справа№380/2114/23
09 червня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови , -
встановив:
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваною постановою до нього, як до автомобільного перевізника, застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за відсутність під час перевезення вантажів транспортним засобом MAN НОМЕР_1 (під керуванням водія - ОСОБА_2 ) документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме товаро-транспортної накладної або іншо визначеного законом документа.
Позивач вважає протиправним рішення №350227 від 11.01.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу, оскільки водієм під час перевірки було надано видаткові накладні №73115 від 13.12.2022, №73114 від 13.12.2022, №73113 від 12.12.2022 на вантаж та подорожній лист вантажного автомобіля №7 від 14.12.2022. Подорожній лист №7 від 14.12.2022 містить всі обов'язкові реквізити товаро-транспортної накладної, відповідно є іншим визначеним законодавством документами на вантаж, що відповідає вимогам ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Також зазначає, що про дату та час розгляду адміністративної справи відповідач належним чином Позивача не повідомив.
Відтак, вважає рішення про застосування адміністративно-господарського штрафу таким, що суперечить положенням чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 08.02.2023 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт винесена оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн за допущення порушення ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме водій транспортного засобу не надав товаро-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу та протокол перевірки та адаптації тахографа. Вказане є безумовною підставою для притягнення автомобільного перевізника до відповідальності, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
На підставі направлення на рейдову перевірку №011598 від 12.12.2022 та щотижневого графіка перевірок посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Укртрансбезпеки 14.12.2022 проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Зокрема, було перевірено транспортний засіб MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , який здійснював перевезення вантажу (товару) автошлях Львів-Шегині км.10 м.800.
За результатами перевірки складено акт додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень і вантажів автомобільним транспортом №348056 від 14.12.2022, у якому зафіксовано порушення суб'єктом господарювання ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме під час перевезення вантажів у водія була відсутня товаро-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ та протокол перевірки та адаптації тахографа. Також в акті перевірки №348056 від 14.12.2022 вказано, що транспортний засіб належить ОСОБА_1 .
Водій з актом ознайомлений під підпис без жодних зауважень.
Листом від 15.12.2022 №47180/33/24-22, посадовою особою відповідача запропоновано позивачу взяти участь у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, про що надіслано лист.
Разом з тим, позивач не з'явився на час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Посадовими особами відповідача винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №350227 від 11.01.2023, якою до суб'єкта господарювання перевізника ФО-П ОСОБА_1 на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт” за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.
Не погоджуючись зі згаданою постановою, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року затверджено “Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті” (далі Положення № 103), відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 Положення № 103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань:
- здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті;
- здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування;
- здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю;
- проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт;
- здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється;
- здійснює інші повноваження, визначені законом.
Згідно з пунктом 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Статтею 5 Закону № 2344-ІІІ визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Частиною чотирнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
В розумінні статті 1 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується наказом Укртрансінспекції або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
За змістом пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).
Згідно пункту 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Відповідно до положень статті 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-ІІІ дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
В ході рейдової перевірки встановлена відсутність ТТН та протоколу перевірки та адаптації тахографа.
Відповідно до ст. 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення пасажирів та вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.
Згідно із розділом 1 (Терміни та поняття) Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 (з наступними змінами та доповненнями, далі - Правила №363), наведені у цих Правилах терміни та поняття вживаються в такому значенні:
- перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
- договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання;
- замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни;
- замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів;
- вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення;
- вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі Правила № 363), згідно з якими товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов'язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника.
Також за змістом визначень, що наведені у Правилах №363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно п.11.1. Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
З Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №348056 від 14.12.2022 слідує, та не заперечується сторонами, що під час перевірки у водія була відсутня товаро-транспортна накладна.
Позивач стверджує, що видаткові накладні та подорожній лист, містять всі обов'язкові реквізити товаро-транспортної накладної, що були пред'явленні під час перевірки є іншими визначеними законодавством документами на вантаж, іншими документами, які передбачені законодавством, що відповідає вимог ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Однак з такими твердженнями позивач суд не погоджується, оскільки видаткова накладна та подорожній лист не є належними документами на вантаж, оскільки Законом України “Про автомобільний транспорт” передбачено виключну наявність товаро-транспортної накладної.
Щодо протоколу перевірки та адаптації тахографа.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 року № 385 (далі - Інструкція № 385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції № 385 повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність”.
Відповідно до положень пункту 1.4 Інструкції № 385 ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР функції “майстерні або механіка” та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.
Пунктом 2.6 Інструкції № 385 визначено, що ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі:
- установлення або заміни тахографа;
- ремонту тахографа;
- зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу;
- якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
Пунктом 2.7 Інструкції № 385 передбачено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.
Під час проведення перевірки посадовим особам відповідача водій позивача не надав протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, тобто перевірка та адаптація такого тахографа до транспортного засобу не була проведена.
Позивач не спростував даної обставини.
З урахуванням вище викладеного, суд зазначає, що положеннями статті 48 Закону 2344-ІІІ передбачено необхідність наявності як у перевізника, так і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу передбачено Інструкцією № 385 та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 року № 340.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Зазначене вище відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11.02.2020 року у справі № 820/4624/17.
Щодо доводів позивача стосовно неналежного повідомлення його про розгляд справи про застосування адміністративно-господарського штрафу, суд не приймає їх до уваги та зазначає наступне.
Відповідно до п. 25-27 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 року, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Згідно матеріалів справи, на виконання вимог п.26 Порядку № 1567 Укртрансбезпека надіслала позивачу повідомлення про розгляд справи від 15.12.2022 за № 47180/33/24-22 в якому зазначалося про необхідність явки на розгляд справи.
Повідомлення про розгляд справи було направлено на адресу позивача 21.12.2022.
Відповідно до трекінгу поштових відправлень з офіційного сайту Укрпошти, даний лист з рекомендованим повідомленням №7902402088736 знаходився у точці видачі вже 22.12.2022, та не був вручений з зазначенням: інші причини, а був отриманий позивачем лише 26.01.2023.
Таким чином, суд зазначає, що позивач, мав можливість бути присутнім на розгляді справи, але не отримав повідомлення в момент доставки, що може свідчити про навмисні дії стосовно не отримання вищевказаного повідомлення.
При цьому, обов'язок відповідача повідомити суб'єкта господарювання про розгляд справи обмежується лише надісланням виклику на розгляд справи. Фактичні обставини одержання надісланого виклику знаходяться за межами компетенції відповідача та не можуть впливати на розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відносини між оператором поштового зв'язку та адресатом знаходяться поза контролем відповідача та не залежать від нього.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №809/1198/17 та від 13.06.2018 у справі №820/6755/16.
Таким чином, позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та мав можливість бути присутнім при такому розгляді.
Згідно постанови від 01.03.2018 № 820/4810/17 Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного адміністративного суду відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу, при розгляду даної справи не позбавляє особу спростовувати вину у суді та у зв'язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови для скасування постанови про застосування адміністративно- господарського штрафу.
Враховуюче вищевикладене, суд вважає, що доводи позовної заяви не підтверджують порушень в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржуваний акт індивідуальної дії є такими, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.
Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: “протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків” і, на противагу йому, принцип “формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення”.
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.
Також, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17: при цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Покладений на суб'єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності свого рішення не звільняє позивача від обов'язку доказування своїх тверджень чи заперечень.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Наведене вище доводить, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводи відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що відповідач діяв у відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України , тому відсутні підстави для задоволення даного адміністративного позову.
Підстав для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись ст. ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гулкевич І.З.