ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2023Справа № 910/4572/23
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (42700, Сумська обл., місто Охтирка, вулиця Армійська, будинок 11)
до Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28)
простягнення 1 056 963 грн 80 коп.
Представники сторін: не викликались
24.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України з вимогами до Державного агентства резерву України про стягнення 1 056 963 грн 80 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 14.01.2009 № юр-2зб/360-2009 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 по справі № 910/6212/22, у зв'язку з чим за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано 855 266 грн 06 коп. інфляційних втрат та 201 697 грн 74 коп. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 відкрито провадження у справі № 910/4572/23 та прийнято позовну заяву до розгляду, справу визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2023 виправлено допущену в ухвалі Господарського суду про відкриття провадження у справі від 27.03.2013 по справі № 910/4572/23 описку.
Станом на 29.05.2023 відповідачем вимог ухвали суду від 27.03.2023, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі було отримано 04.04.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи копією рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494007084.
З огляду на вищевикладене, оскільки Державне агентство резерву України не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
14.01.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (правонаступником якого, з урахуванням Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010, є Державне агентство резерву України) та Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 (далі - Договір), за умовами якого відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із специфікацією. Зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.
Пунктами 3.1, 3.2 Договору на відповідача покладено обов'язок відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на означені цілі, а також контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.
Відповідно пункту 4.1 Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Умови пункту 4.2 Договору встановлюють, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між поклажодавцем та зберігачем.
Додатковою угодою від 27.04.2021 року № 26 сторони Договору внесли зміни до пункту 4.1 цього правочину, виклавши його у новій редакції, за якою Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов'язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна, виходячи з розрахунку - 30,00 грн. (у т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.
У пункті 2 цієї Додаткової угоди від 27.04.2021 року № 26 сторони Договору погодили, що її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року.
Крім того, у Додатковій угоді від 27.04.2021 року № 27 сторони Договору погодили розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей державного резерву на 2021 рік в сумі 2 421 699,84 грн. (з ПДВ) та передбачили, що оплата здійснюється на підставі актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.
Слід зазначити, що за змістом пункту 3 Додаткової угоди від 27.04.2021 року № 27 її умови також застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року.
Відповідно до пункту 7.3 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.
Наказом Державного агентства резерву України від 29.01.2016 року № 14 "Про встановлення розміру відшкодування витрат на зберігання 1 тонни зерна державного резерву підприємствам системи державного резерву" з 01.02.2016 року встановлено розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, що належать до сфери управління Держрезерву, у розмірі 30,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони в місяць. Означеним наказом керівників державних підприємств, що належать до сфери управління Держрезерву, зобов'язано забезпечити щомісячне надання до Держрезерву, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, належним чином оформлених документів щодо відшкодування витрат за зберігання зерна згідно з його фактичною наявністю, а саме: акт на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву; рахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву; звіт про наявність зерна державного резерву.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 у справі № 910/6212/22, що набрало законної сили 06.12.2022, встановлено факт наявності у Державного агентства резерву України заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 14.01.2009 № юр-2зб/360-2009 за період з січня по грудень 2020 року, з жовтня по грудень 2021 року та з січня по травень 2022 року в розмірі 4 036 166 грн 40 коп.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 14.01.2009 № юр-2зб/360-2009 встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 у справі № 910/6212/22, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв'язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 01.01.2020 по 31.05.2022, нараховано 855 266 грн 06 коп. інфляційних втрат та 201 697 грн 74 коп. 3 % річних.
Оцінюючи подані позивачем за первісним позовом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум пені, процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем за первісним позовом заявленої до стягнення інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 855 266 грн 06 коп. інфляційних втрат та 201 697 грн 74 коп. 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (42700, Сумська область, місто Охтирка, вулиця Армійська, будинок 11, ідентифікаційний код 00956031) 855 266 (вісімсот п'ятдесят п'ять тисяч двісті шістдесят п'ять) грн 06 коп. інфляційних втрат, 201 697 (двісті одна тисяча шістсот дев'яносто сім) грн 74 коп. 3 % річних та 15 854 (п'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) грн 46 коп. витрати по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н. Плотницька