05 червня 2023 року Справа № 280/2329/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною відмову відповідача, оформленою листом-Рішення №1 від 27.01.2023 щодо переведення позивача з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
зобов'язати уповноважених на те осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести позивача з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 14.02.2022, виплативши різницю між розміром нарахованої пенсії за вислугу років та розміром отримуваної пенсії по інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на день його звільнення відповідно до розрахунку вислугу років для призначення пенсії, наданим ГУНП в Запорізькій області, вислуга років в календарному обчисленні складає 20 років 03 місяці 04 дні, у пільговому обчисленні та для призначення пенсії 20 років 05 місяців 28 днів, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції Закону від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Позивач вважає, що вислуга років має бути обрахована згідно ст.12 Закону №2262-ХІІ не в останній редакції, а в редакції Закону від 02.04.1992. Зазначає, що відповідно до ч.3 ст.22 Конституції України, при прийнятті нових заонів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 19.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач у поданому до матеріалів адміністративної справи відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що нормою Закону визначено як обов'язкову умову для призначення пенсії особам, звільненим з 01 жовтня 2018 року вислугу 24 календарних роки. Позивач на день звільнення зі служби (22.11.2018) мав менше ніж 24 календарних років вислуги. Прохання позивача призначити пенсію відповідно до п.«а» ст.12 Закону №2262-ХІІ в редакції Закону станом на 02.04.1992 суперечить вимогам і засадам чинного законодавства. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, з підстав, зазначених у позовній заяві. Зокрема, наголошує на тому, що змінами, внесеними Законом, яким передбачене поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч.1 ст.8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Просить задовольнити позовні вимоги.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі, з огляду на наступне.
Судом установлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу (витягу) Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 21.11.2018 №458о/с звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає - 20 років 03 місяці 04 дні; у пільговому обчисленні та для призначення пенсії - 20 років 05 місяців 28 днів.
23.11.2018 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
14.02.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило позивача, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, документи для призначення пенсії подаються до головних управлінь Пенсійного фонду України через уповноважені структурні підрозділи міністерств (відомств), з яких звільнені військовослужбовці. На ці установи покладаються функції щодо підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії документів. Запропоновано позивачу звернутися до кадрового відділу підрозділу в якому особа проходила службу та була звільнена, тобто Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.12.2022 у справі №280/5505/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізької області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 14.02.2022 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, з урахуванням мотивувальної частини цього рішення.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.12.2022 у справі №280/5505/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізької області рішенням №1 від 27.01.2023 відмовлено у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, оскільки ОСОБА_1 на день звільнення зі служби (22.11.2018) мав менше ніж 24 календарних років вислуги.
Позивач, не погодившись відмовою у переведенні на пенсію за вислугу років, звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ст. 1 Закону №2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Відповідно до пункту а статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №2262-ХІІ до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Як встановлено судом та не є спірною обставиною між сторонами, що вислуга років позивача на день звільнення в календарному обчисленні складає - 20 років 03 місяці 04 дні; у пільговому обчисленні та для призначення пенсії - 20 років 05 місяців 28 днів.
Із доводами позивача щодо необхідності застосування положень Закону № 2262-ХІІ у редакції, яка діяла на час призначення позивача на посаду, а саме те, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше, оскільки зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися, суд додатково зазначає наступне.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI від 08.07.2011 викладено в новій редакції п. а ст. 12 Закону №2262-XII, а саме: пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п. "б" - "д", "ж" ст. 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема в період з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Згідно з вимогами статті Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституції України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституції України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина , що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким …конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними . Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій для військовослужбовців, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Відповідний підхід, зокрема, був застосований Верховним Судом під час винесення постанови від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а, в якій суд визнав, що суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
У контексті застосування принципу дії закону у часі це означає, що визначене у нормативно-правовому акті право, якщо особою не було здійснено конкретних дій щодо його реалізації під час чинності такого нормативно-правового акта, не може бути збережене у майбутньому після того, як відповідний акт втратив свою чинність, а новим нормативно-правовим актом таке право не передбачено або встановлено у іншому обсягу.
Крім того, це означає, що особа може скористатися правом та механізмом реалізації відповідного права лише за законом, чинним на момент прояву реального бажання скористатися відповідним правом та механізмом. При цьому, реальність бажань означає те, що особа звернулася до відповідно суб'єкта владних повноважень у встановлений спосіб та із заявою встановленої форми із наданням всіх необхідних документів (виконанням всіх вимог законодавства, що регулює порядок реалізації відповідного права). Ще однією вимогою застосування такого підходу ретроспективного способу реалізації права є те, що у певний момент часу суб'єкт владних повноважень був наділений відповідними повноваженнями та об'єктивними можливостями забезпечити реалізацію такого права.
Така правова позиція сформульована Верховним Судом головним чином у соціальних спорах, пов'язаних із реалізацією права особи на пенсійне забезпечення, інші соціальні виплати, та обумовлена тим, що в іншому випадку, одні особи можуть користуватися і чинними, і нечинними законами на власний вибір, що створює умови правової невизначеності як для суб'єктів владних повноважень, так і для інших учасників правовідносин.
Відповідно, пенсія може бути призначена лише з моменту набуття особою права на пенсію.
Відповідно до наказу (витягу) Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 21.11.2018 №458о/с звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).
Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає - 20 років 03 місяці 04 дні; у пільговому обчисленні та для призначення пенсії - 20 років 05 місяців 28 днів.
23.11.2018 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
Оскільки позивач за призначенням пенсії звернувся 23.11.2018 після звільнення, відтак до вказаних правовідносин застосовуються норми, що діють на час виникнення права на пенсію, а не на час початку проходження служби.
На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії положення п.«а» ст.12 Закону № 2262-XII, в редакції, яка діяла на час призначення позивача на посаду, а саме те, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше, втратили чинність.
Тобто, застосуванню до даних правовідносин підлягає редакція пункту «а» ст. 12 Закону №2262-XII, яка визначає право на призначення пенсії за вислугою років, виходячи з наявності відповідної кількості календарних років вислуги на момент звільнення.
Аналогічна правова позиція висловлена також Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постанові від 19.09.2018 року по справі №725/1959/17(К/9901/16562/18), від 22.11.2018 року по справі №161/4876/17 (К/9901/2113/18).
В постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року у справі № 727/8049/17 здійснено висновок , що виникнення права, яке не було реалізоване, не отримало жодних юридичних наслідків, а тому безпідставним є застосування закону, який втратив чинність на момент волевиявлення особи щодо реалізації певного права.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 752/20817/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/3177/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 607/14236/16-а.
Посилання позивача в обґрунтування позовної заяви на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставним, позивач не набув права на призначення пенсії на підставі пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, у зв'язку з чим при прийнятті змін до Закону № 2262-ХІІ не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
Щодо посилання позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає у справі Суханов та Ільченко проти України (рішення від 26 червня 2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 у справі Великода проти України Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
Враховуючи те, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії на підставі пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ (в редакції після 01.11.2011) на час його звернення до відповідача була недостатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону 2262-ХІІ в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача діями Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років.
Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1ст.143 КАС України).
Відповідно до положень ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється, у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова