25 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 925/1031/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
ОГП: Шапка І.М.,
відповідача-2: Тищенко Ю.П., Шимановський А.В. (в режимі відеоконференції),
представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2022
у справі № 925/1031/20
за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:
1. Будищенської сільської ради;
2. Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ
до:
1. Черкаської районної державної адміністрації;
2. Обслуговуючого кооперативу "Дачний-2016"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів:
1. Державної екологічної інспекції Центрального округу;
2. Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області
про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку водного фонду,
Заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ до Державної екологічної інспекції Центрального округу та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у якому, з урахуванням заяв про зміну предмету позову та про збільшення розміру позовних вимог, просив:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської районної державної адміністрації №182 від 07.06.2017 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки» в частині затвердження проекту землеустрою та передачі Обслуговуючому кооперативу «Дачний-2016» земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту;
- визнати недійсним договір оренди землі від 19.08.2017, укладений терміном на 10 років між Черкаською районною державною адміністрацією та Обслуговуючим кооперативом «Дачний-2016»;
- скасувати державну реєстрацію права оренди №22169091 від 31.08.2017 з одночасним припиненням відповідного речового права Обслуговуючого кооперативу «Дачний 2016» на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га, передану йому в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту;
- скасувати державну реєстрацію права власності №22168651 від 31.08.2017 з одночасним припиненням відповідного речового права Черкаської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 04061317) на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту.
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що: при передачі спірної земельної ділянки без дотримання визначеного законодавства порядку було змінено її цільове призначення з земель водного фонду (штучні водосховища) на землі рекреаційного призначення (будівництво та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення); Черкаська районна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою як такою, що містить у своєму складі землі водного фонду (штучні водосховища); спірна земельна ділянка перебуває в межах технічно-експлуатаційної зони Будище-Свиридівської захисної дамби, а передачею її відповідачу-2 порушено право власності держави на захисту гідроспоруду - частину Будище-Свиридівської захисної дамби; спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища; землю було відведено для містобудівних потреб без наявності розробленої та затвердженою містобудівної документації, відсутності погодження проекту землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.01.2021 (суддя Скиба Г.М.) позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Черкаської районної державної адміністрації №182 від 07.06.2017 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки» в частині затвердження проекту землеустрою та передачі Обслуговуючому кооперативу «Дачний-2016» земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту; визнано недійсним на майбутнє, з моменту набрання рішенням законної сили, договір оренди землі від 19.08.2017, що був укладений терміном на 10 років між Черкаською районною державною адміністрацією та Обслуговуючим кооперативом «Дачний-2016»; скасовано державну реєстрацію права оренди №22169091 від 31.08.2017 з одночасним припиненням відповідного речового права Обслуговуючого кооперативу «Дачний 2016» на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га, передану йому в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту.
Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.01.2021 задоволено додаткову позовну вимогу та скасовано державну реєстрацію права власності №22168651 від 31.08.2017 з одночасним припиненням відповідного речового права Черкаської районної державної адміністрації на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2022 (колегія суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий, Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.) рішення Господарського суду Черкаської області від 12.01.2021 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2021 скасовані та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що Розпорядженням Черкаської РДА «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки» від 04.08.2015 №222 затверджено технічну документацію з землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки площею 4,3148 га в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту, земельну ділянку площею 4,3148 га віднесено до земель запасу, вид угідь піски.
Розпорядженням Черкаської РДА «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» від 21.03.2016 № 66 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки площею 3,0 га (землі загального користування) відповідачу-2 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення з метою обслуговування потреб жителів територіальної громади, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту.
Розпорядженням Черкаської РДА «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки» від 07.06.2017 № 182 (далі Розпорядження): затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,7607 га в оренду терміном на 10 років відповідачу-2 для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, Черкаська область, Черкаський район, адміністративні межі Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту; відповідачу-2 передано земельну ділянку площею 2,7607 га (кадастровий номер 7124986000:01:001:0043) в оренду терміном на 10 років для обслуговування потреб територіальної громади, в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту.
18.08.2017 Черкаська РДА, як орендодавець, та відповідач-2, як орендар, уклали договір оренди землі, у п. 1.1 якого сторони погодили, що орендодавець на підставі розпорядження надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку рекреаційного призначення з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення з метою обслуговування жителів територіальної громади в адміністративних межах Свідівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,7607 га (землі рекреаційного призначення), що знаходиться в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строк дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).
Відповідно до п. 16 договору цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення. За функціональним призначенням - рекреаційного призначення.
Прокурор зазначив, про те, що згідно з листом Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області №10-23-0.4-4752/2-20 від 23.06.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 (дата реєстрації в ДЗК 04.05.2017), що розташована в адміністративних межах Свідівоцької сільської ради за межами населеного пункту, станом на 01.01.2015 обліковувалась як землі загального користування (в розрізі угідь-штучні водосховища), станом на 31.12.2015 обліковувалась як землі запасу (в розрізі угідь піски) на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 04.08.2015 №222.
Прокуратура звернулась з запитом №161-7802 вих-20 від 07.07.2020 до Черкаської РДА про надання інформації щодо наявності (відсутності) розробленої, погодженої та затвердженої містобудівної документації, яка б надавала можливість Черкаській РДА на передачу відповідачу 2 в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га , що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради за межами населеного пункту - для будівництва і обслуговування об'єктів рекреаційного призначення.
Черкаська РДА у відповіді на вказаний запит зазначила, що містобудівна документація не затверджувалась (лист № 01-23/2161/01-39/1503 від 20.07.2020).
Відповідно до листа-відповіді на запит прокуратури Департамент будівництва ЧОДА повідомив, що належним чином розроблена, погоджена та затверджена містобудівна документація, яка б надавала можливість Черкаській райдержадміністрації на передачу відповідачу 2 в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га відсутня (лист № 561/06.01-07 від 15.07.2020).
Відповідно до листа Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ № 406/13 від 13.07.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га ОК «Дачний-2016» знаходиться на місці засипки акваторії Кременчуцького водосховища.
Відповідно листа Державної екологічної інспекція центрального округу №03.1-18/2977 від 07.08.2020 спеціалістами Державної екологічної інспекції центрального округу проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства у сфері ресурсів ОК «Дачний -2016» та встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га знаходиться в користуванні ОК «Дачний -2016» відповідно до договору. Земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га частково вкрита водно-болотною рослинністю та водою, знаходиться в межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.
Факт розташування спірної земельної ділянки у межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища також встановлений і висновком експерта № 833/21/350-367/22-23 від 25.03.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у господарській справі № 925/1031/20.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідачем-1 затвердженням проекту землеустрою та передачею в користування земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 для потреб будівництва і обслуговування об'єктів рекреаційного призначення було порушено порядок визначення, встановлення та зміни її цільового призначення. При цьому проектів землеустрою зі зміни цільового призначення ділянки не замовлялось, не виготовлялось та не затверджувалось. Спірна земельна ділянка обтяжена гідротехнічною захисною спорудою;
- спірна земельна ділянка перебуває в межах технічно-експлуатаційної зони Будище-Свидівської захисної дамби, що підтверджується відповідною план-схемою розміщення спірної земельної ділянки та визначення по відношенню до неї 116 метрової технічно-експлуатаційної зони дамби, розробленої ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», а також паспортом Кременчуцького водосховища;
- за ідентифікаційними ознаками Черкаська РДА не мала прав та повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду, що була обтяжена захисною гідротехнічною спорудою; в порушення ст.ст. 203, 215 ЦК України оспорюваний правочин з боку відповідача підписано особою, що не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, укладений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені;
- при розгляді заяви відповідача-2 про застосування позовної давності суд першої інстанції, врахувавши, що у триваючих правовідносинах використання (оренди) земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 з порушенням порядку відведення, зміни цільового призначення землі, порушені норми земельного та водного законодавства та права держави підлягають захисту та те, що прокурор та позивачі обґрунтовують вимоги тим, що про порушення права дізнались лише в червні 2020 році, тому строк давності не вважають пропущеним та наполягають на задоволенні позову, встановив, що передбачена ст. 257 ЦК України позовна давність щодо вимоги позивача про визнання договору оренди недійним не може бути застосована до спірних правовідносин.
Скасовуючи рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
- як слідує з класифікації видів цільового призначення земель як до земель загального користування, так і до земель запасу фактично віднесені землі всіх категорій, а відтак те, що станом на 01.01.2015 землі обліковувались як землі загального користування, а станом на 31.12.2015 як землі запасу не може свідчить про зміну цільового призначення земельної ділянки. Вказаним листом фактично підтверджується зміна виду земельних угідь з штучні водосховища на піски. Отже, зміна виду земельних угідь з штучні водосховища на піски не може вважатися зміною цільового призначення земельної ділянки, що відповідно, виключає необхідність дотримання визначеного законодавством порядку для такої зміни;
- належні та допустимі докази на підтвердження того, що станом на 2015 рік землі, які в послідуючому були передані відповідачу-2, мали землекористувача та визначене цільове призначення як землі водного фонду, про що була внесена інформація до Державного земельного кадастру, в матеріалах справи відсутні. Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 на час передачі її в користування відповідачу-2 не була віднесена до жодної категорії земель та належала до земель загального користування, що свідчить про відсутність до передачі її відповідачу-2 в користування чіткого визначення категорії спірної земельної ділянки та її властивостей. При цьому недоведеними є твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка перебуває в межах технічно-експлуатаційної зони Будище-Свиридівської захисної дамби, так як вказане не підтверджується жодним доказом у справі. Вказані посилання не підтверджені як висновком експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № СЕ-19-20/19419-ЗТ від 07.04.2021, так і висновком експерта № 833/21/350-367/22-23 від 25.03.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у господарській справі № 925/1031/20 на розгляд яких, серед інших, виносилось і вказане питання;
- наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка частково розташована у межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища. Однак за змістом ст. 59 ЗК України та ст. 85 Водного кодексу України права земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватись на умовах оренди юридичним особам в тому числі для рекреаційних цілей. За таких обставин передача відповідачу-2 у оренду спірної земельної ділянки яка частково розташована у межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення не суперечить положенням чинного законодавства, яке станом на дату прийняття Розпорядження не забороняло передавати в оренду юридичним особам земельні ділянки, у складі яких є прибережні захисні смуги для культурно-оздоровчих та рекреаційних потреб;
- посилання прокурора на порушення режиму використання прибережної захисної смуги колегія суддів вважала безпідставними, оскільки це не відноситься до предмету доказування у цій справі так як стосується безпосередньо процесу користування земельною ділянкою, а не законності рішення місцевого органу виконавчої влади щодо розпорядження нею;
- враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 розташована за межами населеного пункту передача її у користування мало відбуватися саме позивачем-1. Водночас матеріалами справи не підтверджується те, що станом на дату передачі відповідачу-2 у користування спірної земельної ділянки вказані землі мали землекористувача. Відповідач-2, здійснюючи правомірну поведінку щодо отримання земельної ділянки у користування, має «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього. Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини до спірних правовідносин колегія суддів зазначила, що самі по собі порушення процедури надання відповідачу-2 у оренду земельної ділянки, які були допущені саме державними органами, а саме надання земельної ділянки не уповноваженим органом, не можуть бути безумовною підставою для визнання недійними відповідного розпорядження на підставі якого відповідачу-2 було передано у користування земельну ділянку, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки. При цьому прокурором не доведено, що прийняте органами влади рішення ухвалене по суті неправильно, натомість матеріали справи свідчать про процедурні порушення прийнятого органами влади рішення, що не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади, і як наслідок, призведе до додаткових бюджетних витрат;
- щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації права оренди з одночасним припиненням відповідного речового права Обслуговуючого кооперативу «Дачний 2016» на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га, то вказані позовні вимоги не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком визнання факту визнання незаконним та скасування розпорядження Черкаської районної державної адміністрації №182 від 07.06.2017 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки» у оспорюваній частині, то, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:
- судом апеляційної інстанції не враховано, що не зважаючи на відсутність державної реєстрації Будище-Свидівської захисної дамби вказана обставина не впливає на правовий статус зазначеного об'єкта нерухомості та не спростовує факту перебування земельної ділянки в межах 116 метрової технічно-експлуатаційної зони Будище-Свидівської захисної дамби, що підтверджується відповідною план-схемою розміщення спірної земельної ділянки;
- відповідно до практики Верховного Суду, фактичне місцезнаходження цієї ділянки в межах прибережної захисної смуги вбачається в силу об'єктивних, видимих природних властивостей розташованої в межах земель водного фонду земельної ділянки;
- апеляційний суд не врахував, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що порушення процедури внаслідок надання ОК «Дачний-2016» земельної ділянки в оренду не уповноваженим органом, не може бути безумовною підставою для визнання недійсним оспорюваного розпорядження;
- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду та необхідність у такому разі отримання відповідного погодженні на її передачу в оренду від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства;
- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що спірна земельна ділянка до її відведення у користування ОК «Дачний-2016» не була віднесена до жодної категорії, а її цільове призначення було вперше встановлено оспорюваним розпорядженням Черкаської райдержадміністрації, що не відповідає дійсним обставинам справи;
- суд апеляційної інстанції не оцінив докази, які підтверджують перебування спірної земельної ділянки в межах технічно-експлуатаційної зони Будище-Свидівоцької захисної дамби;
- суд апеляційної інстанції не врахував надання спірної земельної ділянки в оренду за відсутності погоджень проекту землеустрою, передбачених ст. 186-1 Земельного кодексу України;
- суд апеляційної інстанції, з урахуванням вибіркових обставин справи, з посиланням на положення ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України та ч. З ст. 85 Водного кодексу України, дійшов помилкового висновку про можливість передачі у даному випадку спірної земельної ділянки з прибережною захисною смугою в оренду для будівництва об'єктів рекреаційного призначення;
- дійшовши висновків про надмірне втручання держави у право на мире володіння майном, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 190), що у спорах стосовно земель прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. З ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавці обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. У даному випадку порушенням встановленого законом порядку розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду шляхам віднесення її до земель рекреаційного призначення та подальшої її передачі для забудови здійснюється несанкціоноване зменшення ширили Кременчуцького водосховища, що унеможливлює раціональне використання та охорону земель водного фонду.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 30.06.2022 у справі № 19/028-10/13, Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 925/764/21, від 02.02.2022 у справі № 707/1924/20, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц щодо застосування положень ст.ст. 18, 19, 20, 21, 58, 61, 62 Земельного кодексу України, ст.ст. 1| З, 4, 85, 88, 89, 90 Водного кодексу України, ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду та правового режиму її використання та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо надмірного втручання держави у право на мирне володіння майном.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.05.2023 та надано відповідачу строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 24.04.2023.
До Верховного Суду 15.05.2023 від Будищенської сільської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.05.2023 від Обслуговуючого кооперативу "Дачний-2016"надійшов відзив на касаційну скаргу в електронному вигляді (аналогічний надійшов 02.05.2023 по пошті) у яких представник просить поновити строк на подання відзиву та зазначає, що ознайомився з касаційною скаргою лише 09.05.2023 після того, як отримав доступ до електронних матеріалів справи. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за можливе поновити вказаний строк на прийняти відзив на касаційну скаргу до розгляду, у якому відповідач вказує на помилковість доводів скаржника, та просить касаційну скаргу - без задоволення, а також стягнути зі скаржника на користь відповідача-2 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з представництвом інтересів у Верховному Суді.
У зв'язку з проведенням позачергового засідання Пленуму Верховного Суду розгляд справи 16.05.2023 не відбувся, а касаційну скаргу було призначено до розгляду на 25.05.2023.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення та додаткове рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 190), що у спорах стосовно земель прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству, та що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.
Як вбачається з тексту оскарженої постанови у справі № 925/1031/20, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 розташована за межами населеного пункту передача її у користування мало відбуватися саме позивачем-1.
При цьому суд послався на практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес" АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») у якій напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідач-2, здійснюючи правомірну поведінку щодо отримання земельної ділянки у користування, має «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього. Таким чином, саме по собі порушення процедури надання відповідачу-2 у оренду земельної ділянки, які були допущені саме державними органами, а саме надання земельної ділянки не уповноваженим органом, не можуть бути безумовною підставою для визнання недійними відповідного розпорядження на підставі якого відповідачу-2 було передано у користування земельну ділянку, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки. При цьому, прокурором не доведено, що прийняте органами влади рішення ухвалене по суті невірно, натомість матеріали справи свідчать про процедурні порушення прийнятого органами влади рішення, що не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади, і як наслідок, призведе до додаткових бюджетних витрат.
Водночас у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила (п.п. 190, 191), що спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Тобто втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно з законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказуючи на необхідність встановлення трьох критеріїв, які слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно), апеляційний господарський суд взагалі не дослідив їх наявності у даній справі, не дослідив чи є відповідач-2 добросовісним набувачем земельної ділянки в оренду, та не зробив відповідних висновків, а лише констатував, що останній здійснюючи правомірну поведінку щодо отримання земельної ділянки у користування, має «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього, а прокурором не доведено, що прийняте органами влади рішення ухвалене по суті невірно, натомість матеріали справи свідчать про процедурні порушення прийнятого органами влади рішення, що не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади, і як наслідок, призведе до додаткових бюджетних витрат.
Відтак, не встановивши наявності трьох критерїів втручання у мирне володіння майном (втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно) та не навівши мотивів для висновку про добросовісність дій відповідача-2, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про застосування практики Європейського суду з прав людини до спірних правовідносин та що надання земельної ділянки не уповноваженим органом не може бути підставою для визнання недійними відповідного розпорядження, не врахувавши внаслідок цього, як правильно вказує прокурор у касаційній скарзі, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Також в обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 30.06.2022 у справі № 19/028-10/13, Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 925/764/21, від 02.02.2022 у справі № 707/1924/20, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц щодо застосування положень ст.ст. 18, 19, 20, 21, 58, 61, 62 Земельного кодексу України, ст.ст. 1| З, 4, 85, 88, 89, 90 Водного кодексу України, ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду та правового режиму її використання.
Згідно зі ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі рекреаційного призначення, землі водного фонду.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц , відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів, а також землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Відповідно до ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
При цьому, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
І хоча у справах № 469/1393/16-ц та № 925/1031/20 правовідносини не є тотожними, однак у них є спільне правове регулювання за їхнім змістом - щодо того, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону, відтак колегія суддів застосовує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц до правовідносин у справі, що розглядається.
При цьому колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14, від 19.11.2014 у справі № 6-175цс14 і від 24.12.2014 у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (див. постанови від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 53), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 63.2), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 41)). Ця судова практика є стабільною, тобто відповідне правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб.
Більше того, самим же судом апеляційної інстанції встановлено, що факт розташування спірної земельної ділянки у межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища також встановлений і висновком експерта № 833/21/350-367/22-23 від 25.03.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у господарській справі № 925/1031/20.
Відтак, передчасним є висновок апеляційного господарського суду про те, що належні та допустимі докази на підтвердження того, що станом на 2015 рік землі, які в послідуючому були передані відповідачу-2, мали землекористувача та визначене цільове призначення як землі водного фонду, про що була внесена інформація до Державного земельного кадастру, в матеріалах справи відсутні, оскільки вказане не впливає на її статус як такої, що вона знаходиться у межах прибережної захисної смуги і не вказує на автоматичну правомірність передання її в оренду.
Вказане також призвело до того, що апеляційним судом взагалі не була надана оцінка доводам прокурора про те, що відповідно до ст. 186-1 ЗК України (у відповідній редакції) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Далі суд апеляційної інстанції послався на ч. 3 ст. 85 ВК України (відповідно до якої у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт) та дійшов висновку, що за змістом цієї норми права, а також ч. 4 ст. 59 ЗК України земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватись на умовах оренди юридичним особам в тому числі для рекреаційних цілей. Проте, як вже було зазначено, апеляційним судом не було враховано посилання прокурора на ст. 186-1 ЗК України та положень ст. 61 ЗК України щодо обмежень діяльності у прибережних захисних смугах.
Відтак, кожен з цих передчасних висновків суду апеляційної інстанції призвів до передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Більше того, судом апеляційної інстанції взагалі не наведено мотивів відмови у позові в частині вимоги про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням відповідного речового права Черкаської районної державної адміністрації на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0043 площею 2,7607 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту.
Вказане також призвело до того, що апеляційним судом не надано оцінки доводам прокурора про те, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, що ставить їх добросовісність під обґрунтований сумнів.
Що ж до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 19/028-10/13 (у якій прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради про визнання незаконними та скасування рішень Виконавчого комітету Бориспільської міської ради про оформлення права власності відповідачу на цілісний майновий комплекс, про надання поштової адреси об'єктам нерухомого майна, про оформлення права власності на нерухоме майно тощо), то вона прийнята взагалі за інших правовідносин, ніж ті, які мають місце у справі № 925/1031/20, відмінних як за предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, у зв'язку з чим колегія суддів не розглядає посилання скаржника на неврахування відповідного висновку у ній.
Також колегія суддів приймає до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.10.2022 у справі № 925/764/21 у справі з подібними правовідносинами.
Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийнята у справі постанова апеляційного господарського суду - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.
Оскільки Суд частково задовольняє касаційну скаргу та направляє справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, розподіл судових витрат, зокрема, судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює апеляційний господарський суд з урахуванням результатів розгляду, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2022 у справі № 925/1031/20 скасувати.
Справу № 925/1031/20 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.