Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
30.05.2023м. ХарківСправа № 922/401/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро", м. Харків
про зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників учасників справи:
позивача - Турутя З.О.
відповідача - Крайз О.І.,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрома", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро", в якому просив суд вилучити у ТОВ "АПК "Новаагро" та передати ТОВ "Агрома" кукурудзу 3 кл. у кількості 68487 кг. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення товару за договором складського зберігання зерна №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021. Витрати по оплаті судового збору позивач просив суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 15.02.2023 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
Відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень вказував на наступне.
ТОВ “АПК “Новаагро” повідомило ТОВ “Агрома” листом вих. №11/07-1 від 11.07.2022 року, що у зв'язку з окупацією елеватора відвантаження товару - кукурудзи 3 кл. у кількості 68 487,00 кг., станом на 11.07.2022 стало неможливим. Територія с. Залізничне Чкаловської селищної територіальної громади Чугуївського району Харківської області, де знаходиться Граківський елеватор ТОВ “АПК “Новаагро” з 24.02.2022 по 10.09.2022 перебувала під окупацією російської федерації, що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309. Цим переліком також визначено, що Чкаловська селищна територіальна громада наразі досі є територією ймовірних бойових дій. За фактом незаконного поводження окупантами із зерном, яке знаходилось на елеваторах ТОВ “АПК “Новаагро”, Слідчим відділом УСБУ в Харківській області відкрито кримінальне провадження №22022220000002298 від 09.07.2022. За результатами комісійного огляду Граківського елеватора за участю представників поліції та ДСНС, оформленого Актом від 19.09.2022, виявлено пошкодження будівель елеватору, сліди пожежі в силосах та висипання зерна на землю. Встановлено, що експлуатація елеватору неможлива через пошкодження обладнання та відсутність електропостачання. Крім цього, Актами про пожежу від 24.09.2022 та 28.10.2022 зафіксовано пожежу, відповідно, на обладнанні для транспортуванні готової продукції та у силосах для зберігання зернових культур, що виникли в результаті проведення бойових (воєнних) дій. Після деокупації с. Залізничне Чкаловської селищної територіальної громади Чугуївського району Харківської області, відповідачем було розпочато інвентаризацію майна, документів і продукції на елеваторах, в тому числі і Граківському елеваторі. Однак, через руйнування будівель, відсутність електроенергії та продовження ворожих обстрілів території Харківської області, наказом №14/1-ОД від 15.02.2023 строк проведення інвентаризації було продовжено. В процесі інвентаризації встановлено, що ємність для зберігання зерна, в якій знаходилось зерно кукурудзи обсягом близько 6000 тон, була знищена в результаті бойових дій разом із зерном, яке знаходилось всередині, в тому числі і 68487,00 кг, яке належало ТОВ “Агрома”.
Відповідач вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено в повному обсязі, оскільки спірне майно було знищено в результаті бойових дій, а отже не може бути вилучене у відповідача, оскільки спірного зерна фізично не існує внаслідок дій обставин непереборної сили. Відповідно до положень статей 607 ЦК України та 205 ГК України, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Відтак, зобов'язання ТОВ “АПК “Новаагро” за договором складського зберігання зерна №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021 з повернення ТОВ “Агрома” належного останньому зерна кукурудзи 3 кл. в кількості 68487,00 кг. є припиненими у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає - настання обставин непереборної сили (бойові дії на території місцезнаходження елеватора, де зберігалося спірне зерно), в результаті чого належне позивачу зерно було знищено.
