів військового управління та Фонду державного майна чи його регіональних відділень (представництв), у матеріалах справи відсутні.
Відсутність проведення зазначених дій, передбачених чинними нормативними актами, свідчить про те, що у сторін не виникли орендні правовідносини, тому у сторін спору відсутні будь-які зобов'язання щодо фактичної оренди державного нерухомого військового майна.
З огляду на викладене вище, посилання апелянта на змішаність даного договору не приймається колегією суддів до уваги.
Колегією суддів встановлено, що після закінчення укладеного з КЕВ м. Одеса попереднього договору основний договір оренди з відповідачем не було укладено.
Згідно приписів ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК).
Аналогічну норму містить стаття 182 Господарського кодексу України, відповідно до якої за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Таким чином, в силу правової конструкції попереднього договору, визначеної статтями 635 Цивільного кодексу України та статтею 182 Господарського кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Будь-які інші зобов'язання сторін попереднім договором встановлюватися не можуть.
Як вбачається зі змісту укладеного сторонами попереднього договору, окрім зобов'язання укласти основний договір оренди, сторони також домовилися про те, що відповідач може до моменту підписання основного договору використовувати частину нежитлового приміщення (п. 1.1. Договору) за щомісячну плату.
При цьому, вказаний попередній договір не визнано судом недійним, сторонами не заявлено суду відповідних вимог, а в силу положень ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірний, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, судом першої інстанції було вірно враховано правовий висновок, який встановлений у Постанові Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі №926/225/17, та згідно з яким Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що господарські суди, розглядаючи цей спір про стягнення неустойки за попереднім договором на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, не з'ясували правову природу цього договору, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попередній договір лише встановлює обов'язок сторін протягом певного періоду (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Будь-які інші зобов'язання сторін попереднім договором встановлюватися не можуть. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Основна правова мета попереднього договору полягає у виконанні ним двох функцій: 1) спонукання до укладення основного договору, 2) фіксації умов основного договору. В силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов'язання, встановленого основним договором (передати майно, виконати роботу).
Тому посилання апелянта на те, що з моменту підписання попереднього договору відповідач мав виконувати всі взяті на себе зобов'язання, не приймаються колегією суддів до уваги, адже за попереднім договором встановлюється виключно обов'язок протягом певного періоду (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Приймаючи до уваги зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за Попереднім договором у розмірі 6 040,34 грн (орендна плата), 11 824,75 грн (компенсація податку на землю), 9 239,08 грн (пеня), 3 588,94 грн (3% річних) не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами не виникли орендні правовідносини, урегульовані нормами Цивільного кодексу України та Законами України «Про оренду державного та комунального майна», «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», у зв'язку із чим у позивача відсутнє право вимоги реального виконання зобов'язання, що встановлюється основним, а не попереднім договором.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі 197 139,90 грн. не можуть бути задоволені, із врахуванням вищевикладених судом обставин щодо відсутності у позивача права вимоги реального виконання зобов'язання, що встановлюється основним, а не попереднім договором.
Колегія суддів також зазначає, що фактична передача майна, проведення відповідачем орендних платежів та повернення майна за актом, за відсутності укладеного між сторонами Основного договору оренди, здійснювалось в порушення вимог чинного законодавства і тому посилання апелянта на це не приймаються судом до уваги при вирішенні спору по цій справі.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком про відсутність необхідності надання оцінки доказам здійснення відповідачем платежів по Попередньому договору оренди і, відповідно, наявності чи відсутності боргу з орендної плати, оскільки зобов'язань між сторонами щодо сплати орендної плати не виникло через відсутність Основного договору оренди.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги Квартирно-експлуаційного відділу м. Одеса не підлягають задоволенню, тому як зобов'язань між сторонами де-факто не виникло через відсутність Основного договору оренди.
Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2147/22 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2147/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2147/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 у справі №916/2147/22 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.
Постанову складено та підписано 13.06.2023.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
С.В. Таран