Справа № 320/11834/21 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В.
06 червня 2023 року м. ІНФОРМАЦІЯ_1
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту "ІНФОРМАЦІЯ_1" (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "ІНФОРМАЦІЯ_1" (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до військової частини НОМЕР_1 Окремого контроль-пропускного пункту "ІНФОРМАЦІЯ_1" (м. Бориспіль) (надалі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 станом на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні календарні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період часу з 12.03.2016-01.11.2017, 25.05.2018-20.05.2019, 05.12.2019-15.10.2020 (надалі - Вимога 1);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, які передбачені частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період часу з 12.03.2016-01.11.2017, 25.05.2018-20.05.2019, 05.12.2019-15.10.2020 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (надалі - Вимога 2);
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за жовтень, листопад, грудень 2020 року та лютий, березень 2021 року відповідно до постанови №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" (далі також - Вимога 3);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення за жовтень, листопад та грудень 2020 року, а також лютий та березень 2021 року, яка визначена Постановою №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни", із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі також - Вимога 4).
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що оскільки відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу при звільненні усіх належних йому виплат, на які він має законне право, то такі порушені права позивача підлягають відновленню у заявлений ним спосіб.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 станом на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні календарні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період проходження військової служби з 12.03.2016 по 12.03.2021, пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, які передбачені частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період проходження військової служби з 12.03.2016 по 12.03.2021, пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за жовтень, листопад, грудень 2020 року та лютий, березень 2021 року відповідно до постанови №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни"; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення за жовтень, листопад та грудень 2020 року, а також лютий та березень 2021 року, яка визначена Постановою №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни", із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач (далі також - апелянт) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Так, в своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
В апеляційній скарзі апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки у період з 2016-2019 позивач не проходив військову службу ОКПП " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", а проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у зв'язку з чим невідомо, чи звертався позивач із рапортами про реалізацію пільги, що передбачена частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 від 01.08.2012; по-друге, на підставі Закону України від 04.07.2014 №1589- VII внесено зміни до статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якими надання інших відпусток, крім передбачених частинами першою, шостою та дванадцятою статті 10-1, на час особливого періоду припинено. Натомість законодавець не визначив механізму компенсації неотриманих відпусток для військовослужбовців, тож відповідач не мав підстав надавати відповідні відпустки та нараховувати компенсаційні виплати за них.
Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на перебування членів колегії у відпустці та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
Відзиву на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходило.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 12.03.2016 по 12.03.2021 позивач проходив військову службу в територіальних органах Державної прикордонної служби України (за контрактом), а саме: у період з 12.03.2016 по 20.05.2019 - у Південному регіональному управлінні на посадах: старшого інспектора прикордонної служби, заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " І категорії (тип Б) НОМЕР_3 прикордонного загону (І категорії); заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " ІІ категорії (тип Б) НОМЕР_3 прикордонного загону (І категорії); заступника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " IV категорії (тип В) з оперативно-службової діяльності НОМЕР_3 прикордонного загону (І категорії); начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (тип В) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " І категорії (тип Б) НОМЕР_3 прикордонного загону (І категорії); начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_7 " (тип Б) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_8 " І категорії (тип Б) (з місцем дислокації н.п Підгірне) НОМЕР_3 прикордонного загону (І категорії) (том 1 а.с. 13-14); у період з 20.05.2019 по 12.03.2021 - в Окремому контроль-пропускному пункті "ІНФОРМАЦІЯ_1" на посаді начальника першої групи паспортного контролю третього відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_9 " І категорії (тип А) (том 1 а.с. 12, 38).
Наказом начальника Окремого контроль-пропускного пункту "ІНФОРМАЦІЯ_1" Державної прикордонної служби України від 12.03.2021 №99-ос з позивачем, капітаном, який обіймав посаду начальника першої групи паспортного контролю третього відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_9 " І категорії (тип А) та звільнений з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 22 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", припинено (розірвано) контракт та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення (том 1 а.с. 12).
Зазначеним наказом підтверджено, що позивач не використав щорічну основну відпустку з 2021 рік та додаткову відпустку за сімейними обставинами зі збереженням грошового забезпечення за 2021 рік. Також наказано виплатити позивачу, окрім іншого, грошову компенсацію за 5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік у розмірі 2950,63 грн.
Вважаючи, що позивач отримав не всі належні йому виплати при звільненні, представник позивача звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, за результатами розгляду якого, листом від 19.02.2021 №11/1265 Відповідач повідомив, зокрема, що грошову компенсацію за додаткові відпустки (2014-2021), передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 з урахуванням частини четвертої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивачу не нараховано та не виплачено (том 1 а.с. 15).
Згідно з архівними відомостями №1 з січня 2020 року по грудень 2020 року та №2 з січня 2021 року по грудень 2021 року випливає, що Позивачу у жовтні, листопаді, грудні 2020 року та лютому, березні 2021 року не нараховувалась додаткова доплата на період дії карантину (том 1 а.с. 16-17).
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Закон №2011-ХІІ не обмежує та не припиняє право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Отже, припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що відповідачем допущена оскаржувана протиправна бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати Позивачу станом на день звільнення з військової служби (у зв'язку із закінченням строку контракту) грошової компенсації за невикористані дні календарні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період проходження військової служби з 12.03.2016 по 12.03.2021.
Також, суд першої інстанції встановив наявність у позивача права на додаткову доплату згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2020 №375, починаючи з березня 2020 року по день звільнення, що відповідач не заперечував та не спростовував. При цьому, з матеріалів справи випливає, що возивачу відповідна доплата виплачувалась починаючи з березня 2020 року до вересня 2020 року (включно), а також за січень 2021 року доплату виплачено в серпні 2021 року. Натомість за жовтень, листопад, грудень 2020 року та лютий, березень 2021 року вказану доплату позивачу виплачено не було, у зв'язку з тим, що, як зазначив представник відповідача, останній не є головним розпорядником бюджетних коштів. Суд першої інстанції виходив з того, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі також - Закон №2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Дія цього Закону №2011-ХІІ поширюється, зокрема, на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, які проходять військову службу на території України.
При цьому, за приписами частини першої статті 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 №661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфер охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордон.
Таким чином, дія норм Закону №2011-XII поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та її територіальних органів, відповідно, й на Позивача.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1-2 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (стаття 4 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до пункту четвертого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Поставною Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, затверджено перелік військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Державної прикордонної служби, згідно з додатком 4(далі також - Перелік) та Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Відповідно до Переліку (додаток №4), зокрема, у відділеннях інспекторів прикордонної служби, посади начальника відділення інспекторів прикордонної служби, заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби та старшого інспектора прикордонної служби належать до посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Державної прикордонної служби (максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки - 7 календарних днів).
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач, у період проходження служби в територіальних органах Державної прикордонної служби України з 12.03.2016 по 12.03.2021 обіймав вищевказані посади, тож набув право на щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.
Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців в особливий період" від 04.07.2014 №1589-VII були внесені зміни до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, шляхом його викладення трьома новими пунктами наступного змісту.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу (пункт 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (пункт 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (пункт 18).
Особливий період діє у державі починаючи від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 №303/2014.
Таким чином, починаючи з 17.03.2014 надання військовослужбовцям, у тому числі територіальних органів Державної прикордонної служби України, щорічної додаткової відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення, відповідно до пункту четвертого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ було припинено.
Водночас, відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, Закон №2011-ХІІ не обмежує та не припиняє право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої існтанції, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі №620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, висновок суду першої інстнції, що відповідачем допущена оскаржувана протиправна бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу станом на день звільнення з військової служби (у зв'язку із закінченням строку контракту) грошової компенсації за невикористані дні календарні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період проходження військової служби з 12.03.2016 по 12.03.2021, є обгрунтованим.
Відповідно до пункту 11 Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого Поставною Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Разом з тим, позивачу станом на день звільнення за спірні періоди грошової компенсації за невикористані дні календарні додаткової відпустки не здійснено, документально не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Також стосовно вимоги в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, коледія суддів зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі також - Порядок №44).
Відповідно до пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктами4-6 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Отже, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Відповідно до пунктів 2, 4 статті 9 Закону №2011-XIІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Оскільки грошова компенсація додаткової відпустки не входить до складу грошового забезпечення, відсутні підстави для нарахування та виплати Позивачу відповідної компенсації згідно з пунктом 2 Порядку №44.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо посилання відповідача про те, що у період з 2016-2019 року позивач проходив службу в іншій військовій частині, тож йому невідомо чи звертався позивач із рапортами про реалізацію пільги, що передбачена пунктом 4 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, оскільки, по-перше, позивач проходив військову службу на підставі контракту з Державною прикордонною службою України в її територіальних органах, що давало відповідачу можливість з'ясувати необхідні питання у відповідного територіального органу в єдиній структурі; по-друге, оскільки з 2014 року було припинено надання військовослужбовцям щорічної додаткової відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення, відповідно до пункту четвертого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, то позивач не мав можливості реалізувати своє право на таку відпустку, у тому числі у період проходження служби в іншому територіальному органі Державної прикордонної служби України з 2016-2019 року. Разом з тим, як вже встановлено судом, право позивача на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки не припинено, тож звільняючи позивача з військової служби 12.03.2021, у зв'язку із закінченням строку контракту, відповідач мав здійснити нарахування та виплату позивачу відповідної компенсації.
Щодо решти позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначалося, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону №2011-XIІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2020 №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" установлено, що на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1).
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) (пункт 2).
Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику (пункт 4).
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади (пункт 5).
Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів (пункт 6).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 р. до 22.05.2020 на всій території України було установлено карантин. Дію карантину було продовжено по 31.05.2022постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641 та від 09.12.2020 №1236 (зі змінами).
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2020 №485 "Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я", виділено, зокрема, Адміністрації Державної прикордонної служби - 103774,7 тис. гривень, на безповоротній основі (видатки споживання), із фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками для здійснення доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям, окрім іншого, Державної прикордонної служби, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я.
Зазначеною постановою також затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я (далі також - Порядок №485).
Пунктами 2, 3 Порядку №485 встановлено, що відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі - органи системи МВС).
Бюджетні кошти спрямовуються органами системи МВС на безповоротній основі для здійснення доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020№375.
Колегією суддів встановлено, що наявність у позивача права на додаткову доплату згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2020 №375, починаючи з березня 2020 року по день звільнення, в апеляційній скарзі відповідач не заперечував та не спростовував.
При цьому, з матеріалів справи випливає, що позивачу відповідна доплата виплачувалась починаючи з березня 2020 року до вересня 2020 року (включно), а також за січень 2021 року доплату виплачено в серпні 2021 року. Натомість за жовтень, листопад, грудень 2020 року та лютий, березень 2021 року вказану доплату позивачу виплачено не було, у зв'язку з тим, що, як зазначив представник Відповідача, останній не є головним розпорядником бюджетних коштів.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (зокрема, постанови від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).
Така правова позиція відповідає позиції Конституційного Суду України, що викладена у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача та наявність законних підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення за жовтень, листопад, грудень 2020 року та лютий, березень 2021 року відповідно до Постанови №375.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Натомість, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту "ІНФОРМАЦІЯ_1" (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від від 31 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович