Справа № 335/8850/20
№/п 2/317/86/2023
18 травня 2023 року
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді -Ачкасова О.М.,
при секретарі -Дмитрієвій І.Е.,
за участю представника позивача -адвоката Штабовенка Д.В.,
представника відповідачки -адвоката Левицької Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжя у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визначення порядку користування жилими приміщеннями, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю дружини,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визначення порядку користування жилими приміщеннями, посилаючись на те, що сторони з 13.12.2006 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. У 2015 році позивач переніс інсульт та йому було встановлено інвалідність 2 групи. Після перенесеного інсульту відносини між сторонами стали погіршуватися, внаслідок чого, відповідачка фактично виселила позивача з будинку. Фактичні сімейні відносини між сторонами припинені у вересні 2018 року. За час шлюбу сторонами було нажито нерухоме майно, а саме: житлова квартира АДРЕСА_1 , а також істотно збільшено у вартості нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2 , зазначена нерухомість зареєстрована на відповідачку. На даний час відповідачка користується повністю всім будинком (прибудинковими будівлями) та квартирою. Одночасно, відповідачка не дає можливості позивачу проживати за спірними об'єктами нерухомого майна, адже вважає їх особистою власністю, тому просив суд визнати спільною власністю подружжя житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , поділити це спільне майно шляхом визнання за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину вищезазначеного будинку та визначити порядок користування зазначеним житловим будинком; поділити житлову квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,36 кв.м, визначивши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину зазначеної квартири та визначити порядок зазначеною квартирою. Та з зустрічним позовом звернулася ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю дружини, посилаючись на те, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, спільних дітей від шлюбу не мають. Відповідач зібрав речі та покинув будинок та дружину, пішов до іншої жінки, тобто сторони тривалий час не проживають разом, ОСОБА_2 зазначила, що житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , є її особистою власністю, оскільки придбаний нею до шлюбу за особисті кошти. Крім того, житлова квартира АДРЕСА_1 , є особистою власністю ОСОБА_2 , хоча і куплена під час шлюбу, проте придбана за рахунок продажу майна, яке належало її матері, потім було подаровано їй на праві приватної власності. Відповідач після реєстрації шлюбу не працював, доходу не мав, а позивачка працювала і мала велику кількість нерухомого майна, яке вона з часом продавала, тому позивачка просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , її особистою власністю та визнати за нею право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним у судове засідання не з'явився, його представник - адвокат Штабовенко Д.В., у судовому засіданні підтримав первісний позов позивача у повному обсязі, просив суд його задовольнити, зустрічний позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Пояснив суду, що ОСОБА_1 з 13.12.2006 року по 2021 рік перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У 2015-2016 р.р. ОСОБА_1 став інвалідом і переїхав від ОСОБА_2 . Зазначив, що житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 придбала до шлюбу, 04.05.2006 р., ціна зазначеного будинку складала 156000,00 грн. (57 кв. м). Зазначений будинок було перебудовано, з часу придбання стало 130 кв.м. З 2006 р. по 2021 р., вартість будинку зросла на 76%, згідно висновку експерта. Зазначив, що згідно ст.62 СК України, внаслідок затрат вартість майна збільшилася і тому майно має бути визнано спільною сумісною власністю подружжя. Зазначив, що позивач працював, докази є, тому просив суд визнати 1/2 частину будинку за позивачем у первісному позові. Пояснив, що квартира була придбана під час шлюбу у квітні 2007 року (23.04.2007). Крім цього, зазначив, що був ремонт, реконструкція, об'єкт був завершений, доказів знесення будинку немає, дозволів законодавство не вимагає. ОСОБА_1 не може звернутися і внести дані щодо площі будинку, оскільки ОСОБА_3 є власником.
Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом у судове засідання не з'явилася, її представник - адвокат Левицька Ю.В. у судовому засіданні первісний позов не визнала, просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, зазначила, що квартиру АДРЕСА_1 , придбала за особисті кошти, оскільки була продана інша квартира та будинок її родини. 23.04.2007 р. ОСОБА_2 продала квартиру по АДРЕСА_3 і 23.04.2007 р., у той же день придбала квартиру по АДРЕСА_4 , тобто в один день і продала квартиру і придбала другу квартиру. Зазначила, що будинок придбала до шлюбу. Не заперечувала, що будинок був поліпшений і зроблено ремонт, державний акт на землю також був виданий на ОСОБА_3 . Експерт у експертизі зазначає, що житловий будинок не внесений у реєстр, декларації будівельної немає,за технічним паспортом є новий будинок, але він не оформлений. За документами (реєстр) є старий будинок, новий будинок не введений в експлуатацію. Юридично будинку не існує, тому вимоги позивача за первісним позовом не підлягають задоволенню. Зустрічний позов ОСОБА_2 підтримала у повному обсязі, просила суд його задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши усі докази у сукупності, суд вважає, що первісний позов ОСОБА_1 не є обґрунтованим, тому не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 13.12.2006 року, Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, було зареєстровано шлюб між сторонами у справі, актовий запис №832.
Шлюб між сторонами розірвано за рішенням Запорізького районного суду Запорізької області, від 12.08.2021р., яке набрало законної сили 14.09.2021 року.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №222458352 від 02.09.2020, власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , квартира належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2007 р., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 23.04.2007 р. укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони, та посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І., зареєстровано в реєстрі за №1-520 (який міститься в матеріалах справи), що також підтверджується технічним паспортом виготовленим за матеріалами технічної інвентаризації від 14.03.2007 р. на зазначену квартиру, складеного ТОВ «ЗМБТІ» .
Згідно договору купівлі-продажу від 23.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлкою В.М., зареєстровано в реєстрі за №946, ОСОБА_6 продала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 належну їй квартиру АДРЕСА_5 , яка була її особистою приватною власністю, оскільки була особисто подарована їй матерю, що також підтверджується Витягом з державного реєстру правочинів №3879430 від 23.04.2007 р. Продаж зазначеної квартири ОСОБА_6 здійснила за 234825,00 грн.
У той же день, 23.04.2007 р., ОСОБА_2 , згідно договору купівлі -продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І., зареєстровано в реєстрі за №1-520, купила у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру, АДРЕСА_1 , вартість квартири складає 287850,00 грн.
З огляду на вищевикладене, оскільки вищевказана квартира була придбана за рахунок матеріальних коштів, що належать особисто, ОСОБА_2 , остання зазначає, що квартира АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю і поділу не
підлягає.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №222457726 від 02.09.2020, власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 57,6 кв.м, площа земельної ділянки 3442 кв.м, загальна вартість нерухомого майна 86763, є ОСОБА_9 , на підставі договору купівлі-продажу від 04.05.2006 р., укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та посвідченого державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.М., зареєстровано в реєстрі за №907 (міститься в матеріалах справи).
Згідно відповіді та доданого технічного паспорту ТОВ ЗМБТІ, за вих.№10224 від 28.12.2020 р., технічна інвентаризація об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , після 06.02.2006 року, фахівцями товариства не проводилася. З доданої справи вбачається, що власником зазначеного будинку є ОСОБА_12 (після шлюбу ОСОБА_13 ).
Відповідно до державного акту на землю серії ЯЖ №070605, виданого 22.10.2009 р., земельна діляка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , для ведення особистого селянського господарства належить ОСОБА_2 на підставі рішення Розумівської сільської ради №109 від 21.03.2008 р.
На підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29.04.2021 ОСОБА_2 було заборонено вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно висновку експерта №0018 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи у цивільній справі №335/8850/20 від 20.12.2021 р., складеного ОСОБА_14 , ринкова вартість нерухомого майна, домоволодіння АДРЕСА_2 визначена порівняльним підходом, станом на час проведення експертизи становить 1555989,88 грн. Ринкова вартість нерухомого майна, домоволодіння АДРЕСА_2 визначена порівняльним підходом, станом на 04.05.2006 року , імовірно складала 156161,47 грн. Визначити вартість ремонтних робіт, здійснених за період з грудня 2006 року по момент проведення експертизи, в об'ємі даних наявних в матеріалах цивільної справи, з зв'язку з відсутністю кошторисної документації з переліком будівельних робіт та з урахуванням того, що роботи виконувались господарським способом - не надається за можливе. За результатами проведеного дослідження у відсотковому співвідношенні ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_2 , у фактичному стані (з урахуванням поліпшень домоволодіння проведених у період з 2006 року по теперішній час) збільшилася в порівнянні з вартістю вказаного домоволодіння в стані на 2006 рік (без урахування поліпшень домоволодіння у період з 2006 року по теперішній час) на 76%.
Проте, відповідно до даних, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 222457726 від 02.09.2020 р. загальна площа будинку не змінилася (57,6 кв.м). Проєкт реконструкції (ремонту) будинку суду не наданий та відповідно зміни у плані будинку щодо зміни площі та доданих об'єктів державну реєстрацію прав не проходили, даних про прийняття в експлуатацію реконструйованого будинку (зі збільшеною площею та збудованими спорудами) немає.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 (надалі - Постанова).
Зі змісту п.п. 23, 24 указаної постанови слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 Постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
При цьому суд зазначає, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, що дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Лише у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає поділу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З Позиціі Великої Палати Верховного Суду, вбачається, що у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція) проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (FormerKingofGreeceandOthers v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 цього Кодексу).
До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб'єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна.
Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.
Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
При здійсненні поділу в судовому порядку, суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", доводи позивача за первинним позовом не знайшли свого підтвердження при розгляді справи та були спростовані представником відповідачки за первісним позовом та представником позивача за зустрічним позовом- ОСОБА_15 та дослідженими у судовому засіданні доказами.
Позовних вимог щодо визнання права власності на будівельні матеріали, стягнення вартості здійснених поліпшень під час шлюбу, позивачем заявлено не було.
Крім того, представник позивача за первісним позовом - адвокат Штабовенко Д.В. у судовому засіданні фактично не заперечував, що квартира АДРЕСА_1 придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , оскільки придбана в день, коли була продана інша квартира, яка належала ОСОБА_2 , суми збігаються. Крім того, у судовому засіданні зазначив, що будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_16 придбала у 2006 р. до укладання шлюбу, у своєї тітки.
Представник відповідачки за первісним позовом та представник позивачки за зустрічним позовом- ОСОБА_15 , зазначила, що будинок за адресою : АДРЕСА_2 , не оформлений (споруди), квадратура будинку в реєстрі не відповідає дійсним даним , там містяться старі дані, крім того, встановити в якому році проводилася реконструкція будинку неможливо.
На підставі вищевказаного, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визначення порядку користування жилими приміщеннями необхідно відмовити у повному обсязі, оскільки позов не заснований на законі, внаслідок його необґрунтованості.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю дружини необхідно задовольнити, визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки нерухоме майно було придбане не за спільні кошти подружжя.
Зокрема,на підставі ст.158 ч.9 ЦПК України необхідно скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2021 року щодо заборони ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 69, 70, 110-112 СК України, ст.ст. 2, 7, 10, 12-13, 76-81, 228-229, 258, 259, 263 -265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визначення порядку користування жилими приміщеннями - відмовити у повному обсязі.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю дружини - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_7 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2021 року щодо заборони ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення - 26.05.2023 року.
Суддя: О.М. Ачкасов