Справа №519/426/23
Провадження №1-кп/523/1178/23
22.05.2023 Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_4 ,
в присутності обвинуваченої - ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт та додатки до нього по кримінальному провадженню №42021162330000022 від 30.08.2021 щодо:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Южне Одеської області, громадянина України, із вищою освітою, заміжньої, працюючої ст.економістом ДП «МТП Южний», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України,-
До Суворовського районного суду м. Одеси з Доброславської окружної прокуратури, відповідно до ухвали Одеського апеляційного суду від 24.03.2023р., надійшло кримінальне провадження №42021162330000022 від 30.08.2021 відносно ОСОБА_5 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, до якого додані реєстр матеріалів досудового розслідування та розписка підозрюваної про отримання копій обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування та цивільного позову з додатками.
Під час підготовчого судового засідання, суд заслухавши позицію прокурора ОСОБА_3 щодо можливості призначення вищевказаного обвинувального акту до судового розгляду, захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_4 та самої обвинуваченої, які заперечували проти призначення обвинувального акту до судового розгляду та просили повернути обвинувальний акт прокурору з підстав, зазначених у клопотанні захисника щодо повернення обвинувального акту прокурору, дослідивши надані на розгляд суду відповідні процесуальні документи, дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст.314 КПК України суд у підготовчому судовому засіданні має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч.4 ст.110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.291 КПК України.
Статтею 291 КПК України, передбачені вимоги, яким повинен відповідати обвинувальний акт та можливість повернення його прокурору у разі його невідповідності вимогам передбачених цією статтею.
Положення ст.291 вказаного Кодексу встановлюють, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, а у самому обвинувальному акті, наряду з іншим, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а за ч.4 цієї ж норми Закону, надання до суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
Так, в порушення вимог вищевказаної статті, на адресу суду надані наступні документи: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, повідомлення про підозру від 17 січня 2023р., висновок експертів від 30.08.2022р., матеріали щодо ОСОБА_5 (копія паспорту особи, накази з місця праці, статут державного підприємства та посадова інструкція).
Далі, за змістом вимог ст.ст.91,92 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, обов'язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відносно ОСОБА_5 не відповідає вимогам ст.291 КПК України.
В порушення вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення, воно є неконкретним та незрозумілим, що є перешкодою для судового розгляду кримінального провадження по суті.
Так, із обвинувального акту по даному кримінальному провадженню вбачається, що виклад фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення містять посилання на докази, які є в розпорядженні органу досудового розслідування, зокрема на висновки експертів за №22-2791/2792 від 30.08.2022р. (а.с.48-61), що суперечить вимогам ч.4 ст.291 КПК України; маються посилання про спричинення тяжких наслідків державному підприємству «Морський», в той час як цивільний позов прокурора містить іншу назву державного підприємства, а саме торговельний порт «Южний».
Окрім того, й сам Реєстр матеріалів досудового розслідування, який є невід'ємною частиною обвинувального акту, містить певні недоліки.
Так, в розділу ІІ Реєстру маються посилання на постанови: - про визнання предметів (чоботів потерпілого Дробишева та сталевої сокири) речовими доказами, - про призначення судмедекспертизи потерпілому ОСОБА_6 .
Викладені вище обставини у своїй сукупності суперечать завданням кримінального провадження та принципам верховенства права і законності, неупередженості суду та безпосередності дослідження ним доказів, закріплених в ст.ст.2,7-9,22,23 КПК України, а також не відповідають практиці Апеляційного суду Одеської області, наведеної в ухвалах від 26.04.2017, 03.08.2017 року у провадженнях №№11-кп/785/332/17, 11-кп/785/467/17, відповідно.
Так, згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп.«а» п.З ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79). Крім того, суд зазначає, що положення підпункту «а» п.З ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п.З ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).
Опріч наведене, за правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові №5-328кс16 від 24.11.2016 року та яка за ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою для застосування усіма суб'єктами владних повноважень і судами, практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи (рішення у справі «Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Разом із тим, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у своїй прецедентній практиці, зокрема у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року, в якій були встановлені порушення п.З ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово зазначив, що принцип рівності сторін у процесі є однією зі складових більш широкого поняття справедливого суду, яке також включає основоположний принцип змагальності процесу. Крім того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво більш невигідне становище порівняно з іншою стороною.
Отже, оскільки викладене у означеному обвинувальному акті формулювання обвинувачення, з огляду на його невідповідність вимогам ст.ст.З,291 КПК України, неможливо визнати таким, що має бути усунуте в порядку, встановленим цим Кодексом, то слід визнати неможливість призначення такого обвинувального акту в цьому кримінальному провадженні до судового розгляду.
Аналогічну позицію визначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, за якою суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред'явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.
Наведені вище обставини невідповідності обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, вимогам Кримінально-процесуального Законодавства України, визнаються судом такими, які фактично нівелюють принципи верховенства права і законності, безсторонності й неупередженості суду, безпосередності дослідження ним під час розгляду кримінального провадження по суті доказів сторін, принципів рівноправності та змагальності сторін, що унеможливлюють призначення до судового розгляду зазначеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням є повернення зазначеного акту прокурору для усунення виявлених недоліків та вирішення питання щодо повторного направлення обвинувального акту до належного суду.
Керуючись ст.ст.303, 309, 314, 376 КПК України, суд-
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42021162330000022 від 30.08.2021р. та додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України - повернути прокурору Доброславської окружної прокуратури для усунення недоліків протягом розумного строку.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення, для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1