Відповідач також вказує на те, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, було зруйновано будівлю Граківського елеватора, разом із зерном кукурудзи, власником якого був позивач - ТОВ “Агрома”. Винним у цих наслідках є держава російська федерація, яка 24.02.2022 розпочала повномасштабне військове вторгнення на територію України. У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” Президентом України Володимиром Зеленським було видано Указ №64/2022 від 24 лютого 2022 року “Про введення воєнного стану в Україні”, яким в Україні запроваджено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, що неодноразово був продовжений і триває дотепер. ТОВ “АПК “Новаагро” вважає, що доказування протиправності діяння російської федерації, як складового елементу цивільного правопорушення, має пряму кореляцію із закріпленою у нормативно-правових актах України оцінкою дій рф на території України. Так, Верховна Рада України своєю постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України “Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків”, у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві парламенту України також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія російської федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил російської федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України. У преамбулі Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” від 07 травня 2022 року № 26, зокрема зазначено, що “збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України”. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні” визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує. Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні. Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідач вказує, що законодавчо встановленим є факт перебування селища Залізничне, на території якого знаходиться Граківський елеватор, де зберігалося зерно ТОВ “Агрома”, під окупацією та в зоні бойових дій. Також органами ДСНС встановлено, що неодноразові пожежі на території елеватору були спричинені бойовими діями. Отже, саме внаслідок винних і умисних дій російської федерації, що виявилися у військовому вторгненні на територію України та веденні бойових дій на території Харківської області, зокрема с-ща Залізничне Чугуївського району, було знищено зерно кукурудзи 3 кл., яке належало ТОВ “Агрома”. Тому, внаслідок протиправних дій російської федерації, ТОВ “АПК “Новаагро” не має можливості відвантажити на користь ТОВ “Агрома” належне останньому зерно кукурудзи 3 кл. в кількості 68487 кг., оскільки ця продукція була знищена в результаті ворожих обстрілів.
На підтвердження наведених заперечень, відповідачем до суду були надані акт про пожежу від 28.10.2022, акт про пожежу від 24.09.2022, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 09.07.2022, акт огляду об'єкту від 19.09.2022, лист №23 від 25.04.2023, витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічне обстеження Єдиної держаної електронної системи у сфері будівництва, книга кількісно-якісного обліку хлібопродуктів, технічний звіт №799-ТЗ від 02.05.2023 за результатами обстеження об'єкту, акти на сушку зерна, сертифікат №2300-23-2322 від 10.05.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
У судовому засіданні 30.05.2023 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
15.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агропромислова компанія "Новаагро” (далі за текстом - зерновий склад, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрома” (далі за текстом - поклажодавець, позивач) було укладено договір складського зберігання зерна 35/07-ГЕ/21 (далі за тестом - договір).
У відповідності до п. 1.1. договору в порядку, строки та на умовах, визначених договором, поклажодавець передає, а зерновий склад приймає на знеособлене зберігання продукцію зернових, зернобобових та олійних культур (надалі - продукція або зерно), здійснює його доробку (сушіння, очищення та інші роботи, необхідні для запобігання псуванню і втрат якості зерна), зберігання й наступний відпуск зерна, а поклажодавець сплачує вартість наданих зерновим складом послуг.
Відповідно до п. 1.4. договору приймання зерна на зберігання здійснюється за адресою: Харківська область, Чугуївський р-н, с-ще Залізничне, пров. Перемоги 1.
Відповідно до п. 9.2. договору строк зберігання зерна за цим договором - до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але не пізніше граничного строку зберігання, визначеного згідно додатку №1 до договору.
На виконання договору, 23.02.2022 поклажодавцем було передано до зернового складу товар, а саме кукурудзу 3 кл. в кількості 68487 кг (надалі за текстом - товар), про що було підписано акт приймання - передачі №ГЕ 210001584 від 23.02.2022 та складено складську квитанцію №1584 від 23.02.2022.
За вих. №040722 від 04.07.2022 позивач направив відповідачу повідомлення з проханням повернути товар.
У відповідь, повідомленням (вих. №11/07-1 від 11.07.2022) з посиланням на п.п. 12.1-12.3 договору, відповідач повідомив про неможливість відвантаження товару через тимчасову окупацію місця зберігання товару. Також, у повідомленні відповідач зазначив, що за наявною інформацією товар продовжує зберігатись на елеваторі, отже послуги продовжують надаватись, але без можливості відвантаження товару. У разі виникнення можливості відвантаження товару позивача буде негайно повідомлено.
Повідомленням (вих. №150722/1 від 15.07.2022) позивач повідомив відповідача про форс-мажорні обставини, а саме тимчасову окупацію селища Мартова Печенізького району Харківської області, тобто адресу місцезнаходження виробничих потужностей позивача, та, як наслідок неможливість сплачувати кошти за послуги зберігання згідно договору. У даному листі також було наголошено про готовність позивача забрати товар зі складського зберігання.
Повідомленням (вих. № 27/07-1 від 27.07.2022) відповідач повідомив, що складська квитанція на переоформлення №1584 (бланк ББ 918164) від 23.02.2022 була анульована 27.07.2022 та виписано складську квитанцію № 1585 (бланк ББ 918165) з реєстрацією в Реєстрі складських документів.
Листом (вих. № 240822 від 24.08.2022) позивач звернувся до відповідача з проханням надати примірник складської квитанції на переоформлення № 1584 (бланк ББ 918165) на товар. Зазначений лист лишився проігнорованим з боку відповідача.
Повідомленням (вих. № 190922 від 19.09.2022) позивач звернувся до відповідача з проханням повернути товар у зв'язку з деокупацією частини Харківської області, зокрема місця зберігання Товару.
Листом від 11.10.2022 відповідач повідомив позивача про те, що 21.09.2022 комісія у складі представників зберігача, власника майнового комплексу та ДСНС встановила, що наразі експлуатація елеватора неможлива у зв'язку із зазначеними пошкодженнями та відсутністю електропостачання. Також було повідомлено про перевезення зерна, що зберігається на Граківському елеваторі у більш безпечне зберігання, внаслідок чого у позивача виникнуть додаткові витрати, що необхідно відшкодувати. Також у вказаному листі, відповідач зазначив, що враховуючи той факт, що внаслідок незаконних дій збройних формувань російської федерації частину зерна було втрачено, визначення кількості зерна буде проведено після перевезення та перевантаження.
У відповідь на вказаний лист позивач направив відповідачеві повідомлення вих. №241022 від 24.10.2022 в якому зазначив, що не надає згоду на зміну місця зберігання товару та відмовляється відшкодовувати будь-які витрати відповідача на таку зміну. При цьому, позивачем було знов наголошено про невідкладне повернення зерна після отримання цього листа.
Позивач звернувся до відповідача з заявою на відвантаження (вих. № 01 від 31.10.2022), в якій знов просив повернути товар, зазначивши необхідні дані для такого відвантаження. Вказана заява залишилась проігнорованою відповідачем.
Позивачем було направлено відповідачеві претензію (вих. №04/11 від 04.11.2022) з вимогою повернути товар.
Повідомленням (вих.№156 від 10.11.2022) відповідач відмовив у задоволенні претензії. Зокрема, відповідач зазначив, що до відома позивача було доведено, що внаслідок незаконних дій збройних формувань російської федерації частину зерна було втрачено, визначення кількості зерна триває. Про результати перевірки позивача буде повідомлено додатково та зерно буде відвантажено за першої можливості.
У подальшому, за вих.№231 від 22.12.2022, відповідач направив позивачу повідомлення, в якому повідомив, що відповідно до договору складського зберігання №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021, укладеного між ТОВ "АПК "Новаагро" та ТОВ "Агрома" на зберіганні знаходиться продукція позивача, кінцевий строк зберігання якої закінчився 01.07.2022 та з метою договірного врегулювання подальшої співпраці, запропонував продовжити строк зберігання продукції до 01.03.2023 шляхом укладання відповідної додаткової угоди.
Листом (вих. №26/12/22 від 26.12.2022) адвокат Турутя З.О., діючи в інтересах позивача, надав відповідь відповідачу на повідомленням (вих. №231 від 22.12.2022), в якій повідомив про відсутність наміру в позивача продовжувати строк зберігання товару та вкотре просив повернути товар позивачеві. До згаданого листа також було додано заявку на відвантаження.
Листом (вих. №7 від 09.01.2023) відповідач відмовив в поверненні товару та повідомив, що на даний час на Граківському елеваторі проводиться інвентаризація зерна, однак через значні пошкодження обладнання, відсутність електропостачання та значний обсяг продукції, інвентаризація не завершена. Після підрахунку кількості зерна, що вдалося зберегти, та визначення розміру збитків, завданих російською агресією, вціліле зерно буде якнайшвидше повернуто поклажодавцям.
Позивач вказує на те, що в діях відповідача спостерігається суперечлива поведінка, яка виразилась у тому, що відповідач спочатку повідомляє про неможливість повернення товару через пошкодження елеватору, потім пропонує продовжити строк зберігання товару в цьому ж самому пошкодженому елеваторі. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем порушено умови укладеного договору складського зберігання зерна №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021 в частині повернення майна на вимогу поклажодавця, що і стало підставою для звернення останнім до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Згідно ст. 956 ЦК України, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.
Згідно ст. 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Відповідно до ст. 961 ЦК України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво. Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.
Відповідно до ст. 942 ЦК України, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України).
Згідно ст. 953 ЦК України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків (ст. 949 ЦК України).
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про ринок зерна в Україні" (далі - Закон), зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Державний контроль за дотриманням зерновими складами зазначеного регламенту у процесі зберігання зерна та продуктів його переробки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.
Згідно ст. 25 Закону, зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.
Відповідно до ст. 26 Закону, договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва. Якщо договір складського зберігання зерна передбачає, що зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сторін базуються на правилах про позику. Порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання.
Відповідно до ст. 31 Закону, поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.
Згідно ст. 32 Закону, зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами
Статтею 193 ГК України та статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно приписів статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх правових позицій, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача проти позову, виходячи з наступного.
Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідач вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено в повному обсязі, оскільки спірне майно було знищено в результаті бойових дій, а отже не може бути вилучене у відповідача, оскільки спірного зерна фізично не існує внаслідок дій обставин непереборної сили.
Відповідно до п.п. 12.1-12.3, 12.5, 12.6 договору №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань та/або втрату продукції, якщо воно виникло внаслідок дії форс-мажорних в тому числі, але не обмежуючих обставин, як-то: стихія, страйк, локаут, інший промисловий розлад, оголошена та неоголошена війна, військові дії, проведення спеціальних заходів правоохоронними органами в місці та/або поблизу знаходження зернового складу, захват продукції незаконними збройними формуваннями, загроза війни, громадські заворушення, саботаж. блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, нагромадження снігу чи ожеледь та інші події, які неможливо було передбачити чи упередити. Дія таких непереборних сил засвідчується довідкою Торгово-промислової палати України та/або іі територіальними органами, та/або довідкою будь-якої державної установи, що підтверджує будь-яку з дій зазначених в цьому пункті та/або в діючому законодавстві України, та/або повідомленнями засобів масової інформації. Час, визначений на виконання зобов'язань за договором, повинен бути збільшений на термін тривалості форс-мажорних подій, якщо вони безпосередньо впливають на виконання умов даного договору. Сторона, для якої стало неможливим виконання зобов'язань за договором в наслідок дії форс-мажорних обставин, повинна повідомити письмово іншій стороні про початок та припинення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів з моменту їх виникнення чи припинення. Зерновий склад звільняється від відповідальності за повну або часткову втрату продукції або її псування, якщо втрата продукції або її псування відбулося внаслідок дії форс-мажорних обставин. Не повідомлення або несвоєчасне повідомленим стороною про виникнення чи припинення форс-мажорних обставин позбавляє таку сторону права посилатися на них.
Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 статті 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 226 ГК України, сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Відповідачем до суду наданий сертифікат №2300-23-2322 від 16.05.2023, виданий Запорізькою торгово-промисловою палатою про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ "АПК "Новаагро".
Разом з тим, матеріали справи не містять повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин в порядку визначеному договором, який передбачає письмове повідомлення іншій стороні про початок та припинення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів з моменту їх виникнення чи припинення.
Суд наголошує, що відповідно до ст. 617 ЦК України, форс-мажор (він же обставини непереборної сили) звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань.
Крім цього, як зазначалося вище по тексту рішення, за вих.№231 від 22.12.2022 відповідач направив позивачу повідомлення, в якому повідомив, що відповідно до договору складського зберігання №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021, укладеного між ТОВ "АПК "Новаагро" та ТОВ "Агрома" на зберіганні знаходиться продукція позивача, кінцевий строк зберігання якої закінчився 01.07.2022 та з метою договірного врегулювання подальшої співпраці, запропонував продовжити строк зберігання продукції до 01.03.2023 шляхом укладання відповідної додаткової угоди.
Доказів того, що зерно за договором №35/07-ГЕ/21 від 15.07.2021 було знищено після 22.12.2022 матеріали справи не містять.
Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: “добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - “non concedit venire contra factum proprium” (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них”.
На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Вилучити в Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 66, код ЄДРПОУ 40557237) та передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрома" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, код ЄДРПОУ 24471767) кукурудзу 3 кл. у кількості 68487 кг.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 66, код ЄДРПОУ 40557237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, код ЄДРПОУ 24471767) 2684,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрома" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, код ЄДРПОУ 24471767).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 66, код ЄДРПОУ 40557237).
Повне рішення підписано 09 червня 2023 року.
Суддя О.В. Погорелова