Справа № 420/10153/23
02 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 54020, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 20; код ЄДРПОУ 34669045) про скасування постанови від 10.03.2023 року ВП №71171665, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 54020, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 20; код ЄДРПОУ 34669045) про скасування постанови від 10.03.2023 року ВП №71171665.
Ухвалою від 15.05.2023р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху.
На виконання ухвали 25.05.2023р. (вх. № ЕС/5198/23) позивач надав до суду заяву про усунення недоліків, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами з урахуванням ст. 287 КАС України.
31.05.2023 року (вх. №ЕП/20005/23) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.04.2023 року позивачем отримано постанову з Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 10.03.2023 року ВП №71171665 про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. Позивач не погоджується із даною постановою, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судове засідання 02.06.2023 року сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду та можливість її розгляду в порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що у Білозерському відділі державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження №71171665 з примусового виконання Постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №2АВ 01605233 виданої 09.11.2022р. Національною поліцією про стягнення з громадянина ОСОБА_1 штрафу у розмірі 680,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 10.03.2023 звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з того, що предметом спору в межах даної судової справи є правомірність винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження за №71171665 від 10.03.2023 року з примусового виконання постанови №2АВ 01605233.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 зазначеного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За правилами частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII).
Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
За змістом статті 291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Частиною третьою статті 299 КУпАП визначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до частин першої, другої статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з частиною першою статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Також, за правилами статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно із статтею 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Водночас, 24.02.2022 року указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який станом на теперішній час триває.
Разом з цим, відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Згідно з вимогами пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
З матеріалів справи слідує, що постанова по справі про адміністративне правопорушення набрала законної сили 20.01.2023, строк пред'явлення постанови до виконання до 20.04.2023 включно.
Водночас суд наголошує, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання у справі про адміністративне правопорушення встановлені Законом України «Про виконавче провадження».
При цьому, Постанову про відкриття виконавчого провадження №71171665 з виконання вказаної постанови прийнято державним виконавцем 10.03.2023, тобто після набрання чинності Законом № 2129-IX від 15 березня 2022 року.
Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.03.2023 у справі №260/2595/22 (провадження №К/990/383/23).
З огляду на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому як Кодексом про адміністративні правопорушення так і іншими законами України, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», суд дійшов висновку, що державним виконавцем обґрунтовано враховано чинні законодавчі зміни у порядку пред'явлення виконавчого документа до виконання
Також, Позивач у спірних правовідносинах звертає увагу суду на те, що про винесення постанови №2АВ 01605233 від 09.11.2022 року дізнався лише при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження та вважає, що державним виконавцем протиправно розпочато її примусове виконання.
Однак суд звертає увагу, що правомірність постанови №2АВ 01605233 від 09.11.2022 року та дій Національної поліції щодо її винесення, в тому числі і щодо неповідомлення ОСОБА_1 про складення такої постанови не є предметом цього спору.
Такі доводи позивача могли б бути підставою для окремого судового оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення №2АВ 01605233 від 09.11.2022 року у порядку, визначеному КУпАП.
Натомість у спорі, що розглядається предметом оскарження є, серед іншого, постанова про відкриття виконавчого провадження №71171665 від 10.03.2023 року, з огляду на що суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваної постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 54020, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 20; код ЄДРПОУ 34669045) про скасування постанови від 10.03.2023 року ВП №71171665 - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів в порядку приписів ст. 287 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 02.06.2023 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.