30 травня 2023 року № 640/16144/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича про визнання протиправними дій, скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі по тексту також позивач, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; ЄДРПОУ: 42254696; адреса: 02094, м. Київ, бульв. Верховної Ради, 34, оф. 511) з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича (далі по тексту також відповідач, приватний виконавець Єфіменко Д.О.; ЄДРПОУ: невідомий; адреса: 04073, м. Київ, вул. Кирилівська, 172, оф. 65), в якому просить суд визнати неправомірними дії відповідача щодо завершення виконавчого провадження та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу №65757383 від 12.09.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в оскаржуваній постанові про повернення документа стягувачу послався на пункт 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» та на пункт 9 частини першої статті 37 цього Закону, однак норма пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово забороняє у період дії воєнного стану вчинення дій з примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, а пунктом 9 частини першої статті 37 Закону встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Станом на день винесення оскаржуваної постанови жодним нормативно-правовим документом не встановлено заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника або проведення інших виконавчих дій стосовно боржника; оскаржувана постанова не містить жодного обгрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими пункт частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» пов'язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
У додаткових письмових поясненнях позивач звернув увагу на роз'яснення Міністерства юстиції щодо застосування виконавцями пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» щодо заборони відкривати виконавчі провадження на підставі виконавчих написів нотаріусів з 27.07.2022 і до закінчення або скасування воєнного стану в Україні та про відсутність у зазначених положеннях заборони на вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, відкритих на підставі виконавчих написів нотаріусів до набрання чинності Законом №2455-ІХ.
Відповідачем на виконання вимог ухвали від 27.09.2022 долучено до матеріалів справи копії матеріалів виконавчого провадження №65757383.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/16144/22 до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/16144/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №640/16144/22 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку від 24.04.2023.
Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 09.05.2023.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зареєстроване як юридична особа з 17.05.2022; основний вид економічної діяльності - 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у.
Постановою приватного виконавця Єфіменка Д.О. від 10.06.2022 відкрито виконавче провадження ВП №65757383 на підставі виконавчого напису №36749, виданого 26.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» заборгованості у розмірі 12465,50 грн.
Постановою приватного виконавця Єфіменка Д.О. від 12.09.2022 ВП №65757383, керуючись пунктом 9 частини першої статті 37 закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ - виконавчий напис №36749, виданий 26.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною - повернуто стягувачу. Постанова мотивована тим, що згідно пункту 10-2 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» забороняється у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.
Вважаючи дії відповідача щодо повернення виконавчого документа стягувачу та оскаржувану постанову протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів (пункт 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
Згідно статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
При цьому, частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно пункту 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Судом встановлено, що підставою для звернення позивача до суду стали обставини незгоди з діями приватного виконавця Єфіменка Д.О. щодо повернення виконавчого документа стягувану (позивачу) на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
При цьому, при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої цієї статті є встановлення безпосередньо у законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.
Разом з тим, приватний виконавець послався на приписи пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1404-VIII, яким встановлена заборона у період дії воєнного стану примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.
Так, відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на території України було введено воєнний стан, який і надалі триває.
Таким чином, на даний час приписами «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1404-VIIIчітко встановлена заборона на період дії воєнного стану та до моменту його закінчення примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.
Як зазначено судом, відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Тобто, з викладеного вбачається, що формулювання «примусове виконання» включає у себе всі процесуальні дії, які може вчиняти виконавець під час виконання виконавчого документа.
Отже, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги встановлену чинним законодавством України заборону щодо вчинення примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, суд дійшов висновку, що відповідач, повертаючи оскаржуваною постановою виконавчий документ стягувачу без виконання, діяв правомірно.
Крім того, відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 37 Закону № 1404-VIII про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Також, відповідно до приписів пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, зокрема, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких порушень прав позивача з боку приватного виконавця, оскільки, в даному випадку, строк пред'явлення виконавчого документа не закінчився та на даний час призупинений на період дії відповідної заборони щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, що свідчить про те, що в подальшому, після закінчення дії відповідної заборони, особа має право повторно його пред'явити до виконання без пропущення строків звернення.
При цьому доводи позивача про відсутність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без виконання є безпідставними, оскільки, як встановлено вище, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України, законодавцем було чітко встановлена заборона щодо вчинення виконавчих дій/примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, враховуючи пряму заборону у період дії воєнного стану примусового виконання виконавчих написів нотаріусів у сукупності із законодавчо встановленим обов'язком відповідача вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, суд дійшов висновку, що у відповідача були наявні правові підстави для вчинення спірних дій щодо завершення виконавчого провадження шляхом винесення оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу №65757383 від 12.09.2022.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені у судовому рішенні.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.05.2023.
Суддя Панченко Н.Д.