05.06.2023 року м. Дніпро Справа № 904/5029/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Орєшкіної Е.В., Антоніка С.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Укртелеком"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023р.
(суддя Фещенко Ю.В., м. Дніпро, повний текст рішення складено 01.03.2023р.) по справі
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (м. Дніпро)
до Акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Київ)
про стягнення неустойки за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011 у розмірі 125 988 грн. 10 коп.
1. Короткий зміст позовних вимог
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Укртелеком" неустойку за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011, у розмірі 125 988 грн. 10 коп..
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011р. в частині своєчасного повернення об'єкта оренди за відповідним актом після закінчення строку дії договору оренди, у зв'язку з чим, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку, за період з 22.02.2017р. по 30.11.2018р., у розмірі 125 988 грн. 10 коп..
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях 119 064 грн. 38 коп. - неустойки та 2 344 грн. 66 коп. - частини витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для часткового стягнення зазначеної вище суми.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Укртелеком", в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023р. по справі № 904/5029/22 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не були дослідженні всі докази у справі, так у рішенні суду є посилання на лист Позивача від 11.11.2016р. № ІІ-02-06270 про припинення договору оренди, яким Відповідача повідомили про припинення договору оренди та повернення об'єкту оренди балансоутримувачу.
Скаржник вважає, що підставою для застосування наслідків, визначених ч. 2 ст. 785 ЦК України, є, зокрема, встановлення судом обставин про те, що неповернення об'єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії відбулося лише з вини самого орендаря (відповідача), який не повернув і не намагався повернути об'єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, до Відповідач відповідно до умов Договору оренди, а саме п. 10.1 на адресу Позивача направив заяву на продовження строку дії договору оренди, а відповіді або іншого листа не отримав, тому Відповідач не знав та не міг знати, що договір оренди припинив строк дії, крім того, відповідач продовжив користуватися приміщенням та виконувати умови договору, а саме сплачувати орендну плату, на підтвердження надаю копії платіжних доручень. Тому обов'язок повернення речі виник у Відповідача лише після того, як до його відома було Позивачем доведено Наказ від 26.10.2017 р.у № 12/02-200-П про припинення терміну дії договору оренди з ПАТ «Укртелеком».
Скаржник вказує на те, що АТ «Укртелеком» не був належним чином повідомлений про припинення Договору і добросовісно продовжував користуватися предметом оренди на тих самих умовах викладених у Договорі оренди. Сплачував щомісячно орендну плату та вважав, відповідно до вимог чинного законодавства, що договір пролонгований на наступний період.
Скаржник зазначає, що факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного строку без наведения заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями чи військовим станом і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій. Фактичні обставини можуть свідчить про пасивну поведінку Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, а саме, протягом тривалого часу байдуже ставилося до своїх процесуальних прав і обов'язків, несумлінно користувалося усіма наданими правами та обов'язками з метою забезпечення своєчасного захисту порушених прав, а саме не вживало заходів щодо звернення з позовом до суду.
Скаржник звертає увагу суду на те, що зміни до Прикінцевих та перехідних положень в даній частині набули чинності з 02.04.2020 р., у зв'язку з набуттям чинності Законом України «Про внесения змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 20.03.2020р., а неустойка нарахована починаючи з січня 2017 р., тобто строк позовної давності за цей період був пропущений Позивачем ще до внесения змін у Прикінцеві та перехідні положения Цивільного кодексу України.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає рішення законними та обгрунтованими, ухваленим на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які Позивач посилався як на підставу своїх вимог.
Зокрема, Позивач вважає, що автоматичне продовження договору тягне за собою наслідки у вигляді зміни строку його дії, а отже і внесення змін до договору, то такі дії повинні вчинятися в тій самій формі, що й первинний договір, в даному випадку у письмовій формі. Враховуючи, що сторони не погодили продовження дії договору оренди та не оформили цей факт в письмовому вигляді - відповідною додатковою угодою про внесення змін до основного договору, як це було згідно Додаткових угод в 2011 та 2014 роках, виходячи з норм діючого законодавства України, зокрема - ЦК України, а також положень вказаного Договору оренди вищезазначений договір від 22.04.2011р. № 12/02-4390-ОД не міг бути продовженим автоматично та не був, адже, підписуючи Додаткову угоду від 13.10.2014р. представник Відповідача бувобізнаний та чітко усвідомлював, що договір оренди є пролонгованими з 22.03.2014р. по 21.02.2017р., включно (п. 1.3. Додаткової угоди).
Скаржник зазначає на тому, що після припинення дії договору оренди AT «Укртелеком» жодного разу не звертався до Регіонального відділення з приводу визначення статусу договору оренди від 22.04.2011р. №12/02-4390-ОД або ініціювання укладання додаткової угоди, у разі, якщо останній вважав його автоматично продовженим. Натомість, Позивач продовжував незаконно займати приміщення, які належать до державної власності, без належних на те підстав та самовільно сплачувати до Державного бюджету орендні платежі.
Крім того, Скаржник звертає увагу на те, що Велика палата Верховного Суду в Постанові від 19.05.2020р. по справі № 910/719/19 стосовно доводів скаржника про неприпустимість суперечливої поведінки Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву вказала, що «отримання позивачем плати від відповідача за час фактичного використання державного майна не засвідчує суперечливу поведінку позивача як орендодавця щодо припинення договору оренди, адже користування державним майном здійснюється на платній основі.»
Крім того, Позивач вважає, що Відповідач в апеляційній скарзі, помилково або намагаючись ввести Суд в оману, зазначає, що наказом Позивача від 26.10.2017 р. № 12/02- 200-ПО договір оренди нерухомого майна від 22.04.2011р. №12/02-4390-ОД визнано припиненим та після доведення вказаного наказу до Відповідача, приміщення було повернуто актом від 30.11.2018р., отже, обов'язок повернення речі виник у Відповідача лише після того, як до його відома був доведений зазначений наказ.
Стосовно строку позовної давності, в межах якого Позивач звернувся із позовом до суду за захистом свого порушеного права, Позивач зазначає на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 14.02.2023р. у даній справі абсолютно вірно зазначив, що позовні вимоги заявлені Регіональним відділенням в межах позовної давності, адже законодавцем норми щодо продовження строків, визначених ст. 257 ЦК України, на строк дії карантину - пов'язуються з будь-якими умовами стосовно наявності негативних обставин, які були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій. Трирічна позовна давність для стягнення неустойки за договором оренди від 22.04.2011р. № 12/02- 4390-ОД закінчується вже після початку карантину, а тому строк позовної давності є продовженим. За таких обставин, Позивач не пропустив строк позовної давності.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 22.03.2023р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Антонік С.Г..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2023р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/5029/22. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023р. по справі № 904/5029/22 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
27.03.2023р. матеріали справи № 904/5029/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2023р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023р. у справі № 904/5029/22 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме: надати суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 3 721,50 грн..
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи
22.04.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі, орендодавець, позивач), та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком", яке в подальшому змінило своє найменування та Акціонерне товариство "Укртелеком" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4390-ОД (далі - договір, а.с.11-14), відповідно до умов п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - вбудоване приміщення, реєстровий № 21560045400ААА ЖЕЛ 996 (далі - майно), площею - 93,0 кв. м, розміщене за адресою: Дніпропетровська область, Криничанський район, смт. Кринички, вулиця Центральна, 36, на 2-му поверсі 2-поверхової будівлі, що перебуває на балансі Дніпропетровської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 06.12.2010р. і становить за незалежною оцінкою 93 600 грн. 00 коп.
Згідно з п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою іншого використання (розміщення та експлуатація обладнання електрозв'язку) без права надання послуг з доступу до Інтернет та рухомого мобільного зв'язку.
У п. 10.1. договору сторони погодили, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.04.2011р. по 21.03.2014 р., включно.
Відповідно до умов п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове користування державним майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж 3 роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна.
Як вбачається з матеріалів справи, об'єкт оренди було передано від орендодавця орендарю за Актом приймання-передачі від 22.04.2011р. (а.с.15).
Згідно з п. 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1995р. № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - лютий 2011 року - 1 201 грн. 87 коп. Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за березень - квітень 2011 року.
За умовами п.п. 3.3., 3.4. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
Відповідно до п. 3.5. договору, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зніми стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Пунктом 3.6. договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:
- 70% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства, у розмірі 841 грн. 31 коп.;
- 30% балансоутримувачу, у розмірі 360 грн. 56 коп. щомісяця не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, встановлених кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
У п. 3.11. договору визначено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання, включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Згідно з умовами п. 5.5. договору, орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору - повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендареві збитки у разі погіршення стану або втрати / повної або часткової / орендованого майна з вини орендаря. Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендаря. У разі ненадання у 3-денний строк з дати підписання акту приймання-передачі орендодавцеві, зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення.
Пунктом 10.11. договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний негайно повернути балансоутримувачу майно у стані, в якому воно було одержано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2011р. позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода до договору, в якій було досягнуто згоди щодо заміни у преамбулі та розділі 12 договору ВАТ "Укртелеком" на Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (а.с.16).
У подальшому, 13.10.2014р. між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.04.2011р. № 12/02-4390-ОД. Так, у розділі 1 договору оренди вартість орендованого майна викладена в реакції: "... вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 13.03.2014р. і становить 117 316 грн. 00 коп.". Пункти 3.1. та 3.6. розділу 3 договору викладені в наступній редакції: "Орендна плата ... і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2014 року - 1 466 грн. 45 коп."; орендна плата перераховується: ... 70% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділеннями казначейства, у розмірі - 1026 грн. 52 коп., - 30% - балансоутримувачу - у розмірі 439 грн. 93 коп. Крім того, згідно з вказаною Додатковою угодою п. 10.1. розділу 10 доповнено абзацом 2 та викладено в наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 22.03.2014 по 21.02.2017р. (включно)". Усі інші умови договору, не порушені даною угодою, залишаються без змін (а.с.16).
Листом від 11.11.2016р. № 11-02-06270 на адресу ПАТ "Укртелеком" та Дніпропетровської Дирекції УДППЗ "Укрпошта" Регіональне відділення повідомило орендаря та балансоутримувача, що згідно з п. 10.9. Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.04.2011р. № 12/02-4390-ОД, чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Відповідно до п. 10.1. договору, строк його дії закінчується - 21.02.2017р., включно. Також, Регіональним відділенням було зазначено, що у разі наміру подальшого використання орендованого майна, орендарю необхідно надати до Регіонального відділення заяву щодо пролонгації договору оренди, а відповідно до п. 10.1. вказаного договору оренди державного майна останній може бути продовжений тільки при наявності виконання всіх умов даного договору.
Як зазначає позивач, станом на 08.11.2016р. орендарем не були виконані умови договору оренди в частині, в тому числі, страхування орендованого майна. При цьому, Регіональне відділення звернуло увагу орендаря на те, що у разі відмови ПАТ "Укртелеком", вказаний лист буде вважатися заявою про припинення договору оренди від 22.04.2011р. №12/02-4390-ОД, а договір - припиненим з 22.02.2017р., у зв'язку з чим об'єкт оренди підлягає терміновому поверненню балансоутримувачу за актом приймання-передачі. Вказаний лист Регіонального відділення 18.11.2016р. було отримано нарочно представником орендаря - Зінченко Т.С. (а.с.18).
Листом від 29.12.2016р. № 12С340-1312, Дніпропетровська філія ПАТ "Укртелеком" звернулась до Регіонального відділення із заявою щодо розгляду питання подовження орендних відносин, в тому числі за договором № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011р., за адресою: Дніпропетровська область, Криничанський район, смт. Кринички, вул. Центральна, 36, - на 2 роки 11 місяців. Однак, як зазначає позивач, будь-яких документів, підтверджуючих виконання орендарем умов договору оренди до заяви додано не було.
При цьому, відповідно до п. 10.9. договору та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняє свою дію, зокрема, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2017р. Регіональним відділення Фонду Державного майна по Дніпропетровській області видано наказ № 12/02-200-ПО, відповідно до якого договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.04.2011р. № 12/02-4390-ОД, укладений між Регіональним відділенням та ПАТ "Укртелеком", є припиненим з 22.02.2017 р. (а.с.21).
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що державне майно, яке було предметом договору оренди повернуто відповідачем балансоутримувачу в особі Дніпропетровської дирекції ПАТ "Укрпошта" за Актом повернення з оренди нежитлового приміщення по договору № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011р. лише 30.11.2018р. (а.с.22).
Враховуючи вказане, позивач, звертаючись із позовом до суду, посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011р. в частині своєчасного повернення об'єкта оренди за відповідним актом після закінчення строку дії договору оренди, у зв'язку з чим, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку, за період з 22.02.2017р. по 30.11.2018р., у розмірі 125 988 грн. 10 коп. Вказане і є причиною спору.
За наслідками розгляду позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Причиною спору у даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 627 ЦК України, укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України).
Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та ст.ст. 283- 291 ГК України.
Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами 1 та 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ч. 1 ст. 284 ГК України законодавець, як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За ч. 1 ст. 773 ЦК України, на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частиною 1 ст. 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
В ході розгляду справи суд встановив, що 22.04.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі, орендодавець, позивач), та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком", яке в подальшому змінило своє найменування та Акціонерне товариство "Укртелеком" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4390-ОД (далі - договір, а.с.11-14), відповідно до умов п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - вбудоване приміщення, реєстровий № 21560045400ААА ЖЕЛ 996 (далі - майно), площею - 93,0 кв. м, розміщене за адресою: Дніпропетровська область, Криничанський район, смт. Кринички, вулиця Центральна, 36, на 2-му поверсі 2-поверхової будівлі, що перебуває на балансі Дніпропетровської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 06.12.2010р. і становить за незалежною оцінкою 93 600 грн. 00 коп.
Згідно з п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою іншого використання (розміщення та експлуатація обладнання електрозв'язку) без права надання послуг з доступу до Інтернет та рухомого мобільного зв'язку.
У п. 10.1. договору сторони погодили, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.04.2011р. по 21.03.2014 р., включно.
Відповідно до умов п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове користування державним майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж 3 роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна.
Як вбачається з матеріалів справи, об'єкт оренди було передано від орендодавця орендарю за Актом приймання-передачі від 22.04.2011р. (а.с.15).
Згідно з п. 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1995р. № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - лютий 2011 р. - 1 201 грн. 87 коп. Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2011 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за березень - квітень 2011 року.
За умовами п.п. 3.3., 3.4. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
Відповідно до п. 3.5. договору, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зніми стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Пунктом 3.6. договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні: 70% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 841 грн. 31 коп.; 30% балансоутримувачу у розмірі 360 грн. 56 коп. щомісяця не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, встановлених кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
В п. 3.11. договору визначено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Згідно з умовами п. 5.5. договору, орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору - повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендареві збитки у разі погіршення стану або втрати / повної або часткової / орендованого майна з вини орендаря. Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендаря. У разі ненадання у 3-денний строк з дати підписання акту приймання-передачі орендодавцеві, зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення.
Пунктом 10.11. договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний негайно повернути балансоутримувачу майно у стані, в якому воно було одержано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Матеріали справи свідчать, що 20.09.2011р. позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода до договору, в якій було досягнуто згоди щодо заміни у преамбулі та розділі 12 договору ВАТ "Укртелеком" на Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (а.с.16).
У подальшому, 13.10.2014р. між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.04.2011р. № 12/02-4390-ОД. Так, у розділі 1 договору оренди вартість орендованого майна викладена в реакції: "... вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 13.03.2014р. і становить 117 316 грн. 00 коп.". Пункти 3.1. та 3.6. розділу 3 договору викладені в наступній редакції: "Орендна плата ... і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2014 року - 1 466 грн. 45 коп."; орендна плата перераховується: ... 70% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділеннями казначейства, у розмірі - 1026 грн. 52 коп., - 30% - балансоутримувачу - у розмірі 439 грн. 93 коп.
Крім того, згідно з вказаною Додатковою угодою п. 10.1. розділу 10 доповнено абзацом 2 та викладено в наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 22.03.2014р. по 21.02.2017р. (включно)". Усі інші умови договору, не порушені даною угодою, залишаються без змін (а.с.16).
Отже, підписуючи Додаткову угоду від 13.10.2014р. представник Відповідача бувобізнаний та чітко усвідомлював, що договір оренди є пролонгованими з 22.03.2014р. по 21.02.2017р., включно.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 11.11.2016р. № 11-02-06270 на адресу ПАТ "Укртелеком" та Дніпропетровської Дирекції УДППЗ "Укрпошта" Регіональне відділення повідомило орендаря та балансоутримувача, що згідно з п. 10.9. Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.04.2011р. № 12/02-4390-ОД, чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Відповідно до п. 10.1. договору, строк його дії закінчується - 21.02.2017р., включно. Також, Регіональним відділенням було зазначено, що у разі наміру подальшого використання орендованого майна, орендарю необхідно надати до Регіонального відділення заяву щодо пролонгації договору оренди, а відповідно до п. 10.1. вказаного договору оренди державного майна останній може бути продовжений тільки при наявності виконання всіх умов даного договору.
За доводами Позивача, станом на 08.11.2016р. орендарем не були виконані умови договору оренди в частині, в тому числі, страхування орендованого майна. При цьому, Регіональне відділення звернуло увагу орендаря на те, що у разі відмови ПАТ "Укртелеком", вказаний лист буде вважатися заявою про припинення договору оренди від 22.04.2011р. №12/02-4390-ОД, а договір - припиненим з 22.02.2017р., у зв'язку з чим об'єкт оренди підлягає терміновому поверненню балансоутримувачу за актом приймання-передачі.
Вказаний лист Регіонального відділення 08.11.2016р. було отримано нарочно представником орендаря - Зінченко Т.С..
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону «Про оренду майна», договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Листом від 29.12.2016р. № 12С340-1312, Дніпропетровська філія ПАТ "Укртелеком" звернулась до Регіонального відділення із заявою щодо розгляду питання подовження орендних відносин, в тому числі за договором № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011р., за адресою: Дніпропетровська область, Криничанський район, смт. Кринички, вул. Центральна, 36, - на 2 роки 11 місяців.
Однак, як зазначає позивач, будь-яких документів, підтверджуючих виконання орендарем умов договору оренди до заяви додано не було.
26.10.2017р. Регіональним відділення Фонду Державного майна по Дніпропетровській області видано наказ № 12/02-200-ПО, відповідно до якого договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.04.2011р. № 12/02-4390-ОД, укладений між Регіональним відділенням та ПАТ "Укртелеком", є припиненим з 22.02.2017р. (а.с.21).
Як вже зазначалось вище, державне майно, яке було предметом договору оренди повернуто відповідачем балансоутримувачу в особі Дніпропетровської дирекції ПАТ "Укрпошта" за Актом повернення з оренди нежитлового приміщення по договору № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011р., лише 30.11.2018р., тобто з порушенням встановленого договором та законом строку.
Через несвоєчасне повернення майна з оренди Позивачем нараховано неустойку у розмірі подвійної орендної плати, за період з 22.02.2017р. до 30.11.2018р., в сумі 125 988,10грн..
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення неустойки частково, місцевий господарський суд виходив із того, що доказів виконання усіх необхідних умов зі сторони відповідача щодо продовження договору оренди матеріали справи не містять, договір оренди припинив свою дію 22.02.2017р.; позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди №12/02-4390-ОД нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.04.2011р., що виявилось у несвоєчасному поверненні нерухомого майна за Договором, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.
Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим.
За змістом наведених норм, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм ст.ст. 759, 762, 763 ЦК України, ст.ст. 283, 284, 286 ГК України.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. Водночас неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин за порушення наймачем обов'язку з повернення речі.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
За змістом ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Законодавець у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, відповідно до ст. 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
У цьому висновку апеляційний господарський суд звертається до правової позиції Верховного Суду України викладений в постанові від 02.09.2014р. в справі № 3-85гс14, а також правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладеної в постановах від 11.04.2018р. у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018р. у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019р. у справі № 910/16362/18 (п. 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (п. 24 постанови від 13.12.2019р.).
При цьому, надаючи оцінку вини відповідача в порушенні зобов'язання та неповерненні орендованого майна для нарахування неустойки у відповідності до ч. 2 ст. 785 ЦК України, судом встановлено наступне.
Відповідач доказів вжиття ним заходів щодо своєчасного повернення об'єкта з оренди після закінченням строку договору, а саме: у спірний період з 22.02.2017р. до 30.11.2018р., чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні, суду не надав, відсутності своєї вини в порушенні зобов'язань орендаря негайно повернути орендодавцю майно, яке є предметом оренди, після закінчення строку дії відповідного договору оренди не довів.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за неповернення об'єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору, порушення відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки, розрахованої за безпідставне користування спірним об'єктом оренди після закінчення строку дії договору.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Чинним законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна є правомірними, в сумі 125 988 грн. 10 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач подав заяву про пропуск строків позовної давності, яка вмотивована посиланням на положення ст.267 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, про часткове задоволення заяви відповідача, про застосування строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.
Щодо правової природи неустойки за невиконання (несвоєчасне виконання) наймачем обов'язку щодо поверненні речі з найму (оренди) у разі припинення договору найму (оренди) суд зазначає, що положеннями ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 ЦК України).
Тобто, неустойка згідно із ч.2 ст. 785 ЦК України, розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас, неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст. 230 ГПК України та ст. 549 ЦК України.
Тобто, застосування ч. 2 ст.785 ЦК України, як особливої міри відповідальності, що визначена законодавцем за правовою природою як неустойка має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності (оскільки ч. 2 передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору), а зокрема, щодо незастосування до неї положень ст. 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки інше передбачено ч.2 ст. 785 ЦК України.
Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ч. 1 ст. 230 ГК України, оскільки, на відміну від приписів ст. 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Таким чином, у даному випадку до заявлених у цьому спорі вимог позивача про стягнення з відповідача означеної неустойки не підлягають застосування норми про спеціальну позовну давність, передбачені п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України.
За визначенням ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами ст. ст. 257, 261 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, судом першої інстанції доречно враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020р. у справі № 916/1319/19, щодо застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України, а саме: "Частина 2 ст. 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень ст. 232 ГК України, про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном)".
Таким чином до неустойки, обумовленої ч. 2 ст. 785 ЦК України, застосовується загальна, визначена ст. 257 ЦК України, а не спеціальна позовна давність (ст. 258 цього Кодексу).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач ( Подібний правовой висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018р. у справі № 369/6892/15-ц та від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16).
Разом з тим, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"(зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено карантин з 12.03.2020р. до 31.12.2022р. на всій території України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020р. (набрав чинності 02.04.2020р.) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК Українидоповнено, зокрема, п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину".
Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020р., а Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось з позовом до відповідача 28.12.2022р..
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог, про стягнення неустойки, за період з 22.02.2017р. по 01.04.2017р., в сумі 6 923 грн. 72 коп. (1 329 грн. 18 коп., за період з 22.02.2017р. по 28.02.2017р., 5 412 грн. 50 коп., за період з 01.03.2017р. по 31.03.2017р. та 182 грн. 04 коп., за 01.04.2017р.).
Колегія суддів перевіривши розрахунки неустойки суду першої інстанції, погоджується з висновоком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог, про стягнення неустойки, за період з 22.02.2017р. по 01.04.2017р., в сумі 6 923 грн. 72 коп., у зв'язку з пропуском строку позовної давності, а позовні вимоги, про стягнення стягнення неустойки, з період з 02.04.2017р. по 30.11.2018р., в сумі 119 064 грн. 38 коп. підлягають задоволенню, оскільки строк позовної давності, за вказаний період, позивачем не пропущений.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строку позовної давності не знаходять свого підтвердження.
Доводи Скаржника про те, що АТ «Укртелеком» не був належним чином повідомлений про припинення Договору колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Посилання Скаржника на наказ Регіонального відділення від 26.10.2017р. № 12/02-200-ПО, про припинення терміну дії договору оренди з ПАТ «Укртелеком» колегія суддів також до уваги не приймає, оскільки вказаний наказ є документом виключно внутрішнього користування, доведення його змісту до орендарів законом не передбачене та Регіональним відділенням не здійснюється, у зв'язку з чим доводи Скаржника про повернення за актом від 30.11.2018 р. орендованого приміщення після доведення до нього зазначеного наказу не відповідають дійсності.
Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023р. у справі № 904/5029/22 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта - Акціонерне товариство "Укртелеком".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя С.Г. Антонік