№ 201/1796/23
провадження 2/201/1274/2023
02 червня 2023 року місто Дніпро
суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за сплату комунальних послуг, грошових коштів та витрат,
ОСОБА_1 13 лютого 2023 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення збитків, заборгованості за сплату комунальних послуг, грошових коштів та судових витрат. Позивач в своєму позові та з представником посилається на те, що відповідно до свідоцтва від 11 червня 2021 року за № 547 ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно - 1/2 частина двокімнатної квартири, загальною площею 49.1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за позивачем в передбаченому законом порядку. Відповідач ОСОБА_2 є співвласником цієї двокімнатної квартири, загальною площею 49.1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований за цією адресою.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник майна зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином позивач та відповідач є споживачами житлово-комунальних послуг; споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами та здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
На виконання вказаних вимог позивачем понесено витрати за житлово-комунальні послуги за березень 2022 року склали суму 1 512 грн. 47 коп., які складаються з 30.31 грн. - плата за абонентське обслуговування споживачів послуги з постачання теплової, 1 187.14 грн. - оплата за послуги з постачання теплової енергії, 295.02 грн. - оплата за послуги водопостачання та водовідведення.
Відповідно до правового висновку викладеного Верховним судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, «якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.»
Позивач, сплативши за надані житлово-комунальні послуги за березень 2022 року, які обчисленні з урахуванням зареєстрованого у житловому приміщенні відповідача, виконав солідарний обов'язок щодо сплати за надані житлово- комунальні послуги, зокрема й за відповідача. Таким чином, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 544 ЦК України має право на зворотню вимогу (регрес) до відповідача у рівній частці, а саме в розмірі 1/2 витрат сплачених житлово-комунальні послуги за цей період - березень 2022 року у сумі 756.23 грн. (1/2 від 1 512.47) , а також витрати в сумі 1 095 грн. 07 коп. (1 073 грн. 60 коп. судовий збір і сервісний збір при оплаті судового збору 21.47 коп.) при оплаті судового збору та витрат на отримання професійної правничої допомоги - 5 000 грн.
Відповідальність за завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов договору та закону повинен нести відповідач. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування наданими житлово-комунальними послугами, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за вказаний період березня 2022 року станом на грудень 2022 року складає в цій частині комунальних послуг 756 грн. 23 коп.. Позовну давність не пропустив, оскільки три роки не пройшло, правовідносини триваючі, була досудова вимога. Представник позивача просив суд стягнути з відповідача вказану суму збитків, а також витрати на оплату судового збору, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник відзив на позовну заяву не надав, про наявність в суді справи повідомлялися. Суд вважає згідно матеріалів справи, що вказаним відповідачем вимоги фактично не визнані, він заперечував проти їх задоволення, відповідач заперечує сплачувати вказаний борг. Причини ігнорування повідомлень суду судом визнаються не поважними і оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи та недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання було вже, доказів (будь-яких) на підтвердження причини відсутності відзиву або отримання повідомлення сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов'язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що тяганина з вказаним з боку відповідача не перешкоджає вирішенню справи). На даній стадії слухання суд вважає помилковим не розгляд справи з мотивів коронавірусної ситуації в країні, воєнного часу чи інш., оскільки суди працюють, таке перенесення (відкладення) слухання справи можливе за умови, якщо не вирішені всі інші питання (а вони вирішені), не розглянуті клопотання (а вони розглянуті), не з'ясовані доповнення, заяви і клопотання (з'ясовані) та інш., від яких залежить можливість її розгляду; при цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; відкладаючи розгляд в справі начебто через неможливість розглянути її без представника чи адвоката, не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. Стороною відповідача не надано доказів, що їх представник чи адвокат дійсно зайнятий і не може з'явитися в засідання або надати відзив з поважних причин. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Можливе посилання представника на те, що його неявка /чи адвоката/ на даній стадій процесу у цій справі може вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, протирічить названому. Отже, суд вважає можливим розгляд справи далі і вирішення справи по суті.
З'ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню за наступних підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що дійсно відповідно до свідоцтва від 11 червня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., зареєстровано в реєстрі за № 547 ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно - 1/2 частина двокімнатної квартири, загальною площею 49.1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на нерухоме майно - іншу 1/2 частина двокімнатної квартири, загальною площею 49.1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем на підставі свідоцтва, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 261168994 від 11 червня 2021 року.
ОСОБА_2 є співвласником двокімнатної квартири, загальною площею 49.1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований за цією адресою.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник майна зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.
Таким чином з огляду на приписи ст. 1 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» Позивач є споживачем житлово-комунальних послуг.
Згідно з п. 5 4.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;
Аналогічний обов'язок споживача закріплено в ст. 68 ЖК України, згідно з якою наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ЖК України, позивачем понесено витрати за житлово-комунальні послуги за березень 2022 року склали суму 1 512 грн. 47 коп., які складаються з 30.31 грн. - плата за абонентське обслуговування споживачів послуги з постачання теплової, 1 187.14 грн. - оплата за послуги з постачання теплової енергії, 295.02 грн. - оплата за послуги водопостачання та водовідведення.
Відповідно до ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Згідно ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотню вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки яка припадає на нього.
Отже позивач, сплативши за надані житлово-комунальні послуги за березень 2022 року, які обчисленні з урахуванням зареєстрованого у житловому приміщенні відповідача, виконав солідарний обов'язок щодо сплати за надані житлово- комунальні послуги, зокрема й за відповідача.
Таким чином, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 544 ЦК України має право на зворотню вимогу (регрес) до відповідача у рівній частці, а саме в розмірі 1/2 витрат сплачених житлово-комунальні послуги за цей період - березень 2022 року у сумі 756.23 грн. (1/2 від 1 512.47) , а також витрати в сумі 1 095 грн. 07 коп. (1 073 грн. 60 коп. судовий збір і сервісний збір при оплаті судового збору 21.47 коп.) при оплаті судового збору та витрат на отримання професійної правничої допомоги - 5 000 грн.
Відповідальність за завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов договору та закону повинен нести відповідач. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування наданими житлово-комунальними послугами, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за вказаний період березня 2022 року станом на грудень 2022 року складає в цій частині комунальних послуг 756 грн. 23 коп.. Позовну давність не пропустив, оскільки три роки не пройшло, правовідносини триваючі, була досудова вимога. В добровільному порядку питання вирішене не було, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Дійсно відповідно до свідоцтва від 11 червня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., зареєстровано в реєстрі за № 547 ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно - 1/2 частина двокімнатної квартири, загальною площею 49.1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на нерухоме майно - іншу 1/2 частина двокімнатної квартири, загальною площею 49.1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем на підставі свідоцтва, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 261168994 від 11 червня 2021 року.
ОСОБА_2 є співвласником двокімнатної квартири, загальною площею 49.1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований за цією адресою.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають в частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх сімей.
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно до ч. 1 ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
З договору та пояснень причетних осіб встановлено, що теплопостачання відповідачем використовується без обліково, відповідальність за це несе відповідач.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник майна зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.
Таким чином з огляду на приписи ст. 1 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» Позивач є споживачем житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово- комунальних послуг належать: житлова послуга (послуга з управління багатоквартирним будинком) комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.)
Згідно з п. 5 4.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;
Аналогічний обов'язок споживача закріплено в ст. 68 ЖК України, згідно з якою наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ЖК України, позивачем понесено витрати за житлово-комунальні послуги за березень 2022 року склали суму 1 512 грн. 47 коп., які складаються з 30.31 грн. - плата за абонентське обслуговування споживачів послуги з постачання теплової, 1 187.14 грн. - оплата за послуги з постачання теплової енергії, 295.02 грн. - оплата за послуги водопостачання та водовідведення.
Відповідно до ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до правового висновку викладеного Верховним судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, «якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.»
Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Згідно ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотню вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки яка припадає на нього.
Отже позивач, сплативши за надані житлово-комунальні послуги за березень 2022 року, які обчисленні з урахуванням зареєстрованого у житловому приміщенні відповідача, виконав солідарний обов'язок щодо сплати за надані житлово- комунальні послуги, зокрема й за відповідача.
Таким чином, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 544 ЦК України має право на зворотню вимогу (регрес) до відповідача у рівній частці, а саме в розмірі 1/2 витрат сплачених житлово-комунальні послуги за цей період - березень 2022 року у сумі 756.23 грн. (1/2 від 1 512.47) , а також витрати в сумі 1 095 грн. 07 коп. (1 073 грн. 60 коп. судовий збір і сервісний збір при оплаті судового збору 21.47 коп.) при оплаті судового збору та витрат на отримання професійної правничої допомоги - 5 000 грн.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що лічильник в помешканні відповідача не знаходиться, договір на послуги теплопостачання до житла і власності відповідача відсутній, особовий рахунок відкрито і плата за користування спожитим теплопостачанням відповідачем раніше була і зараз частково є.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають з ним в квартирі, яка йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування даним приміщенням.
За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків згідно наданого розрахунку кількості спожитої послуги з теплопостачання і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цією послугою з урахуванням часу користування нею, сезонності та наявних показників.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже позивачем доведено, що саме неправомірними діями відповідача, пов'язаними з незаконним і неправильним використанням наданої йому послуги та сплатою позивачем в солдарному порядку коштів останньому було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення затверджені Постановою № 869.
Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).
Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.
З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг. Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.
Статтею 66 ЖК Української РСР установлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).
Відповідно до вимог цієї статті калькуляційною одиницею є 1 кв.м загальної площі.
Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.
Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживача послуг оплачувати такі у строки, встановлені договором або законом.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону).
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері регулювання і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (ст. 5 - 7).
Відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, та погодження цих питань з підприємствами, установами й організаціями, які не належать до комунальної власності.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін/тарифів, а також по контролю за цінами/тарифами.
У Цивільному кодексі України (ст. 319) визначено, що власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, інтересам суспільства.
Водночас, ч.1 ст. 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтями 20, 21 цього Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Чинне цивільне законодавство передбачає принцип свободи договору (ст. 3 ЦК України).
Отже, у споживача є обов'язок оплати спожитих послуг саме за встановленим тарифом виникає із договору, укладеного із виробником/постачальником послуг.
Відповідно до ч. 7, 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.
У разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.
Безпідставними є можливі доводи відповідача про те, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості є не обґрунтованим, і тарифи мають бути затверджені органом місцевого самоврядування, оскільки ціни на житлово-комунальні послуги, в даному випадку визначаються виключно за договором (домовленістю сторін) а їх коригування здійснюється відповідно до ч. 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яке не потребує подальшого затвердження органом місцевого самоврядування.
Не представлено суду також належних і допустимих доказів того, що надані сторонам послуги жкг є неякісними, адже будь-який претензій відповідач до позивача не направляв, актів, якими було б зафіксована незадовільна якість послуг не складав.
На спростування правильності розрахунку позивача в частині оплати за опалення та гаряче водопостачання, електро енергію, водопостачання і інш. відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідачів по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього по обліку водопостачання і водовідведення, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об'єктивно нічим не підтверджені. Сама по собі відсутність договору на теплопостачання (згодом) та/або інш. чи його лонгація з відповідачем (на думку відповідача), відсутність зареєстрованої власності на приміщення чи інше (відсутність реєстрації на сьогодні і інш.) не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідач має у власності вказаний об'єкт нерухомості, вважає його своїм і тривалий час претендує на нього, на цю адресу відкрито особовий рахунок з відповідачем, який користується послугами водо та електро постачання, теплопостачання, централізованого опалення та інш. і частково виконував умови договору про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків).
За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків, згідно розрахунку позивача, сезонності та наявних показників складає (без урахуванням трьох відсотків річних і інфляційних втрат позивача) суму позову.
Суд вважає, що сторона позивача не пропустила строк позовної давності, оскільки ще з 2022 року в письмовому вигляді зверталася до відповідача з питанням позасудового врегулювання питання погашення боргу за вказаний період, була відмова і позивач звернувся до суду з цим позовом; отже позивач тривалий час намагався звернути стягнення на вказаний борг шляхом звернення і до самого відповідача, і до суду, правовідносини сторін з цього питання триваючі і продовжувані, вони є і зараз не перервані, фактично послуги жкг надаються безперервно і ці послуги відповідач використовує, а отже і повинен сплачувати надання цих послуг.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 13 лютого 2023 року, в той час як ставить питання про стягнення заборгованості за березень 2022 року, тобто не поза межами трирічного терміну позовної давності. Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності за вказаний період, тому відповідач не ставить питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною позивача не ставилося.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять клопотання про це із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності, у зв'язку з чим суд не вбачає підстави для її застосування.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 збитки в розмірі 1/2 витрат сплачених житлово-комунальні послуги за березень 2022 року у сумі 756.23 грн. (1/2 від 1 512.47) , а також витрати в сумі 1 095 грн. 07 коп. (1 073 грн. 60 коп. судовий збір і сервісний збір при оплаті судового збору 21.47 коп.) при оплаті судового збору, а всього 1 851 грн. 30 коп..
Таким чином обставини позовних вимог знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 22, 202, 319, 322, 360, 526, 527, 530, 533, 541, 543, 544, 611, 625, 1166 ЦК України, ст. 61, 64, 65, 67, 68 ЖК України, ст. 1, 5, 7, 9, 19-21, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , збитки в розмірі 1/2 витрат сплачених житлово-комунальні послуги за березень 2022 року у сумі 756.23 грн. (1/2 від 1 512.47) , а також витрати в сумі 1 095 грн. 07 коп. (1 073 грн. 60 коп. судовий збір і сервісний збір при оплаті судового збору 21.47 коп.) при оплаті судового збору, а всього 1 851 грн. 30 коп..
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -