вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" червня 2023 р. Справа№ 910/9249/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2022
у справі № 910/9249/22 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР»
про стягнення 76 686,01 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» про стягнення 76 686,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором №18-05-2020/СКР про виготовлення, поставку та монтаж меблів від 18.05.2020 року, у останнього виникла заборгованість за виконані позивачем роботи на суму 53 990,00 грн. Крім того, позивач в порядку ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 366,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 16 045,83 грн та пеню у розмірі 3 283,78 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі №910/9249/22 в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки з наданого акта № 914082020/2 від 14.08.2020 неможливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку замовника, та ненадання позивачем інших доказів в підтвердження обставин виконання робіт за договором, то позовні вимоги про стягнення основного боргу є недоведеними. В задоволенні іншої частини позовних вимог за їх похідністю від основного зобов'язання визнано необґрунтованими.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, апелянт звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення у справі №910/9249/22 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим при неналежному з'ясуванні усіх обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Так, апелянт стверджує, що:
- вказівка іншого прізвища в рядку підпису від замовника, що міститься в акті виконаних робіт № 914082020/2 від 14.08.2020, є технічною помилкою. При цьому, в преамбулі цього акта міститься вірне прізвище директора відповідача;
- на вказаному акті також міститься відбиток печатки товариства, яка відноситься до тих даних, що дають змогу ідентифікувати особу учасника правовідносин;
- відзив на позовну заяву підписаний особою, яка не підтвердила належним чином своїх повноважень як представника відповідача, а тому всі викладені в цій заяві по суті спору аргументи не могли братися судом під час вирішення цього спору.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі №910/9249/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач зазначає, що:
- наявність печатки на документі не ідентифікує фізичну особу (представника/уповноважену особу), що підписує цей документ та, відповідно, наявність/відсутність її повноважень на вчинення таких дій;
- місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про неможливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції з боку замовника;
- незалежно від наявності відзиву на позовну заяву, підписаного представником з належним чином підтвердженими повноваженнями чи його відсутність - суд розглядає справу за наявними матеріалами. Одним із матеріалів справи є Акт, що був поданий позивачем із відповідними суперечностями та недоведеностями.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2023, справу №910/9249/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9249/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» суду на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі № 910/9249/22. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 13.03.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 13.03.2023.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки учасниками справи письмово викладено свою позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) сторін не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні судом не встановлено, дана постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
18 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» (надалі - виконавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» (надалі - замовник/відповідач) було укладено договір №18-05-2020/СКР про виготовлення, поставку та монтаж меблів (надалі - договір).
Відповідно до розділу 1 договору виконавець за заданими замовником розмірами і на підставі його вимог і побажань розробляє дизайн-проект меблів, перелік яких вказано у специфікації (Додаток 1) до цього договору.
Виконавець зобов'язується виготовити і передати замовнику у власність меблі згідно розробленого і затвердженого дизайну проекту, в кількості і асортименті відповідно до ескізу (Додаток №1), який є невід'ємною частиною даного договору, а замовник - оплатити і прийняти меблі .
Виконавець зобов'язується виконати додаткові послуги: доставка, монтаж, установка, у строки, передбачені цим Договором.
Загальна сума договору (ціна виготовлення, фурнітури і комплектуючих, включаючи доставку) є договірною і складає 266 950, 00 грн без ПДВ. Оплата проводиться безготівково (пункт 1 розділу 2 договору).
Пунктом 2 розділу 2 договору сторонами визначено, що розрахунок за договором здійснюється наступним чином: 50% від ціни договору замовник сплачує аванс протягом 5 робочих з дня підписання договору, 20% замовник сплачує виконавцю через 2 тижні після початку виконання робіт, залишок - 30% замовник сплачує виконавцю після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.
У розділі 3 договору визначено, що виконавець зобов'язується виготовити, доставити, змонтувати меблі на місці установки протягом 40 (сорока) календарних днів. Термін здачі робіт не пізніше ніж 23.06.2020.
Відповідно до п. 1-2 розділу 7 договору приймання-передача проводиться замовником по комплектації згідно ескізу та додатку № 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною договору, в присутності представників обох сторін, про що складається акт приймання-здачі. Меблі вважаються переданою виконавцем і прийнятим замовником з переходом до нього права власності тільки після підписання сторонами акту прийому-здачі панелей. До підписання даного акту, всі права власності на лані вироби знаходяться у виконавця.
Цей договір відповідно до розділу 10 вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання його умов обома сторонами. Договір вважається виконаним після підписання сторонами акту прийому-передачі.
14.07.2020 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, якою затверджено нову специфікацію (Додаток № 1) та збільшено суму договору на 114 600,00 грн.
У п. 1.4. додаткової угоди сторони погодили наступний порядок оплати: сума в розмірі 90 000 грн. без ПДВ сплачується замовником протягом 3 (трьох) робочих днів. Залишок у розмірі 24 600,00 грн. без ПДВ протягом 5 (п'яти) з дня підписання Акту приймання-передачі.
За доводами позивача, останнім належним чином виконано зобов'язання за договором та виготовлено меблі на суму 381 550,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт №914082020/2 від 14.08.2020. У позовній заяві, позивач зазначає, що ним надано дві копії актів, оскільки спочатку Акт було надано самим замовником, але в ньому була відсутня дата підписання (перша копія), тому після отримання такого акту виконавцем в нього було внесено дату і після цього акт підписано обома сторонами.
Позивач зазначає, що відповідачем частково виконано зобов'язання та здійснено оплату у сумі 327 560,00 грн протягом травня-липня 2020, у зв'язку з чим в останнього утворився борг перед позивачем у сумі 53 990,00 грн.
У позовній заяві, позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою про оплату заборгованості, які залишені без реагування з боку відповідача, заборгованість не погашена.
Наведене стало підставою для звернення позивачем до суду із вказаним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору №18-05-2020/СКР від 18.05.2020, колегія суддів встановила, що вказаний правочин є змішаним, оскільки поєднує умови купівлі-продажу виготовленого товару, його поставки та виконання підрядних робіт з їх монтажу.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із зазначеною нормою кореспондується й ч. 1 ст. 193 ГК України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар (п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Згідно зі ст. 854 ЦК України у разі якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника,- достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
За умовами п. 1. Розділу 7 та розділу 10 договору позивач вважається таким, що виконав свої зобов'язання за договором з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі.
Позивач, обґрунтовуючи належне виконання ним умов в частині виготовлення, поставки та монтажу меблів, до матеріалів справи надає дві копії актів виконаних робіт № 914082020/2, оскільки, як стверджував виконавець в суді першої інстанції, спершу Акт було надано самим замовником, але в ньому була відсутня дата підписання (перша копія), тому після отримання такого акту виконавцем в нього було внесено дату і після цього акт підписано обома сторонами. Відповідачем вказані обставини не заперечуються.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що зі змісту наданих позивачем копії Актів № 914082020/2 від 14.08.2020 та б/д вбачається, що в обох варіантах Акту в преамбулі вказано, що замовника - ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» є "Сокіо О.В.", водночас особою що підписала акт зазначено директор - Задорожній П.П. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повноважень Задорожного П.П. виступати та підписувати документи від імені ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР». Крім того, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент винесення рішення (19.12.2022) керівником ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» є Сокіл Олег Володимирович, дата призначення (набуття повноважень) - 24.01.2018.
З огляду на наведене вище, Господарський суд міста Києва з врахуванням того, що наданий акт № 914082020/2 від 14.08.2020 не є належним доказом, оскільки неможливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку замовника, а також відсутність у матеріалах справи будь-яких інших доказів на підтвердження обставин виконання робіт за договором, в тому числі, акту прийому-здачі панелей, дійшов висновку про недоведеність вимоги позивача про настання обов'язку щодо остаточного розрахунку за договором.
Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно з п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення.
За змістом п. 2.5 названого Положення повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Однак відповідач як в суді першої, так і під час розгляду справи апеляційним господарським судом, заперечував факт належного виконання виконавцем договірних зобов'язань та, відповідно, проставлення директором підпису на Акті виконаних робіт № 914082020/2 від 14.08.2020.
Поряд з цим, факт наявності та відповідності проставленої на документі печатки товариства відповідачем не заперечувалось.
Яке неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх правових висновках (зокрема, постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.
У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Північним апеляційним господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки товариства відповідача чи доказів її втрати, або іншого вибуття її у 2020 році з відання цієї юридичної особи. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв'язку із втратою чи викраденням печатки.
Беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР», а відтак її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що відтиск печатки на акті виконаних робіт № 914082020/2 від 14.08.2020 є свідченням участі цією юридичної особи у здійсненні господарської операції за цим документом.
При цьому посилання відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу про те, що печатка не ідентифікує фізичну особу оцінюються Судом критично, адже в предмет доказування у цій справі входить доведення обставин участі саме юридичної особи у вчиненні юридично значимих дій з прийняття належного виконання іншою стороною договірних зобов'язань. Тоді як, наявність у особи підписанта повноважень на вчинення правочину може бути з'ясовано у випадку підтвердження належними засобами доказування належності підпису зазначеній в документі особі.
Додатково колегія звертає увагу на те, що відповідач у своїх заявах по суті спору, поданих як до суду першої, так і апеляційної інстанції, посилається лише на дефект документа (в преамбулі Акта вірне прізвище директора та її невідповідність в рядку навпроти підпису і печатки), при цьому, жодним чином не надає обґрунтованих пояснень наявності печатки товариства на відповідному доказі за умови повної відповідальності її використання лише уповноваженими особами відповідача. Крім того, відповідач також не наводить будь-яких заперечень щодо самого факту виконання позивачем зобов'язань. Наведене в сукупності ставить під сумність добросовісність поведінки відповідача як в процесі здійснення ним договірних зобов'язань із зустрічного виконання, так і добросовісності користуватися наданими їй законом процесуальними правами.
За сукупністю вищенаведеного, колегія вважає, що при вирішенні даного спору місцевим господарським судом не було враховано вищенаведені правові позиції Верховного Суду, що, як наслідок, зумовило неналежну оцінку наявних у справі доказів та прийняття помилкового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основної заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України унормовано, що допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Колегія також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Підсумовуючи вищенаведене, Північний апеляційний господарський суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що обставини належного виконання позивачем договірних зобов'язань згідно наявних в матеріалах справи доказів видаються більш вірогідним, ніж протилежні ствердження відповідача.
Відтак наявний у справі Акт виконаних робіт № 914082020/2 від 14.08.2020, що містить в преамбулі вірну інформацію про особу директора відповідача та проставлений на ньому відтиск печатки цієї юридичної особи, є підставою виникнення у ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» обов'язку з остаточного розрахунку з оплати належно виконаних робіт позивачем.
Так, зі змісту пункту 1 розділу 2 договору вбачається, що загальна сума договору становить 266 950,00 грн. При цьому, 14.07.2020 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, якою затверджено нову специфікацію (Додаток № 1) та збільшено суму договору на 114 600,00 грн.
Отже загальна сума договору становить 381 550,00 грн (266 950 + 114 600).
Відповідачем здійснено часткову оплату на суму 327 560,00 грн, що ним не заперечується. Будь-яких претензій відповідача щодо обсягів, якості, належності виконання позивачем свої зобов'язань за договором матеріали справи не містять, як і відсутні докази звернення відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції на підставі дослідження наявних у справі доказів дійшов висновку про те, що факт належного виконання позивачем договірних зобов'язань вірогідніше за все мав місце у даному спорі, то наведене стає підставою для виникнення у замовника зустрічного обов'язку з повної їх оплати. Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача основаної заборгованості в сумі 53 900,00 грн є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 2 розділу 2 договору сторонами визначено, що розрахунок за договором здійснюється наступним чином: 50% від ціни договору замовник сплачує аванс протягом 5 робочих з дня підписання договору, 20% замовник сплачує виконавцю через 2 тижні після початку виконання робіт, залишок - 30% замовник сплачує виконавцю після підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.
Тобто, з урахуванням встановленого факту засвідчення сторонами за актом виконаних робіт від 14.08.2020 належне виконання позивачем договірних зобов'язань, то відповідач не пізніше наступного дня повинен здійснити остаточний розрахунок за договором.
При цьому посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про відсутність в договорі чіткого строку настання остаточної оплати виконаних робіт відхиляються Судом, оскільки він визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати.
Оскільки відповідач у встановлений договором строк за виконані роботи розрахувався не в повному обсязі, належних і допустимих доказів в спростування обставин виконання договірних зобов'язань відповідачем не надано, судова колегія вважає, що він є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, а відтак до правопорушника підлягають застосуванню господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Судом апеляційної інстанцій встановлено, що сторонами не було визначено у договорі від 18.05.2020 №18-05-2020/СКР про виготовлення, поставку та монтаж меблів штрафні санкції у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо несвоєчасної оплати замовником виконаних робіт.
Враховуючи, що між сторонами не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання відповідачем, чинним законодавством України також не встановлено нарахування пені у спірних правовідносинах, колегія відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 283,78 грн за їх необґрунтованості та незаконності.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно наданого позивачем розрахунку позовних вимог, в порядку ст. 625 ЦК України на суму основної заборгованості ним було нараховано 3 366,40 грн - 3% річних та 16 045,83 грн - інфляційних втрат за період з 15.08.2020 по 12.09.2022.
Північний апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку правильності поведеного позивачем розрахунку даної частини позовних вимог, встановив, що він є арифметично вірним частково, а тому, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 3 360,79 грн та 16 045,83 грн - інфляційних втрат. В задоволенні решти цих вимог слід відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва 19.12.2022 у справі №910/9249/22, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України, - скасуванню. Суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову, судовий збір, що був сплачений позивачем у зв'язку з розглядом справи в місцевому господарському суді та суді апеляційної інстанції, згідно приписів ст. 129 ГПК України, розподіляється пропорційно заявленим вимогам.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, що надавалась в суді першої інстанції, колегія виходить із наступного.
В суді першої інстанції позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, на обґрунтування яких надано копії договору про надання правової допомоги № 09-08/2022 від 09.08.2022 та додаткової угоди № 1 від 09.08.2022 до договору; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4349 від 17.02.20211; рахунку-фактури на оплату № 05-09/22 від 05.09.2022; квитанції № 9280-5730-2686-1988 від 06.09.2022 про оплату витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
За ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Так, 09.08.2022 між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Гришков, Власова та партнери» укладеного договір про надання правової допомоги № 09.08/2022, згідно якого Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання усіма законними методами та способами надавати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар за надану правову допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору, в порядку та строки обумовлені сторонами.
У відповідності до Додаткової угоди №1 до Договору сторони домовились, що згідно договору Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання усіма законними методами та способами надавати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, що стосується представництва Клієнта у судовій справі як позивача щодо стягнення заборгованості з ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР», а саме:
- написання, підготовка та подання до суду позовної заяви - вартість послуг становить 3 000,00 грн;
- у разі необхідності, написання, підготовка та подання до суду відповіді на відзив - вартість послуг становить 3 000,00 грн;
- у разі необхідності підготовки інших письмових документів (клопотання, адвокатські запити тощо) при супроводі справи в загальному Місцевому суді (перша інстанція) вартість послуг узгоджуватиметься Сторонами додатково, але в будь-якому разі Сторони погодили, що вартість всіх письмових документів, підготованих Адвокатським об'єднанням при супроводі справи в загальному місцевому суді, становитиме не більше 10 000,00 грн (десять тисяч грн. 00 коп.);
- участь у судових засіданнях за необхідності - вартість послуг становить 1 500,00 (одна тисяча п'ятсот грн 00 коп.) за 1 (одну) годину.
Згідно п. 4.1 Договору про надання правової допомоги, за надання правової допомоги, відповідно до даного Договору Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар відповідно до домовленості Сторін та згідно Прейскуранту цін на послуги адвоката. Оплата може проводитися як авансом, так і після надання конкретної послуги.
В п. 4.3, 4.4 цього Договору визначено, що ціна Договору відповідає повній вартості гонорару, зазначеній у рахунках, виставлених Адвокатським об'єднанням для сплати Клієнту на виконання цього Договору. Клієнт повинен сплатити рахунок Адвокатського об'єднання не пізніше трьох робочих днів з дати його виставлення.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору адвокатом підготовлено та подано до суду позовну заяву у цій справі.
Адвокатським об'єднанням виставлено позивачу рахунок-фактура на оплату № 05-09/22 від 05.09.2022, згідно якого оплаті підлягають послуги з правничої допомоги, що надані на підставі п. 1.1 Додаткової угоди № 1 від 09.08.2022 до Договору № 09.08/2022 від 09.08.2022, в сумі 3 000,00 грн, зокрема, з написання, підготовка та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з відповідача.
У відповідності до квитанції № 9280-5730-2686-1988 від 06.09.2022 про оплату витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн позивачем здійснено оплату послуг.
Таким чином, представлені відповідачем документи щодо сплати вартості послуг на професійну правничу допомогу адвоката, наданих в рамках розгляду спору у даній справі в суді першої інстанції, є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Однак відповідачем клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з обґрунтуванням неспівмірності цих витрат не заявлено, а відтак колегія виходить із загальних критеріїв розподілу судових витрат, що визначені в ст. 129 ГПК України.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати заявника з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність заявником у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання товариству послуг на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку, що заявлені ТОВ «ВЕКТОР ПРОДАКШН» витрати на професійну правничу допомогу відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету заявлених вимог позову (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України). Поряд з цим, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог на користь позивача підлягають стягненні означені витрати в сумі 2 871,30 грн.
Питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, з огляду на подання апелянтом лише попереднього (орієнтовного) розрахунку цих витрат, не може бути вирішено в даній постанові.
Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі №910/9249/22 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» (04111, м. Київ, вул. Данила Щербаківського, 53; ідентифікаційний код 41883601) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» (01004, м. Київ, вул. Крутий узвіз, 6/2 (літ. А); ідентифікаційний код 40953929) 53 990 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 00 грн. основної заборгованості, 16 045 (шістнадцять тисяч сорок п'ять) 83 грн інфляційних втрат, 3 360 (три тисячі триста шістдесят) грн 79 коп. три відсотки річних, 2 568 (дві тисячі п'ятсот шістдесят вісім) грн 86 коп. витрат по сплаті судового збору та 2 871 (дві тисячі вісімсот сімдесят одна) грн 30 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» (04111, м. Київ, вул. Данила Щербаківського, 53; ідентифікаційний код 41883601) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» (01004, м. Київ, вул. Крутий узвіз, 6/2 (літ. А); ідентифікаційний код 40953929) 3 853 (три тисячі вісімсот п'ятдесят три) грн 29 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
І.П. Ходаківська