65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________РІШЕННЯ
"31" травня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/474/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; (вул.Б.Хмельницького,6,Київ,01601)
до відповідача: Дочірнього підприємства "МОНОЛІТ-СЕРВІС" (вул.Паркова,48,Чорноморськ,Одеська область,68000)
про стягнення 5468535,49 грн
за участю представників
від позивача - Піун С.П.
від відповідача - не прибули
До суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Дочірнього підприємства "МОНОЛІТ-СЕРВІС" про стягнення 5468535,49 грн заборгованості за договором від № 20/21-3173-TE-23 постачання природного газу.
Ухвалою від 09.02.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 15.03.2023 о 11:30.
27.02.2023 до суду повернулась ухвала, надіслана на адресу відповідача, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
10.03.2023 до суду надійшов відзив (разом з доказами направлення позивачу), у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 15.03.2023 розгляд справи відкладено на 12.04.2023.
20.03.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
03.04.2023 до суду надійшли заперечення відповідача, у яких він наполягає на відмові в задоволенні позову з наступних підстав.
Населення є основним споживачем теплової енергії та єдиним джерелом для оплати природного газу та послуг з його транспортування і розподілу; інших джерел доходу у підприємства не має, що ставить ДП «Моноліт-Сервіс» у залежність від оплати коштів населенням та подальшого автоматичного їх перерахування по договірним зобов'язанням. На подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу законодавцем, було внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі Закон №1730-VIII) яким передбачена процедура врегулювання заборгованості, а саме заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії, послуги з розподілу та транспортування природного газу. Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1730-УІІІ реструктуризації підлягають кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 червня 2021 року для виробництва теплової та електричної енергії (у тому числі за договорами купівлі-продажу природного газу для власних потреб, що був використаний виключно для виробництва теплової та електричної енергії), надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії. Частиною 3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що на реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону. Однак, поки тривав процес запуску дії механізму Закону №1730-УІІІ, почалося військове вторгнення РФ на територію України, майже 70 % мешканців мікрорайону, який обслуговує ДП «Моноліт-Сервіс» виїхали з країни, платежі ще більше знизилися. Триваюча військова агресія РФ проти України та здійснення масованих ракетних атак в тому числі по м. Чорноморську та Одеській області, що призвели до тривалих перебоїв в електропостачанні й перебування працівників в бомбосховищах та значного призупинення діяльності підприємства, унеможливили восени 2022 року направити документи до Міністерства розвитку громад та територій для включення підприємства в реєстр підприємств, що беруть участь в врегулюванні заборгованості за спожитий природний газ. У грудні 2022 року Постановою Кабінету міністрів України від 02.12.2022 № 1343 прийнято рішення реорганізувати Міністерство розвитку громад та територій шляхом приєднання до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури. З цього часу засідання комісії щодо розгляду звернень підприємств про включення до реєстру підприємств, які беруть участь в врегулюванні заборгованості за спожитий природний газ, що використовувався для виробництва теплової енергії не збиралась. Після створення нового Міністерства, буде створена і нова комісія, яка буде приймати рішення про включення до реєстру. ДП «Моноліт-Сервіс» направило до Міністерства розвитку громад та територій пакет документів для в включення в реєстр підприємств, які беруть участь в врегулюванні заборгованості за спожитий природний газ, що використовувався для виробництва теплової енергії, однак враховуючи вищенаведене, не може зараз реалізувати своє право щодо реструктуризації заборгованості. ДП «Моноліт-Сервіс» споживало природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, розрахунки здійснюються лише з коштів, що надходять від споживачів, ДП «Моноліт-Сервіс» виступає лише посередником між позивачем та споживачами, так як особисто не споживає природний газ, а виробляє з нього теплову енергію, яка постачається споживачам.
12 квітня 2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 31.05.2023 р.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач в судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши представника позивача, який прибув в судове засідання, суд
Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Дочірнім підприємством «Моноліт-сервіс» (далі - Відповідач) 01.10.2020 укладено договір № 20/21-3173-ТЕ-23 постачання природного газу (далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 30.11.2020 та з урахуванням Додаткової угоди № 3/5 від 30.11.2020), Позивач передав Відповідачу в період з 01.11.2020 по 31.03.2021 замовлений Відповідачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 667,755 тис.куб.м., в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об'єму) наведено в п. 2.1 Договору.
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 5 300 993,43 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу (а.с.31-35).
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІУ, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України с обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436- IV. зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу , передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Матеріалами справи підтверджується, що оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.
Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 3 880 993,42 грн. Позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Суд перевірив розрахунок позивача - розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.
Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 1 379 890,75 грн., позовні вимоги щодо стягнення інфляційних є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки 3% річних, вимоги щодо стягнення річних в сумі 207 651,32 грн. підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що ДП «Моноліт-Сервіс» направило до Міністерства розвитку громад та територій пакет документів для в включення в реєстр підприємств, які беруть участь в врегулюванні заборгованості за спожитий природний газ, що використовувався для виробництва теплової енергії та не може зараз реалізувати своє право щодо реструктуризації заборгованості, оскільки Відповідачем не надано доказів про включення його до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
При розподілі судових витрат суд виходить з приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 5, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "МОНОЛІТ-СЕРВІС" (код 32927758, м.Чорноморськ Одеської області вул. Паркова 48) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код 20077720, м. Київ вул. Б.Хмельницького 6) основний борг в сумі 3880993,42 грн., 3% річних в сумі 207651,32 грн., інфляційні втрати в сумі 1379890,75 грн. та судовий збір в сумі 82028,03 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01 червня 2023 р.
Суддя В.В. Литвинова