22.05.2023
Справа №489/6838/20
Провадження №2/489/106/23
22 травня 2023 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Назаровою С.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою, якою просила усунути перешкоди їй у користуванні житловими кімнатами 708-709 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом: визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування кімнатами АДРЕСА_2 ; примусово виселити ОСОБА_2 із кімнат АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення; звільнити кімнати АДРЕСА_2 від речей ОСОБА_2 . Мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власницею житлових кімнат АДРЕСА_2 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.10.2005. Спірні житлові кімнати не є іпотечним майном, реалізовані державним виконавцем в межах виконавчого провадження. Вказані кімнати були придбані нею на прилюдних торгах. Відповідачка проживає та зареєстрована у належних їй на праві приватної власності кімнат АДРЕСА_2 . Відповідачка не є членом її сім'ї, не пов'язана з нею спільним побутом. Вона позбавлена права володіти та користуватися своєю власністю. Вказане житло необхідно їй для постійного проживання. Вона зверталася до відповідачки з пропозицією звільнити належне їй на праві власності житло або придбати його за домовленістю. Відповідачка ухилилася від отримання вказаної пропозиції.
Від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що питання про визнання її такою, що втратила право користування житловими кімнатами 708-709 за адресою: АДРЕСА_1 вже розглядалося Ленінським районним судом м. Миколаєва у 2006 та 2008 роках. На підставі наказу № 51 від 20.07.1982 вона була прийнята на роботу до Миколаївського заводу конденсаторів в цех № 20. У зв'язку з роботою на підприємстві, на підставі рішення адміністрації та профспілкової організації підприємства, їй було видано ордер на зайняття кімнат у гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована з 13.09.1982 по теперішній час. З листа ТОВ «Ніконджитбудсервіс» від 15.10.2014, вбачається, що статус гуртожитку на 537 ліжкомісць, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ТОВ «Ніконджитбудсервіс» з липня 2001 року на праві власності з дня введення його в експлуатацію і до теперішнього часу не змінювався. У спірних кімнатах, нею були здійснені ремонти за згодою ТОВ «Ніконджитбудсервіс» та сплачує комунальні послуги, а тому у неї виникло право власності на частину майна, яка відповідає її витратам на поліпшення.
Ухвалою суду від 03.02.2021, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24.05.2021, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача у справі. На позовних вимогах наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідачки подав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних матеріалів.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановленні наступні факти та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що раніше житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ТОВ “Ніконджитбудсервіс”, на підставі свідоцтво про право колективної власності на вказаний житловий будинок від 23 червня 2001 року виданого на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 468 від 23 червня 2001 року.
30 липня 2003 року між ТОВ “Ніконджитбудсервіс” та ОСОБА_2 укладено Договір користування площею проживаючим у гуртожитку ТОВ “Ніконджитбудсервіс”, відповідно до якого, ТОВ “Ніконджитбудсервіс” передав у користування ОСОБА_2 кімнати № 708-709 площею 29,65 кв. м. та площею 18,55 кв. м., розташовані у гуртожитку АДРЕСА_1 , зі строком дії на 1 рік.
Відповідно до п. 7.1 Договору, договір вважається пролонгований на строк вказаний в п. 1.1. цього Договору, якщо ні одна зі сторін не пізніше ніж за один місяць не сповістить іншу сторону про розірвання дійсного Договору.
06 вересня 2014 року між ТОВ “Ніконджитбудсервіс” та ОСОБА_2 переукладено Договір № 73 користування площею проживаючим у гуртожитку ТОВ “Ніконджитбудсервіс”, відповідно до якого, ТОВ “Ніконджитбудсервіс” передав у користування ОСОБА_2 кімнати АДРЕСА_2 , зі строком дії на 1 рік.
Відповідно до п. 7.1 Договору, договір вважається пролонгований на строк вказаний в п. 1.1. цього Договору, якщо ні одна зі сторін не пізніше ніж за один місяць не сповістить іншу сторону про розірвання дійсного Договору.
На прилюдних торгах по реалізації майна, яке належить ТОВ «Ніконжитбудсервіс», яке відбулося 29.09.2005, перемогу одержала ОСОБА_1 , яка сплатила 6800 грн. на придбання нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житлове приміщення блоку 708-709, загальною площею 34,8 кв., яке складається з: жилої кімнати (літера на плані 348) - загальна площа 17,5 кв.м; жилої кімнати (літера на плані 349) - загальна площа 11,5 кв.м; частини коридору (літера на плані 352) - загальна площа 4,4 кв. м.; душ (літера на плані 353) - загальна площа 1,4 кв.м.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.10.2005 року визнано за ОСОБА_1 право власності на жиле приміщення блоку 708-709, загальною площею 34,8 кв. м., яке складається з житлової кімнатиліт. 348\площею 17,5 кв. м.; житлової кімнатиліт. 349\ площею 11,5 кв. м.; частки коридоруліт. 352\ площею 4,4 кв. м.; душліт. 353\ площею 1,4 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набрало законної сили 21.10.2005.
Право власності на житлові приміщення блоку № 708-709загальною площею 34,8 кв., яке складається з: жилої кімнати (літера на плані 348) - загальна площа 17,5 кв.м; жилої кімнати (літера на плані 349) - загальна площа 11,5 кв.м; частини коридору (літера на плані 352) - загальна площа 4,4 кв. м.; душ (літера на плані 353) - загальна площа 1,4 кв.м зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, сформованої 26.12.2005.
З картки форми А, вбачається, що ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 07 вересня 2004 року.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.05.2006, визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування кімнатами АДРЕСА_2 . Вказане рішення скасоване 25.06.2006.
23 червня 2006 року ОСОБА_2 знято з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .
З листа ТОВ “Ніконджитбудсервіс” від 05.11.2020 за вих. № 118, вбачається, що 22 квітня 2009 року начальником управління міністерства внутрішніх справ в Миколаївській області відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ОСОБА_4 прийнято рішення про поновлення реєстрації ОСОБА_2 та з 28 травня 2009 року реєстрацію поновлено.
Згідно відомостей про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 01.10.2020 за вих. № 23043-000382572-037-08, за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 .
З паспорта відповідачки серії НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
17 вересня 2020 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 направлено пропозицію про звільнення останньою житлове приміщення блоку 708-709 загальною площею 34,8 кв. м., по АДРЕСА_1 до 01.12.2020 або придбати зазначене житлове приміщення, уклавши нотаріально завірений договір купівлі - продажу.
Позивачка зазначає, що відповідачка ухилилася від отримання вказаної пропозиції.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Як зазначено у статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
З роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вбачається, що під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Позивачем не надано доказів того, що відповідачка не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин більше одного року, втратила інтерес до спірного житла.
Крім того, позивачкою не надано будь-яких інших доказів, що підтверджують не проживання відповідачки у спірних житлових приміщеннях понад встановлений строк, як-от, акт про не проживання, показання свідків, докази несення ним витрат на утримання кімнат, сплати комунальних послуг.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Стосовно вимоги про виселення відповідачки зі спірного житлового приміщення.
Відповідно до статей 41, 47 Конституції України, статті 391 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 319, частини першої статті 321 ЦК України власник володіє своїм майном на власний розсуд, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
При цьому, згідно з приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном.
У випадку порушення його прав, не пов'язаного з позбавленням права власності, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні.
У разі, коли такі перешкоди полягають у неправомірному користуванні житлом власника, або іншим належним йому приміщенням для цілей проживання, останній вправі, відповідно до положень житлового законодавства, вимагати виселення із належного йому приміщення.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02.12.2010 установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Враховуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Виселення з приміщень гуртожитків регулюється главою 4 розділу 3 ЖК України.
Відповідно до норм цієї глави виселення з гуртожитків можливо у випадках передбачених статтею 132 ЖК України.
Згідно з частини другої статті 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спеціальним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
За статтею 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Аналогічні положення щодо порядку надання жилої площі у гуртожитках містяться в пунктах 9, 10 Примірного положення про гуртожиток, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 № 208.
Статтею 132 ЖК України передбачено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Відповідач вселилася в гуртожиток у зв'язку з трудовими відносинами та по теперішній час проживає в ньому, а тому в силу положень статті 125 ЖК України не може бути виселена без надання їй іншого жилого приміщення.
Суд вважає, що не є підставою для виселення осіб сам факт переходу права власності на майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 набула право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набула охоронюване законом право на мирне володіння майном.
Крім того, під час придбання спірних кімнат з прилюдних торгів позивач мала можливість виявити, що відповідач проживає та зареєстрована у кімнатах № 708-709 гуртожитку, з'ясувати в неї підстави такого проживання, а також довідатися про наміри щодо подальшого проживання у разі зміни власника цих приміщень.
Тобто позивач мала реальну можливість дізнатися про обтяження житлових приміщень у вигляді права користування ними відповідачкою і таким чином могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, однак не здійснила достатньої належної обачності при придбанні спірних кімнат з прилюдних торгів.
З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині виселення відповідачки зі спірного житлового приміщення.
Вимога про звільнення кімнат від речей відповідачки, є похідною від вимоги про виселення, відповідно також задоволенню не підлягає.
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю - відмовити.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст судового рішення складено «01» червня 2023 року.
Суддя Н.О. Рум'янцева