07 червня 2023 р. Справа № 520/2374/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 (суддя: Супрун Ю.О., м.Харків) по справі № 520/2374/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 598 грн. 30 коп. у день за період з 24.04.2020 по 26.01.2022 терміном 642 календарних дні у сумі 384108 грн. 60 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2020 по 26.01.2022 в сумі 282550,29 грн. з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 гривень 00 копійок.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись із вказаним рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що норми КЗпП України не можуть бути застосовані в даних правовідносинах, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є несправедливою та непропорційною. До того ж, сплачена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу, а саме 8000,00 грн., є необґрунтованою та явно завищеною, враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 25.04.2001 по 06.11.2019.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.11.2019 №240 підполковника ОСОБА_1 , начальника інженерної служби, визначено вважати таким, що 06 листопада 2019 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
З 06 листопада 2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. (а.с. 10)
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплачував усі належні йому види грошового забезпечення впродовж служби позивача, останній звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 у справі № 520/14273/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік станом на день звільнення з військової служби 06.11.2019.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік станом на день звільнення з військової служби 06.11.2019.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 06.11.2019.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2015 по 06.11.2019.
Позивач, не погодившись з тим, що йому не було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2019 по 23.04.2020, звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 у справі №520/9494/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 598,30 грн. у день за період з 07.11.2019 по 23.04.2020 терміном 169 календарних днів у сумі 101 112 грн. 70 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Вважаючи, що відповідач не правильно визначив суму індексації, позивач звернувся до суду з новим позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 у справі № 520/5602/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 06.11.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 06.11.2019 - березень 2018 року.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 06.11.2019 у сумі 157757 грн. 14 коп. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 06.11.2019 - березень 2018 року.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
З картки особового рахунку вбачається, що відповідачем 27.01.2022 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 у справі №520/5602/21 виплачено позивачу суми індексації, тому відповідачем проведено повний розрахунок при звільненні 27.01.2022. (а.с. 16)
Водночас, Військова частина НОМЕР_1 не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 24.04.2020 по 26.01.2022 (по час повного розрахунку).
Позивач, вважаючи бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при звільненні позивача з ним не проведено повного розрахунку, на його користь підлягає стягненню середній заробіток з дня звільнення по день остаточного розрахунку, а саме період з 24.04.2020 по 26.01.2022 у сумі 282550,29 грн., з урахуванням принципу співмірності. Водночас, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суми сплачених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн..
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України, норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Колегія суддів зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судовим розглядом встановлено, що військова служба позивача припинена 06.11.2019, а остаточний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби здійснено 27.01.2022, що підтверджується копією карткового рахунку позивача та визнається сторонами справи. (а.с. 16)
Отже, фактично повний розрахунок з позивачем відповідач провів 27.01.2022, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Визначаючи розмір суми - 282 550, 29 грн., що підлягає до стягнення, суд першої інстанції виходив з критеріїв розумності, принципу співмірності, факту наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступеня вини відповідача, незначного проміжку часу з дня набрання рішенням суду законної сили присуджених сум та їх виплатою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (пункт 92 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Таким чином, висновок суду першої інстанції, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є правомірним.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.
Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановлено судом, при звільненні позивача відповідачем не в повному обсязі здійснено виплати всіх належних при звільненні сум.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 598,30 грн. (36 496, 66 грн. (сума грошового забезпечення за останні два місяці служби) (а.с. 15)/ 61 день (календарні дні)), відповідно кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 24.04.2020 по 26.01.2022 складає - 642 дні, у зв'язку з чим сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 384 108,60 грн. (598,30 грн. (середньоденна заробітна плата) х 642 дні (дні затримки виплати)).
За таких підстав, суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде складати 384 108,60 грн..
Для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судом встановлено, що загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні складав 205 507,88 грн., з яких, зокрема, індексація грошового забезпечення становить 151171, 21 грн, що складає 73,56% від загальної суми.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи відсоткове співвідношення, має становити 282 550,29 грн. (73,56% від 384 108,60 грн.).
Беручи до уваги розмір невиплачених своєчасно сум відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано принцип співмірності та зменшено розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи принцип співмірності, наявність спору між позивачем та відповідачем щодо належних виплат при звільненні, ступінь вини відповідача, не тривалий проміжок часу з дня набрання рішенням суду законної сили присуджених сум та їх виплатою, дійшов вірного висновку щодо визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Доводи апелянта стосовно необґрунтованості суми витрат позивача на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
На підтвердження понесених витрат у справі до суду першої інстанції надано: договір № 01/29-01 від 29.01.2022, укладений позивачем з Адвокатським об'єднанням «МОДУМ» в особі голови Сніжка Павла Володимировича, про надання правничої допомоги (а.с. 18-19), додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги (а.с. 19), акт виконаних послуг від 31.01.2022 (а.с. 20). З вказаних документів вбачається, що вартість послуг з представництва інтересів у суді першої та апеляційної інстанції складає 8000,00 грн..
Водночас, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суми сплачених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., з чим погоджується колегія суддів.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 по справі № 520/2374/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова