Справа № 346/1046/23
Провадження № 2/346/755/23
15 травня 2023 р.м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Третьякової І.В.,
за участю секретаря - Дутчак Х.В.,
представника позивача - Оліградського М.В.,
відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору П'ядицька сільська рада про визнання права власності на спадкове майно, -
03 березня 2023 року ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Оліградського М.В., звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 . За життя батьками позивача були складені заповіти за якими вони все своє майно заповіли ОСОБА_2 . До складу спадкового майна зокрема ввійшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . З метою оформлення спадщини позивач звернулася до Першої Коломийської державної нотаріальної контори. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки вищевказаний будинок відноситься до майна колгоспного двору, частки всіх членів в якому не виділені. Згідно довідки старости Турківського старостинського округу П'ядицької сільської ради від 26.01.2023р. № 23 вбачається, що членами колгоспного двору станом на 01.07.1990р. були: ОСОБА_3 (голова двору), ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_5 (донька). Оскільки частки в майні колгоспного двору його членів є рівними, то кожному із вказаних осіб належало по 1/4 домоволодіння. Позивач успадкувала частки своїх батьків та вважає, що вона має право на все майно колишнього колгоспного двору. Свою позицію мотивує тим, що відповідач, будучи членом колгоспного двору, недовгочасно перебував в його складі і фактично вибув з нього у 1985р. на військову службу. Після армії, в 1987 році ОСОБА_1 одружився та став проживати у своєї дружини. З 01.04.1993р. і по теперішній час відповідач зареєстрований та проживає у с. Старий Гвіздець. Таким чином, більше трьох років підряд він не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Його участь працею в господарстві була незначною, коштів в нього він не вкладав, належної йому частки із майна не виділяв, а тому право на її виділення втратив. За викладених обставин та вказуючи на неможливість отримання правовстановлюючого документу на спадкове майно в нотаріуса, позивач просила захистити її майнові права в судовому порядку шляхом визнання за нею права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 23.03.2023р. відкрито загальне провадження та витребувано з Третьої Коломийської державної нотаріальної контори належним чином засвідчені копії спадкових справ, які були заведені після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , померлої
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву, в якій позов визнав та вказав, що не заперечує проти його задоволення. Справу просив розглядати за його відсутності.
Ухвалою від 24.04.2023р. у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті.
В судовому засіданні 15.05.2023р. представник позивача ОСОБА_6 позов підтримав на підставах викладених в позовній заяві та просив суд задовольнити вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні 15.05.2023р. позов визнав та пояснив, що з 1981 по 1985 рр. навчався в Коломийському технікумі і проживав в гуртожитку. В 1985 був призваний на строкову військову службу, яку проходив за кордоном. З 1986 по грудень 1990 року був кадровим військовим та проходив службу в Німеччині. У 1987 році одружився і після закінчення служби повернувся до України та з дружиною став проживати в с. Кривотули, Тисменицького району, Івано-Франківської області. В цьому селі проживав до 1992 року. В батьківський будинок в с. Турка не повертався та не жив там, протягом 1985-1992 рр. ні своєю працею, ні своїми коштами участі в господарстві не приймав, на частку в спірному майні не претендує.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. 19.04.2023р та 02.05.2023р. голова П'ядицької сільської ради подав до суду письмові клопотання, в яких просив розглянути справу без участі їхнього представника та прийняти рішення в ній на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд прийшов до наступного висновку.
Пунктом 1 ч.2 ст. 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною шостою статті 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даній справі знайшли своє підтвердження в повному обсязі.
З матеріалів справи судом встановлено, що 08.10.1966 р. Турківською сільською радою Коломийського району був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , актовий запис №15, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 підтверджується укладання шлюбу ОСОБА_8 з ОСОБА_9 та зміну її прізвища на шлюбне « ОСОБА_10 ».
Згідно свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 12.08.1988р., виданого Виконкомом Коломийської районної ради, житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 . Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Коломийської районної ради народних депутатів №89 від 19.04.1988р.
Згідно даних технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого станом на 03.02.2023р. та виписки з інвентаризаційних матеріалів вбачається, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ «А» загальною площею 51,9 кв.м., житловою - 33,6 кв.м., спорудженого 1971 р., літньої кухні літ. «Б» (1989р.), сарай літ «В» (1989р.), стайні літ. «Г» (1989), комори літ «Д» (1989р.), стодоли літ. «Ж» (1989р.), навісу літ «З» (1980р.), вбиральні літ. «К», огороді №1-3, криниці №4, криниці №5, вимощення І.
В довідці, виданій старостою Турківського старостинського округу №23 від 26.01.2023р. зазначено, що станом на 01.07.1990р. в будинку по АДРЕСА_1 були зареєстровані: голова двору - ОСОБА_3 , дружина - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_1 та донька - ОСОБА_5 .
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.
Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.
Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.
Як роз'яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:
а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.
В даній справі відповідач пояснив та підтвердив, що в 1985 році він був призваний на строкову військову службу до лав Радянської Армії. Після її проходження залишився працювати за військовою спеціальністю на території іншої країни. Повернувшись в Україну, в спірному будинку за місцем своєї реєстрації не проживав.
В підтвердження даних обставин до матеріалів справи були долучені: копія військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , виписка з погосподарської книги Турківської сільської ради № 9 за 1990-1995рр. з копіями сторінок погосподарської книги, акт обстеження від 11.05.2023р. та копія трудової книжки відповідача. Вказаними документами доказується проходження відповідачем військової служби та його вибуття з господарства 13.04.1985 року. Також зазначено, що з 29.03.1993р. ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 . З приводу відомостей, зазначених в довідках від 06.05.2014р. за №16 та від 26.01.2023р. № 23, про те, що ОСОБА_1 станом на 01.07.1990р. був зареєстрований та проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вказано, що вони зазначені помилково.
Таким чином, судом було встановлено, що відповідач, будучи в працездатному віці з 1987р. своєю працею і коштами участі у веденні спільного господарства колгоспного двору не приймав, а тому в силу положень пп. а) п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вважається таким, що втратив право на свою частку в майні колгоспного двору.
З урахуванням даних обставин, а також виходячи з рівності часток членів колгоспного двору, суд приходить до висновку, що станом на 15 квітня 1991 року співвласниками домоволодіння в АДРЕСА_1 , були ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , кожному з яких належало по 1/3 його частки.
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, про що виконкомом Турківської сільської ради складено відповідний актовий запис №12.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого виконавчим комітетом Турківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_4 , актовий запис № 28.
Внаслідок смерті батьків позивача відкрилася спадщина на належне їм майно.
На день відкриття спадщини після ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правовідносини щодо спадкування врегульовуються положеннями книги шостої ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Так, згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (статті 1233, 1235 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (стаття 1223 ЦК України).
14 листопада 2006р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали заповіти, за якими все своє майно, майнові права та обов'язки, які належать та належатимуть їм в майбутньому заповіли ОСОБА_2 . Вказані заповіти були посвідчені секретарем Турківської сільської ради, Коломийського району.
В довідках №23 та № 25, виданих старостою Турківського старостинського округу 26.01.2023р. зазначено, що заповіти від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не змінювалися та не скасовувалися.
Згідно зі статтями 1268, 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Як вбачається з матеріалів спадкових справ, копії яких були витребувані судом, ОСОБА_2 в межах шестимісячного строку подала заяви про прийняття спадщини після смерті батька та матері, а саме 06.10.2010р. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_7 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Згідно ч.1 ст. 1296, ч.1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Постановою державного нотаріуса Третьої Коломийської державної нотаріальної контори Мануляк І.В. від 15.02.2023р. ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Своє рішення нотаріус мотивував тим, що з наданих спадкоємицею документів встановлено, що право власності на спадкове нерухоме майно зареєстровано за померлим головою колгоспного двору ОСОБА_3 . Частки померлого голови колгоспного двору та інших його членів у майні колгоспного двору не виділено.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
З урахуванням фактичних обставин, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи було підтверджено належність житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 до майна колгоспного двору, співвласниками якого були ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , в рівних частинах, кожний по 1/3 частці. Після смерті батьків, позивач, як єдина спадкоємиця на належні спадкодавцям частки в домоволодінні за складеними заповітами, успадкувала 2/3 частки будинку тим самим разом зі своєю часткою набула одноосібне право власності на спірне майно.
Оскільки позивач не змогла оформити спадкові права на домоволодіння в нотаріальній конторі, суд вважає за можливе захистити її права в обраний нею спосіб, а тому задовольняє позов ОСОБА_2 в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 15, 16, 316, 328, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1233-1236, 1247, 1268, 1296, 1297, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» ст.. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 25 травня 2023 року
Суддя Третьякова І. В.