Справа №752/24704/20
Провадження № 2/752/1702/22
Іменем України
15.11.2022 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Ракоїд Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди,
позивач звернулась до Голосіївського районного суду м.Києва з позовом до АТ «Банк Форвард» про захист прав споживача та визнання недійсним договору від 19.06.2019 р. № 200206222, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард» та покладення на відповідача судових витрат у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до АТ «Банк Форвард» з метою отримання кредитних коштів 19.06.2019 р. з відповідною заявою та повідомила, що у разі отримання коштів 20.06.2019 р. правовідносини між сторонами є недійсними, оскільки зазначені кошти їй потрібно отримати саме 19.06.2019 р.
Після підписання договору, який виготовлений дрібним шрифтом, позивач отримала роз'яснення працівників Банку щодо порядку активації карти та їй було видано конверт з карткою, однак відповідачем не надано було кодового слова, яке вона повинна була повідомити оператору при активації картки за договором № 200206222.
Позивач посилається на те, що вона дотрималась умов укладеного договору, однак кошти 19.06.2019 р. вона не отримала, натомість, Банк повідомив їй листом від 09.01.2020 р. про укладення 19.06.2019 р. кредитного договору № 20020622 та відкриття рахунку, а також надання кредитних коштів в сумі 49932,40 гривень та обов'язок їх повернути.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач самостійно без згоди та повідомлення позивача розпочав списання коштів з рахунку та погашення заборгованості за іншим кредитним договором, укладеним з ПАТ «Банк Руский Стандарт», з яким позивач не мала правовідносин, що свідчить про недійсність правочину.
На думку позивача Банком не було дотримано вимог положень ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні оспорюваного договору, неправомірно здійснюється списання коштів на страхування та комісію за обслуговування договору, а також введено її в оману при списанні коштів на погашення заборгованості за іншим кредитним договором.
09.12.2020 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
27.04.2021 р. судом отримано відзив відповідача, відповідно до якого Банк просить відмовити у задоволенні позову, оскільки договір між сторонами укладено в письмовій формі, позивачу надано кредит, у визначений строк вона не відмовилась від договору, однак після пред'явлення вимог про необхідність повернути заборгованість звернулась з позовом про недійсність укладеного кредитного договору, що свідчить про намір ухилитись від виконання зобов'язань.
09.08.2021 р. позивачем подана заява про збільшення позовних вимог та стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50000 гривень.
30.11.2021 р. судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження.
Позивач в ході судового розгляду підтримала позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі, просила суд позов задовольнити, посилаючись на неправомірні дії Банку щодо перерахування суми наданого кредиту на погашення заборгованості за кредитом в ПАТ «Банк Руский Стандарт», порушення при укладенні договору, включення до його умов послуг, які вона не замовляла.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши заяву про закриття провадження у справі в зв'язку з відсутністю правовідносин між сторонами на момент розгляду справи і прощення боргу за результатами розгляду заяви позивача, а також розгляд справи за відсутності представника Банку.
Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
13.05.2013 р. ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард», з заявою про укладення договору банківського обслуговування, на підставі якої між сторонами укладено договір № 106267740 та відкрито банківський рахунок № НОМЕР_1 .
19.06.2019 р. в межах зазначеного договору позивачу видана платіжна картка № НОМЕР_2 , яка не була активована останньою.
Крім того, 19.06.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до АТ «Банк Форвард» з заявою №200206222 про укладення кредитного договору.
Зазначену пропозицію Банк акцептував шляхом відкриття поточного рахунку НОМЕР_3 та зарахував на нього кредит в сумі 49932,40 гривень.
Відповідно до п.1 Заяви Кредитний договір укладається на умовах, викладених в заяві та Умовах надання та обслуговування лояльних кредитів Банку.
Відповідно до п.5 Заяви, позивач підписавши її, засвідчила, що розуміє і підтверджує те, що вона ознайомлена і згодна зі всіма фінансовими умовами Кредитного договору, складовими якого є заява, графік платежів та Умови по кредитам.
Позичальнику було видано паспорт споживчого кредитування до договору № 200206222 від 19.06.2019 р., з яким вона ознайомилась та поставила свій підпис.
Крім того, позивач підписала заяву-приєднання до пропозиції щодо укладення договору добровільного страхування життя, заяву приєднання до договору добровільного страхування майна та цивільної відповідальності «Привіт сусід», заяву приєднання до договору добровільного страхування від нещасних випадків і хвороб «Перша допомога».
Судом встановлено, що Банк надав позивачу кредит в розмірі 49932,40 гривень, перерахувавши їх на рахунок НОМЕР_3 , що підтверджується випискою.
В подальшому, 19.06.2019 р. із зазначеного рахунку були перераховані грошові кошти на рахунки страхових компаній за договорами страхування, в сумі 7232,40 гривень, 1000 гривень та 700 гривень, а також здійснено перерахування грошових коштів в сумі 41000 гривень на рахунок № НОМЕР_1 з метою погашення заборгованості.
Відповідно до п.6.4. Умов кредитування позивач мала право протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту передачі примірника оферти та її акцепту Банком відкликати свою згоду на укладення Договору без пояснення причин.
В силу положень п.8.4 Умов кредитування клієнт Банку також мав право розірвати договір в односторонньому порядку та подати письмове повідомлення про відкликання згоди на укладення Договору і повернути кредит.
Зазначених дій у визначений в договорі спосіб позивач не вчинила.
21.01.2021 р. Банк надіслав позивачу вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 33495,20 гривень.
24.12.2019, 21.01.2020 р., 10.12.2020 р. АТ «Банк Форвард» у відповідь на заяви позивача надав інформацію про укладені нею договори, перерахування коштів та необхідність і порядок погашення суми боргу.
Судом встановлено, що на момент розгляду справи, на підставі рішення Правління АТ «Банк Форвард» від 09.11.2021 р. анульовано заборгованість за кредитним договором № 200206222 від 19.06.2019 р.
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У даному випадку, наявність підписаних правочинів свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і, що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.
Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).
Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Звертаючись до суду позивач зазначає про недотримання відповідачем положень ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору, викладення його дрібним шрифтом, що ускладнює його прочитання і розуміння, введення її в оману при перерахуванні кредитних коштів в рахунок погашення заборгованості за іншим кредитним договором.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Положеннями статтей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи підтверджується, що інформація, яка надавалася позивачу до укладення оспорюваного кредитного договору, міститься як в інформаційному блоку пропозиції так і в паспорті споживчого кредиту, у т.ч. щодо права Банку списувати кошти з рахунку в рахунок погашення заборгованості за іншими договорами, щодо укладення договорів страхування, які не пов'язані з кредитним договором, про встановлення плати за обслуговування.
З вказаними умовами позивач була обізнана та погодилась, поставивши свій підпис в письмовій оферті та паспорті споживчого кредитування, а також підписавши заяви про приєднання до договрів добровільного страхування.
Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Вказане відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 26.12.2019 по справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19).
Щодо посилання в позові на положення стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції яка діяла до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» (до 10.06.2017), як на підставу задоволення позову, то вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент укладення спірного договору діяла інша правова норма, яка підлягає застосуванню. Тобто вказані посилання заявника є необґрунтованими
Крім того, суд зазначає, що Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування» не передбачена можливість визнання кредитного договору недійсним у разі викладення його дрібним шрифтом, або ж нерозуміння позичальником будь-яких умов, які були йому роз'яснені і відомі при підписанні правочину.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Пунктом 14 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Статтею 81 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто, закон покладає обов'язок доказування на сторони у справі.
Позивач, посилаючись на порушення Банком положень ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», повинен надати докази на підтвердження того, що наслідком укладення такого договору виникає дисбаланс прав і обов'язків сторін, а також, що це призвело до завдання шкоди позивачу, як споживачу кредитних послуг.
Таких доказів суду надано не було.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати, що оспорюваний позивачем кредитний договір є несправедливими, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомилась та погодилась з його умовами, мала намір укласти такий договір, отримала кредитні кошти, перераховані Банком на відкритий з цією метою рахунок.
Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовач не довела належними і допустими доказами наявність обставин, що свідчать про недійсність оспорюваного договору в цілому, в зв'язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Оскільки в ході розгляду справи судом не встановлено порушень прав позивача, як споживача банківських послуг при укладенні кредитного договору, вимоги про відшкодування моральної шкоди, які є похідними від задоволення вимог про недійсність правочину в зв'язку з порушенням прав споживача, також не підлягають задоволенню.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню відповідачем.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя