23 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/2898/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача за первісним позовом - Савченка Р. С.,
відповідача за первісним позовом - Гавкалюка В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 (судді: Ткаченко Б. О. - головуючий, Зубець Л. П., Алданова С. О.) і рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 (суддя Колесник Р. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвуглезбагачення Груп"
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 270 836 822,51 грн,
та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвуглезбагачення Груп"
про стягнення 59 343 826,40 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрвуглезбагачення Груп" (далі - ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом (з урахуванням змін) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго") про стягнення 270 836 822,51 грн, з яких: 19 7549 511,40 грн заборгованості за поставлене вугілля, 3 229 959,84 грн - 3 % річних, 8 245 496,05 грн штрафних санкцій, 6 981 690,32 грн інфляційних втрат; 50 730 276,60 грн заборгованості з відшкодування вартості доставки вугілля, 734 320,92 грн - 3 % річних, 1 872 517,38 грн штрафних санкцій, 1 493 050,00 грн інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано порушенням ПАТ "Центренерго" зобов'язань з оплати вартості вугілля та відшкодування витрат на його транспортування згідно з договором поставки вугілля від 30.12.2020 № 111/25 (далі - договір поставки від 30.12.2020).
1.2. ПАТ "Центренерго", у свою чергу, звернулося до Господарського суду Київської області із зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" 59 343 826,40 грн пені за прострочення строків поставки вугілля за спірним договором.
Зустрічний позов обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" зобов'язань за договором поставки від 30.12.2020, а саме недопоставкою вугілля в обсязі визначеному у специфікації № 2 до вказаного договору поставки.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2022 позов ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" 197 549 511,40 грн заборгованості за поставлене вугілля, 50 730 276,60 грн заборгованості з відшкодування вартості доставки вугілля, 10 118 013,43 грн пені, 3 964 280,76 грн - 3 % річних, 8 474 740,32 грн інфляційних втрат та 794 500,00 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ПАТ "Центренерго" відмовлено повністю.
Задовольняючи вимоги первісного позову, місцевий господарський суд виходив із того, що ПАТ "Центренерго" в порушення пункту 7.1 договору поставки від 30.12.2020 не здійснило повного розрахунку за отримане за цим договором вугілля та не відшкодувало витрат на його доставку, тому, як установив суд, заборгованість відповідача за первісним позовом за поставлене вугілля у сумі 197 549 511,40 грн та заборгованість з відшкодування вартості доставки вугілля у сумі 50 730 276,60 грн підлягає стягненню з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп". Водночас, оскільки ПАТ "Центренерго" допустило прострочення виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум 3 % річних, інфляційних втрат і пені, визнав його арифметично правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим стягнув з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом також 10 118 013,43 грн пені, 3 964 280,76 грн - 3 % річних і 8 474 740,32 грн інфляційних втрат.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що, зважаючи на предмет спірного договору, з урахуванням змісту підписаних сторонами специфікацій № 1, № 2 до нього, загальна кількість вугілля, що мала бути поставлена за умовами договору становить 430 тис. т, при цьому допустиме, передбачене умовами договору (у пункті 4.1) відхилення становить 21,5 тис. т, отже, недопоставка вугілля в обсязі 19 559,60 т не є порушенням умов договору, існуючого між сторонами господарського зобов'язання. Коефіцієнт відхилення, як зазначив суд, застосовується до сукупної кількості вугілля, що поставляється за спірним договором, а тому підстав для нарахування пені за умовами пункту 9.13 такого договору у наведеному випадку немає.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами суду першої інстанції щодо задоволення вимог первісного позову та відмови у зустрічному позові.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. ПАТ "Центренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 і рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі, в якій просить частково їх скасувати та прийняти нове рішення у відповідній частині, яким зустрічний позов ПАТ "Центренерго" до ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" про стягнення неустойки задовольнити повністю.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України. Зокрема, скаржник стверджує про те, що постачальник не в повному обсязі виконав свої зобов'язання перед покупцем з постачання продукції за умовами договору за специфікацією № 2 до договору поставки від 30.12.2020, а саме не поставив вугілля у обсязі 19 559,60 т, отже, ПАТ "Центренерго" правомірно нарахувало ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" пеню у сумі 59 343 826,40 грн. При цьому скаржник зазначає, що сторонами на виконання умов спірного договору поставки було передбачено два окремих правочини (специфікація № 1 та специфікація № 2), які серед інших містили зобов'язання позивача за первісним позовом з постачання вугільної продукції - кількість, асортимент і строки (терміни) поставки. Разом із тим попередні судові інстанції, на думку скаржника, помилково ототожнили ці два окремі правочини, оскільки вони є відмінними один від одного, з огляду на різні умови та правовідносини для сторін, які вони створюють, зокрема щодо строку постачання вугілля, обсягу вугілля, а також інші реквізити за змістом таких специфікацій.
3.2. Від ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство заперечило проти доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення у справі без змін, посилаючись на правильність висновків судів про відмову у зустрічному позові. Зокрема, товариство акцентує на тому, що обсяг недопоставленого вугілля знаходиться в межах визначеного спірним договором допустимого відхилення; укладений між сторонами спірний договір та підписані на його виконання специфікації становлять єдиний правочин, що повністю узгоджується з конструкцією пункту 4.1 такого договору.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 30.12.2020 між ПАТ "Центренерго" (покупець) і ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" (постачальник) укладено договір поставки вугілля № 111/25, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупця, а покупець, у свою чергу, прийняти і оплатити вугільну продукцію (вугілля) на зазначених у договорі умовах.
Згідно з пунктом 1.2 цього договору необхідні для його виконання відомості вказуються у специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору.
За змістом пункту 6.2 спірного договору базова ціна вугілля означає ціну однієї тонни вугілля, що поставляється за договором, при вказаних в пункті 5.1 договору базових показниках якості і не включає в себе вартість доставки. Базова ціна вугілля становить 1640,00 грн.
Відповідно до пункту 2.5 договору поставки від 30.12.2020 право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акта приймання-передачі вугілля згідно з умовами договору.
У пункті 4.1 спірного договору сторони обумовили, що кількість (маса) поставленого за договором вугілля може відхилятись (бути більшою або меншою) від вказаної у відповідних специфікаціях не більше ніж на 5 %, але в будь-якому випадку - в межах загальної суми договору.
Згідно з положеннями підпункту 8.2.3 пункту 8.2 договору поставки від 30.12.2020 постачальник має право поставити покупцеві вугілля в обсязі, що відрізняється від вказаного у відповідній специфікації не більше ніж передбачено умовами договору, але в будь-якому випадку - в межах загальної суми договору.
Загальна сума договору складається з визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України у випадку її оплати постачальником і відшкодування покупцем, ПДВ у випадку його нарахування та не може перевищувати 897 000 000,00 грн (пункт 6.1 договору поставки від 30.12.2020).
Згідно з пунктом 7.1 вказаного договору оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів із моменту підписання відповідних актів.
За змістом пункту 9.13 спірного договору за порушення строків виконання зобов'язання з поставки вугілля покупець має право стягнути з постачальника пеню у розмірі 1 відсотка від вартості вугілля, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
У пункті 9.14 договору поставки від 30.12.2020 сторони обумовили, що за порушення виконання грошового зобов'язання за договором постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми з якої допущено прострочення за кожен день прострочення.
Під час розгляду спору попередні судові інстанції установили та це підтверджено матеріалами справи, що на виконання пункту 1.2 договору поставки від 30.12.2020 сторони підписали специфікацію від 30.12.2020 № 1 на постачання вугілля в обсязі 220,0 (+/-5%) тис. т строком (терміном) поставки вугілля з 01.01.2021 по 20.02.2021; специфікацію від 29.01.2021 № 2 на постачання вугілля в обсязі 210,0 (+/-5%) тис. т строком (терміном) поставки вугілля з 01.02.2021 по 15.03.2021.
Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що на виконання умов договору ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" поставило ПАТ "Центренерго" вугілля у кількості 410608,81 т на загальну суму 673 594 738,74 грн та понесло витрати на транспортування вугілля (залізничний тариф) на загальну суму 99134524,68 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі вугілля та актами відшкодування вартості доставки вугілля, наявними у справі.
Проте, як установили суди, відповідач лише частково розрахувався з позивачем за поставлене вугілля та частково виконав зобов'язання з відшкодування вартості доставки вугілля за спірним договором, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість за отримане вугілля та заборгованість з його доставки. При цьому, як зазначив суд першої інстанції, відповідач перерахував на користь позивача за отримане вугілля 370 117 898,49 грн. Водночас частково зобов'язання відповідача в частині оплати за отримане вугілля було погашено у спосіб вчинення договорів про відступлення права вимоги від 21.05.2021 (на користь ДП "Львіввугілля" на суму 92 225 714 грн, від 29.10.2021 (на користь ДП "Мирноградвугілля") на суму 12 171 499,78 грн, та від 18.02.2022 (на користь ДП "Первомайськвугілля") на суму 1 530 113,13 грн. Отже, відповідач виконав зобов'язання з оплати поставленого вугілля на загальну суму 476 045 225,4 грн і, відповідно, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати поставленого вугілля становить 197 549 511,40 грн. Суди також встановили, що в рахунок погашення витрат позивача на транспортування вугілля відповідач перерахував лише 48 404 248,08 грн, а тому заборгованість відповідача перед позивачем з відшкодування вартості доставки вугілля становить 50 730 276,60 грн.
4.3. Як установили суди та свідчать матеріали справи, предметом первісного позову (з урахуванням змін) є вимоги ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" до ПАТ "Центренерго" про стягнення 270 836 822,51 грн, з яких: 19 7549 511,40 грн заборгованості за поставлене вугілля, 3 229 959,84 грн - 3 % річних, 8 245 496,05 грн штрафних санкцій, 6 981 690,32 грн інфляційних втрат, а також 50 730 276,60 грн заборгованості з відшкодування вартості доставки вугілля, 734 320,92 грн - 3 % річних, 1 872 517,38 грн штрафних санкцій, 1 493 050,00 грн інфляційних втрат.
Предметом зустрічного позову є вимоги ПАТ "Центренерго" до ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" про стягнення 59 343 826,40 пені за прострочення строків поставки вугілля, нараховану за період із 16.03.2021 по 16.09.2021 на вартість недопоставленого обсягу вугілля.
4.4. Місцевий господарський суд визнав вимоги первісного позову обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим задовольнив їх у повному обсязі. Водночас суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість первісного позову та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.
4.5. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, попередні судові інстанції виходили із того, що відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 цього ж Кодексу унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 названого Кодексу).
Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У частині 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно з положеннями статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, урахувавши положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, наведений позивачем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову про стягнення спірних сум заборгованості за поставлене вугілля та заборгованості з його доставки, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язань за договором поставки від 30.12.2020. Водночас суди визнали необґрунтованими вимоги зустрічного позову та відмовили у його задоволенні.
Господарські суди попередніх інстанцій, задовольняючи вимоги первісного позову, установили, що відповідач, отримавши вугілля за договором поставки від 30.12.2020, розрахувався за нього лише частково, а також частково відшкодував позивачеві вартість доставки вугілля, що свідчить про порушення відповідачем зобов'язань за укладеним договором, а саме пункту 7.1 спірного договору; заборгованість відповідача за поставлене вугілля становить 197 549 511,40 грн, а заборгованість з відшкодування вартості доставки вугілля - 50 730 276,60 грн (тобто суми, заявлені до стягнення); розрахунок спірних сум пені, інфляційних втрат і 3 % річних здійснено позивачем арифметично та методологічно правильно і такий розрахунок ґрунтується на первинних документах. Водночас, здійснюючи апеляційний розгляд, суд апеляційної інстанції надав оцінку розрахунку неустойки (пені), інфляційних витрат та 3% річних, зазначеному в апеляційній скарзі ПАТ "Центренерго", та відхилив його, навівши відповідне мотивування у судовому рішенні, зокрема, зазначивши, що такий розрахунок є методологічно помилковим, оскільки при здійсненні своїх розрахунків відповідач за основу бере не первинні документи - акти прийому передачі вугілля, а суми визначені окремими документами, а саме договором про відступлення права вимоги та зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.10.2021, укладеним між ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп", ПАТ "Центренерго" та ДП "Мирноградвугілля", та договором відступлення права вимоги від 18.02.2022, укладеним між ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп", ПАТ "Центренерго" та ДП "Первомайськвугілля", які не є предметом спору у цій справі.
Разом із тим, як уже зазначалося, ПАТ "Центренерго" у зустрічному позові просило стягнути з ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" пеню, посилаючись на поставку вугілля не у повному обсязі. При цьому, звертаючись із зустрічним позовом, ПАТ "Центренерго" зазначало, що за змістом специфікації від 29.01.2021 № 2 до договору поставки від 30.12.2020 ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" мало поставити 210,0 тис. т вугілля з 01.02.2021 по 15.03.2021, проте здійснило поставку вугілля не в повному обсязі, а саме не було поставлено 19559,60 т вугілля, що, на думку ПАТ "Центренерго", згідно з пунктом 9.13 спірного договору є підставою для нарахування пені у розмірі 1 % від вартості вугілля, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
У свою чергу, заперечуючи проти зустрічного позову, ТОВ "Укрвуглезбагачення Груп" посилалося на відсутність підстав для нарахування пені, адже за змістом пункту 4.1 договору поставки від 30.12.2020 кількість поставленого за договором вугілля може відхилятися (бути більшою або меншою) від вказаної у відповідних специфікаціях не більше ніж на 5 %, а враховуючи, що загальний обсяг постачання вугілля за договором складає 430 тис. т, допустиме відхилення становить 21,5 тис. т, тобто обсяг недопоставленого вугілля вкладається в діапазон допустимого відхилення, передбаченого спірним договором, то підстав для нарахування та стягнення з постачальника пені у наведеному випадку немає.
Попередні судові інстанції, надавши оцінку умовам спірного договору, доводам обох сторін, установили, що у пункті 1.2 спірного договору визначено, що необхідні для його виконання відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору. При цьому у пунктах 3 специфікацій № 1, № 2 до договору поставки від 30.12.2020 вказано, що дані специфікації складені у двох примірниках та є невід'ємною частиною договору. Отже, як констатував суд апеляційної інстанції, сам спірний договір разом з усіма підписаними на його виконання специфікаціями (специфікація № 1 та специфікація № 2) становить один єдиний правочин, що повністю узгоджується із конструкцією положень пункту 4.1 договору поставки від 30.12.2020, з огляду на що суд апеляційної інстанції відхилив протилежні доводи відповідача.
Господарські суди попередніх інстанції наголосили на тому, що зважаючи на предмет договору поставки від 30.12.2020, з урахуванням змісту оформлених і підписаних сторонами специфікацій № 1, № 2 до цього договору, загальна кількість вугілля, що мала бути поставлена за умовами договору становить 430 тис. т, отже, допустиме, передбачене умовами договору (пункт 4.1), відхилення становить 21,5 тис. т, звідси 19559,60 т вугілля, обсягом недопоставки якого обґрунтовано вимоги зустрічного позову, перебуває в межах діапазону допустимого відхилення, передбаченого спірним договором, тому його недопоставка не є порушенням умов договору поставки від 30.12.2020. При цьому судами було наголошено на тому, що визначений сторонами коефіцієнт відхилення застосовується до сукупної кількості вугілля, що поставляється за спірним договором. Таким чином, за таких встановлених обставин, суди дійшли висновку про те, що підстав для нарахування пені згідно з пунктом 9.13, укладеного між сторонами договору, та, відповідно задоволення вимог зустрічного позову, у наведеному випадку немає.
4.6. Як уже зазначалося, ПАТ "Центренерго" оскаржило судові рішення у цій справі до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що у цьому випадку скаржник посилається на відсутність висновків суду касаційної інстанції щодо застосування правових норм, які стосуються, зокрема визначення поняття порушення зобов'язання, правових наслідків порушення зобов'язання та поняття прострочення боржника і настання наслідків такого, тобто мають загальний характер та можуть бути застосовані господарськими судами під час вирішення по суті будь-якого спору, що пов'язаний із договірними правовідносинами. Посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у зустрічному позові та задоволення первісного позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування вказаних норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях у цій справі.
Відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених у касаційній скарзі скаржником норм у наведеному випадку не є таким, що потребує вирішення в межах спірних правовідносин, що виникли у цій справі, зважаючи на викладене вище, а також встановлені судами обставини цієї справи, предмет та підстави позову, висновки судів, покладені в основу оскаржених судових рішень, межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, та не впливає на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування зазначених у касаційній скарзі скаржником норм права у контексті спірних правовідносин і визнає такі доводи необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
5.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстава касаційного оскарження, зазначена скаржником у касаційній скарзі не отримала підтвердження, ухвалені у справі рішення та постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 і рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/2898/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак