Справа №2-1697/11
Провадження №4-с/487/14/23
19.05.2023 Заводський районний суд міста Миколаєва в складі:
головуючого - судді Кузьменко В.В.,
при секретарі Рафальської Т.В.,
розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця під час здійснення виконавчого провадження №57378509,
ОСОБА_1 звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою на дії приватного виконавця під час здійснення виконавчого провадження №57378509, в якій скаржник просить визнати протиправними дії приватного виконавця Куліченка Д.О. щодо продовження здійснення виконавчого провадження №57378509 без заміни вибулої сторони виконавчого провадження - АТ "Райфайзен Банк Аваль" її правонаступником.
Посилається на те, що 21.04.2011 року Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення у справі №2-1697/2011 про стягнення з боржника (відповідача) якими є: ОСОБА_1 , на користь ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором №014/08-112/63131. 02.08.2019 року між ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" та ПАТ "ОКСІ БАНК" було укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-16, відповідно до якого ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" відступило свої права вимоги за договорами кредиту, і в тому числі за договором кредиту №014/08-112/63131.
Ухвалою від 23.09.2021 року замінено вибулого стягувача Публічне акціонерне товариство "Райфайзен Банк Аваль" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" у справі №2-1697/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" до відповідача, яким є ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №014/08-112/63131.
Станом на теперішній час приватний виконавець Куліченко Д.О. продовжує здійснювати виконавче провадження №57378509 та стягувати з боржника на користь АТ "РайффайзенБанк" заборгованість, в той час коли АТ "РайффайзенБанк" є неналежним стягувачем у цьому виконавчому провадженні, а правонаступник стягувача _ТОВ "Вердикт Капітал" в свою чергу не повідомило приватного аиконавця, а отже не виявив свій намір бути стягувачем у виконавсому провадженні №57378509 в якості правонаступника АТ "РайффайзенБанк".
Ухвалою суду від 06.06.2022 року відкрито провадження у справі.
Від скаржника надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності її представника, скаргу підтримала та просила задовольнити.
Приватний виконавець у судове засідання не з'явився, про розгляд справи сповіщався належним чином.
Представник стягувача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи сповіщався належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши письмові матеріали скарги, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні у приватного виконавця Куліченко Д.О. перебуває виконавче провадження № 57378509 з примусового виконання виконавчого листа у справі №2-1697/2011 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 720 549,49 на користь ПАТ "РайффайзенБанкАваль".
Ухвалою від 23.09.2021 року замінено вибулого стягувача Публічне акціонерне товариство "Райфайзен Банк Аваль" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" у справі №2-1697/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" до відповідача, яким є ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №014/08-112/63131
Частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону № 1404-VIII) передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Відповідно до норм статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, в тому числі, верховенства права, обов'язковості виконання рішення, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості, об'єктивності, тощо.
Положеннями частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII, ст. 448 ЦПК України)
Принцип обов'язковості судового рішення, закріплений на конституційному рівні (п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України), набуває свого втілення у судоустрійному і процесуальному законодавстві. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи, є найважливішим актом судової влади. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення» воно покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Судове рішення ухвалюється іменем України незалежно від того, до якого рівня судової системи або юрисдикції належить суд і в якому складі суддів (одноособово чи колегіально) розглянуто справу; саме в ньому підбивається підсумок судового розгляду.
Принцип обов'язковості судових рішень, що набрали законної сили, надає їм властивості закону по справі, у якій вони постановлені. Тому вони є обов'язковими для виконання на території України всіма фізичними і юридичними особами, яких ці рішення стосуються. Так, відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини наголошує, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя і вагомим складником доступу до суду. З позиції Суду правосудця було б примарним, якби національна правова система держави дозволяла остаточне, обов'язкове судове рішення залишати невиконаним на збиток одній зі сторін. Крім того, у рішенні по справі «Бурдов проти Росії» Суд вказав, що виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невід'ємною частиною «справедливого судового розгляду» в значенні статті 6 Конвенції. Окрім того, підкреслено, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування. Не вживаючи заходів до виконання судових рішень, які набрали законної сили, упродовж тривалого часу - є позбавленням положення п. 1 ст. 6 Конвенції будь-якого сенсу, а значить є його порушенням.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Закону 1404-VIII органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону).
Крім того, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону 1404-VIII, ст. 448 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 2 статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» у пункті 18 роз'яснено, що виходячи зі змісту статті 451 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.
При цьому суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, зокрема, постановити ухвалу про зобов'язання державного виконавця прийняти виконавчий лист до виконання або зобов'язання державного виконавця відкрити виконавче провадження, оскільки, вказаним Законом передбачено і інші підстави для повернення виконавчого листа та відмови у відкритті виконавчого провадження, які підлягають самостійній перевірці державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЗУ "Про виконавче провадження" сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Крім того, п. 13 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 визначено, правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.
Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою від 23.09.2021 року замінено вибулого стягувача Публічне акціонерне товариство "Райфайзен Банк Аваль" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", приватний виконавець Куліченко Д.О. продовжує здійснювати виконавче провадження №57378509 не враховуючи ту обставину, що АТ "РайффайзенБанк" вже не є належним стягувачем. Суд приходить до переконання, що вимога про визнання протиправними дії приватного виконавця Куліченко Д.О. щодо продовження здійснення виконавчого провадження без заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником, підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
У зв'язку з викладеним, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О. повернути АТ "РайффайзенБанк" виконавчий лист у справі №2-1697/2011, виданий Заводським районним судом м. Миколаєва, оскільки законодавством не передбачено повернення виконавчого документи з зазначених скаржником підстав.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», статтями 3, 57, 58, 60, 260-261. 447-453 ЦПК України, суд
Скаргу задовольнити частково.
Визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитра Олександровича щодо продовження здійснення виконавчого провадження №57378509 без заміни вибулої сторони виконавчого провадження - АТ "РайффайзенБанк" її правонаступником.
В інших вимог відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя В.В.Кузьменко