Іменем України
03 вересня 2010 року справа № 5020-3/200-9/138-5/115
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99028, АДРЕСА_1)
До: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(99029, АДРЕСА_3),
за участью третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, з боку відповідача: Приватне підприємство "РСУ-49"
(99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, буд. 49, кв. 23)
про визнання права власності
Суддя: Євдокімов І.В.
За участью представників сторін:
позивача: (СПД ОСОБА_1) не з'явився;
відповідача: (СПД ОСОБА_2) не з'явився;
третьої особи: (ПП "РСУ-49") - Перфільєв В.Г., директор, витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 239561 від 08.07.2010, Гарбар А.В., довіреність № 06/18 від 17.06.2010.
Суть спору:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась 01.04.2009 до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на збірно-розбірний металевий павільйон № 63, загальною площею 8 кв.м, розташований на території ринка “Кольцо”, 5-км Балаклавського шосе.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач -ОСОБА_2 11.05.2002 року безвідплатно передала позивачу - ОСОБА_1 у власність збірно-розбірний металевий павільйон № 63, загальною площею 8 кв.м, але 23.03.2009 року звернулась з вимогою повернути його, у зв'язку з відсутністю оплати за нього.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.05.2009 позов задоволений повністю, визнано право власності ФОП ОСОБА_1 на збірно-розбірний металевий павільйон № 63, загальною площею 8 кв.м, розташований на території ринка “Кольцо”, 5-км Балаклавського шосе.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2010 касаційну скаргу Приватного підприємства "РСУ-49" задоволено, рішення господарського суду міста Севастополя від 12.05.2010 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
Ухвалою суду від 09.07.2010 справу прийнято до провадження суддею Рибіною С.А. з привласненням № 5020-3/200-9/138 та призначено до розгляду на 29.07.2010, в порядку статті 27 Господарського процессуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне підприємство "РСУ-49".
Розпорядженням голови суду № 73 від 09.08.2010 справу передано до провадження судді Євдокімова І.В. з привласненням № 5020-3/200-9/138-5/115 та призначено до розгляду на 19.08.2010.
Позивач явку уповноважених представників у судові засідання не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, за адресою вказаною у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1,а.с.28).
Відповідач явку уповноважених представників у судові засідання також не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, за адресою вказаною у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1,а.с.25).
Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв'язку з позначками „адресат вибув”, „адресат не значиться” і таке інше, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, відповідно до п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/164 від 18.03.2008 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році”, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Суд визнав можливим розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами у відсутності представника позивача та відповідача.
Представнику позивача в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши представника третьої особи, дослідивши надані позивачем докази, суд, -
«02»липня 1995 року ПП «РСУ -49»придбало у громадянки ОСОБА_6 збірно-розбірний металевий павільйон № 63, що розташований на ринку «Кольцо»5-го кілометру Балаклавського шосе у місті Севастополі.
На виконання умов вказаного договору, продавцем - ОСОБА_6 була надана розписка директору ПП «РСУ - 49», про те, що ОСОБА_6: «Продала належний її павільон № 63, що розташований на ринку «Кольцо», Заміське кольцо, 9 (нині 5-й кілометр Балаклавського шосе), кошти за нього отримала у повному обсязі, претензій до директора ОСОБА_4 не має»(т.1,а.с.53).
«04»липня 1996 року ПП «РСУ -49»отримало від Севастопольської філії АО «Українській інноваційний банк» Свідоцтво № 11 «Про право на здійснення обміну валют»за адресою: місто Севастополь, Заміське кольцо, 9 (нині 5-й кілометр Балаклавського шосе) та довідку № 12 для реєстрації у Кримському республіканському банку Криму пункту обміну валют за вказаною адресою (т.1,а.с.50).
«31»жовтня 1996 року ПП «РСУ -49»був отриманий торговий патент № 185363 на здійснення діяльності у сфері роздрібної торгівлі, діяльності по обміну готівкових валютних цінностей, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу (т.1,а.с.51).
«31»жовтня 1996 року приказом директора ПП «РСУ -49»№ 2, позивач - ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду касира підприємства (т.1,а.с.102).
«01»листопада 1996 року між ПП «РСУ -49» в особі директора ОСОБА_4 та громадянкою ОСОБА_1, була укладено угода, згідно якої громадянка ОСОБА_1 прийнята на посаду касира пункту обміну валют (т.1,а.с.52).
«01 січня 1998 року, між ПП «РСУ -49»в особі директора ОСОБА_4 та громадянкою ОСОБА_1, був укладений трудовій договір, відповідно до пункту 1 якого, підприємство надає ОСОБА_1 посаду касира з покладенням на неї відповідних обов'язків (т.1,а.с.120).
Як вбачається з матеріалів справи, «29»грудня 2000 року, Відділом РАГС Ленінського району міста Севастополя, між директором ПП «РСУ -49»ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, після якого, ОСОБА_1 отримала фамілію ОСОБА_4.
«07»грудня 2006 року вказаний брак був розірваний Відділом РАГС Ленінського району міста Севастополя, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (т.1,а.с.130), після чого громадянка ОСОБА_7, отримала фамілію ОСОБА_1, що підтверджується копією паспорта та свідоцтва про підприємницьку діяльність (т.1,а.с.27-28).
Як вбачається із заяви від «12»жовтня 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_8 та зарєестрованой у реєстрі за № 4610, 4611, ОСОБА_9 та ОСОБА_1, вказаною заявою підтвердили, що добровільно поділили спільне набуте майно, придбане у період шлюбу, а також у подальшому не мають наміру пред'являти друг другу претензії щодо розподілу майна та нерухомості, що придбані у період браку (т.1,а.с.128).
Отже, «01»листопада 2002 року, у зв'язку з реконструкцією ринку «Кольцо»5-го кілометру Балаклавського шосе у місті Севастополі, між ПП «РСУ -49» та СПД ОСОБА_10 був укладений договір № 01/07 на виготовлення торгівельного павільйону.
Відповідно до пункту 1 договору, СПД ОСОБА_10 зобов'язується встановити торгівельний павільон на ринку «Кольцо»5-го кілометру Балаклавського шосе у місті Севастополі в асортименті та за цінами згідно домовленості.
Відповідно до пункту 5 договору, ціна павільйону вільно-отпускна та складає 7027 грн. (т.1, а.с.54).
Згідно Акту прийомки виконаних робот від 10.07.2002 року та паспорту на павільйон для торгівлі, на торгівельне місто № 63 ринку «Кольцо»5-го кілометру Балаклавського шосе у місті Севастополі, замість металевого шестигранного кіоску, що був придбаний ПП «РСУ -49»у громадянки ОСОБА_6, був встановлений новий збірно-розбірний металевий павільйон (т.1,а.с.55-56).
Оплата за збірно-розбірний металевий павільйон здійснена з боку ПП «РСУ -49»у повному обсязі у сумі 7027грн., що підтверджується накладною № 10/07 від 10 липня 2002 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 01/07 від 10 липня 2002 року (т.1,а.с.143-144).
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Позовні вимоги СПД ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що листом від 10.05.2002 року вона звернулась до СПД ОСОБА_2 з пропозицією купівлі-продажу збірно-розбірного металевого павільйону (т.1,а.с.6).
Листом від 11.05.2002 року СПД ОСОБА_2 надала згоду на передачу у власність СПД ОСОБА_1 спірного павільйону безвозмездно та у той же день він був вивезений позивачем з території «Хрюкінського ринку»у місті Севастополі (т.1,а.с.7).
Проте, 23 березня 2009 року, через сім років, СПД ОСОБА_2 звернулась з листом до СПД ОСОБА_1 з вимогою повернути її павільйон, з у зв'язку з несплатою його вартості, у зв'язку з чим позивач вважає його право порушеним.
Вказані доводи позивача суд не може прийняти до уваги та відноситься до листів, що додані до позовної заяви критично, у зв'язку з тим, що з пояснень СПД ОСОБА_1 наданих «09»жовтня 2008 року Начальнику Ленінського РО УМВД України у місті Севастополі, вбачається, що павільйон № 63, що знаходиться на 5-му кілометрі Балаклавського шосе у місті Севастополі на ринку «Кольцо», був придбаний нею у кінці грудня 1996 року у громадянки ОСОБА_6, а не відповідача - СПД ОСОБА_2, як вказано у позовної заяві (т.1,а.с.131,138).
Отже, як вбачається з розписки від 02.07.1995 року наданої ОСОБА_6 директору ПП «РСУ -49», саме директор ПП «РСУ -49» ОСОБА_4 є покупцем спірного ларьку № 63 (т.1,а.с.98).
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання Цивільним кодексом України чинності, тобто після 01.01.2004.
Правовідносини сторін виникли до 01.01.2004, у зв'язку з чим суд при розгляді спору керується Цивільним кодексом УРСР від 18.07.1963 в редакції, що діяла на той момент.
У заявленому позові СПД ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги наявністю договору дарування між нею та відповідачем.
Відповідно до статті 243 Цивільного кодексу УРСР, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
При таких обставинах, суд вважає, що для безоплатної передачі однією стороною інший майна у власність за договором дарування, у розумінні статті 243 Цивільного кодексу УРСР, особа яка передає майно, повинна мати як право володіння, так і користування та розпорядження цим майном, тобто бути його власником.
Як вбачається з пояснень громадянки ОСОБА_2 наданих Начальнику РВ УМВС України у місті Севастополі та листа Начальника РВ УМВС України у місті Севастополі адресованого громадянину ОСОБА_4, спірний ларьок її сварили на «Хрюкинском»ринку у м. Севастополі, у зв'язку з реконструкцією котрого усі документи на нього вона знищіла (т.1,а.с.71,139).
Таким чином, судом встановлений факт відсутності у відповідача правовстановлюючих документів у на спірний ларьок.
Крім того, у силу статті 243 Цивільного кодексу Української РСР, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. При цьому майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувальника) до іншої особи (обдаровуваному).
Відповідно до статті 128 Цивільного кодексу Української РСР, право власності на спірний об'єкт у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Проте, у порушення вимог діючого на той момент законодавства, позивачем не було надано суду належних доказів передачі спірного майна саме від відповідача.
У той же час, представником третьої особи - ПП «РСУ -49»були надані суду всі необхідні правовстановлюючі документи у підтвердження його права власності на торгівельний павільон № 63 на ринку «Кольцо»5-го кілометру Балаклавського шосе у місті Севастополі, а саме:
- договір № 01/07 від 01.07.2002 року на постачання павільйону (т.1,а.с.140);
- паспорт на павільйон для торгівлі (т.1,а.с.141);
- акт прийомки виконаних робот від 10.07.2002 року (т.1,а.с.142);
- накладна № 10/07 від 10.07.2002 року (т.1,а.с.143);
- квитанція до приходного касового ордеру № 01/07 від 10.07.2002 року;
До того ж, як вбачається з акту прийомки виконаних робот, складеного між ПП ОСОБА_12 та ПП «РСУ -49» від 10.07.2002 року, замовник прийняв роботу у повному обсязі, претензій з якості виконання замовник не має. Вироблений торгівельний павільйон встановлений на 5-ом кілометрі ринку «Кольцо», замість торгівельного ларьку № 63.
При таких обставинах, суд дійшов висновку, що збірно-розбірний металевий павільйон № 63, що вироблений на замовлення та за кошти ПП «РСУ -49», був встановлений замість спірного ларьку № 63, що був придбаний у громадянки ОСОБА_6, відповідно до розписки (т.1,а.с.98) та пояснень СПД ОСОБА_1 наданих «09»жовтня 2008 року Начальнику Ленінського РО УМВД України у місті Севастополі (т.1,а.с.131,138).
Крім того, на думку суду, не є правовстановлюючими та підтверджуючими право власності документи, що додані до позовної заяви, а саме: договір про співробітництво № 1629 від 26.12.2002, договір про співробітництво № 2373 від 23.12.2003, договір про співробітництво від 02.01.08 № 5016, договір про співробітництво № 5886 від 02.01.09, дозволи №31 від 04.01.2000 до 31.12.2000, №125 від 29.01.2004 до 31.12.2004, №824 від 17.09.2008 до 31.12.2008, №528 від 20.11.2006 до 31.12.2007, №397 від 30.12.2005 до 31.12.2006, №260 від 19.01.2005 до 31.12.2005; №933 від 02.01.2009 до 31.12.2009 на розміщення об'єкта торгівлі за адресою: м. Севастополь, ринок “Кольцо”.
Таким чином, враховуючи відсутність у СПД ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на спірне майно, а також відсутність правових підстав, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 49,75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Суддя І.В. Євдокімов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
06.09.2010