31 травня 2023 року
м. Київ
справа №240/8017/20
адміністративне провадження № Зв/990/12/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.
за участю:
секретаря судового засідання - Почепи В.В.
представника відповідачів - Петрик В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №240/8017/20
за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами
постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №240/8017/20
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії,
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Житомирської області (нова назва - Житомирська обласна прокуратура), у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення кадрової комісії №1 від 10 квітня 2020 року №228 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності повноваження прокурора», яким його визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію;
- визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Житомирської області від 28 квітня 2020 року №93к, яким його звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області;
- поновити його на посаді прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області з 1 травня 2020 року або на рівнозначну посаду, яка буде існувати в зазначеному органі на момент такого поновлення;
- стягнути з Прокуратури Житомирської області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 1 травня 2020 року до дня ухвалення судом рішення про поновлення;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу;
- стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 2007 року працював в органах прокуратури Житомирської області на різних посадах. На виконання вимог Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - «Закон № 113-IX») та наказу Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 позивач проходив атестацію на підставі поданої ним заяви на ім'я Генерального прокурора. За результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності повноваження прокурора Кадрова комісія №1 прийняла спірне рішення №228 від 10 квітня 2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації, яке, на його думку, було незаконним і підлягало скасуванню.
Так, позивач вказував, що у поданій заяві він погодився з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 №221 (далі - «Порядок №221»). Проте, після написання ним заяви про намір пройти атестацію Офіс Генерального прокурора погіршив умови проходження тестування для кандидатів на посади прокурорів регіональних (обласних) прокуратур. Зокрема, у Порядок №221 внесено зміни, відповідно до яких встановлено можливість проведення двох видів тестування в один день. Такі обставини свідчать про те, що Офіс Генерального прокурора не дотримався принципу правової визначеності, коли згода на проведення атестації від прокурора була отримана на одних умовах її проведення, а в подальшому ці умови були змінені в сторону більш несприятливих.
Ще одним доказом протиправності ухваленого кадровою комісією рішення, на думку позивача, було те, що при складанні іспиту неналежно функціонувала комп'ютерна техніка, а саме: з тривалими затримками завантажувались файли, унаслідок чого скорочувався час для надання відповідей на запитання. Про факт неналежної роботи комп'ютерної техніки позивач вказував у своїй заяві від 6 березня 2020 року, адресованій голові Першої кадрової комісії, проте вказана заява була розглянута комісією формально.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправним і скасовано рішення кадрової комісії № 1 від 10 квітня 2020 року №228 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», яким ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію;
- визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Житомирської області Василіва О. від 28 квітня 2020 року №93к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області з 1 травня 2020 року;
- стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 1 травня 2020 року до 1 лютого 2021 року в сумі: 192 523,28 грн;
- звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора сплачений судовий збір у розмірі: 840,80 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 було звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», проте ані ліквідація, ані реорганізація органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, в спірних правовідносинах не відбулось.
До того ж, суди попередніх інстанцій прийняли до уваги доводи позивача стосовно некоректної роботи комп'ютерної техніки під час проходження тестування, адже із аналогічними скаргами звернулось 65 прокурорів. Суди також зауважили, що ані Порядком №221, ані жодним іншим нормативним актом не передбачено складання відповідних актів технічних збоїв під час виконання іспиту, не визначено їх форму та не встановлено порядку перевірки інформації, яка в них відображена. Тож, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, до кадрова комісія не вжила належних заходів щодо перевірки доводів скаржника стосовно факторів, які стали підставою отримання негативного результату позивачем за наслідками 1 етапу атестації.
Верховний Суд постановою від 29 червня 2022 року скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2021 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у цій справі, й ухвалив нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії відмовив.
Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.
До того ж, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання позивачем за результатами складання іспиту у формі тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 46 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому підстав для його скасування не встановив.
ІІ. ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ВИКЛЮЧНИМИ ОБСТАВИНАМИ
28 березня 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №240/8017/20 з підстави, визначеної пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).
Заява обґрунтована тим, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 1 березня 2023 року визнано неконституційним пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві І перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року.
Згідно із вказаним пунктом 6: «З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач зазначає, що він був звільнений з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Враховуючи те, що положення Закону №113-ІХ, на підставі якого позивач був персонально попереджений про звільнення, визнано неконституційним, він вважає, що отримав право на звернення з цією заявою про перегляд постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №240/8017/20 у зв'язку з виключними обставинами.
Позивач зазначає, що Генеральний прокурор, звільняючи позивача з посади та органів прокуратури України, не попередив його про звільнення, а видаючи спірний наказ застосував неконституційне положення Закону, тому зважаючи на зазначені обставини ОСОБА_1 не мав можливості чітко зрозуміти зміст норм, передбачених розділом ІІ Закону №113-ІХ.
З огляду на Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2023 від 1 березня 2023 року і викладені в ньому мотиви, позивач просить переглянути постанову Верховного Суду від 29 червня 2022 року у цій справі за виключними обставинами, отже скасувати цю постанову суду касаційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
30 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №240/8017/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії.
19 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на заяву позивача, у якому зазначено, що заява ОСОБА_1 є необґрунтованою та безпідставною, а тому такою, у задоволенні якої належить відмовити. Відповідач зауважив, що за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
Житомирська обласна прокуратура також подала відзив на заяву, в якому проти задоволення заяви заперечувала з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні представник Офісу Генерального прокурора і Житомирської обласної прокуратури проти задоволенні заяви заперечував з підстав викладених у відзивах.
ІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Положеннями частини першої статті 361 КАС України установлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 КАС України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частин першої та другої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Заявник визначає підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення наявність виключної обставини, передбаченої пункт 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Так, Рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2023 від 1 березня 2023 року визнано неконституційним пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві І перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року, відповідно до якого «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
У цій справі постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року, яку просить переглянути заявник у зв'язку з виключними обставинами, скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2021 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Тобто, постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно таке рішення не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Такої правової позиції притримується Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 та від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18.
Також Суд зауважує, що згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року №8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що: «частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю».
У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що: «незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».
Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2023 від 1 березня 2023 року, пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві І перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити в силі постанову Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №240/8017/20.
За частиною першою статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №240/8017/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії.
Постанову Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №240/8017/20 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
………………….
………………….
………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду