Головуючий у І інстанції Підпалий В.В.
Провадження № 22-ц/824/6942/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
25 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В. Мельника Я.С.,
за участю секретаря: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та стягнення коштів,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, у якому просила суд стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на її користь інфляційні втрати за кожний день прострочення виконання зобов'язання по день фактичного виконання у розмірі 11 624,58 грн., три проценти річних у розмірі 9 502,37 грн. та пеню у розмірі 3 468 365,52 грн., посилаючись на те, що 19.06.2015 року на підставі Договору № 2615141 позивачем був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 у ТВБВ 10004/0149 філії Донецького обласного управління відповідача. Відкриття рахунку було обумовлено необхідністю отримання нею оплати за виконану роботу від ТОВ «Синтоп».
У червні-серпні 2015 року на зазначений рахунок від ТОВ «Синтоп» надійшли грошові кошти у розмірі 680 071,67 грн., однак 25.08.2015 року, згідно із листом Управління фінансового моніторингу Ощадбанку, були зупинені всі видаткові операції по рахунку позивача, а 09.09.2015 року Державна служба фінансового моніторингу України своїм рішенням також зупинила всі фінансові операції по рахунку і передала матеріали до правоохоронних органів.
Наприкінці вересня 2015 року ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на кошти на рахунку ОСОБА_1 в межах кримінального провадження.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23.08.2018 рокуу справі № 761/32089/18, який набрав законної сили, скасовано арешт усіх без виключення грошових коштів, що знаходилися на рахунку позивача, відкритому у філії - Донецьке обласне управління Ощадбанку.
02.10.2018 року ОСОБА_1 через представника звернулася до Донецького обласного управління Ощадбанку із заявою про здійснення безготівкового переказу коштів на ім'я третьої особи, на що листом АТ «Ощадбанк» від 19.10.2018 року отримала відмову з посиланням на те, що банком проведено оцінку ризиків за операціями, оскільки контрагент -відправник коштів на рахунки був фігурантом кримінальної справи з розслідування можливого фінансування тероризму, банк змушений вжити всіх можливих заходів щодо виключення ймовірності використання його послуг для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму.
29.07.2019 року позивач повторно подала до філії - Донецьке обласне управління Ощадбанку заяву на безготівковий переказ коштів, у задоволенні якої листом банку від 06.08.2019 року відмовлено.
З метою захисту своїх прав позивач звернулася до суду. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.08.2019 року, залишеним у цій частині без змін постановою Київського апеляційного суду від 14.01.2020 року та постановою Верховного Суду від 24.06.2020 року, стягнуто з АТ «Ощадбанк» на її користь кошти у розмірі 680 071,67 грн.
Лише після набрання чинності рішенням суду банк виконав розпорядження представника позивача Костенко О.Ю. і 16.01.2020 року здійснив безготівковий переказ грошових коштів за реквізитами, вказаними уїї заяві.
Таким чином, невиконання банком розпорядження клієнта з переказу коштів за заявою від 29.07.2019 року свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, у вигляді інфляційних втрат і трьох процентів річних, а також сплати пені за частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про переказ коштів до дня фактичної видачі.
Враховуючи викладене, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та просила про задоволення позову шляхом стягнення на її користь інфляційнихвтрат за кожний день прострочення виконання зобов'язання по день фактичного виконання у розмірі 11 624,58 грн., трьох процентіврічних у розмірі 9 502,37 грн. та пені у розмірі 3 468 365,52 грн.
22.09.2022 року представник позивача, адвокат Матяш Т.В., користуючись правом, передбаченим ст. 49 ЦПК України, подала заяву про зменшення позовних вимог, згідно якоїпозивач просила стягнути з відповідача - АТ «Державний ощадний банк України» на свою користь пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення зобов'язання по день фактичного виконання зобов'язання, але не більше 10% від суми переказу, що складає 68 007,17 грн. В обґрунтування заяви позивач посилалась на постанову Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі №757/1587/21-ц, в якій міститься висновок про те, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 45 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшення розміру пені, позивач ОСОБА_1 в особі представників - адвоката Матяш Т.В. та адвоката Кисельова Є.В.,подала на рішення апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила змінити рішення в частині задоволених позовних вимог та збільшити суму стягнення до 68 007,16 коп. Крім цього, просила покласти на відповідача судові витрати.
Обгрунтовуючи скарги, позивач посилалась на те, щовисновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України в частині зменшення розміру неустойки, неспівмірності неустойки розміру основного боргу, відсутності відомостей щодо спричинення збитків тощо не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, є хибними з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, констатуючи в описовій частині рішення свій обов'язок при виборі і застосуванні норми права застосовувати відповідні норми права, викладені в постановах Верховного Суду, з незрозумілих причин не взяв до уваги правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, у якій, зокрема, зазначено, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності. Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
Таким чином, на думку апелянта, ніякої мови про втрату пенею стимулюючої функції, як про це вказує суд першої інстанції, бути не може, оскільки ця функція стосується лише поведінки відповідача до порушення зобов'язання з метою добросовісного його виконання. І навпаки жодної стимулюючої функції при вже вчиненому порушенні зобов'язання бути не може (оскільки вже немає предмету стимулювання), а в цьому випадку пеня носить лише штрафний характер.
В даній справі пеня має виключно штрафну функцію, що повністю відповідає принципам розумності і справедливості і, найголовніше, вимогам закону, яким вже встановлений її розмір, а тому, вирішуючи питання про зменшення цього розміру, суд першої інстанції вийшов за рамки своїх повноважень.
Так, саме встановлення законодавцем у ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України» граничного розміру пені в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми переказу, є результатом виваженої законодавчої роботи, де закладаючи саме такий розмір із відповідним імперативним формулюванням, законодавцем були враховані всі можливі запобіжники та дотримано принципи розумності і справедливості, а сам факт встановлення такого розміру і є головним запобіжником від порушення прав учасника правовідносин, в тому числі будь-якого збагачення за рахунок боржника.
Позивач у скарзі також зазначає, що за результатами огляду усієї існуючої судової практики у подібних спорах вбачається, що питання зменшення розміру пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України має місце лише у випадку відсутності законодавчого регулювання її граничного розміру, наприклад, при стягненні пені, передбаченої ч. 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
На думку скаржника, висновок суду першої інстанції щодо необхідності зменшення розміру пені з міркувань унеможливлення збагачення позивача за рахунок боржника необґрунтований, зважаючи на те, що сума, на яку, на думку суду, мав намір збагатитись позивач і на яку зменшено розмір пені, складає 23 000 гривень. Зазначена сума в умовах сьогодення з урахуванням всіх обставин не містить жодної ознаки, яку можна було б віднести до визначення збагачення. І навпаки, стягнення повного розміру пені, визначеного законом, забезпечило б справедливий результат розгляду даного судового спору із дотриманням принципів розумності і справедливості.
Крім цього, необхідно зазначити, що 18 травня 2022 року Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду розглянуто справу № 757/1587/21 з аналогічними позовними вимогами та тотожними підставами позову. За результатами розгляду Верховним Судом серед іншого встановлено, що «застосовуючи до спірних правовідносин щодо стягнення пені положення статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», на яку позивач не посилався, суд апеляційної інстанції надав правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначив правильну правову норму, яка підлягає застосуванню для вирішення спору. ….суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що стягненню підлягаємаксимально встановлений законом та договором розмір пені у сумі 88 058,36 грн. що становить 10% від суми затриманого переказу».
Таким чином ні Київський апеляційний суд, ні Верховний Суд, розглянувши аналогічну справу № 757/1587/21 (з аналогічними позовними вимогами та тотожними підставами позову) не знайшли підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України та не зменшили розмір пені, при цьому, навпаки, суд Касаційної інстанції констатував обґрунтованість стягнення максимального встановленого законом розміру у 10 відсотків від суми затриманого переказу.
З огляду на норми Закону, яким встановлений розмір пені, а також усталену практику, сума, що складає лише 10% від суми простроченого зобов'язання є повністю пропорційною і справедливою.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника відповідача АТ «Державний ощадний банк України» - адвоката Батюка А.Г., останній просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Матяш Т.В., апеляційніскарги підтрималата просилапро їх задоволення з викладених у нихпідстав.
Представник відповідача АТ «Державний ощадний банк України» - адвокат Батюк А.Г. в апеляційному суді просив апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про їх задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржено позивачем лише в частині зменшення розміру пені із заявленого ним розміру 68 007,17 грн. до 45 000,00 грн., тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.06.2015 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжних карток, за умовами якого банк відкрив позивачу поточний рахунок № НОМЕР_1 (а.с.83-84).
У червні-серпні 2015 року на зазначений рахунок від ТОВ «Синтоп» надійшли грошові кошти у розмірі 680 071,67 грн.
25.08.2015 року листом Управління фінансового моніторингу у АТ «Ощадбанк» зупинено всі видаткові операції за вказаним рахунком.
09.09.2015 року згідно з рішенням Державної служби фінансового моніторингу України також зупинено всі фінансові операції за вказаним рахунком і передано матеріали до правоохоронних органів.
У межах кримінального провадження ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2015 року на грошові кошти у сумі 680 071,67 грн.на рахунку, відкритому на ім'я позивача у АТ «Ощадбанк», накладено арешт.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23.08.2018 року у справі № 761/32089/18, який набрав законної сили, особу засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258-5 КК України, а також вирішено долю речових доказів, у тому числі скасовано арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2015 року на грошові кошти у сумі 680 071,67 грн., що знаходяться на банківському рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 у філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк».
02.10.2018 року представник позивача звернулася до філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» із заявою, в якій просила повідомити, чи може вона на підставі наданих довіреностей замовити основну на ім'я власника рахунку та додаткову на її ім'я картки, отримати готівкові кошти через касу банку, а також здійснити безготівковий переказ коштів на ім'я третьої особи.
У відповідь на вказану заяву АТ «Ощадбанк» листом від 04.10.2018 року попросив надати банку: документи на підтвердження трудових відносин з ТОВ «Синтоп» (копію трудової книжки, копії наказів про призначення на посаду та звільнення з посади, копію трудового договору тощо); довідку форми № 1ДФ з органів фіскальної служби; інформацію (персоніфікацію) з органів ПФ України, а листом від 19.10.2018 року повідомив, що проведено оцінку ризиків за операціями, які повірений має намір здійснити, враховуючи той факт, що рахунки, право розпоряджатись якими надано їх власниками відповідно до нотаріально засвідчених довіреностей, не обслуговувалися більше 3-х років (відсутній рух коштів), а також те, що контрагент-відправник коштів на рахунки був фігурантом кримінальної справи з розслідування можливого фінансування тероризму (в рамках якої, у тому числі, мали місце обмеження), банк змушений вжити всіх можливих заходів щодо виключення ймовірності використання його послуг для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму. У зв'язку з цим виникла необхідність у проведенні уточнення інформації щодо ідентифікації, верифікації та вивчення зазначених фізичних осіб шляхом особистого їх звернення до установи банку.
29.07.2019 року представник позивача повторно подала до філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» заяву про здійснення безготівкового переказу коштів з рахунку в АТ «Ощадбанк» на рахунок в АТ «ПУМБ» (а.с.56).
06.08.2019 року АТ «Ощадбанк» надало відповідь, що розрахунково-касове обслуговування рахунку буде проведено після надання до банку всіх документів/відомостей, що вимагаються банком, та після особистої явки власників рахунків до установ банку для проведення верифікації і уточнення інформації про клієнта, оскільки частково надана інформація клієнтів є сумнівною і потребує уточнення, що зазначалося у листі банку від 25.01.2019 року (а.с.57-58).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.08.2019 року у справі № 757/30819/19-ц стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь позивачки кошти у розмірі 680 071,67 грн., інфляційні втрати у розмірі 50 403,55 грн, 3% річних у розмірі 13 806,39 грн., пеню у розмірі 3% за кожний день прострочення у розмірі 5 039 331,07 грн. (а.с.16-23).
Постановою Київського апеляційного суду від 14.01.2020 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних і пені, нарахованої на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», та відмовлено у задоволенні вимог в цій частині. В іншій частині рішення залишено без змін (а.с.24-31).
Постановою Верховного Суду від 24.06.2020 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін (а.с.32-51).
16.01.2020 року АТ «Ощадбанк» здійснив безготівковий переказ грошових коштів позивача в розмірі 679 071,67 грн. (а.с.86).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності вимог позивача в цій частині, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, зокрема, передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно зі статтею 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Спірні правовідносини виникли на підставі укладеного між сторонами 19.06.2015 року договору про відкриття та обслуговування банківського рахунку і пов'язані із відмовою банку здійснити за дорученням власника рахунку безготівковий переказ грошових коштів на рахунок в іншій банківській установі.
Спеціальним законом, який визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів та встановлює відповідальність суб'єктів переказу, є Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», що вказано у його преамбулі.
Відповідно до п.1.24 ст.1 цього Закону переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Відповідно до пункту 5 частини першої статі 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Споживач фінансових послуг - це фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Пунктами 32.1 та 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк, що обслуговує платника (отримувача), несе перед ним відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.
У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Такі ж положення щодо розміру відповідальності банку за порушення строків переказу містять Правила здійснення операцій за рахунками, відкритими фізичним особам у АТ «Ощадбанк» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), які згідно з пунктом 4.2 укладеного між сторонами договору банківського рахунку є його невід'ємною частиною.
Відповідно до Правил здійснення операцій за рахунками, відкритими фізичним особам у АТ «Ощадбанк» (чинних на час виникнення спірних правовідносин) Особлива частина, розділ ХХ «Умови договору банківського рахунку», глава 12 «Відповідальність сторін», пункт 12.4 - за несвоєчасне (пізніше наступного банківського дня після отримання розрахункового документа) або помилкове з вини банку здійснення переказу коштів з карткового рахунку, за несвоєчасне зарахування на картковий рахунок суми, яка переказана клієнту, банк сплачує останньому пеню у розмірі 0,1 процента від суми відповідного переказу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 процентів суми переказу.
З урахуванням наведених норм, якими передбачено правовий механізм та вид відповідальності у разі порушень прав контрагента за договором банківського рахунку, виходячи з правової природи укладеного між сторонами договору і умов, які становлять його зміст, банком допущено порушення умов договору та вимог закону, у зв'язку із чим правильним є висновок суду про наявність підстав для відповідальності відповідача за порушення прав позивача щодо розпорядження коштами шляхом здійснення переказів, яка має застосовуватись згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та з урахуванням умов укладеного між сторонами договору.
Відповідно до укладеного між сторонами договору (договір про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки), зобов'язання АТ «Ощадбанк» полягає у виконанні банком доручення про перерахування коштів, які надходять клієнту. Таким чином, зважаючи на несвоєчасність виконання зобов'язань за договором банківського рахунку щодо переказу коштів згідно із заявою представника позивача від 29.07.2019 року за дорученням позивача, правильним є висновок суду про те, що банк зобов'язаний сплатити останній пенюзгідно вимог ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Разом із тим, висновок суду в частині застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшення розміру пені із заявленого позивачем - 68 007,17 грн. до 45 000,00 грн. з метою запобігання збагаченню кредитора (позивача ОСОБА_1 ) за рахунок боржника (відповідача АТ «Ощадбанк») є помилковим, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» законодавцем встановлено граничний розмір пені в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми переказу, що свідчить про те, що закладаючи саме такий розмір із відповідним імперативним формулюванням, законодавцем були враховані всі можливі запобіжники та дотримано принципи розумності і справедливості, а сам факт встановлення граничного розміру пені і є головним запобіжником, спрямованим на недопущення збагачення кредитора за рахунок боржника.
Аналогічні положення щодо розміру відповідальності банку за порушення строків переказу містять Правила здійснення операцій за рахунками, відкритими фізичним особам у AT «Ощадбанк», відповідно до яких «за несвоєчасне (пізніше наступного банківського дня після отримання розрахункового документа) або помилкове з вини банку здійснення переказу коштів з карткового рахунку, за несвоєчасне зарахування на картковий рахунок суми, яка переказана клієнту, банк сплачує останньому пеню у розмірі 0,1 процента від суми відповідного переказу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 процентів суми переказу.» Вказаний факт свідчить про повне прийняття відповідачем зазначених норм закону та відображення їх у внутрішньому документі, в тому числі і в частині принципів розумності і справедливості.
На думку колегії суддів, питання зменшення розміру пені відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України має місце лише у випадку відсутності законодавчого регулювання її граничного розміру, наприклад, при застосуванні пені, передбаченої ч. 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте, навіть у таких випадках, вирішуючи питання щодо застосування принципу розумності і справедливості (співмірності), Верховний Суд здебільшого вважає, що пропорційним і справедливим є сума штрафних санкцій не менше суми простроченого (порушеного) зобов'язання.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №761/26293/16 суд констатує необхідність стягнення пені і безпосередньо Великою Палатою застосовано принцип пропорційності (балансу інтересів) та зменшено її розмір, якій дорівнював сумі двох зобов'язань, при цьому стягнув з відповідача пеню, рівну сумі основного зобов'язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, а також від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17.
У постановах Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі №761/46145/16-п та від 01.10.2018 року у справі №761/42169/16-п констатована необхідність безальтернативного стягнення пені, визнано обґрунтованим застосування принципу пропорційності при зменшенні розміру пені та залишено в силі рішення попередніх інстанцій про стягнення пені в розмірі банківського вкладу (основного зобов'язання).
Таким чином, посилання суду першої інстанції на необхідність зменшення пені з метою недопущення збагачення позивача за рахунок відповідача є помилковими, оскільки сума пені, яка була зменшена відповідною заявою позивача до 10% від суми простроченого зобов'язання (679 071,67 грн.) з метою приведення у відповідність із нормою ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», вже є співмірною та пропорційною з огляду на встановлені судом обставини справи.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційних скарг позивача в частині зміни розміру пені, стягнутої з відповідача на її користь, є обґрунтованими та заслуговують на увагу апеляційного суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення на її користь пені, необґрунтовано зменшив розмір пені, колегія суддів вважає за необхідне цю помилку суду виправити шляхом зміни рішення у відповідній частині, а саме, шляхом збільшення розміру пені з 45 000 грн. 00 коп. до 68 007грн. 16 коп. Рішення суду в іншій частині підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 рокузмінити в частині розміру пені, стягнутої з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 45 000 грн. 00 коп. до 68 007 грн. 16 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: