вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" травня 2023 р. Справа№ 910/10015/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 30.05.2023:
від позивача: Архипова В.О.;
від відповідача: Рудюк Ю.А.;
за апеляційною скаргою Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 (повний текст складено 25.01.2023)
у справі № 910/10015/22 (суддя - Андреїшина І.О.)
за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
до Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ"
про стягнення 1 794 352,70 грн,
1. Короткий зміст заявлених вимог
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості за договором № б/н від 01.01.2021 про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" у розмірі 1 794 352,70 грн, з яких: 1 265 162,95 грн основного боргу, 134 978,84 грн інфляційних втрат, 190 294,37 грн 15% відсотків річних та 203 916,54 грн пені.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" заборгованість у розмірі 1 265 162 грн 95 коп., пеню у розмірі 203 916 грн 54 коп., 15 % річних у розмірі 190 294 грн 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 134 978 грн 84 коп. та судовий збір у розмірі 26 915 грн 30 коп.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації 21.03.2023 (через канцелярію суду) звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 апеляційну скаргу Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 залишено без руху.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.04.2023 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023, розгляд справи було призначено на 16.05.2023.
Розгляд справи відкладався, зокрема ухвалою від 16.05.2023 - на 30.05.2023.
У судове засідання 30.05.2023 з'явились представники позивача та відповідача. Представник відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати з прийняттям нового про відмову в позові.
Представник позивача в судовому засіданні 30.05.2023 проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представники третьої особи у судове засідання 30.05.2023 не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення 22.05.2023 ухвали суду від 16.05.2023. Водночас, 19.05.2023 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, яке було задоволено судом апеляційної інстанції.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення із невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні всіх обставин справи.
Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що між позивачем та відповідачем відсутній письмово укладений договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії». За доводами скаржника, позивач взяв на себе зобов'язання щодо надання письмової форми договору та рахунку на оплату послуг, однак не виконав вказаного зобов'язання та не уклав письмово договір. Тоді як з урахуванням того, що відповідач є бюджетною організацією, без письмового договору та первинних документів виконання договору є неможливим.
Також за доводами апелянта суд першої інстанції помилково визнав належним доказом скріншот з електронної пошти як доказ направлення на адресу відповідача акту купівлі-продажу та рахунку-фактури.
Окрім цього апелянта зазначив, що у зв'язку з отриманням від позивача попередження про припинення постачання електричної енергії, між позивачем та відповідачем було укладено договір № 19 про реструктуризацію заборгованості від 17.01.2022. Разом з цим, апелянт зазначає, що такий договір було укладено за зразком позивача, тоді як у відповідача не було жодної можливості внести правки до договору. Більше того, підписаний письмовий примірник так і не було повернуто відповідачу.
Також скаржник зазначив про неправомірне застосування штрафу і пені за те ж саме порушення. Так, в договорі про реструктуризацію вже було передбачено пеню, річні та інфляційні втрати, однак, при зверненні з позовом позивач ще донарахував 84 344,76 грн штрафів. Вказане, на думку апелянта, є подвійним притягненням відповідача до відповідальності. Більше того, скаржник зазначає, що штрафні санкції є неспівмірними з розміром заборгованості, а також неправомірним є стягнення штрафних санкцій з урахуванням обмежень, встановлених пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19).
Таким чином, скаржник просив задовольнити апеляційну скаргу у даній справі та скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову в позові повністю.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач та третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Водночас, в судовому засіданні представник позивача зазначив, що рішення вже було повністю виконано Казначейською службою.
6. Фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
01.01.2021 між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - ДПЗД «Укрінтеренерго», Позивач), яке діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р, відповідно до ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII, Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, та Управлінням освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Управління освіти Подільської РДА, відповідач) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 01.01.2021 є публічним договором та розміщений на офіційному сайті ДПЗД «Укрінтеренерго» (https://uie.kiev.ua).
Згідно з п. 2.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція) згідно із п. 5.8. договору - розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Умовами комерційної пропозиції від 07.06.2019 № 3 визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
Відповідно до додатка 1 до договору «Комерційна пропозиція № 3» остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі- продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від ОСР. У разі наявності зауважень до Акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної, по якому є розбіжності.
Відповідно до п. 5.10 договору про постачання електричної енергії з постачальником «останньої надії» та комерційної пропозиції від 07.06.2019 № 3, оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
13.01.2021 ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» (оператор системи розподілу) направило на адресу ДПЗД «Укрінтеренерго» повідомлення оператора системи від 11.01.2021 № 3/01/3/731 про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго», з орієнтованим обсягом споживання електроенергії за січень 2021 року.
На виконання зазначеного ДПЗД «Укрінтеренерго», на підставі даних про фактичне споживання відповідачем електричної енергії отриманих від ОСР - ПРАТ "ДТЕК Київські електромережі", складені рахунок № 000037393777/08/О01/10595 від 15.02.2021 у відповідності до даних оператора системи розподілу про обсяги споживання електричної енергії 354 559,00 кВт. год. за січень 2021 на суму 1 265 162,95 грн та Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2021 № 004698.
Позивач у позовній заяві зазначає, що вищевказані документи відповідачем було отримано 15.02.2021 та надає копію повідомлення про доставлення відправлення на офіційну електронну адресу.
В подальшому, 17.02.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір про реструктуризацію заборгованості від 17.02.2022 № 19.
Відповідно до п.1.1 договору сторони підтверджують, що у споживача перед постачальником станом на 17.01.2022 існує заборгованість за поставлену електричну енергію постачальником «останньої надії» за публічним договором в сумі 1 265 162,95 грн, а саме: заборгованість за електроенергію за січень 2021 (Акт № 004698) пеня, 15% річних та інфляція в сумі 444 844,99 грн відповідно до вимоги про сплату штрафних санкцій від 14.01.2022 №44/11-001672.
Відповідно до п. 1.2. договору реструктуризації сторони дійшли згоди реструктурувати 1 710 007,94 грн заборгованості на умовах, викладених в п.1.3. даного договору.
Відповідно до умов зазначеного договору відповідач зобов'язується проводити погашення заборгованості за спожиту електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника № UA523226690000026038300011485, та заборгованості з оплати штрафних санкцій в розмірах та в строки, вказаних у графіку погашення заборгованості, який є невід'ємною частиною договору (додаток №1), та здійснювати поточну оплату спожитої електроенергії в порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як убачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери електроенергетики.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії".
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об'єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.
За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.
За приписами частини першої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.
За вимогами частини шостої - десятої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.
Відповідно до пункту 1.2.9 Правил № 312 постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Зокрема, відповідно до пункту 8 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.
Відповідно до частин першої, другої статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина п'ята статті 633 Цивільного кодексу України).
За визначенням наведеним у частині першій статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як було правомірно встановлено судом першої інстанції між позивачем (постачальник) і відповідачем (споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.01.2021 на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312, за фактом споживання електричної енергії відповідачем.
Так, на підтвердження відпуску електроенергії в обсязі 354 559 кВт*год позивачем надано до суду звіт ОСР ПрАТ ДТЕК "Київські електромережі" за січень 2021 року. Факт споживання електричної енергії у вказаному обсязі підтверджено третьою особою в письмових поясненнях (а.с. 176-188), як оператором системи розподілу, а також не заперечується відповідачем.
Більше того, як зазначалось раніше, між позивачем та відповідачем було укладено договір про реструктуризацію заборгованості від 17.02.2022 № 19. У вказаному договорі відповідач фактично визнав та підтвердив факт отримання електричної енергії від позивача у визначеному ним розмірі. Зі змісту вказаного договору також вбачається, що позивач фактично підтвердив обставину укладення основного договору. А тому доводи апелянта про відсутність укладеного договору як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог відхиляються через необґрунтованість.
В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про ненаправлення останньому рахунку-фактури та акту приймання-передачі електроенергії з урахуванням наступного.
Так, в апеляційній скарзі, відповідач вказує на те, що позивач не направив на адресу відповідача оригінал підписаного договору разом з рахунком за фактично спожиту електричну енергію за розрахунковий місяць з оригіналом підписаного акту купівлі-продажу електричної енергії. Тоді як електронна адреса podilrda@kmda.gov.ua (на яку було направлено відповідні документи) не є офіційною електронною адресою Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.
Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що до матеріалів справи позивачем додано скріншот повідомлення про доставлення відправлення на електронну адресу відповідача. В цій частині, суд апеляційної інстанції зазначає, що у договорі про реструктуризацію заборгованості від 17.01.2022 (який був без зауважень підписаний відповідачем), зокрема, в реквізитах сторін вказана ця ж електронна адреса споживача podilrda@kmda.gov.ua. А тому доводи апелянта в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані.
Тобто, матеріалами справи підтверджується фактичне споживання відповідачем електричної енергії в січні 2021 року за точками комерційного обліку споживачів постачальника "останньої надії". А тому позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 1 265 162,95 грн - є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.
Окрім суми основного боргу, у зв'язку з порушенням зобов'язання позивачем нараховано 15% річних у розмірі - 190 294,37 грн, інфляційні втрати у розмірі - 134 978,84 грн та пеню у розмірі - 203 916,54 грн
Відповідно до статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати спожитої електричної енергії, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 7.4. комерційної пропозиції сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку ст. 625 ЦК України. Заперечень скаржника не надавав.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 15% річних за період з 23.02.2021 по 23.02.2022 судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 15% річних у сумі 190 294,37 грн правильно задоволено судом першої інстанції.
Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за аналогічний період, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 134 978,84 грн також правомірно задоволена.
Щодо нарахованої пені, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.11. договору встановлено, що разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач має сплатити за вимогою постачальника пеню у розмірі, яка зазначається в комерційній пропозиції.
У пункті 6.1. комерційної пропозиції передбачено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов'язується сплатити пеню на підставі рахунку та/або вимоги (претензії) постачальника.
Разом з цим, відповідно до п. 13.1. комерційної пропозиції сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання або неналежне виконання зобов'язання припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про його арифметичну вірність, а отже, з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто пеню у розмірі 203 916,54 грн за період з 23.02.2021 по 23.02.2022 (згідно з п. 6.1. та п. 13.1. комерційної пропозиції).
Разом з цим, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про неправомірне нарахування 84 344,76 грн штрафних санкцій, оскільки в даному випадку позивачем було фактично збільшено період нарахування річних, інфляційних втрат та пені. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки умовами договору не передбачено обмеження щодо нарахування річних, інфляційних та пені через укладення договору про реструктуризацію, суд апеляційної інстанції вважає правомірним таке нарахування до 23.02.2022. А тому доводи апелянта в цій частині також відхиляються як необґрунтовані.
Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта про неправомірне стягнення і штрафу і пені до одного і того ж порушення, оскільки позивачем у даній справі було заявлено до стягнення лише суму основного боргу, річні, інфляційні втрати та пеню. Суму штрафу позивачем не нараховано та не заявлено до стягнення. Більше того, комерційною пропозицією та типовим договором не передбачено таке нарахування. А тому доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів про неправомірне нарахування пені з урахуванням пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, відповідно до пп.4 п. 3 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (п.5); споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач (п. 13); індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6); колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 9).
Водночас, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 2 названого Закону предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Тоді як матеріалами справи підтверджується, що на підставі укладеного між сторонами договору з додатками позивачем здійснювалось постачання електроенергії відповідачу для забезпечення його діяльності, а саме забезпечення діяльності навчального закладу. Тобто, відповідач не є споживачем в розумінні предмету регулювання цього нормативно-правового акта.
Також, за змістом ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» постачання та розподіл електричної енергії є комунальною послугою.
Поряд з цим, у відповідності до ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», який є спеціальним нормативно-правовим актом у відносинах правового регулювання постачання електроенергії, електрична енергія - енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (п. 26); постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії (п. 68).
Так, Верховний Суд неодноразово у свої практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 263/15749/16-а, постанові від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 у справі №910/21725/21).
Отже, у спірних правовідносинах за наявності розбіжностей у правовому регулюванні підлягають застосуванню положення Закону України «Про ринок електричної енергії», який є спеціальним стосовно норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Таким чином, доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції пп.4 п. 3 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» - відхиляються судом апеляційної інстанції через вищенаведене. Водночас, скаржник заяви про зменшення штрафних санкцій не подавав.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог. Тоді як інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції через вище встановлено в розумінні 74-80, 86, 269 ГПК України.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній апелянтом частині рішення про обґрунтованість позовних вимог у даній справі. Тоді як підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не встановив.
Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 910/10015/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 910/10015/22 - залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.06.2023.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич