вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"15" березня 2023 р. Справа № 911/223/22
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Михайлішині В. В.
за участю представників учасників справи:
від позивача (скаржника): не з'явились;
від відповідача: Гаврись Я. Б. (адвокат - довіреність № 181/22 від 01.12.2022 р.);
від органів Державної виконавчої служби: не з'явились;
розглянувши матеріали справи
за скаргою ОСОБА_1 , м. Київ
на бездіяльність, дії та постанову старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), м. Обухів
у справі № 911/223/22
за позовом ОСОБА_1 , м. Київ
до Публічного акціонерного товариства „Центренерго”, смт Козин, Обухівський район
про стягнення 393 817, 59 грн
21.12.2022 р. на електронну пошту суду від позивача (стягувача) надійшла скарга б/н від 20.12.2022 р. бездіяльність, дії та постанову старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якій він просить суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП № 70408988 щодо не накладання арешту на кошти боржника негайно в момент відкриття виконавчого провадження, що знаходяться на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ „Ощадбанк”, ЄДРПОУ 22927045; стягнути з державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) збитки, завдані позивачу (стягувачу) протиправною бездіяльністю державного виконавця у розмірі 118 240, 36 грн; скасувати постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.11.2022 р. у виконавчому провадженні ВП № 70408988 про зупинення вчинення виконавчих дій; зобов'язати державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити порушене право заявника шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи примусового виконання рішення Господарського суду Київської області за виданим ним наказом від 03.11.2022 р. у справі № 911/223/22, передбачені Законом України „Про виконавче провадження”, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
В обґрунтування своєї скарги позивач (стягувач) зазначає, що старшим державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черненко А. А. при виконанні наказу № 911/223/22 від 03.11.2022 р. безпідставно та всупереч положенням Закону України „Про виконавче провадження”, Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень” не було накладено арешт на кошти боржника при відкритті виконавчого провадження, а також дії державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черненко А. А. щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 70408988 від 28.11.2022 р. є неправомірними, а сама постанова про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 70408988 від 28.11.2022 р. є незаконною, так як державним виконавцем було винесено вищевказану постанову всупереч положенням Закону України „Про виконавче провадження”, Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень”, інших нормативно-правових актів, - без відповідних правових підстав.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2022 р. прийнято до розгляду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність, дії та постанову старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 911/223/22 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Центренерго” про стягнення 393 817, 59 грн і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників справи на 18.01.2023 р.
11.01.2023 р. на електронну пошту суду від позивача (стягувача) надійшли додаткові пояснення б/н від 10.01.2023 р. до скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, що долучені судом до матеріалів справи.
18.01.2023 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 01.02.2023 р.
01.02.2023 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 15.02.2023 р.
13.02.2023 р. на електронну пошту суду від Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов відзив № 7986/10 від 13.02.2023 р. на скаргу ОСОБА_1 , у якому він просить суд відмовити у задоволенні скарги повністю.
13.02.2023 р. до канцелярії суду від відповідача (боржника) надійшов відзив б/н б/д на скаргу, у якому він просить суд відмовити у задоволенні скарги повністю.
15.02.2023 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 01.03.2023 р.
16.02.2023 р. до канцелярії суду від Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов відзив № 7986/10 від 13.02.2023 р. на скаргу ОСОБА_1 , у якому він просить суд відмовити у задоволенні скарги повністю.
28.02.2023 р. на електронну пошту суду від позивача (стягувача) надійшла відповідь б/н від 27.02.2023 р. на відзив державного виконавця, що долучена судом до матеріалів справи.
01.03.2023 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 15.03.2023 р.
15.03.2023 р. у судовому засіданні представник відповідача (боржника) надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти скарги, просив суд відмовити в задоволенні скарги позивача (стягувача) повністю.
Представники позивача (стягувача) та Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з'явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що вимоги скаржника є неправомірними та визнаються такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.08.2022 р. у справі № 911/223/22 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Центренерго” про стягнення 393 817, 59 грн вирішено позов задовольнити частково та стягнути з Публічного акціонерного товариства „Центренерго” на користь ОСОБА_1 75 137, 97 грн інфляційних збитків, 41 355, 00 грн 3 % річних та судові витрати 1 747, 39 грн судового збору.
03.11.2022 р. на виконання вказаного рішення судом було видано відповідний наказ.
Постановою старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23.11.2022 р. про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження ВП № 70408988 з примусового виконання наказу № 911/223/22, виданого Господарським судом Київської області 03.11.2022 р., про стягнення з ПАТ „Центренерго” на користь ОСОБА_1 75 137, 97 грн інфляційних збитків, 41 355, 00 грн 3 % річних та судові витрати 1 747, 39 грн судового збору, за відповідною заявою стягувача - ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження, у якій він, крім іншого, просив після відкриття виконавчого провадження негайно накласти арешт на кошти боржника, що знаходяться на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ „Ощадбанк”, ЄДРПОУ 22927045. Даною постановою зобов?язано боржника - ПАТ „Центренерго” протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, а також вирішено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 11 824, 03 грн.
Постановою старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23.11.2022 р. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження визначено для боржника розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 269, 00 грн.
Постановою старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23.11.2022 р. про стягнення виконавчого збору постановлено стягнути з боржника - ПАТ „Центренерго” виконавчий збір у розмірі 11 824, 03 грн.
25.11.2022 р. відповідач (боржник) звернувся до Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою б/н від 25.11.2022 р. про зупинення вчинення виконавчих дій, у які просив зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 70408988 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України „Про виконавче провадження” у зв?язку із тим, що боржник - ПАТ „Центренерго” є господарським товариством, пакет акцій якого у розмірі 78, 2 % належать державі, та включено до переліку об?єктів, що підлягають приватизації.
Постановою старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.11.2022 р. про зупинення виконавчих дій постановлено на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження” зупинити виконавче провадження ВП № 70408988 з примусового виконання наказу № 911/223/22, виданого Господарським судом Київської області 03.11.2022 р., про стягнення з ПАТ „Центренерго” на користь ОСОБА_1 75 137, 97 грн інфляційних збитків, 41 355, 00 грн 3 % річних та судові витрати 1 747, 39 грн судового збору до закінчення строку дії обставин, що зумовило зупинення виконавчих дій.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із виконанням судових рішень здійснюється Господарським процесуальним кодексом України, Законом України „Про виконавче провадження”, Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень”, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 3 Закону України „Про виконавче провадження” передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 26 цього ж закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до ч. 5-7 ст. 26 цього ж закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
6. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
7. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Статтею 48 цього ж закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
2. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 151 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 191 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 181 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Арешт на майнові права у вигляді майнових прав у внутрішній системі обліку особи, яка провадить клірингову діяльність, накладається в порядку, встановленому статтею 64 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".
Не допускається накладення арешту на кошти, що знаходяться в Національному банку України або іноземних банках на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів та/або кліринговим установам для забезпечення здійснення грошових розрахунків.
Не допускається накладення арешту, звернення стягнення за власними зобов'язаннями Центрального депозитарію цінних паперів як суб'єкта господарювання на кошти, що знаходяться в Національному банку України або іноземних банках на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів для забезпечення виплати доходів за цінними паперами, при погашенні боргових цінних паперів чи при здійсненні емітентом інших корпоративних операцій, що передбачають виплату коштів.
3. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт.
4. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
5. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
6. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
7. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
8. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Згідно з ст. 10 цього ж закону заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ст. 13 цього ж закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
3. Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.
4. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.
5. Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Статтею 52 цього ж закону передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.
2. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
3. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
4. У разі якщо після накладення виконавцем арешту на кошти боржника - юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судового рішення і відкриває нові рахунки в банках чи інших фінансових установах, виконавець надсилає відповідним правоохоронним органам матеріали для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
5. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
6. У разі якщо на зазначене у частині п'ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості:
1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер'єру офісів, готова продукція та товари тощо);
2) об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.
7. Звернення стягнення на кошти та інше майно фізичних осіб - підприємців здійснюється за правилами, визначеними цією статтею.
8. Стягнення коштів з кореспондентських рахунків банку здійснюється у порядку, встановленому Національним банком України.
Статтею 56 цього ж закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
2. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.
3. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
4. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
5. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються:
1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо;
2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об'єкта (для об'єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису);
3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо;
4) якщо опису підлягає об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості - ідентифікатор об'єкта будівництва (закінченого будівництвом об'єкта) (для об'єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису).
Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
6. Перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов'язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом.
7. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п'ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.
8. Виявлені під час опису цінні папери, а також ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, лом і окремі частини таких виробів, на які накладено арешт та/або які підлягають конфіскації в дохід держави, підлягають обов'язковому вилученню і не пізніше наступного робочого дня передаються на зберігання банкам України відповідно до умов договорів, укладених з органами державної виконавчої служби або приватними виконавцями. Арешт на цінні папери накладається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України.
9. Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.
10. У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Такий арешт знімається, якщо протягом п'яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У процесі розгляду справи позивачем (стягувачем) у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належність відповідачу (боржнику) банківського рахунку, зазначеного позивачем (стягувачем) у заяві про відкриття виконавчого провадження.
Пунктом 12) ч. 1 ст. 34 цього ж закону передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Як вбачається із матеріалів справи, а сама із довідки № 31277 від 11.02.2021 р. Публічного акціонерного товариства „Національний депозитарій України” - боржник - Публічне акціонерне товариство „Центренерго” (ідентифікаційний код 22927045) є господарським товариством, 78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України.
Розпорядженням № 358-р від 10.05.2018 р. „Про затвердження переліку об?єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 р.” Кабінету Міністрів України затверджено перелік об?єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 р. згідно з додатком, серед яких визначено Публічне акціонерне товариство „Центренерго” (ідентифікаційний код 22927045), 78, 289 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України.
Розпорядженням № 36-р від 16.01.2019 р. „Про затвердження переліку об?єктів великої приватизації державної власності” Кабінету Міністрів України затверджено перелік об?єктів великої приватизації державної власності, проведення якої продовжено згідно з додатком, серед яких визначено Публічне акціонерне товариство „Центренерго” (ідентифікаційний код 22927045), 78, 289 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України.
Наказом № 1275 від 23.07.2021 р. „Про прийняття рішення про приватизацію державного пакета акцій Публічного акціонерного товариства „Центренерго” Фонду державного майна України наказано прийняти рішення про приватизацію державного пакета акцій розміром 78, 289 % статутного капіталу Публічного акціонерного товариства „Центренерго”, що становить 289 205 117 штук акцій; приватизувати державний пакет акцій Публічного акціонерного товариства „Центренерго” шляхом продажу на аукціоні з умовами; затвердити план розміщення акцій Публічного акціонерного товариства „Центренерго” згідно з додатком; тощо.
Отже, боржник - Публічне акціонерне товариство „Центренерго” (ідентифікаційний код 22927045) є господарським товариством, 78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, і яке включено до переліку об?єктів великої приватизації державної власності.
Отже, як вбачається із матеріалів виконавчого провадження ВП № 70408998, старшим державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правомірно та із дотриманням вимог положень Закону України „Про виконавче провадження” та за наявності відповідних підстав і необхідних повноважень було винесено постанову про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 70408998 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження”, а сама постанова старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.11.2022 р. про зупинення виконавчих дій є такою, що відповідає вимогам законодавства України, оскільки боржник - Публічне акціонерне товариство „Центренерго” (ідентифікаційний код 22927045) є господарським товариством, 78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, і яке включено до переліку об?єктів великої приватизації державної власності.
Заперечення позивача (скаржника) щодо того, що дії старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 70408998 є незаконними та такими, що суперечать положенням ст. ст. 55, 129-1 Конституції України, що підтверджується висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у його постанові від 25.06.2021 р. у справі № 910/22748/16 є необґрунтованими з наступних підстав.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.09.2022 р. у справі № 911/22858/17 за позовом Акціонерного товариства „Міжнародний резервний банк” (попередня назва - Акціонерне товариство „Сбербанк”) до Державного підприємства „Донецька залізниця”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство „Українська залізниця”, про стягнення 68 139 502,01 дол. США, що еквівалентно 1 857 993 189, 66 грн зазначила, що:
32. Відповідно до статті 1291 Конституції України, положень частини першої статті 18, частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
33. У Рішенні від 15 травня 2019 року N 2-р (II)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, Суд вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
34. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон N 1404-VIII.
35. Статтею 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
36. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
37. 20 грудня 2016 року був прийнятий Закон N 1787-VIII (набрав чинності 17 лютого 2017 року), яким розділ III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI доповнено пунктами 51 та 52 такого змісту:
"51. До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи товариства за зобов'язаннями таких підприємств.
52. Мораторій на звернення стягнення на активи товариства, встановлений згідно з пунктом 51 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції".
38. Цим же Законом були внесені зміни до Закону N 1404-VIII, зокрема:
- частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі "встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження";
- розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 101 такого змісту: "На період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 51 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження".
39. 18 жовтня 2018 року був прийнятий Закон N 2604-VIII (набрав чинності 12 січня 2019 року), яким внесені зміни до наведених вище положень законів N 4442-VI та N 1404-VIII, зокрема після слів "що розміщене на території проведення антитерористичної операції" доповнено словами "здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях", а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
40. Отже, вказаними законами визначено такі умови мораторію:
- строк мораторію починається з 17 лютого 2017 року і завершується (залежно від того, яка подія настане раніше):
1) після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна АТ "Укрзалізниця" як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств;
2) через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей;
- предмет мораторію - звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця". Норми чинного законодавства України включають гроші до складу активів товариства (пункт 3 розділу І "Загальні положення" Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року N 73);
- мораторій стосується не всіх зобов'язань АТ "Укрзалізниця", а лише зобов'язань підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Вказане місцерозташування майна стосується ідентифікації підприємств залізничного транспорту, за зобов'язаннями яких встановлений мораторій на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця", а не безпосередньо майна АТ "Укрзалізниця". При цьому в указаних законах немає вказівки про те, що на непідконтрольній території має бути розміщене все майно підприємств залізничного транспорту;
- наслідками встановлення мораторію є: зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язанням таких підприємств, а також зупинення вчинення виконавчих дій.
41. Оскільки майно ДП "Донецька залізниця" знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, то відповідно до указаних норм законів N 4442-VI та N 1404-VIII на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями ДП "Донецька залізниця", а також зупиняється вчинення відповідних виконавчих дій.
42. Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України).
43. Конституційний Суд України у Рішенні від 10 червня 2003 року N 11-рп/2003 вирішував питання щодо відповідності Конституції України законодавчої вимоги про встановлення мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (що була введена Законом України від 29 листопада 2001 року N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна").
44. У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що за Конституцією України (стаття 17) забезпечення економічної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу, так само як і забезпечення соціальної спрямованості економіки (стаття 13). За Основним Законом України держава рівним чином захищає усі форми власності, а кожна з них може мати свої особливості, пов'язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності. Ця правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що виключно законами України визначається правовий режим власності, в основі якого - конституційні положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності. Однією із таких особливостей правового режиму державної власності і є встановлений на певний період мораторій на примусове відчуження майна підприємств.
45. Вирішуючи питання про те, чи встановлення мораторію на звернення стягнення на майно державних підприємств (боржників) робить "фактично необов'язковим" виконання ними судових рішень майнового характеру, Конституційний Суд України зробив висновок, що Закон, яким встановлено вказаний мораторій, не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття цього Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання.
46. Враховуючи викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону щодо введення мораторію на примусову реалізацію майна вказаних підприємств не суперечать Конституції України.
47. У Рішенні від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, має відповідати принципу верховенства права та здійснюватися у випадках і на підставі, визначених законом. За законодавством України підприємства паливно-енергетичного комплексу мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тому, на думку Конституційного Суду України, з метою створення умов для підтримання їх стабільного фінансово-економічного стану законом можуть встановлюватися особливості правового регулювання відносин у цій сфері. У зв'язку з цим зупинення проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з таких підприємств, у разі їх внесення до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів.
48. За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виконання рішення, винесеного будь-яким судом, повинне розглядатися як невід'ємна частина "справедливого судового розгляду" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (Hornsby v. Greece, § 40; Burdov v. Russia, § 34, Burdov v. Russia (N 2) (Application N 33509/04), § 65). Затримка у виконанні рішення може бути виправданою, виходячи зі змісту фактичних обставин справи. Але вона не може бути настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 § 1 (Immobiliare Saffi v. Italy [ВП] (Application N 22774/93), § 74).
49. Також ЄСПЛ зауважує, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (справа "Чіжов проти України", заява N 6962/02, рішення від 17 травня 2005 року, пункт 40).
50. Отже, введення державою вказаного вище мораторію на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, само собою не суперечить указаним нормам Конституції України та Конвенції. Разом з тим запровадження такого мораторію покладає на державу позитивний обов'язок створити необхідні правові механізми, щоб затримка виконання рішень не була настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 Конвенції.
51. Ураховуючи наведені висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного господарського суду, викладеного у пункті 6.30 постанови від 25 червня 2021 року у справі N 910/22748/16, про те, що пункт 11 частини першої статті 34, пункт 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, пункти 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI за змістом є такими, що не відповідають Конституції України (суперечать статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 1291 Конституції України).
52. 20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон N 145-IX, відповідно до пункту 3 Розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" якого заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону N 1404-VIII щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліку, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Згідно з додатком 2 "Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20 жовтня 2019 року до вказаного переліку включено АТ "Укрзалізниця".
53. Дія норм пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 145-IX стосовно заборони вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону N 1404-VIII щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", розповсюджується на АТ "Укрзалізниця" та всі її регіональні філії, проте не стосується стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Натомість норми пунктів 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI розповсюджуються лише на чітко визначені підприємства залізничного транспорту, а саме що розміщені на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, проте стосуються всіх активів АТ "Укрзалізниця".
54. Отже, запроваджені вказаними нормами законів N 4442-VI та 145-IX тимчасові обмеження вчинення виконавчих дій стосуються різних правовідносин, різного майна та зобов'язань, поширюються на різне коло осіб, тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про застосування до спірних відносин норм Закону N 145-IX, оскільки він прийнятий пізніше, є необґрунтованими.
Щодо того, чи є висновок Верховного Суду про незастосування норми права до певних правовідносин з підстав її невідповідності Конституції України та принципам верховенства права обов'язковим для виконавця, суду та інших учасників правовідносин
55. В ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд указує на необхідність вирішення виключної правової проблеми стосовно тлумачення поняття "висновок Верховного Суду щодо застосування норми права" в контексті застосування частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 302 ГПК України та аналогічних за змістом норм інших процесуальних кодексів щодо того, чи є висновок Верховного Суду про незастосування норми права до певних правовідносин з підстав її невідповідності Конституції України та принципам верховенства права обов'язковим для виконавця, суду та інших учасників правовідносин (пункти 83, 85 ухвали).
56. Відповідаючи на зазначене питання, Велика Палата Верховного Суду зауважує таке. Вирішуючи між сторонами спір щодо застосування певних норм права у спірних правовідносинах, суд застосовує у цих відносинах одні норми права та відповідно не застосовує інші норми права, про застосування яких просить сторона спору. Отже, висновок суду про незастосування певних норм права у спірних правовідносинах по суті є висновком про застосування інших норм права у цих відносинах.
57. Так, у постанові від 25 червня 2021 року у справі N 910/22748/16 Касаційний господарський суд дійшов висновку, що норми пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI не відповідають нормам статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України (пункт 6.30 постанови).
58. Унаслідок цього Касаційний господарський суд застосував у спірних правовідносинах норми статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України та, відповідно, не застосував у цих відносинах норми пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI.
59. Отже, висновок Касаційного господарського суду про "незастосування" у спірних правовідносинах норм пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI насправді є висновком про застосування у цих відносинах норм статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України.
60. За цих обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі немає виключної правової проблеми щодо тлумачення поняття "висновок Верховного Суду щодо застосування норми права" в контексті застосування частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 302 ГПК України до висновків Верховного Суду про незастосування норми права у певних правовідносинах.
Стосовно необхідності відступлення від правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, об'єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду
61. Також колегія Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 759/19440/15-ц, об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі N 922/3693/18, колегій Касаційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі N 927/253/19, від 18 березня 2021 року у справі N 905/2137/19, від 22 квітня 2021 року у справі N 910/6322/20, від 08 червня 2021 року у справі N 916/2458/18, від 01 липня 2021 року у справі N 910/15635/20, від 21 жовтня 2021 року у справі N 922/2507/18, від 24 листопада 2021 року у справі N 910/15086/20, від 07 грудня 2021 року у справі N 910/3550/18, від 08 грудня 2021 року у справі N 911/2574/18 про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у такій справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.
62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
63. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 759/19440/15-ц (від висновку у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд) зазначено: "Встановлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V, і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу" (абзаци третій - п'ятий розділу "Позиція Великої Палати Верховного Суду" зазначеної постанови).
64. В указаній постанові Велика Палата Верховного Суду надала тлумачення норми пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, яка регулювала відносини підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
65. За результатами цього тлумачення Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 "Перегляд судових рішень Верховним Судом України" розділу V "Перегляд судових рішень" ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, і на них не можна посилатись на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
66. Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові стосувався висновків касаційних судів, якими на той час були вищі спеціалізовані суди, а не висновку Верховного Суду. Зміст висновку Великої Палати Верховного Суду полягав у тому, що судове рішення касаційного суду, яким скасовувались судові рішення судів нижчих інстанцій та передавалась справа на новий розгляд, не могло бути підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, встановленою пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
67. При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 16 травня 2018 року у справі N 759/19440/15-ц не робила висновків про те, що правовий висновок Верховного Суду, який міститься у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у такій справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.
68. Стосовно інших десяти постанов об'єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, зазначених в ухвалі від 19 січня 2022 року про передачу справи N 910/22858/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
69. Відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.
70. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
71. Отже, наведені норми права розрізняють висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У свою чергу норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів.
72. Натомість у постановах об'єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, згаданих у підпункті 2 пункту 101 ухвали від 19 січня 2022 року про передачу справи N 910/22858/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначено не про те, що якщо висновок Верховного Суду про застосування норми права викладено у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, то він є неостаточним та необов'язковим для врахування іншими судами, а про те, що направлення справи на новий розгляд не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у цій справі, тобто остаточного вирішення спору.
73. Таким чином, у постановах Великої Палати Верховного Суду, об'єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, зазначених у підпункті 2 пункту 101 ухвали від 19 січня 2022 року, не викладався висновок, від якого вважає необхідним відступити Касаційний господарський суд у справі N 910/22858/17.
Щодо суті спору
74. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
75. Вище було наведено зміст пункту 11 частини першої статті 34 Закону N 1404-VIII, яким імперативно унормовано дії державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій у разі встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
76. Такий мораторій та його строки встановлено пунктами 51 і 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI.
77. Частиною першою статті 35 Закону N 1404-VIII на виконавця покладено обов'язок зупинити вчинення виконавчих дій у випадку, передбаченому пунктом 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії відповідних обставин.
78. Отже, на переконання Великої Палати Верховного Суду, у державного виконавця були визначені статтею 19 Конституції України, нормами законів N 1404-VIII та N 4442-VI підстави для зупинення вчинення виконавчих дій щодо виконання наказу Господарського суду Донецької області від 06 лютого 2019 року у справі N 910/22858/17.
79. Суди попередніх інстанцій встановили, що 05 лютого 2021 року АТ "Укрзалізниця" звернулося до державного виконавця із заявою про зупинення вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження N 59296433, посилаючись на мораторій на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями ДП "Донецька залізниця". Вказана заява державним виконавцем задоволена не була.
80. У зв'язку із цим скаржник звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати неправомірними дії відділу ДВС, які полягають у незупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні N 59296433, та зобов'язати відділ ДВС зупинити вчинення виконавчих дій у межах цього виконавчого провадження.
81. Велика Палата Верховного Суду вважає вказані вимоги АТ "Укрзалізниця" обґрунтованими. Разом із тим, постановою про зупинення виконавчих дій заступника начальника відділу ДВС від 24 червня 2021 року у виконавчому провадженні N 59296433 було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу N 910/22858/17, виданого 06 лютого 2019 року Господарським судом Донецької області.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обставини щодо бездіяльності старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при виконанні наказу № 911/223/22, виданого Господарським судом Київської області 03.11.2022 р., щодо неправомірних дій старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при винесенні постанови про зупинення виконавчих дій та щодо незаконності постанови старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.11.2022 р. про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 70408988, викладені у скарзі б/н від 20.12.2022 р. позивача (стягувача) - ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження в ході її розгляду, а тому вимоги позивача (скаржника) про визнання їх відповідно неправомірною і протиправною, стягнення збитків, скасування та зобов?язання вчинити дії є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення зазначеної скарги.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 233 - 235, 240, 342 - 344 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні скарги б/н від 20.12.2022 р. (вх. № 105/22 від 21.12.2022 р.) ОСОБА_1 на бездіяльність, дії та постанову старшого державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП № 70408988.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя В.М.Бацуца
Повний текст ухвали складено і підписано
05 червня 2023 р.