Постанова
Іменем України
04 лютого 2010 року Справа № 2-5/3556.1-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фенько Т.П.,
суддів Заплава Л.М.,
Прокопанич Г.К.,
представники сторін у судове засідання не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П. ) від 17 листопада 2009 року у справі № 2-5/3556.1-2008
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 96200)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Остап" (вул. Аеродромна, 65,с.м.т. Роздольне,96200)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
Акціонерного комерційного банку "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" (вул. Більшовицька, 24, місто Сімферополь, 95001)
про визнання недійсною виписки із протоколу,
02 липня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Остап" про визнання недійсним рішення зборів товариства з обмеженою відповідальністю "Остап" про надання дозволу на укладення договору кредитування з Акціонерним комерційним банком "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" від 03 вересня 2004 року №0104/562/2004.
17 листопада 2009 року позивач надав уточнену позовну заяву, в якій просив визнати недійсною виписку з протоколу засідання засновників товариства з обмеженою відповідальністю "Остап" про надання дозволу на укладення договору кредитування з Акціонерним комерційним банком "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" від 03 вересня 2004 року №0104/562/2004.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 листопада 2009 року у справі № 2-5/3556.1-2008 провадження у справі припинено.
Судове рішення обґрунтоване тим, що оспорювана виписка з протоколу засідання засновників товариства не є актом державного органу чи іншого органу, а тому не є документом, що породжує певні правові наслідки, у зв'язку з чим спір не підвідомчий господарському суду.
Не погодившись з винесеним судовим актом, ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Заявник апеляційної скарги обґрунтовує свої вимоги тим, що висновки суду першої інстанції проте, що оскаржуваний акт не породжує певних правових наслідків не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки на підставі оскаржуваної виписки з протоколу засідання засновників товариства з обмеженою відповідальністю "Остап" про надання дозволу на укладення договору кредитування з Акціонерним комерційним банком "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" від 03 вересня 2004 року №0104/562/2004 відповідачу був наданий кредит банком, нотаріусом зареєстрований договір застави та іпотеки. В апеляційній скарзі заявник висловлює свою позицію щодо того, що спір, який виник між сторонами пов'язаний з реалізацією корпоративних прав, а тому підвідомчий господарським судам.
Розгляд справи відкладався.
У судове засідання, призначене на 04 лютого 2010 року, сторони і представники сторін не з'явились, про місце судового засідання були повідомлені рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали даної справи у повній мірі характеризують спірні правовідносини, судова колегія вирішила можливим розглянути справу за відсутності сторін та їх представників, оскільки згідно з частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.
Так, оскаржувана ухвала суду першої інстанції винесена на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського кодексу України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Згідно з частиною першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (частина перша статті 1 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Дана норма кореспондується з нормою, що міститься у статті 20 Господарського кодексу України, відповідно до якої держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Враховуючи зміст вказаних норм законодавства України, колегія суддів зазначає, що вимога про визнання повністю або частково недійсними актів підвідомча господарським судам, якщо вона пов'язана зі спором про право.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»від 26 січня 2000 року N 02-5/35 залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Акти, підвідомчі господарським судам поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні, залежно від компетенції ор гану, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульо вано ним.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встанов лює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуа льних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визна ченого ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані ( абзац 3 пункт 1 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»від 26 січня 2000 року N 02-5/35).
Так, з характеру спірних правовідносин судова колегія встановила, що позивач звернувся за захистом своїх корпоративних прав шляхом визнання недійсною виписки з протоколу засновників товариства, до числа яких він входить, а тому ОСОБА_2 відповідно до частини 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України має право на звернення до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав.
Однак, протокол засідання засновників, як і виписка з нього, не має статусу акта в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України та статей 16 і 20 Цивільного та Господарського кодексів України відповідно і не може виступати предметом спору.
Аналогічна позиція викладена в абзаці 3 пункту 20 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», відповідно до якого у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників товариства, а не протокол загальних зборів. Протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом за змістом статті 20 Господарського кодексу України.
Аналіз викладеного положення свідчить про те, що юридичною формою результатів зборів є рішення, оформлені протоколами, які мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Проте, виписка з протоколу, яка є предметом позову, не породжує правових наслідків, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо достатності підстав для припинення судом першої інстанції провадження у справі у зв'язку з непідвідомчістю даного спору господарським судам, оскільки виписка з протоколу засідання засновників товариства з обмеженою відповідальністю "Остап" про надання дозволу на укладення договору кредитування з Акціонерним комерційним банком "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" від 03 вересня 2004 року №0104/562/2004 не є актом в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 листопада 2009 року у справі № 2-5/3556.1-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.П. Фенько
Судді Л.М. Заплава
Г.К. Прокопанич