Справа № 528/603/20 Номер провадження 22-ц/814/2930/23Головуючий у 1-й інстанції Шевченко В. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
06 червня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2020 року (ухвалене суддею Шевченко В.М., повний тексат рішення складено суддею 22.09.2023 року) у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 01.11.2014 між сторонами укладено договір позики шляхом складення відповідачем боргової розписки, відповідно до якої позивач передав у власність відповідачеві грошові кошти у сумі 5000 доларів США, а відповідач взяла на себе зобов?язання повернути вказану суму грошових коштів у строк до 01.01.2019. Взяті на себе зобов?язання відповідач не виконав, у зв?язку з чим позивач просить стягнути із відповідача на його користь суму позики у розмірі 5000 доларів США, що з урахуванням офіційного курсу валют до гривні НБУ, складає 136 700 грн 00 коп, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 367 грн.
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 136700, 00 грн (сто тридцять шість тисяч сімсот грн 00 коп).
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 367,00 грн (одна тисяча триста шістдесят сім грн 00 коп).
З вказаним рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що оскаржуваним судовим рішенням порушено її права) та продала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з?ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповвідають дійсним обставинам справи.
Зокрема вказує, що суд першої інстанції при вирішенні цієї справи не дослідив справжню правову природу боргової розписки, яка міститься в матеріалах справи. Вважає, що розписка, яка знаходиться в матеріалах справи підроблена, написана заднім числом з метою отримання додаткових преваг у іншій справі №528/1073/19, предметом розгляду якої є позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю власністю подружжя, визнання права власності на частину майна, та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл майна спільної сумісної власності подружжя.
Вказує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов?язки, однак до участі у справі не залучив у якості відповідача, чим порушив її права та охоронювані законом інтереси.
Своє право на апеляційне оскарження ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що на час отримання коштів у позику 01.11.2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час отримання позики вона була присутньою як дружина та надавала згоду на її отримання. Вказані кошти їм потрібні були на придбання автомобіля, який вони придбали восени 2014 року. Втім, сума, яку вони отримували в позику була зовсім іншою і складала 2500 доларів США. При чому, розписки її на той час чоловік не писав, оскільки з позикодавцем ОСОБА_2 вони перебували у дружніх стосунках та являються кумами своїх дітей. Вказує, що вищевказану позику грошей сім?я ОСОБА_3 повернули ОСОБА_2 до 01.09.2015 року. Тому, будь-якого боргу перед ОСОБА_2 до часу її розлучення із ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не було.
Перевіркою обґрунтованості доводів апеляційної скарги щодо наявності у ОСОБА_1 прав на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване судове рішення стосується прав та інтересів останньої, проте вона до участі у даній справі не залучалася, а тому остання має право на подання апеляційної скарги. При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З огляду на зазначене та відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Як розтлумачив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 01 грудня 2004 року за № 18-рп/2004, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути (зберегти) певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах.
Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття (збереження) відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.
Таким чином, оспорювати рішення суду може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною по справі, але має на меті довести відсутність боргової розписки, яка є предметом позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається скасування оскаржуваного рішення суду, спрямовані на приведення сторін боргової розписки до первісного стану, який був до винесення рішенням суду, щоб в подальшому в судовому порядку разом з іншими зацікавленими особами в судовому порядку захистити свої права.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 травня 2018 року по справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18), та від 22 січня 2020 року по справі №554/6547/17 (провадження №61-15282св19).
Так, з наданих матеріалів справи вбачається що на даний час у Гребінськівському районному суді Полтавської області перебуває на розгляді справа №528/1073/19, предметом розгляду якої є позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю власністю подружжя, визнання права власності на частину майна, та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл майна спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин, на думку колегії суддів, ОСОБА_1 має юридичну заінтересованість в частині встановлення наявності боргової розписки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором позики від 01.11.2014 року, які останні могли б мати до ухвалення оскаржуваного рішення суду, а тому ОСОБА_1 має право на подання своїх доводів щодо правомірності укладення між сторонами боргової розписки, оскільки на час її укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
За вказаних обставин ОСОБА_1 має право на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив, що дійсно між сторонами по справі 01.11.2014 року було укладено боргову розписку у сумі 5000 доларів США, що підтверджується розпискою написаною власноручно ОСОБА_3 . Вказані кошти він надав в борг ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на придбання автомобіля, які ОСОБА_3 повернув йому у повному обсязі у 2021 році. У зв?язку з чим прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони та інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 01.11.2014 відповідач ОСОБА_3 , надав позивачу ОСОБА_2 власноручну розписку, якою підтвердив, що 01.11.2014 отримав від ОСОБА_2 в борг кошти в сумі 5 000 доларів США, яку зобов?язався повернути громадянину ОСОБА_2 до 01.01.2019, зазначені кошти потрібні йому для покупки автомобіля, вразі неповернення коштів в зв?язку з скрутним матеріальним становищем зобов?язався продати автомобіль та повернути кошти ОСОБА_2 (а.с. 9).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики, в якому сторони визнали обов'язком відповідача повернути позивачеві грошові кошти, зазначені в розписці, та визначили строк повернення. Зважаючи на те, що грошові кошти не були повернуті позивачу, суд прийшов висновку про наявність підстав зобов'язати позичальника повернути позикодавцеві позику на умовах, визначених у розписці.
Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики від 01.11.2014 року.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з?ясування дійсних обставин справи, обов?язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2 ст. 95 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч.ч. 4, 5 ст. 95 ЦПК України).
Частиною 6 ст. 95 ЦПК України визначено, що у разі, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться до уваги судом.
З наданих матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження позовних вимог надав копію розписки (а.с.9). Оригінал розписки ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутній.
Судом першої інстанції під час розгляду справи оригінал розписки не витребовувався від сторін та не досліджувався, тому суд апеляційної інстанції з метою всебічного, повного та об?єктивного розгляду справи здійснив запит про надання сторонами по справі оригіналу розписки від 01.11.2014 року.
На виконання запиту ОСОБА_2 повідомив суд про те, що у 2021 році після повернення боргу ОСОБА_4 оригінал розписки він віддав останньому.
В свою чергу ОСОБА_3 повідомив суд про те, що після виконання ним боргових зобов?язань оригінал розписки було втрачено або знищено ним з іншими речами, під час проживання на інше місце проживання. Вважає, що після повернення боргу вказану розписку він не зобов?язаний зберігати.
Проте, суд апеляційної інстанції, враховуючи вищевикладені обставини вважає, що позивач не довів наявності обставин, на які посилався, як на підставу своїх вимог, не довів факту укладення договору позики, не пояснив відсутність оригіналу розписки в матеріалах справи на час звернення до суду з вказаним позовом, а відповідач в свою чергу також не надав оргіналу розписки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Посилання ОСОБА_3 на те, що після повернення боргу вказану розписку він не зобов?язаний був зберігати є помилковим, оскільки з наданих апелянтом доказів вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розглядається спір у іншій справі №528/1073/19 стосовно поділу спільного майна подружжя.
Враховуючи те, що на час отримання коштів у позику 01.11.2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі та вказані кошти були витрачені в інтересах сім?ї на придбання автомобіля, тому відповідач у своїх же інтересах повинен був зберегти боргову розписку, повідомити про дані обставини суд та залучити ОСОБА_1 до участі в справі в якості відповідача.
Однак, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення, вказаних обставин не перевірив та фактично вирішив спір без встановлення правової природи боргової розписки, яка міститься в матеріалах справи та без встановлення осіб, прав та інтересів яких вона стосується..
Нормами пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов?язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов?язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Суд першої при розгляді цієї справи повинен був залучити ОСОБА_1 як співвідповідача у справі.
Проте, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , місцевий суд порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов?язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
На думку колегії суддів, беручи до уваги викладене вище, суд першої інстанції, при розгляді даної справи допустив формальність, та в порушення зазначених процесуальних норм безпідставно провів розгляд справи без забезпечення всебічного, об'єктивного та повного розгляду справи.
Висновки суду першої інстанції про належність, достовірність і достатність наданих сторонами доказів, для задоволення позову є передчасними та необгрунтованими.
Однак, судом першої інстанції вказані вище докази та заявлені сторонами доводи не було досліджено і перевірено, та вирішено питання про права та обов'язки осіб, які не залучалась до участі у розгляді вказаної справи, чим грубо порушено норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, зважаючи на вищевикладені обставини, наявні процесуальні повноваження, надані сторонами докази та пояснення сторін вважає, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити, за їх недоведеністю.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2020 року з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
При подачі апеляційної скарги до суду ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2050,50 грн.
Враховуючи, що вказаною постановою суду у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2050,50 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд-
Апеляційну скаргуОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2020 року - скасувати.
Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 2050,50 (дві тисячі п?ятдесят гривень 50 копійок) гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2023 року.
Головуючий суддя : ______________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _________________ С.А. Гальонкін ___________________ О.Ю. Кузнєцова