справа №761/43807/21 Головуючий у 1 інстанції: Савицький О.А.
провадження №22-ц/824/7322/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
23 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Опольського Анатолія Едуардовича - представника Інституту електродинаміки Національної академії наук України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту електродинаміки Національної академії наук України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: директор Інституту електродинаміки Національної академії наук України Кириленко Олександр Васильович, про визнання неправомірними та скасування наказів, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що він перебуває у трудових відносинах з відповідачем та займає посаду старшого наукового співробітника.
Наказом від 08.11.2021 року №93-к позивача було відсторонено від виконання посадових обов'язків з тих підстав, що у нього відсутнє профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Підставою для видання вказаного наказу були накази від 20.10.2021 року №143-ос «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 08.11.2021 року №155-ос «Про виконання Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»», а також розпорядження Президії Національної академії наук України №515 від 13.10.2021 року «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Враховуючи вищевикладене, позивач своє відсторонення вважає неправомірним, оскільки відповідачем були порушені положення законодавства про працю, а тому звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав та просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Президії національної Академії наук України №515 від 13.10.2021 року, визнати незаконними та скасувати накази директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 20.10.2021 року №143-ос, від 08.11.2021 року №155-ос, визнати неправомірним та скасувати наказ директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 08.11.2021 року №93-к в частині відсторонення від роботи від 08.11.2021 року на час відсутності щеплення без збереження заробітної плати ОСОБА_1 , поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого наукового співробітника у відділі №12. Також просив стягнути з Інституту електродинаміки Національної академії наук України на його ( ОСОБА_1 ) користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаний з відстороненням від роботи від 08.11.2021 року до дня поновлення на роботі, який на день пред'явлення позову становив 12 845 грн 49 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірними та скасовано накази директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 20.10.2021 року №143-ос, від 08.11.2021 року №155-ос у частині відсторонення від роботи старшого наукового співробітника ОСОБА_1 .
Визнано неправомірним та скасовано наказ директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 08.11.2021 року №93-к у частині відсторонення від роботи старшого наукового співробітника ОСОБА_1 .
Зобов'язано Інститут електродинаміки Національної академії наук України поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом його допуску до роботи на посаді старшого наукового співробітника з 08.11.2021 року.
Стягнуто з Інституту електродинаміки Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період від 08.11.2021 року до 28.02.2022 року включно в сумі 47711 грн 82 коп. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Здійснено розподіл судових витрат.
Також суд зазначив, що в решті вимог позов задоволенню не підлягає, а рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі шляхом його допуску до роботи на посаді старшого наукового співробітника у Інституті електродинаміки Національної академії наук України та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 18622 грн 28 коп. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів, підлягає негайному виконанню.
В апеляційній скарзі адвоката Опольського А.Е. - представника Інституту електродинаміки Національної академії наук України з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що Інститут електродинаміки Національної академії наук України є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності, і перебуває у віданні Національної Академії наук України.
Отже, на підставі ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороби», Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та впровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19» в редакції від 26.10.2021року, наказу Міністерства охорони здоров'я України №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», працівники Інституту електродинаміки НАН України підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на період дії карантину, як працівники, що належать до сфери закладів освіти.
Слід також зауважити, що наказом ІЕД НАН України №27-к від 28.02.2022 року позивача було допущено до роботи, який набрав чинності з 01.03.2022 року, місце його роботи збережене за ним, а тому трудові відносини з ним не припинені.
Більш того, жодного наказу про його звільнення не видавалось, а обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки суспільства. Відсторонення позивача від роботи було застосоване у виняткових випадках, і який мав на меті відвернення негативних наслідків на період відсторонення від роботи позивача, а тому й відсутні достатні підстави для визнання судом неправомочними наказів №1434-ос від 20.10.2021 року, №155-ос, 08.11.2021 року та №93-к від 08.11.2021 року, виданих директором Інституту електродинаміки НАН України відносно позивача.
На підтвердження своєї правової позиції, відповідачем, у ході судового розгляду 25.01.2023року було заявлене клопотання про приєднання до матеріалів даної справи копії рішення Голосіївського районного суду м. Києва №752/3918/18 від 17.08.2022 року за позовом ОСОБА_2 до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К.Заболотного НАН України про визнання наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди.
Враховуючи, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва №752/3918/18 від 17.08.2022 року вказані одні і ті ж обставин, та стосувались одного і того ж предмету спору, суд першої інстанції 25.01.2023 року задовольнив клопотання відповідача та приєднав вказану копію рішення до матеріалів справи №761/43807/21, однак при винесенні рішення по справі по суті взагалі не взяв це рішення до уваги і не надав йому оцінку, хоча вказаним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва №752/3918/18 від 17.08.2022 року було відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суду першої інстанції необхідно було в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), однак цього не було зроблено.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з підставності позовних вимог і того, що відповідачем перед прийняттям оспорюваних наказів не було дотримано порядку відсторонення працівника від роботи.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває з відповідачем Інститутом електродинаміки Національної академії наук України у трудових відносинах та займає посаду старшого наукового співробітника, що підтверджується копією трудової книжки.
Так, підставою для щеплення зазначено наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 року.
Згідно вказаного наказу Міністерства охорони здоров'я України, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:
- центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
- місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
- закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
- підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
- установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
- підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 року.
За наказом від 08.11.2021 року №93-к, що виданий директором Інституту електродинаміки Національної академії наук України Кириленком О.В., позивача відсторонено з 08.11.2021 року від роботи за посадою старшого наукового співробітника без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення або до надання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації.
Причиною відсторонення стала відсутність у позивача профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З вищевказаним наказом 21.11.2021 року позивач ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис на ньому. Також позивач письмово зазначив, що з цим наказом не згідний.
Підставою для видання зазначеного наказу були накази від 20.10.2021 року №143-ос «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 08.11.2021 року №155-ос «Про виконання Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також розпорядження Президії Національної академії наук України №515 від 13.10.2021 року «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Як на підставу для задоволення своїх вимог позивач вказує на те, що наказ від 08.11.2021 року №93-к про відсторонення його від роботи, а також і накази від 20.10.2021 року №143-ос, від 08.11.2021 року №155-ос та розпорядження №515 від 13.10.2021 року, на підставі яких він приймався, є протиправним, оскільки вони були прийняті на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України №2153 від 04.10.2021 року, який не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених у ньому працівників може призвести до зараження працівників та поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відсутні. Також, зазначає, що щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не передбачено Календарем профілактичних щеплень в України, тому числі, й за епідемічними показниками.
Також, в порушення ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було додано до оскаржуваного наказу подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення особи від роботи, згідно переліку осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, який встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
За ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.
Один з таких «інших випадків, передбачених законодавством», передбачено в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Також, перелік хвороб, для яких обов'язкове щеплення зазначене не лише у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а й у такому спеціальному нормативно - правовому акті, як Календар профілактичних щеплень, в Україні затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України №595 від 16.09.2011 року (далі - Календар профілактичних щеплень).
Пунктами 1, 2, 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що цей Календар є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
Цей Календар включає обов'язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов'язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров'я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.
Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.
Розділ IV Календаря профілактичних щеплень в Україні визначає перелік обов'язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, до якого входять щеплення від таких захворювань: дифтерії, правця, гепатиту Л, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту, краснухи, менінгококової інфекції, гепатиту В, сибірської виразки, вітряної віспи, кашлюку.
Отже, Календар профілактичних щеплень є єдиним визначеним нормативно-правовим актом, який містить перелік видів обов'язкового щеплення, в тому числі, й за епідемічними показниками. При цьому суд враховує, що наказ Міністерства охорони здоров'я України № 2153 від 04.10.2021 року, який став підставою для винесення наказу про відсторонення позивача від роботи та інших наказів з даного приводу, містить лише перелік професій та не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов'язкових щеплень, оскільки такі повноваження не передбачені ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем неправомірно застосовано до позивача статтю 46 КЗпП України, оскільки норма статті містить вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи, а така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки ні у ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні у Календарі профілактичних щеплень в Україні не віднесено щеплення проти гострої респіраторної Covid-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, до щеплень, які в певній епідеміологічній ситуації стають обов'язковими для населення і у зв'язку з чим працівник може бути відсторонений від посади.
Крім цього, навіть у разі застосування роботодавцем до працівника процедури відсторонення з підстав зазначених у наказі директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України Кириленка О.В. від 08.11.2021 року №93-к, вона повинна відповідати вимогам Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Відповідно до ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
За ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.04.1995 року №66.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності (далі по тексту Інструкція), подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
За підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року №59.
Відповідно до п.2.2 Інструкції право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.
Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток №1 до Інструкції.
Таким чином, обов'язковим фактом, який має бути встановленим власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника від роботи, є наявність подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи особи, яка ухиляється від щеплення, і крім того, з даної норми також вбачається, що єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення від щеплення є виключно посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби, а не роботодавець.
Під час розгляду справи стороною відповідача не надано суду доказів того, що існує подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, а з інших доказів судом такого факту не встановлено, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що не було належним чином та належним органом встановлено факт ухилення особи від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а отже і не було відповідного передбаченого нормативними актами подання, необхідного для відсторонення працівника, в таких випадках, від роботи.
Отже, на підставі викладеного, наведених норм законодавчих та нормативно-правових актів, суд вірно вважав, що відповідачем перед прийняттям оспорюваних наказів не було дотримано порядку відсторонення працівника від роботи.
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що наказ Міністерства охорони здоров'я України №2153 від 04.10.2021 року не є нормативно-правовим актом, який мав би імперативний характер щодо обов'язковості щеплення працівників проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, крім того відповідачем при відстороненні позивача від роботи було порушено норми КЗпП України, суд вірно вважав, що накази директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 20.10.2021 року №143-ос, від 08.11.2021 року №155-ос, від 08.11.2021 року
№93-к директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України ОСОБА_3 у частині відсторонення від роботи старшого наукового співробітника ОСОБА_1 , є неправомірними та підлягали скасуванню.
Також суд вірно зазначав, що відсутні правові підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження Президії Національної академії наук України №515 від 13.10.2021 року «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», оскільки вказана вимога фактично заявлена до органу Національної академії наук України, який не є відповідачем у справі, а тому з його боку жодних прав позивача не було порушено.
Відповідач своїм наказом від 28.02.2022 року № 27-к допустив позивача до роботи від 01.03.2022 року.
Отже, право позивача на працю та отримання заробітної плати, з боку відповідача, тривало від 08.11.2021 року до 28.02.2022 року включно. На переконання суду вказаний період підпадав під визначення «час вимушеного прогулу», оскільки позивач не виконував роботу не зі своєї волі, а з вини відповідача.
З врахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги, що відповідач допустив позивача до роботи від 01.03.2022 року, однак судом наказ про відсторонення визнано неправомірним та скасовано, то суд вірно вважав за необхідне зобов'язати Інститут електродинаміки Національної академії наук України поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом його допуску до роботи на посаді старшого наукового співробітника саме з моменту його відсторонення, тобто, від 08.11.2021 року.
За ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При обчисленні розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходить з пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, та на підставі довідки про доходи ОСОБА_1 №267 від 01.12.2021 року.
Так, на момент відсторонення позивача від роботи 08.11.2021 року його заробітна плата за два відпрацьовані місяці роботи, які передували відстороненню становила: за липень 2021 року - 18 660,87 грн, жовтень 2021 року - 18 583,69 грн., а середньоденний заробіток повинен становити 886,78 грн. ((18660,87 грн. + 18583,69 грн.) : 42 робочих дні).
Проте, згідно наданих позивачем розрахунків, визначений ним середньоденний заробіток становить 611,69 грн, на якому ґрунтуються його розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, розглядаючи справу в межах заявлених вимог, дійшов вірного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає застосовуванню величина середньоденного заробітку - 611,69 грн.
Отже, оскільки період вимушеного прогулу позивача від 08.11.2021 року до 28.02.2022 року складає 78 робочих дні, з відповідача на користь позивача підлягала стягненню заробітна плата в розмірі 47711,82 грн. (611,69 грн. х 78 днів) без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Опольського Анатолія Едуардовича представника Інституту електродинаміки Національної академії наук України залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 01 червня 2023 року.
Головуючий:
Судді: