07 червня 2023 року Справа № 160/8104/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
19.04.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.03.2023 року №047350005445 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 28.02.2023 року з урахуванням її страхового стажу 23 роки 9 місяців 13 днів.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.03.2023 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з приводу призначення пенсії за віком та надала усі необхідні документи разом з трудовою книжкою на підтвердження страхового стажу. Працівники пенсійного органу в усному порядку повідомили позивачку про те, що в її трудовій книжці відсутні відтиски печатки колгоспу «Ленінець» та КСП «Ленінець» при внесенні до неї записів і внаслідок цього, позивачці, для вирішення питання призначення пенсії, необхідно підтвердити періоди її роботи у вказаних підприємствах відомостями з архівних установ. Позивачкою самостійно було зібрано архівні довідки та надано до пенсійного органу. Листом від 24.03.2023 року №0400-010228-8/38945 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивачку про те, що за результатом розгляду її заяви про призначення пенсії прийнято рішення від 24.03.2023 року №047350005445, згідно з яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю у неї необхідного страхового стажу - від 20 до 30 років, оскільки її загальний страховий стаж складає 11 років 9 місяців та 11 днів. Також у вказаному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи в колгоспі згідно архівної довідки №103 від 29.03.2018 року, оскільки в ній зазначено відомості про ім'я працівника - ОСОБА_2 ), а позивачкою не були надані документи, що підтверджують зміну її імені. Вказане рішення позивач вважає протиправним, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 19.05.2023 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
31.05.2023 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому зазначено наступне. 17.03.2023 року позивачка звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Заява ОСОБА_1 опрацьовувалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. За результатами розгляду заяви відділом призначення пенсії управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 24.03.2023 року № 2000-0302-9/37969 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж позивачки становить 11 років 09 місяців 11 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колхозі згідно архівної довідки № 103 від 29.03.2018 року, оскільки в довідці зазначено ім'я ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ). Документів на зміну імені з « ОСОБА_4 » на ім'я « ОСОБА_3 » позивачкою не було надано. Встановлення факту належності правовстановлюючих документів здійснюється в порядку окремого провадження, а встановлення факту наявності трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України. Враховуючи вищевикладене, немає підстав для зарахування періоду роботи в колхозі згідно архівної довідки № 103 від 29.03.2018 року, а відтак, немає підстав і для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області письмовий відзив на позов на адресу суду не надходив.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області розглянуто вказану заяву за принципом екстериторіальності та прийнято рішення від 24.03.2023 року №047350005445 про відмову в призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з відсутністю у неї необхідного страхового стажу - від 20 до 30 років, оскільки її загальний страховий стаж складає 11 років 9 місяців та 11 днів. Також у вказаному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи в колгоспі згідно архівної довідки №103 від 29.03.2018 року, оскільки в ній зазначено відомості про ім'я працівника - ОСОБА_2 ), а позивачкою не були надані документи, що підтверджують зміну її імені.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в перерахунку пенсії, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Згідно із ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, регулюються Законом України від 09.07.2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України № 1058-ІV).
Частиною 1 ст. 44 Закону України № 1058- ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування» право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Так, в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.03.2023 року №047350005445 вказано, що вік позивача станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком від 17.03.2023 року становить 63 роки, страховий стаж - 11 років 9 місяців 11 днів. Також у вказаному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи в колгоспі згідно архівної довідки №103 від 29.03.2018 року, оскільки в ній зазначено відомості про ім'я працівника - ОСОБА_2 ), а позивачкою не були надані документи, що підтверджують зміну її імені.
Враховуючи викладене, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу позивача у призначення пенсії за віком їй було відмовлено.
Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
У відповідності до п.1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України, Радою Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення” та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 року і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 року, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Як вбачається із копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.08.1978 року вбачається, що ОСОБА_1 навчалася та працювала:
- з 01.09.1977 року по 25.07.1978 року - період навчання в технічному училищі № 101 м. Сєвєродонецька;
- з 16.08.1978 року по 02.04.1981 року - робота на посаді слюсаря механічно-збірних робіт Харківського заводу електроапаратури;
- з 19.05.1981 року по 24.06.1982 року - робота на посаді санітарки на шахті «Вергелівська» виробничого об'єднання «СТАХАНОВУГІЛЛЯ»;
- з 05.11.1982 року по 02.03.1984 року (1 рік 3 місяці 27 днів) - робота на посаді розподільника робіт другого розряду Павлоградського механічного заводу;
- з 01.04.1984 року по 27.01.1995 року - прийнята до складу членів та лаборантом до колгоспу «Ленінець»;
- з 28.01.1995 року по 31.03.2000 року - прийнята до складу членів КСП «Ленінець» на посаду обліковця МТФ №3;
- з 01.04.2000 року по 30.06.2000 року - робота в СВК «Дмитрівський» на посаді доярки МТФ №3;
- з 01.07.2000 року по 01.05.2001 року - прийнята на роботу до ТОВ «ВЕСНА» свинаркою;
- з 21.03.2002 року по 15.12.2002 року - перебувала на обліку в Петропавлівському районному центрі зайнятості населення та отримувала допомогу по безробіттю.
Як зазначила позивачка у своєму позові, працівники пенсійного органу в усному порядку повідомили їй про те, що в її трудовій книжці відсутні відтиски печатки колгоспу «Ленінець» та КСП «Ленінець» при внесенні до неї записів і внаслідок цього, позивачці, для вирішення питання призначення пенсії, необхідно підтвердити періоди її роботи у вказаних підприємствах відомостями з архівних установ.
Позивачкою самостійно було зібрано архівні довідки та надано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Однак, до страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи в колгоспі згідно архівної довідки №103 від 29.03.2018 року, оскільки в ній зазначено відомості про ім'я працівника - ОСОБА_2 ), а позивачкою не були надані документи, що підтверджують зміну її імені.
Суд зазначає, що частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідні положення кореспондуються і в Законі №1788.
Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону №1788 органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, чинним законодавством України передбачено право органів Пенсійного фонду при призначенні/перерахунку пенсії перевіряти обґрунтованість видачі документів та достовірність поданих відомостей.
Проте, в даному випадку відповідач не скористався своїм правом перевірки достовірності записів у трудовій книжці, натомість не зарахував спірні періоди роботи позивача без обґрунтованих підстав, пославшись лише на формальні неточності у записах.
Судом встановлено, що записи за спірні періоди в трудовій книжці позивача виконані чітко та без будь-яких виправлень, а також наявні нечіткі відтиски печатки підприємства.
Отже, суд не погоджується із висновком відповідача, що такі неточності можуть слугувати наслідком не зарахування певних періодів роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі, також Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Водночас, пунктами 2.6, 2.8 - 2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для не зарахування періодів роботи позивача в колгоспі до страхового стажу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Відповідно до п. 5, 6 основних положень про порядок видачі трудових
книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та
затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані: відомості про колгоспника, відомості про членство в колгоспі, відомості про роботу, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Враховуючи, що обчислення стажу роботи селян має певні особливості, з огляду на те, що в багатьох із них праця сезонна, слід мати на увазі, що період праці в колективному господарстві після 1965 року зараховують до стажу залежно від виконання встановленого мінімуму трудової участі. Якщо, для прикладу, член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховують тільки час його роботи за фактичною тривалістю. Тобто для розрахунку стажу за період роботи в колгоспі необхідні дані про встановлений мінімум трудоднів та про кількість фактично відпрацьованих трудоднів.
Так, копія трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 містить відомості щодо встановленого мінімуму трудоднів (людиноднів) за рік та кількості відроблених людиноднів за рік.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що існуючі неточності в заповненні трудової книжки не спростовують того факту, що позивач працювала у вищезазначені періоди в колгоспі.
Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.03.2023 року №047350005445 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Водночас, з приводу позовних вимог зобов'язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.
Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви про призначення пенсії за віком від 17.03.2023 року, поданої позивачем, відповідно до Порядку № 22-1 було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Тобто, розгляд вказаної заяви позивача та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Відтак, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Разом із цим, в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретні періоди роботи позивача в колгоспі, які відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача, тому з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, врахувавши при визначенні страхового стажу ОСОБА_1 відомості щодо її роботи у колгоспі, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 21.08.1978 року та трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду в даній справі.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у загальній сумі 1073,60 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 805,20 грн.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 9, 72, 77, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.03.2023 року №047350005445 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 17.03.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, врахувавши при визначенні страхового стажу ОСОБА_1 відомості щодо її роботи у колгоспі, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 21.08.1978 року та трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду в даній справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 805,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна