Єдиний унікальний номер справи: 355/2152/21 Головуючий у суді першої інстанції: Червонописький В.С.
Номер провадження: 22-ц/824/698/2023 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
30 травня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куцупатрий Олександр Миколайович, на рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Студениківської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив захистити його право власності шляхом визнання права на оформлення у власність земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: № 0184 площею 2,1886 га., № 1787 площею 0,3095 га., № 2787 площею 0,5489 га., у порядку спадкування.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що після смерті його матері відкрилась спадщину, яка він прийняв, але, після смерті спадкодавця позивач не зміг оформити право власності на земельні ділянки, які його мати успадкувала після смерті баби позивача. Нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право власності на земельні ділянки, оскільки відсутні правовстановлюючі документи про право власності спадкодавця на земельні ділянки.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куцупатрий О.М., оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року скасувати ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов помилкового висновку щодо не включення ОСОБА_2 до списку власників сертифікатів на земельну частку (пай).
Наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу, Студенниківська сільська рада. не скористалась.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Семенівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12.07.2005 року № 47 «про попередній розгляд та затвердження списків власників сертифікатів на земельну частку (пай), які написали заяви на виїзд з колективного підприємства і оформлення державного акту на право власності на землю» затверджено список з 968 громадян, які виявили згоду на отримання державних актів на право приватної власності на землю, що претендують на 968 повних земельних ділянок (паїв), а також список 32 власників сертифікатів, які померли, і претендували в разі виготовлення державних актів на 32 повних паїв (а.с. 22).
Також встановлено, що до вказаного списку включено ОСОБА_3 (а.с. 23).
Таким чином, ОСОБА_3 після смерті, надано право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Семенівської сільської ради Баришівського району Київської області від 06.06.2019 року № 270 (а.с. 19), земельні ділянки (паї) померлої ОСОБА_3 згідно розподілу становлять:
- рілля № 0184 площею 2,1886 га.,
- сіножать № 1784 площею 0,3095 га.,
- пасовище № 2787 площею 0,5489 га.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 02.01.1997 року (а.с. 11).
Після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не відкривалась.
Фактичним і єдиним спадкоємцем після її смерті стала її дочка ОСОБА_4 .
Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_2 від 22.05.1954 року (а.с. 12).
Після укладення шлюбу ОСОБА_4 взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_3 від 05.05.1957 року (а.с. 13).
Право власності на вищевказані земельні частки (паї), ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 не оформлювала.
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 від 24.04.1996 року (а.с. 9).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 від 22.3.2000 (а.с. 14).
Як видно із матеріалів справи, 01.02.2002 року позивач звернувся в Баришівську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини (а.с. 53).
Матеріали спадкової справи містять заяву від чоловіка спадкодавця ОСОБА_7 від 09.10.2001 року про відмову від прийняття спадщини на користь свого сина ОСОБА_1 (а.с. 57).
Також, матеріали спадкової справи містять заяву від сина спадкодавця ОСОБА_8 від 09.10.2001 року про відмову від прийняття спадщини на користь свого брата ОСОБА_1 (а.с. 57).
В подальшому, 01.02.2002 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП «Семенівка» розміром 3,24 умовних кадастрових гектарів (а.с. 59).
Встановлено, що 15.12.2021 року Баришівська районна державна нотаріальна контора відмовила ОСОБА_1 видати свідоцтво про право на спадщину на земельні ділянки рілля № 0184 площею 2,1886 га., сіножать № 1784 площею 0,3095 га., пасовище № 2787 площею 0,5489 га, що розташовані на території Семенівського старостинського округу Бориспільського району Київської області, які були розподілені на ім'я баби позивача ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на дані зомельні ділянки (а.с. 67).
Статтею 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно до статті 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
За змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа набуває право на земельний пай за наявності таких умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям .
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
З аналізу зазначених норм права можна зробити висновок про те, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку, особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
У випадку, якщо особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай) і не була включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не зверталася до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку чи до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП, вважається, що за життя така особа не реалізувала свого права на земельну частку.
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, отже для вирішення цієї справи підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу РСР.
Відповідно до положень статті 524 Цивільного кодексу УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
У статті 527 Цивільного кодексу УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 Цивільного кодексу УРСР).
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 , за життя не реалізувала свого права на земельну частку (пай).
За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про відстуніцсть підстав для визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) у порядку спадкування, оскільки позивачем не надано доказів про те, що ОСОБА_4 - його мати, як спадкодавець, набула таке право за життя.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам, викладених у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц.
Згідно ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За редакцією ст.ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи вищевикладене, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду щодо їх оцінки.
Нові докази, які позивач надав апеляційному суду, не можуть бути враховані під час перегляду справи, оскільки апелянт не обґрунтував поважних причин ненадання таких доказів до суду першої інстанції.
Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Баришівського районного суду Київської області та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Так як, при вирішенні вказаної цивільної справи, Баришівським районним судом Київської області правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куцупатрий Олександр Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар