Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/575/23
Провадження № 2/499/205/23
про направлення справи за підсудністю
26 травня 2023 року смт Іванівка
Суддя Іванівського районного суду Одеської області Погорєлов І.В., дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» про повернення безпідставно списаних коштів та стягнення неустойки
У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Зміст зазначених у ст. 4 ЦПК України підстав для захисту відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин. Порушення цивільних прав має проявлятись в активних діях відповідача, невизнання цивільного права, у свою чергу, полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права, оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі.
Водночас право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженню, зокрема, через недодержання процесуальної форми і змісту пред'явленої до суду заяви, тобто додержання умов її прийнятності.
За загальним правилом підсудності цивільних справ, позови пред'являються за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача фізичної особи або місцезнаходженням юридичної особи, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено законом (ст. 27 ЦПК України).
Між тим, процесуальним законом передбачені випадки альтернативної підсудності, тобто за вибором позивача.
Так, згідно із ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Позивачем пред'явлено позов до Іванівського районного суду Одеської області за правилами альтернативної підсудності, з посиланням на віднесення спору до категорії справ про захист прав споживачів.
Водночас, згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Із пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов.
Отже, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду для дотримання вимог ст.175 ЦПК України зобов'язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено (ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»), тим самим навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У зв'язку з цим застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність»).
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Тобто права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказала, що 25.02.2023 року з її банківської картки були списані кошти на загальну суму 1900,00 грн. та 19500,00 грн., про що позивач повідомила банк і згодом зверталась до банку із письмовою заявою, також позивач звернулась до поліції з приводу заволодіння невідомими особами коштами, що знаходились на її банківській карті у шахрайський спосіб, проте відповідач не вчинив жодних дій для повернення списаних коштів.
При цьому, як встановлено в ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
З даним твердженням позивача неможливо погодитись, та слід зауважити, що після укладення сторонами договору споживчого кредитування виникають інші правовідносини, які регулюються умовами цього договору та іншими спеціальними законами, тому до спорів в процесі виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватися.
За таких обставин правила альтернативної підсудності до даного спору не застосовуються, підсудність справи слід визначати за правилами ч. 2 ст. 27 ЦПК України, відповідно до якої позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що місцезнаходженням відповідача АТ «Державний ощадний банк України» є м. Київ вул. Госпітальна 12г, що за адміністративно-територіальним поділом м. Києва належить до підсудності Печерського районного суду міста Києва.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч.1 ст.378 ЦПК України).Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне передати справу на розгляд до Печерського районного суду м. Києва за підсудністю.
Керуючись ст.ст.31, 187, 353, 354 ЦПК України, -
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» про повернення безпідставно списаних коштів та стягнення неустойки - передати за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва (вул. Володимирська 15, м. Київ).
Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