05 червня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 683/2698/21
Провадження № 11-кп/4820/215/23
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2022 року у кримінальному провадженні №12021243100000130, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 липня 2021 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Стара Синява Хмельницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК України, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2022 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК України, призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з конфіскацією майна, окрім житла.
На підставі статті 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 листопада 2019 року за частиною 2 статті 185 КК України і ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді п'яти років п'яти місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, окрім житла.
Строк відбування покарання відраховано з 24 листопада 2022 року, зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 13 липня 2021 року по 23 листопада 2022 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі; запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати на залучення експертів в розмірі 686 грн 48 коп.; доля речових доказів вирішена відповідно до статей 96-1, 96-2, 100 КК України.
Відповідно до вироку суду, 15 листопада 2019 року ОСОБА_7 , засуджений Старокостянтинівським районним судом Хмельницької області за частиною 2 статті 185 КК України до покарання у виді двох років позбавлення волі та на підставі статті 75 КК України, звільнений від відбування покарання із встановленням іспитового строку два роки, вчинив новий злочин.
Так, знаючи, що 02 липня 2021 року стосовно нього слідчим відділення відділу поліції №1 Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області розпочате досудове розслідування за №12021243100000129 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, за його участі та усвідомлюючи, що в разі доведеності його вини і визнання винуватості у скоєнні вказаного кримінального правопорушення йому загрожує реальна міра покарання у виді позбавлення волі, оскільки вказаний злочин він вчинив під час іспитового строку, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел запропонувати та надати неправомірну вигоду заступнику начальника відділу поліції №1 - начальнику слідчого відділення Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майору поліції ОСОБА_10 , який здійснює контроль за розслідуванням вказаного кримінального правопорушення, схиливши того до закриття щодо нього кримінального провадження.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, 06 липня 2021 року близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_7 , знаходячись поблизу відділу поліції №1 Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, що по вул. Попова, 2 м. Старокостянтинова Хмельницької області, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій і караність за них та бажаючи настання сприятливих для себе наслідків, запропонував та пообіцяв надати неправомірну вигоду у сумі 1000 доларів США, що по курсу НБУ еквівалентно 27290 грн., заступнику начальника відділу поліції №1 - начальнику слідчого відділення Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майору поліції ОСОБА_10 , який був призначений на дану посаду відповідно до Наказу ГУНП у Хмельницькій області за №177 о/с від 02 червня 2021 року, та відповідно до примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції» відноситься до службових осіб, що займають відповідальне становище, за сприяння в уникненні кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України по кримінальному провадженню №12021243100000129 від 02 липня 2021 року, шляхом його закриття.
Того ж дня заступник начальника відділу поліції №1 - начальник слідчого відділення Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майор поліції ОСОБА_10 в установленому порядку у формі рапорту повідомив про даний факт безпосереднього керівника, а саме начальника відділу поліції №1 Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області ОСОБА_11 .
Продовжуючи свої злочинні дії, 13 липня 2021 року о 10 год. 43 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні службового кабінету за №410 відділу поліції №1 Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, що по вул. Попова, 2 в м. Старокостянтинові Хмельницької області, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання сприятливих для себе наслідків, надав заступнику начальника відділу поліції №1 - начальнику слідчого відділення Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майору поліції ОСОБА_10 , тобто службовій особі, що займає відповідальне становище, неправомірну вигоду в сумі 500 доларів США, за сприяння в уникненні кримінальної відповідальності за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України у кримінальному провадженні за №12021243100000129, шляхом його закриття, положивши їх на стіл перед останнім, після чого був викритий та затриманий працівниками поліції, які в подальшому вищевказану суму неправомірної вигоди виявили на столі в тому ж місці та вилучили під час проведення огляду місця події.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить скасувати вирок суду та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_7 за ч.3 ст.369 КК України, справу закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Гроші в сумі 500 доларів США та мобільний телефон, які належать на праві власності ОСОБА_7 , повернути останньому.
На обґрунтування зазначає, що вирок суду містить невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
У вироку зазначено неправильні покази свідків та обвинуваченого, описано їх з вигідної сторони для обвинувачення ОСОБА_7 , надано неналежну оцінку письмовим та електронним доказам у справі, описані обставини у вироку не відповідають дійсності.
Зауважує, що під час судового розгляду справи встановлено, що вчиненню інкримінованого ОСОБА_12 правопорушення передували активні, провокативні дії працівників поліції, підтвердженні працівником поліції особисто під час допиту в якості свідка в судовому засіданні та підтвердженні іншими свідками та доказами по справі.
У ході судового розгляду не здобуто доказів того, що ОСОБА_13 попереджав ОСОБА_7 про будь-яку відповідальність при наданні неправомірної вигоди. Жодна інформація не зафіксована на будь-яких носіях і не була підтверджена під час допиту свідків у судовому засіданні.
Окрім того, суд не дослідив ті обставини, що ОСОБА_14 не повідомив про вчинення кримінального правопорушення як того вимагає законодавство, а написав рапорт де відсутня інформація, що попереджений про завідомо неправдиве повідомлення про злочин та те, що він роз'яснив ОСОБА_15 зміст статті 24 3У «Про запобігання корупції», чим порушив вимоги цього закону та розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події.
У вироку суд не вказав, що під час допиту ОСОБА_16 він повідомив, що вчинив активні дії, а саме під час першої зустрічі з ОСОБА_7 06.07.2022 визначив час і місце для передачі ОСОБА_7 коштів через тиждень часу, тобто 13.07.2022. На запитання сторони захисту, чому він визначив час і місце зустрічі для передачі коштів, останній повідомив: для документування правопорушення з боку ОСОБА_7 .
Захисник у скарзі зауважує, що до матеріалів справи долучена запис розмови між свідком ОСОБА_17 та ОСОБА_7 , що вказує на те, що ОСОБА_14 знав, що йому буде дзвонити ОСОБА_7 і підготувався до запису розмови; ОСОБА_14 заздалегідь знав про що саме буде говорити з ОСОБА_7 , оскільки за показами свідка ОСОБА_18 , він зателефонував до ОСОБА_16 і повідомив останньому, що надасть його мобільний номер ОСОБА_7 .
У свою чергу, ОСОБА_14 повідомив суд, що до нього ОСОБА_19 не телефонував, що, на думку захисту, було зроблено з метою приховування провокації, адже покази ОСОБА_16 та ОСОБА_18 різняться.
Покази ОСОБА_7 є достовірними та відповідають свідченням ОСОБА_18 , і як вбачається з показів ОСОБА_7 , то саме ОСОБА_19 вперше натякав щодо сприяння у врегулюванні ситуації та запропонував йому вирішити питання за грошову винагороду, звернувшись до ОСОБА_20 .
Тож, суд першої інстанції неналежним чином оцінив телефонну розмову 06 липня 2021 року між ОСОБА_17 і ОСОБА_7 , зазначивши, що ініціатива зустрічі була з боку ОСОБА_7 .
Також захисник звертає увагу, що доказами є лише ті записи, які були здобуті законним шляхом, а щодо прослуховування чи відео спостереження, то це можна робити лише з санкції суду. Якщо такі докази здобуті у незаконний спосіб, вони не можуть лягати в основу обвинувачення, відповідно до статті 32 Конституції України та у відповідності до вимог КПК України.
Захисник звертає увагу, що у ході допиту ОСОБА_14 вказав, що ОСОБА_7 06.07.2021 під час першої зустрічі пропонував йому суму коштів у розмірі 1000 доларів США, а вилучено у ОСОБА_7 було 500 доларів США. Зі слів ОСОБА_7 саме таку суму коштів визначив йому ОСОБА_21 . Останній у рапорті до керівника про нібито пропозицію отримання неправомірної вигоди вказав також суму 1000 доларів США, але це було з метою приховати провокативні дії зі сторони працівників поліції. Однак, судом першої інстанції покази працівників поліції ОСОБА_16 та ОСОБА_18 у цій частині взагалі не описані та проігноровані.
ОСОБА_14 знав про проведення НСРД під час розмови у кабінеті з ОСОБА_7 , хоча не мав цього знати з метою запобігання провокації з його боку, та не всю їх розмову було внесено в протоколи проведення за результатами НСРД.
Під час розмови ОСОБА_14 17 разів запитав ОСОБА_7 : «Що ви мені пропонуєте…? Що Ви від мене хочете..? …то кажіть конкретно, що Ви хочете від мене?», тим самим вживав активні дії щодо вчинення провокації.
Суд проігнорував явні провокативні дії зі сторони ОСОБА_16 , зафіксовані в ході проведення спеціального слідчого експерименту, та те, що деякі частини розмови не внесені до протоколу про результати здійснення аудіо- відео контролю особи.
Крім того, особисто ОСОБА_14 мав вплив на хід проведення досудового розслідування кримінального правопорушення щодо ОСОБА_7 , адже його підлеглий проводив досудове розслідування та вручав обвинувальний акт ОСОБА_7 .
Поняті, які були свідками огляду місця події та огляду ОСОБА_7 після подій, які відбулися в кабінеті ОСОБА_16 13.07.2021 зазначили, що їх було запрошено завчасно до вчинення провокації злочину, що також вказує на те, що працівники поліції вчиняли активні дії, а відтак і спровокували ОСОБА_7 на надання неправомірної вигоди.
Захисник вважає, що судом першої інстанції допит свідка ОСОБА_22 описано не в повному обсязі, а лише з вигідної для обвинувачення позиції, трафіки з'єднань дзвінків мобільних номерів ОСОБА_16 , ОСОБА_7 , ОСОБА_22 та ОСОБА_18 у вироку не описані взагалі і оцінку таким доказам не надано.
Покази ОСОБА_22 про те, що ОСОБА_19 перший йому зателефонував і повідомив підійти до нього для розмови, підтверджується трафіком їх з?єднань, а відповідно до трафіку дзвінків ОСОБА_14 та ОСОБА_7 , встановлено, що між ними було два з?єднання мобільного зв?язку і одне СМС, а запис ОСОБА_14 здійснив лише однієї розмови, що вказує на його підготовку записувати лише конкретний телефонний дзвінок.
Покази свідка поліцейської ОСОБА_23 також судом викладені у вироку без зазначення того, що коли вона здійснювала пропускний режим у Старосинявському ВП, та до ОСОБА_18 прийшли ОСОБА_24 та ОСОБА_7 , то вона записала лише ОСОБА_7 , що підтверджується витягом із журналу відвідувачів відділу поліції. Очевидно, що такі дії були зумовлені задля провокації ОСОБА_25 .
Покази обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції описано неправильно і не повно, адже останній повідомляв суду, що він дійсно вчинив кримінальне правопорушення, але якби не дії працівників поліції, він би його не вчинив, ті гроші він передав ОСОБА_26 лише після того, як останній очима вказав на папку, що лежала на столі.
Окрім того, суд зазначив, що ОСОБА_7 заперечив свою винуватість, що суперечить дійсності, оскільки останній частково визнав вину, повідомив суд, що вчинив кримінальне правопорушення, але цьому сприяли активні дії працівників поліції.
Захисник зазначає, що суд не звернув увагу на те, що органи слідства та прокуратури посилаються на те, що ОСОБА_7 запропонував та пообіцяв надати неправомірну вигоду ОСОБА_26 за сприяння в уникненні кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 286 КК України у кримінальному провадженні № 12021243100000129 від 02.07.2021 шляхом його закриття.
Однак у цьому кримінальному провадженні винесено постанову про закриття від 09 травня 2022 року та знято арешт з транспортного засобу, до адміністративної відповідальності ОСОБА_7 також не притягнуто, тому у сторони захисту постає питання, чи звертався ОСОБА_7 з пропозицією неправомірної вигоди задля вчинення тих процесуальних дій, які є законними, що підтверджує постанова про закриття цього кримінального провадження.
Окрім того, в обвинувальному акті та у вироку суду зазначено, що ОСОБА_7 пропонував та пообіцяв надати неправомірну вигоду ОСОБА_26 , який був призначений на посаду заступника начальника відділу поліції № 1 - начальника СВ ХРУП ГУНП у Хмельницькій області, відповідно до Наказу ГУНП у Хмельницькій області № 177 о/с від 02.06.2021, і відповідно до примітки статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» відноситься до службових осіб, що займають відповідальне становище. Однак, станом на 19 травня 2021 року стаття 50 Закону України «Про запобігання корупції» та примітка до неї виключені на підставі Закону № 1079-IX від 15.12.2020.
На думку захисника, суд першої інстанції не надав належної оцінки постанові про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 08 липня 2021 року, що також привело до невірного висновку щодо відсутності провокування до вчинення кримінального правопорушення. Вказана постанова є незаконною, прийнята всупереч вимогам ст. 9, ч. 5 ст. 110 та ч. 3, ч. 7, ч. 8 ст. 271 КПК України.
Наведені у постанові обставини, які визначені прокурором, як обставини, що свідчать про відсутність провокування на вчинення злочину є нікчемними та надуманими з таких підстав:
-прокурор грубо порушуючи вимоги п. 1 ч. 7 ст. 271 КПК України не зазначив по суті обставини, що свідчать про відсутність провокування на вчинення злочину, а допустив їх відсутність чи наявність перед проведення НС(Р)Д;
-прокурор не врахував, що ОСОБА_10 до рапорту про вчинення кримінального правопорушення, без попередження особи про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, додав компакт-диск з записаною телефонною розмовою ОСОБА_7 , зі змісту якої ОСОБА_10 провокує повторюючи навідними питаннями обвинуваченого до вчинення протиправних дій;
-не перевірено, що серед ОСОБА_17 та ОСОБА_7 була не одна розмова, як виявилось після отримання виписки з телефонними дзвінками, а отже ОСОБА_14 готувався до запису розмови;
-ОСОБА_10 07.07.2021 повідомлено прокурора про те, що він не заперечує проти проведення НСРД стосовно себе по матеріалах справи, а це вказує на те, що ОСОБА_14 знав щодо проведення аудіо-, відео контролю місця всупереч вимогам ухвали про проведення НСРД та стверджує, що він достовірно наперед знав і визначив місце вчинення провокації у своєму службовому кабінеті.
Сторона захисту наголошує, що у суді першої інстанції заявлялися клопотання про недопустимість доказів та скарга на постанову про проведення НСРД від 08 липня 2021 року, які були безпідставно незадоволені.
Захисник зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ, для визначення провокації злочину, провокативні діяння мають відповідати наступним критеріям:
-Чи були дії правоохоронних органів активними?
-Чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояви ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування;
-Чи був би вчинений злочин без втручання правоохоронних органів?
Відтак, відповідно до зазначених вище критеріїв, дії працівників поліції ОСОБА_18 та ОСОБА_16 були активними; з боку ОСОБА_16 проявлена ініціатива у контакті з особою, тобто він запропонував зустрітися ОСОБА_7 після першої зустрічі через тиждень, а зі сторони ОСОБА_18 була проявлена ініціатива у здійсненні телефонного дзвінка ОСОБА_26 та пропозиція надати його номер ОСОБА_7 ; вказаний злочин не був би вчинений у разі невтручання правоохоронних органів.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисники ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили їх задовольнити повністю. Захисники наполягали на виправданні ОСОБА_7 та закритті справи на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України.
Прокурор не визнав доводи апеляційної скарги, просив залишити без змін вирок суду першої інстанції, як законний і обґрунтований.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого і його захисників, думку прокурора, допитавши у судовому засіданні свідка ОСОБА_10 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Згідно з вимогами статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
У поданій апеляційній скарзі захисники заперечують наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК України, у діях ОСОБА_7 , вважають, що існувала провокація зі сторони слідчого, а вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до вироку, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 369 КК України, а саме в умисному висловленні пропозиції, обіцянці службовій особі надати неправомірну вигоду та наданні такої вигоди за вчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище в інтересах того хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, будь - якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Обвинувачений ОСОБА_7 заперечив свою вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, вважає, що була провокація зі сторони працівника поліції, та підтвердив факт надання останньому грошових коштів у сумі 500 доларів США задля закриття кримінального провадження щодо нього за частиною 1 статті 286 КК України на стадії досудового розслідування та повернення автомобіля.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини у скоєнні кримінального правопорушення, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду про доведеність факту висловлення ОСОБА_7 пропозиції, обіцянці службовій особі надати неправомірну вигоду та наданні такої вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду будь - якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, а також такими, що підтверджуються сукупністю досліджених у судовому засіданні узгоджених між собою, достатніх, допустимих і достовірних доказів.
Твердження захисників в апеляційній скарзі про те, що висновки суду, які викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, безпідставні та спростовуються матеріалами кримінального провадження й здобутими доказами.
Обґрунтовуючи наявність вини обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції дослідив: результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді контролю за вчиненням злочину та аудіо-, відео контролю особи; протокол огляду місця події від 13 липня 2021 року, відповідно до якого у службовому кабінеті № 410 відділу поліції № 1 Хмельницького ВП ГУНП у Хмельницькій області на робочому столі ОСОБА_10 під папкою виявлений конверт з 500 доларами США, які були вилучені; висновки експерта за результатом експертизи вилучених банкнот доларів США під час огляду місця події; зібрані матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення за частиною 1 статті 286 КК України;
- надані у судовому засіданні показання самого обвинуваченого ОСОБА_7 , який показав, що звертався до ОСОБА_10 з приводу повернення автомобіля, на зустрічі ОСОБА_10 показав на лівій руці п'ять пальців та сказав прийти 13 липня 2021 року, що ОСОБА_7 розцінив як необхідність надати ОСОБА_10 500 доларів США. Під час зустрічі 13 липня 2021 року в кабінеті ОСОБА_10 обвинувачений поклав для нього гроші на місце, яке останній вказав очима, після чого у кабінет зайшли працівники поліції. Між тим, ОСОБА_7 зауважив, що його не примушували та він міг відмовитися від зустрічі;
- показання свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_23 , які підтвердили, що ОСОБА_7 разом з ОСОБА_28 приходили на зустріч до начальника сектору поліцейської діяльності ПД № 1 ВП № 1 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_27 , який надав ОСОБА_7 , як учаснику ДТП, номер мобільного телефону слідчого ОСОБА_10 для отримання інформації про хід досудового розслідування;
- показання свідка ОСОБА_10 , який підтвердив факт звернення до нього ОСОБА_7 з пропозицією надати неправомірну вигоду у розмірі 1000 доларів США за закриття кримінального провадження за частиною 1 статті 286 КК України та повернення автомобіля, внаслідок чого ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_7 про протиправність його дій, однак той наполягав, тоді ОСОБА_10 назначив ОСОБА_7 зустріч через тиждень для документування його протиправних дій та у той же день повідомив безпосереднього керівника про пропозицію ОСОБА_7 про надання неправомірної вигоди;
- показання свідка ОСОБА_28 , який підтвердив, що автомобіль, на якому ОСОБА_7 учинив наїзд на велосипедиста, належить його рідній сестрі, вони були зацікавлені й найшвидшому його поверненні, оскільки займалися господарською діяльністю. Він разом із ОСОБА_7 приходили до керівника сектору місцевої поліції ОСОБА_27 , який порадив їм звернутися до ОСОБА_10 , однак не казав давати йому неправомірну вигоду. На наступний день він разом із ОСОБА_7 поїхали на зустріч до ОСОБА_10 , двоє останніх зустрілися один з одним наодинці біля відділку поліції, після зустрічі ОСОБА_7 говорив, що начальник поліції показав п'ять пальців на руці та призначив другу зустріч за тиждень. На другу зустріч ОСОБА_28 та ОСОБА_7 також приїхали разом, зустріч відбувалася у приміщенні відділку поліції.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог частини 3 статті 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статті 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
Колегія суддів вважає, що не знайшли підтвердження доводи захисту, що органи досудового розслідування діяли в активний спосіб та про провокацію ОСОБА_7 зі сторони слідчого ОСОБА_10 на передання йому грошових коштів задля закриття кримінального провадження за частиною 1 статті 286 КК України.
Відповідно до вимог ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили.
Статтею 271 КПК України передбачено, що під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
Оскільки положеннями КПК не передбачена процедура перевірки заяв щодо провокації злочину, суд за положеннями частини 5 статті 9 КПК України враховує практику ЄСПЛ, якою вироблено критерії перевірки обґрунтованих тверджень заявників щодо провокації вчинення злочину на основі двох тестів на відмінність провокації до вчинення злочину, що суперечить статті 6 Конвенції, від дозволеної поведінки під час застосування законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях: матеріально-правового тесту (у межах якого підлягає перевірці поведінка правоохоронних органів на предмет наявності ознак схиляння (підбурення) особи до вчинення злочину) та процесуального тесту (в межах якого суд має забезпечити змагальну, ретельну процедуру перевірки заяви про провокацію).
Згідно з рекомендаціями Європейського суду з прав людини з метою перевірки дотримання права на справедливий судовий розгляд у випадку використання таємних агентів Суд насамперед перевіряє, чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається «матеріальним критерієм провокації»), і якщо так, то чи міг заявник у національному суді скористатися цим для свого захисту («процесуальний критерій провокації»; пункти 37, 51 рішення у справі «Баннікова проти Росії» від 04 листопада 2010 року, заява № 18757/06).
Суд визначає пастку як ситуацію, коли задіяні агенти - працівники органів правопорядку або особи, що діють на їх прохання - не обмежуються суто пасивними спостереженнями протиправної діяльності, а здійснюють на особу, за котрою стежать, певний вплив, провокуючи її скоїти правопорушення, яке би вона в іншому випадку не вчинила, з метою зафіксувати його, тобто отримати доказ і розпочати кримінальне переслідування (пункт 55 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року, заява № 74420/01).
Для встановлення, чи було розслідування «суто пасивним», Суд вивчає мотиви, що виправдовували операцію проникнення, і поведінку державних органів, які її здійснювали. Зокрема, Суд встановлює, чи були об'єктивні сумніви у тому, що заявника втягнули у злочинну діяльність або схилили скоїти кримінальне правопорушення.
Вказані вимоги узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини - рішеннями у справах «Тейшейра де Каштру проти Португалії» від 09 червня 1998 року, «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року, «Матановіч проти Хорватії» від 04 квітня 2017 року.
Зокрема, у рішенні від 09 червня 1998 року в справі «Тейшейра де Каштру проти Португалії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли працівники таких органів або особи, які діють за їх вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений.
Про зазначене вище неодноразово у своїй практиці наголошував Верховний суд, зокрема у постанові ККС ВС від 19 січня 2023 року у справі № 686/6190/19.
Як вбачається з оскаржуваного рішення судом першої інстанції надавалась оцінка версії сторони захисту щодо провокації, за результатом якої суд дійшов правомірного висновку про її відсутність.
Аналізуючи обставини кримінального провадження, колегія суддів виходить з того, що контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту було здійснено правоохоронними органами через неможливість отримати відомості про вчинення злочину в інший спосіб через те, що ОСОБА_7 обізнаний про методи та форми роботи правоохоронних органів, спілкується конспірологічно, використовуючи приховані жести, міміку та умовні знаки. Відповідно будь-яким відкритим шляхом, отримати інформацію на підтвердження обставин, про які вказував слідчий ОСОБА_10 здобути було неможливо.
До початку проведення негласних слідчих (розшукових) дій матеріали кримінального провадження містили дані, які вказують на реалізацію обвинуваченим своєї мети - закрити кримінальне провадження за ч.1 ст.286 КК України та повернути автомобіль на якому обвинувачений вчинив ДТП, оскільки ДТП він вчинив в період відбування покарання з випробуванням, сам обвинувачений звернувся до ОСОБА_10 , в ході розмови запропонував йому неправомірну вигоду та під час повторної зустрічі надав неправомірну вигоду.
Відтак, на переконання колегії суддів, відсутність під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії провокування ОСОБА_7 на вчинення злочину обумовлюється спрямованістю дій учасників негласної слідчої (розшукової) дії саме на фіксування реакції останнього на конкретну обстановку злочину, а не відбувалося з метою штучного створення умов для вчинення ним злочину, який би він без дій правоохоронців не вчинив.
Розцінюючи апеляційні доводи захисту про провокацію обвинуваченого ОСОБА_7 на вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 369 КК України, колегія суддів також виходить зі змісту протоколів про результати здійснення аудіо-, відеоконтролю особи від 14.07.2021 та результатів контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 14.07.2021 (т. 2 а/п 37-47). Відповідно до останніх, під час розмови ОСОБА_7 та ОСОБА_10 13 липня 2021 року в службовому кабінеті, ОСОБА_7 просив посприяти ОСОБА_10 у скорішому поверненні автомобіля та вирішенні справи на його користь, тобто закритті кримінального провадження за частиною 1 статті 286 КК України, після чого дістав з сумки чорного кольору білий конверт, який поклав під папку для паперів червоного кольору, яка знаходилася на столі, назвав конкретну суму, яка знаходилася у конверті - 500 доларів США.
Зміст розмови ОСОБА_7 з ОСОБА_10 зафіксований у протоколах, що не лишає у колегії суддів будь-яких сумнівів щодо спрямованості умислу обвинуваченого на передачу неправомірної вигоди заступнику начальника ВП № 1 - начальнику СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області майору поліції ОСОБА_29 за закриття щодо нього кримінального провадження, оскільки обвинувачений самостійно неодноразово у завуальованій формі висловлював мотив своїх дій - бажання уникнути кримінальної відповідальності за вчинення порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
На думку колегії суддів, характер та зміст зафіксованої розмови не містить наполегливого тиску, погроз, спонукання чи надмірної ініціативи з боку ОСОБА_10 , що б вказувало на ознаки провокації зі сторони правоохоронних органів.
Доводи сторони захисту щодо запису ОСОБА_10 лише однієї з двох розмов з ОСОБА_7 , що вказує на його підготовку записувати лише конкретний телефонний дзвінок, а також факт того, що свідок ОСОБА_23 , яка здійснювала пропускний режим у Старосинявському ВП, коли до ОСОБА_27 прийшли ОСОБА_28 та ОСОБА_7 , то вона записала тільки ОСОБА_7 , а тому описані дії вчинялися саме задля провокації ОСОБА_7 , на переконання колегії суддів є лише суб'єктивними упередженнями сторони захисту, які жодним чином не підтверджують факт провокації з боку правоохоронних органів.
Разом із тим, апеляційний суд зважає також на показання ОСОБА_7 у судовому засіданні, який підтвердив, що його ніхто не примушував до надання неправомірної вигоди та він міг відмовитися від запланованої зустрічі з ОСОБА_10 .
Суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки показаннями свідків, наданими ними під час судового слідства, при цьому допити здійснено в судовому засіданні у присутності обвинуваченого, його захисників, сторона захисту реалізувала свої процесуальні права, ставила свідкам запитання для уточнення їх показань та фактичних обставин справи, суд дав оцінку показанням обвинуваченого, надано належну оцінку дослідженим в судовому засіданні результатам негласних слідчих (розшукових) дій.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисників щодо зайняття активної позиції правоохоронними органами у цьому кримінальному провадженні, за відсутності якої кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 369 КК України не було б вчинене, є неспроможними та спростовуються матеріалами досудового розслідування та встановленими судом обставинами кримінального правопорушення.
Не вбачає також колегія суддів порушень вимог статті 24 Закону України «Про запобігання корупції» зі сторони заступника начальника ВП № 1 - начальника СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області майора поліції ОСОБА_10 , про які зазначають у поданій апеляційній скарзі захисники.
Зі змісту ч.1 статті 24 Закону України «Про запобігання корупції» вбачається, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов'язані невідкладно вжити таких заходів: відмовитися від пропозиції; за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.
З матеріалів справи вбачається, що 06 липня 2021 року ОСОБА_10 звернувся з відповідним рапортом до начальника відділу поліції № 1 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області підполковника поліції ОСОБА_11 , в якому виклав обставини надання ОСОБА_7 пропозиції неправомірної вигоди у розмірі 1000 доларів США за сприяння у закритті щодо нього кримінального провадження (т. 2 а/п 8), що стало відповідною підставою для внесення відомостей до ЄРДР у той же день, 06 липня 2021 року за № 12021243100000130 за частиною 3 статті 369 КК України.
Доводи захисту, що ОСОБА_14 , який повідомив про надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди, не повинен бувзнати про проведення НСРД під час розмови у кабінеті з ОСОБА_7 та не мав цього знати з метою запобігання провокації з його боку, не ґрунтуються на законі.
Зважаючи на чинне законодавство у сфері запобігання корупції, відсутня імперативна норма щодо обов'язку посадової особи попереджати особу, яка пропонує неправомірну вигоду (потенційного правопорушника), про настання кримінальної чи адміністративної відповідальності за подібні дії, адже можемо презюмувати, що вказані наслідки за вчинення кримінального правопорушення мають бути очевидними для кожного громадянина.
Тож, на підставі наведених обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_10 , як посадова особа, діяв у межах Закону України «Про запобігання корупції», не вчинив жодних суттєвих порушень антикорупційного законодавства, а тому відповідні доводи захисників є безпідставними.
Також не заслуговують на увагу доводи захисника, що органи слідства та прокуратури посилаються на те, що ОСОБА_7 запропонував та пообіцяв надати неправомірну вигоду ОСОБА_26 за сприяння в уникненні кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 286 КК України у кримінальному провадженні № 12021243100000129 від 02.07.2021 шляхом його закриття, тоді як це кримінальне провадження закрито та знято арешт з автомобіля, оскільки постанову про закриття кримінального провадження № 12021243100000129 від 02.07.2021 винесено 09 травня 2022 року та знято арешт з транспортного засобу, тоді як ОСОБА_7 з пропозицією неправомірної вигоди задля закриття цього провадження та повернення автомобіля звертався в липні 2021 року, тобто майже за рік до ухвалення цієї постанови про закриття кримінального провадження та на час цього звернення ні ОСОБА_7 , ні правоохоронним органам не було відомо про результати досудового розслідування кримінального провадження № 12021243100000129 від 02.07.2021 за ч.1 ст.286 КК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи захисника, що в обвинувальному акті та у вироку суду зазначено, що ОСОБА_7 пропонував та пообіцяв надати неправомірну вигоду заступнику начальника відділу поліції № 1 - начальника СВ ХРУП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_26 , який відповідно до примітки статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» відноситься до службових осіб, що займають відповідальне становище. Однак, станом на 19 травня 2021 року стаття 50 Закону України «Про запобігання корупції» та примітка до неї виключені на підставі Закону № 1079-IX від 15.12.2020.
Дійсно, суд першої інстанції послався у вироку на ті обставини, що ОСОБА_7 06 липня 2021 року пропонував та пообіцяв надати неправомірну вигоду заступнику начальника відділу поліції № 1 - начальника СВ ХРУП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_26 , який відповідно до примітки статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» відноситься до службових осіб, що займають відповідальне становище.
Між тим, стаття 50 Закону України «Про запобігання корупції» була виключена з Закону України "Про запобігання корупції", на підставі пункту 10 Закону України "Про внесення змін до Закону України № 1079-IXвід 15.12.2020 "Про запобігання корупції" щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції", який набрав чинності 30.12.2020.
Крім того, висновком Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 462/6084/18 встановлено, що під час кваліфікації дій особи як надання неправомірної вигоди особі, яка займає відповідальне становище (ч. 3 ст. 369 КК), слід керуватися приміткою до статті 368 КК, а не приміткою статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», в якій визначаються посади службових осіб з віднесенням їх до тих, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, та яка стосується виключно правовідносин щодо декларування та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідальність за ч.3 ст.369 КК України настає за діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає відповідальне становище, або вчинені за попередньою змовою групою осіб.
Частиною 1 статті 369 КК передбачено, що кримінально караними є пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, а за частиною 2 статті 369 КК - це ж діяння, вчинення повторно.
За пунктом 2 примітки до статті 368 КК України, службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364 цього Кодексу, посади яких згідно із статтею 6 Закону України "Про державну службу" належать до категорії «Б», судді, прокурори, слідчі і дізнавачі, а також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
Таким чином, надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, є кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.369 КК України та підлягає доказуванню. При цьому обов'язок доказування покладається на слідчого, прокурора (ст.91 - 93 КПК України), тоді як суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до вимог ч.1, ч.3 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
На підставі проведеного аналізу, слід констатувати неправильне застосування судом першої інстанції норм кримінального законодавства, а саме обґрунтування відповідального становища службової особи з посиланням на статтю 50 Закону України «Про запобігання корупції», яка втратила чинність на час вчинення кримінального правопорушення, крім того, не підлягала застосуванню під час кваліфікації дій особи як надання неправомірної вигоди особі, яка займає відповідальне становище (ч. 3 ст. 369 КК України), що тягне за собою необхідність змінити вирок суду першої інстанції, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 409 КПК України.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 408, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення та у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає можливим змінити вирок суду, дії ОСОБА_7 перекваліфікувати з частини 3 статті 369 КК України на частину 1 статті 369 КК України, виключивши кваліфікаційну ознаку - надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, призначивши покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, у межах санкції кримінального закону, який передбачає відповідальність за ч.1 ст.369 КК України.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Cкладовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа Скополла проти Італії від 17.09.2009). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий та надмірний тягар для особи (справа Ізмайлов проти Росії від 16.10.2008).
При вирішенні питання призначення ОСОБА_7 покарання, його виду та розміру, колегія суддів керується також роз'ясненнями, що містяться у пунктах 1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року та враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відносяться за класифікацією кримінальних правопорушень до категорії нетяжких (передбачено статтею 12 КК), а також конкретні обставини кримінального правопорушення, його наслідки, інформацію про особу обвинуваченого, який є раніше неодноразово судимий за злочини проти власності, одружений, на утриманні має малолітню дитину та матір пенсійного віку, офіційно не працевлаштований, вчинив новий злочин під час іспитового строку, що вважається обставиною, яка обтяжує покарання, по місцю проживання відсутні компрометуючі дані, на обліку в лікарів нарколога, невролога та психіатра не перебуває, визнавши обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до ч.1 ст. 67 КК України - рецидив злочинів, оскільки ОСОБА_7 будучи неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, судимості не зняті та не погашені, знов вчинив новий умисний злочин.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обвинуваченому ОСОБА_7 необхідно призначити покарання за ч.1 ст.369 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки. Таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципу індивідуалізації призначення покарання та є достатнім й необхідним для виправлення ОСОБА_7 . Така форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства є співмірною протиправному діянню, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що забезпечить виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Колегія суддів також враховує, що вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 листопада 2019 року ОСОБА_7 засуджений за частиною 2 статті 185 КК України до покарання у виді двох років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України був звільнений від відбування покарання з встановленням іспитового строку два роки та в період іспитового строку вчинив нове кримінальне правопорушення, тому остаточне покарання ОСОБА_7 необхідно призначитина підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків до призначеного нового покарання слід частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_7 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч.3 ст.369 КК України на ч.1 ст.369 КК України та призначити ОСОБА_7 за ч.1 ст.369 КК України покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 листопада 2019 року за ч.2 ст.185 КК України і остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1. ОСОБА_2. ОСОБА_3.