Єдиний унікальний номер справи: 757/33799/20-ц Головуючий у суді першої інстанції: Дубас Т.В.
Номер провадження: 22-ц/824/1761/2023 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
30 травня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС м. Києва, ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно та зобов'язати вчинити дії щодо реєстрації права власності, -
У cерпні 2020 року в Києво-Святошинськоий районний суд Київської області звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Регіонального сервісного центру МВС м. Києва, ОСОБА_2 (далі - відповідачі) про визнання права спільної сумісної власності на майно та зобов'язати вчинити дії щодо реєстрації права власності.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що він та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 21 грудня 2007 року про що, Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві складено актовий запис № 2751.
Перебуваючи в офіційному шлюбі, 29.11.2012 року, згідно договору купівлі-продажу за ОСОБА_2 було зареєстровано транспортний засіб - автомобіль BMW 530і, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .
Рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 25 березня 2015 року у справі № 369/11733/14-ц шлюб між сторонами розірвано.
Згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві № 31/26-101аз від 10 лютого 2020 року, рухоме майно, автомобіль BMW 530і, д.н.з. НОМЕР_1 , з 29 листопада 2012 року належить ОСОБА_2 .
Позивач вказав, що він є співвласником спірного автомобіля, оскільки спірне майно було придбано у офіційному шлюбі, між ним та відповідачем, який тривав з 21 грудня 2007 року по 25 березня 2015 року.
Отримавши відповідь від Регіонального сервісного центру МВС у м. Києві від 06 квітня 2020 року № 31/26-К-577, він 23 березня 2020 року написав заяву, в якій відповідно до Постанови КМУ № 1388 від 07 вересня 1998 року звернувся з проханням до сервісного центру зареєструвати право спільної сумісної власності в установленому Постановою КМУ порядку на даний автомобіль, але йому було відмовлено в задоволенні заяви.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право спільної сумісної власності на майно - автомобіль BMW 530і, д.н.з. НОМЕР_1 , що придбано в офіційному шлюбі, зобов'язати Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві зареєструвати його право спільної сумісної власності на автомобіль BMW 530і, д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 відповідно до п. 6 Постанови КМУ № 1388 від 07 вересня 1998 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року скасувати ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову залишив поза увагою те, що спірний автомобіль було придбано в офіційному шлюбі за спільні кошти подружжя. Звертає увагу апеляційного суду на те, що пункт шлюбного договору, яким визначено правовий статус автомобіля є недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу, Регіональний сервісний центр МВС м. Києва проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Вказав, що з 05 березня 2020 року Регіональний сервісний центр МВС м. Києва перебуває в стані припинення та не здійснює жодних функцій, окрім функцій з ліквідації.
Наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористалась.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 21 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, актовий запис № 2751.
Згідно договору купівлі-продажу від 29 листопада 2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб - автомобіль BMW 530і, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2015 року шлюб між сторонами розірвано.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 зазначає, що згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві № 31/26-101аз від 10 лютого 2020 року рухоме майно - автомобіль BMW 530і, д.н.з. НОМЕР_1 , з 29 листопада 2012 року належить ОСОБА_2 .. Він є співвласником рухомого майна - автомобіля BMW 530і, д/з НОМЕР_1 , оскільки це майно було придбано у офіційному шлюбі, між ним та ОСОБА_2 , який тривав з 21 грудня 2007 року по 25 березня 2015 року.
Однак, з матеріалів справи також вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шишкіна А.О., Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, поділ майна шляхом визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, визнання недійсним шлюбного договору залишено без задоволення.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 грудня 2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2015 року залишено без змін.
У даному судовому рішенні встановлено, що позивачем не доведено наявність між сторонами усталених відносин притаманних подружжю саме в період з лютого 2005 року по грудень 2007 року, при цьому позивач та відповідач, укладенням шлюбного договору від 02 серпня 2013 року, врегулювали свої правовідносини та правовий режим спірного майна, виходячи з принципу свободи договору. При цьому, сторони не були позбавлені права визнати у шлюбному договорі факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визначити правовий режим майна, набутого до реєстрації шлюбу, позивачем не надано доказів порушення його прав укладанням шлюбного договору.
Судом також встановлено, що 02 серпня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А.О. було посвідченого шлюбний договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пунктом 5 вказаного шлюбного договору, сторони домовились, що рухоме майно, а саме транспортний засіб - автомобіль марки ВMW 530і, 2003 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , який придбано ОСОБА_2 за власні грошові кошти 29 листопада 2012 року, та належить їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого ВРЕР № 1 УДАІ ГУМВС України в м. Києві, вважається її особистою приватною власністю і розпорядження цим майном здійснюватиметься ОСОБА_2 на її власний розсуд.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Києво-Святошиського районного суду Київської області від 04 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 грудня 2015 року залишено без змін.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За правилами ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
З матеріалів справи не вбачається, що відповідачами порушено права, свободи чи інтереси позивача. Спірний автомобіль марки ВMW 530і, 2003 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , який придбано ОСОБА_2 за власні грошові кошти 29 листопада 2012 року та належить їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого ВРЕР № 1 УДАІ ГУМВС України в м. Києві, вважається її особистою приватною власністю.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За редакцією ст.ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на обгрунтування позовних вимог щодо визнання права спільної сумісної власності на майно та зобов'язання вчинити дії щодо реєстрації права власності на автомобіль марки ВMW 530і, 2003 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , не здобуто таких доказів і при апеляційному перегляді справи.
Аналізуючи вищевикладене, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необгрунтованістю.
Посилання апелянта на те, що пункт шлюбного договору, яким визначено правовий статус автомобіля є недійсним, колегією суддів до уваги не приймаються, так як доказів визнання шлюбного договору недійсним матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду щодо їх оцінки.
Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Києво-Святошинського районного суду Київської області та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Так як, при вирішенні вказаної цивільної справи, Києво-Святошинським районним судом Київської області правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар