30 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 922/4077/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Громака В.О.,
представників учасників справи:
позивача - не з'яв.,
відповідача - не з'яв.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кулибаби В.О.,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (далі - АТ "МР банк")
на рішення господарського суду Харківської області від 12.05.2021 (суддя Сальнікова Г.І.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 (головуючий суддя - Стойка О.В., Попков Д.О. і Істоміна О.А.)
зі справи № 922/4077/20
за позовом акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк")
до акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (далі - Завод)
про стягнення заборгованості,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України (далі - Фонд).
Короткий зміст позовних вимог
1. Позов було подано про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 01.10.2012 №29-В/12/12/ЮО (далі - Кредитний договір) у сумі 14 991 943,82 долара США та 230 406 685,22 грн., з яких: заборгованість за кредитною лінією - 13 905 350,84 долара США; заборгованість по процентах за користування кредитною лінією - 1 086 592,98 долара США; 223 872 487,10 грн. пені за прострочення сплати загальної заборгованості за користування кредитною лінією; 6 534 198,12 грн. пені за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією.
2. Позов обґрунтовано наявністю заборгованості відповідача перед позивачем у зазначених сумах.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 3. Рішенням господарського суду Харківської області від 12.05.2021: позов задоволено частково; стягнуто із Заводу на користь АТ "Сбербанк" 13 905 350,84 долара США заборгованості за Кредитним договором; 204 657 180,66 грн. пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту, а також 672 167,87 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.
4. Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог саме в зазначених сумах.
5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2021: апеляційну скаргу АТ "Сбербанк" залишено без задоволення; апеляційну скаргу Заводу задоволено частково; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 2 386 434, 45 долара США заборгованості за Кредитним договором, 19 931 778,2 грн. пені за прострочення заборгованості за тілом кредиту та розподілу судових витрат, і в цій частині прийнято нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог, у зв'язку з чим викладено пункт 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції, згідно з якою із Заводу стягнуто на користь АТ "Сбербанк": 11 518 916,39 долара США заборгованості за Кредитним договором; 184 725 402,49 грн. пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту; 573 959,72 грн. судового збору; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 12.05.2021 залишено без змін; стягнуто з АТ "Сбербанк" на користь Заводу 147 306 грн. судових витрат.
6. Постанову мотивовано обґрунтованістю позовних вимог саме у стягнутих сумах.
7. Також ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 було здійснено заміну сторони у справі - державне підприємство "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника - акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. У касаційній скарзі до Верховного Суду АТ "МР банк" просить: передати справу №922/4077/20 за касаційною скаргою АТ "МР банк" на розгляд Великої Палати Верховного Суду; скасувати зазначені рішення та постанову попередніх судових інстанцій в частині відмови в стягненні із Заводу на користь АТ "МР банк" заборгованості за кредитною лінією в розмірі 3 473 027, 43 долара США та 45 681 282, 73 грн.; прийняти в оскаржуваній частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, стягнути із Заводу на користь АТ "МР банк" заборгованість за Договором у розмірі 3 473 027, 43 долара США та 45 681 282, 73 грн., що складається із: заборгованості за кредитною лінією - 2 386 434, 45 долара США, заборгованості за процентами за користування кредитною лінією - 39 147 084, 61 грн., пені за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією - 6 534 198, 12 грн.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. За доводами касаційної скарги:
- суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);
- судами попередніх інстанцій з грубим порушенням норм процесуального права було зменшено суму стягнення кредиту на 2 386 434,45 долара США та суму пені на 1 650 407,01 грн. Зокрема, відповідачем на підтвердження сплати таких сум (2 386 434,45 долара США) не надано жодних первинних документів; зазначена суми пені (1 650 404,01 грн.), яка була сплачена 11.02.2020, не заявлялася до стягнення в межах даної справи, розрахунок пені містить інформацію лише щодо сум погашеної пені, а з виписок, наданих до позовної заяви, вбачається, що сума 1 650 407,01 грн. була направлена на погашення пені, яка не заявлена до стягнення у цій справі. Зазначені обставини призвели до неправильного вирішення спору та унеможливили встановлення усіх фактичних обставин справи, що є безумовною підставою для скасування та направлення справи на новий розгляд на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування, з урахуванням змісту частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та суті кредитного договору, положень статті 10561 ЦК України в кредитних правовідносинах в частині підстав, умов та права нараховувати передбачені договором проценти в межах строку кредитування чи після його завершення; співвідношення та конкуренції положень статті 10561 ЦК України та статей 1048, 1050 ЦК України; можливості застосування статей 1048, 1050 ЦК України при наявності спеціальної норми щодо нарахування процентів за договорами кредитування (статті 10561 ЦК України);
- скаржник вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування норм Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України коронавірусної хвороби COVID-19" від 16.06.2020 №691-IX, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №922/4053/20, від 16.12.2021 у справі №922/4076/20 (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України);
- скаржник вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти протягом усього фактичного строку користування кредитом, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 10.04.2019 у справі №461/10610/13-ц, від 03.07.2019 у справі №1519/2-3165/11, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України).
Також у касаційній скарзі зазначається, що 09.12.2021 проведено державну реєстрацію змін до статуту АТ "Сбербанк" у частині його найменування: пункт 1.4 цього статуту викладено в новій редакції, відповідно до якої офіційне найменування банку українською мовою - акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк", скорочене офіційне найменування - АТ "МР Банк".
Доводи інших учасників справи
10. Від АТ "МР Банк" надійшло також клопотання "про зупинення провадження по справі №922/4077/20 та/або відкладення розгляду справи", в якому названий банк просить зупинити провадження в даній справі "до завершення примусового вилучення (націоналізації) об'єктів права власності російської федерації та її резидентів, а саме передачі від АТ "МР Банк" до ДП "Національний фонд інвестицій України" права вимоги до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" (код:00212121) та надання відповідних документів"; "в разі, якщо суд дійде висновку щодо неможливості зупинення провадження у справі" - відкласти розгляд цієї справи "не менше як на місяць"; "в разі потреби продовжити строк розгляду справи №922/4077/20".
Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання АТ "МР Банк", оскільки ухвалою Верховного Суду від 19.07.2022 зупинялося касаційне провадження у цій справі до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/4518/16 та 11.05.2023 ухвалою Верховний Суд поновив провадження у справі № 922/4077/20. Оскільки касаційне провадження у цій справі і так зупинялося на тривалий час, відсутні підстави для задоволення клопотання АТ "МР Банк" "про зупинення провадження по справі №922/4077/20 та/або відкладення розгляду справи".
11. У відзиві на касаційну скаргу Фонд заперечує в повному обсязі щодо змісту та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, вимоги, викладені в ній, не відповідають чинному законодавству, а доводи касаційної скарги стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій вірно застосовані правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 щодо застосування положень статей 625 та 1048 ЦК України у контексті умов Кредитного договору, та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 у справі №922/4077/20 - без змін.
12. 28.06.2022 Завод звернувся до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, в якому міститься клопотання про продовження Заводу строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Назване клопотання мотивоване об'єктивною неспроможністю подати відзив у встановлений судом строк, через те, що Завод здійснює господарську діяльність (адміністративне управління в тому числі) в Індустріальному районі міста Харкова, який перебуває на виїзді з міста та постійно страждає від ворожих обстрілів.
Згідно зі статтею 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
За приписами частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Частинами першою та другою статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31.05.2022 у цій справі встановлено учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 24.06.2022. Як вже було зазначено, 28.06.2022 Заводом подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому міститься клопотання про продовження відповідачу строку для подання відзиву на касаційну скаргу.
Беручи до уваги необхідність забезпечення права осіб на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), Верховний Суд вважає за можливе продовжити позивачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу з ініціативи суду.
У відзиві на касаційну скаргу Завод заперечує проти доводів касаційної скарги, вказує, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду вмотивовано прийняті на підставі висновків Верховного Суду, а Східним апеляційним господарським судом при ухваленні постанови від 20.12.2021 вмотивовано зменшено суму боргу за Кредитним договором (шляхом зарахування в таку суму незаконно списаних коштів), правомірно відмовлено у стягненні процентів після завершення строку кредитування та, відповідно, відмовлено у стягненні пені, що була нарахована на такі проценти. У прийнятті рішення в частині, що оскаржується АТ "МР банк", суд апеляційної інстанції не порушив норм матеріального або процесуального права. Завод просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА ПЕРЕВІРЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, І ІХНІХ ВИСНОВКІВ
13. ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є АТ "Сбербанк", і державним підприємством завод "Електроважмаш", правонаступником якого є державне підприємство "Завод "Електроважмаш", 01.10.2012 року було укладено Кредитний договір (зі змінам та доповненнями), за змістом якого позивач відкриває відповідачу мультивалютну відновлювальну кредитну лінію, що надалі іменується "кредитна лінія" та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає відповідачу кредитні кошти (надалі - кредит) у порядку і на умовах, визначених цим договором, а відповідач зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені в Договорі, своєчасно та в повному обсязі сплачувати позивачу проценти за користування кредитом, а також повернути позивачу кредит у терміни, встановлені цим договором або додатковими угодами до нього та виконати інші умови цього договору.
14. На виконання умов Кредитного договору позивачем надано відповідачу низку траншів кредитних коштів.
Відповідач свої зобов'язання щодо повного та своєчасного повернення отриманих кредитних коштів не виконав, внаслідок чого в нього обліковується заборгованість перед позивачем, яка станом на 16.11.2020 складає 14 991 943,82 долара США та 230 406 685,22 грн.
Крім того, відповідачем було сплачено за Кредитним договором 2 386 434, 45 долара США, які зараховані як сплата процентів за цим договором, що не заперечується позивачем.
Наведене стало підставою для звернення з позовом у даній справі.
15. Відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за кредитом, наданим позивачем у межах Кредитного договору. Доводів на спростування цього суду не наведено.
16. Сплачені відповідачем з 19.09.2018 по 03.04.2020 проценти за користування кредитом у сумі 2 386 434, 45 долара США повинні бути зараховані як погашення заборгованості за кредитом.
17. Оскільки у пункті 1.4 Кредитного договору встановлено останній день кредитної лінії 19.08.2019, то слід відмовити в задоволенні позову та стягненні процентів за користування кредитними коштами після закінчення дії кредитної лінії.
18. Посилання позивача на помилковість, необґрунтованість, неефективність та неузгодженість застосованих судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду не може бути підставою для їх незастосування до спірних правовідносин, а нерелевантність їх щодо цих правовідносин позивачем не доведена.
19. Належний період стягнення пені, нарахованої у зв'язку з прострочення виконання зобов'язань за кредитом, становить у даному разі 24.09.2018 - 11.03.2020, а сума пені- 184 725 402,49 грн. (розрахована на зменшену суму заборгованості).
20. Суд першої інстанції (за висновком апеляційного господарського суду) правомірно здійснив зарахування сплачених відповідачем 11.02.2020 коштів у сумі 1 650 407,01 грн. у рахунок погашення вимог позивача про стягнення пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язання з погашення заборгованості за тілом кредиту.
21. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача зазначених останнім грошових сум у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем укладеного сторонами Кредитного договору.
22. Суд апеляційної інстанції з огляду на наведені ним приписи і положення законодавчих актів, а саме Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та з урахуванням з'ясованих місцевим господарським судом і перевірених ним (апеляційним господарським судом ) фактичних обставин справи, встановивши факт неналежного виконання відповідачем умов зазначеного договору та здійснивши власний розрахунок заявленої до стягнення суми пені, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, як про це зазначено в пункті 5 даної постанови.
У частині відмови в задоволенні апеляційної скарги Заводу постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується.
23. Висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу оскаржуваної постанови, загалом узгоджуються з правовими висновками, наведеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, до прийняття рішення Верховним Судом в якій зупинялося провадження в даній справі №922/4077/20.
24. Доводи скаржника, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 не знаходять свого підтвердження, з огляду на таке.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Тобто, доводи скаржника, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 не знаходять свого підтвердження, оскільки не суперечать висновкам викладеним у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.
Крім того, з тексту оскаржуваної постанови апеляційної інстанції вбачається врахування та посилання суду апеляційної інстанції на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.
25. З огляду на зазначене у пункті 24 цієї постанови Верховний Суд не вбачає підстав для відступиту від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти протягом усього фактичного строку користування кредитом, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 10.04.2019 у справі №461/10610/13-ц, від 03.07.2019 у справі №1519/2-3165/11, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.
26. Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Водночас АТ "МР банк" у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 08.12.2021 у справі №922/4053/20, від 16.12.2021 у справі №922/4076/20, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).
Верховний Суд, виходячи з наведених мотивів і міркувань у цій постанові, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 08.12.2021 у справі №922/4053/20, від 16.12.2021 у справі №922/4076/20.
27. Отже, доводи скаржника, пов'язані з правовими висновками щодо застосування норм права, викладеними в постановах Верховного Суду, не знаходять підтвердження за змістом оскаржуваних судових рішень і матеріалів справи, так само як і доводи щодо наявності підстав для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
28. Що ж до доводів касаційної скарги, пов'язаних із встановленням обставин справи та оцінкою доказів у ній, то вони не можуть бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції через імперативний припис частини другої статті 300 ГПК України, за яким названий суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
29. З урахуванням викладеного Суд погоджується з покладеними в основу оскаржуваної постанови апеляційної інстанції висновками щодо застосування норм матеріального і процесуального права.
30. Відтак визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної постанови (якою змінено рішення суду першої інстанції) не вбачається.
31. Верховний Суд погоджується з доводами, наведеними Фондом і Заводом у відзивах на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.
32. Понесені позивачем у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на позивача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 у справі № 922/4077/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова