Справа № 640/6379/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
06 червня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації, третя особа АТ "Українська Залізниця" про визнання протиправним дій,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 із позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги, встановленої ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон № 796) в розмірі 25% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, починаючи з 28.10.2019;
- зобов'язати Управління прийняти розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, визначену ст. 39 Закону № 796 у розмірі 25% мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня поточного року, починаючи з 28.10.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після визнання неконституційними зміни до ст. 39 Закону № 796, позивач має право на отримання доплати в розмірі 25 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, як працюючий пенсіонер на території радіоактивного забруднення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року позов задоволено повністю:
- визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації щодо невиплати ОСОБА_1 доплати у розмірі 25% мінімальної заробітної плати на підставі ст. 39 Закону № 796-XII з 28.10.2019;
- зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації призначити ОСОБА_1 виплату доплати у розмірі 25 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, як працюючого на території радіоактивного забруднення пенсіонера відповідно до положень ст. 39 Закону № 796-XII та здійснити виплату неотриманих за минулий час сум такої доплати, починаючи з 28.10.2019.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач (далі - апелянт) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що роботодавцем позивача списки із зазначенням ОСОБА_1 не подавались, відсутня процедурна можливість виплати компенсації. Крім того, увага зосереджена на тому, що після визнання неконституційними зміни до ст. 39 Закону № 796, згадана норма викладена в іншій редакції законом № 987-VIII, в якій відсутня норма, на яку посилається позивач.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року залучено АТ "Українська Залізниця" до участі у справі, як третю особу без самостійних вимог на предмет спору; витребувано у АТ "Українська Залізниця" письмові пояснення, чи було третьою особою подано до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації списків із зазначенням ОСОБА_1 для виплати щомісячної грошової допомоги, встановленої ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон № 796) в розмірі 25% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, починаючи з 28.10.2019.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що суд першої інстанції обгрунтовано з застосуванням норм КАС України, Конституції України, рішення ВП ВС у справі № 240/4937/18 від 18.03.2020, з посиланням на рішення Конституційного Суду від 17.07.2018 № 6-р/2018 прийняв законне рішення.
Третьою особою не надано суду витребувані відомості.
Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на перебування членів колегії у відпустці та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 1, згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 . Крім того, позивач отримує пенсію по 2 групі інвалідності ЧАЕС, про що зазначено у посвідченні серії НОМЕР_2 .
За відомостями з довідки АТ «Українська Залізниця» № 112 від 02.03.2021, ОСОБА_1 працює на структурному підрозділі Коростенська колійна машинна станція філії «Центр з будівництва та ремонту колії» акціонерного товариства «Українська залізниця» з 14.12.1981.
Листом Управління від 16.11.2020 позивача повідомлено про те, що філія «Центр з будівництва та ремонту колії» акціонерного товариства «Українська залізниця» зареєстровано управлінням згідно з вимогами Порядку № 936 - 28.10.2019.
Як зазначає позивач, з чим погоджується відповідач у відзиві та листі від 16.11.2020, проведення нарахувань та виплат грошових коштів, передбачених ст. 39 Закону № 796 припинилось 28.10.2019.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796. Тобто із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: -у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати». В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.01.2016. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновків, що доводи відповідача щодо відсутності права на отримання відповідних доплат у позивача є безпідставними. Отже, оскільки ОСОБА_1 є працюючим пенсіонером на території радіоактивного забруднення, вона має право на отримання доплати в розмірі 25 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня, натомість, бездіяльність Управління в її широкому, описаному вище, розумінні слід визнати протиправною.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (Закон № 796).
У ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (в редакції станом на грудень 2007 р.) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Пп. 9) п. 28 р. ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI частину першу та другу статті 39 замінено однією частиною такого змісту: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
У зв'язку з цим частину третю вважати частиною другою".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 вказане положення визнане таким, що не відповідає Конституції України.
Пп. 7) п. 4 р. І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII виключено.
Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII включено до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII; вони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у згаданому Рішенні указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016 врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796.
Тобто із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: -у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.01.2016.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18.
Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у вказаній справі визнано протиправною бездіяльність Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язано Овруцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Вказаним судовим рішенням визначено порядок застосування ст. 39 Закону №796-XII у зв'язку з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, і вказана позиція цілком поширюється на всі виплати, передбачені ст. 39 Закону №796-XII, в тому числі, і доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Правовідносини щодо виплати позивачу доплати як такій, яка працює на територіях радіоактивного забруднення, безпосередньо під ознаки вказаної зразкової справи не підпадає, оскільки стосується нарахування та виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам.
Відповідно до п. 1 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936, лише 28.10.2019 він визначає механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики.
Згідно з п. 4, 5, 6 Порядку №936 виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, а саме: 11) доплата особам, які працюють у зоні відчуження, відповідно до статті 39 Закону, постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 р. №831 "Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження" (Офіційний вісник України, 2008 р., N 71, ст. 2384).
Соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 6-13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та фізичними особами - підприємцями відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Підприємства реєструються уповноваженим органом, для чого подають не пізніше ніж за два місяці до початку кожного бюджетного року відомості про підприємство з визначенням кількості постраждалих осіб за категоріями отримувачів компенсацій та допомоги певних видів та кількості громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, за формою, затвердженою Мінсоцполітики, і списки громадян із зазначенням прізвища, імені та по батькові, категорії, серії та номера посвідчення (за наявності), місця проживання (перебування), ідентифікаційного номера.
До 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов'язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги.
Керівники підприємств несуть персональну відповідальність за своєчасність подання розрахункових документів до уповноваженого органу та правильність призначення і нарахування компенсаційних виплат та допомоги певних видів.
Як зазначалось вище, філія «Центр з будівництва та ремонту колії» акціонерного товариства «Українська залізниця» зареєстровано управлінням згідно з вимогами Порядку № 936 - 28.10.2019, воднчоас на вимогу апеляційного суду жодних документів щодо нарахування та виплати позивачу доплати як такій, яка працює на територіях радіоактивного забруднення, третя особа не надавала.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено відсутність інформації про подання роботодавцем (АТ "Українська Залізниця") до відповідача списків із зазначенням ОСОБА_1 для виплати щомісячної грошової допомоги, встановленої ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон № 796) в розмірі 25 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, починаючи з 28.10.2019.
В свою чергу, в матеріалах справи і згідно зі змістом позову інформація про те, чи з'ясовувала позивач вказане питання зі своїм роботодавцем, відсутня, тоді як даний вид доплат не може нараховуватися та виплачуватися безпосередньо за заявою особи, оскільки здійснюється через роботодавця.
Вказані обставини, на які в свою чергу звертав увагу відповідач і під час розгляду справи в суді першої інстанції, останнім не було досліджено та не надано оцінки.
З аналізу матеріалів справи та нормправа колегія суддів погоджується з доводанми відповідача про те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було порушено вимоги законодавства під час розгляду заяви позивача від 31.10.2020.
Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права в рішенні суду, яким задоволено позовні вимог позивача, що призвело до неправильного вирішення спору та є підставою для скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Оскільки прийнято без належного дослідження матеріалів справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович