Справа № 500/1728/23
26 травня 2023 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Дарморіс Оксану Маркіянівну звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04.04.2023 №192050003394 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити з 28.03.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII.
В обґрунтування позову вказує, що 28.03.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04.04.2023 №192050003394 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та зазначено, що ОСОБА_1 хоч і має страховий стаж 30 років 6 місяців 16 днів та 10 років 1 місяць 13 днів пільгового стажу, проте не досягла на дату звернення 55 років.
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача та звертає увагу, що з 23.01.2020 (з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 1-р/2020) існують два Закони, що одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Вказані правові норми містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком № 2 щодо вікового цензу, який складає 50 років або 55 років відповідно.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, позивач вважає, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для особи, а саме пункт “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому покликається на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, де вказано, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, позивач стверджує, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, досягнула віку 50 років, має стаж роботи за Списком №2 10 років 1 місяць 13 днів (до 01.04.2015), її загальний страховий стаж - 30 років 6 місяців 16 днів, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. З огляду на вказане позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідачі Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відзив на позов у строк встановлений судом не подали, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 02.05.2023 та копія позовної заяви з додатками були доставлені в електронний кабінет кожного з відповідачів 02.05.2023 та 27.04.2023 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.03.2023 у віці 50 років звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04.04.2023 №192050003394 розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 28.03.2023 та відмовлено їй в призначенні пенсії, оскільки заявниця не набула необхідного віку.
У рішенні повідомлено, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №2) становить 55 років.
Вік заявниці на дату звернення 50 років.
Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №2) 25 років.
Страховий стаж особи становить 30 років 6 місяців 16 днів.
Необхідний пільговий стаж на роботах із важкими і шкідливими умовами праці визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №2) становить 10 років.
Стаж роботи на пільгових умовах за Списком №2 становить 10 років 1 місяць 13 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди (а.с.19).
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.04.2023 (а.с.18).
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважає його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, а тому звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом “б” частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ (у редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”, далі Закон № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто Законом №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років.
У свою чергу Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян”.
Зокрема, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ним и такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяці з -зі квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років- з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 2, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом “б” частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах”.
Отже, з 23.01.2020 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентуються одночасно пунктом “б” частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Як слідує з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 6 місяців 16 днів, пільговий стаж становить 10 років 1 місяць 13 днів (а.с.189. Вказане також вбачається з відомостей з ІКІС ПФУ (а.с.20).
При цьому, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області покликається на те, що позивач на час звернення за пенсією не досягла віку 55 років.
З цього приводу суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За змістом статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), у якому вказано, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу “належного урядування”. Так, в рішенні від 20.05.2010 у справі “Лелас проти Хорватії” (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу” (пункт 74).
Отже, принцип “належного урядування” без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу “належного урядування”.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Враховуючи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України при вирішенні цієї типової справи вищевикладені висновки Верховного Суду, наведені у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пенсії за Списком №2, найбільш сприятливими для позивача є нормативне регулювання, закріплене у пункті “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, у редакції до внесення змін Законом Україна від 02.03.2015 № 213-VIII, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому за висновком Верховного Суду, наведеним у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності рішенням № 1-р/2020), належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до ПФУ за призначенням пенсії.
У цій справі, позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років, її пільговий стаж роботи за Списком №2 до 01.04.2015 становить 10 років 1 місяць 13 днів, загальний страховий стаж складає 30 років 6 місяців 16 днів, що відповідачами не заперечується та, на переконання суду, є достатнім для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.
З огляду на вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04.04.2023 №192050003394 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 28.03.2023, то суд зауважує, що за приписами пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З аналізу наведеної норми Закону №1058-ІV вбачається, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що 50-річного віку, який є достатнім для призначення даного виду пенсії, позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) набула 02.08.2022. Із заявою про призначення пенсії звернулася 28.03.2023, тобто після спливу трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку. Відтак позивач має право на призначення пенсії з 28.03.2023 - з дня звернення за пенсією.
При цьому при визначенні відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який має розглянути питання про призначення пенсії позивачу, суд враховує, що 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1), якою внесені зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналізуючи вищезазначені норми Порядку №22-1, суд зазначає, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для задоволення щодо нього позовних вимог.
Відтак з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, починаючи з 28.03.2023 (з дня звернення за пенсією).
Разом з тим, відсутні підстави для зобов'язання територіального органу пенсійного фонду виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, починаючи з 28.03.2023, оскільки права позивача в цій частині не порушені. На переконання суду, у відповідача не було правових підстав для виплати пенсії позивачу, оскільки така ще не була призначена. При цьому у суду відсутні підстави вважати, що після призначення пенсії позивачу, орган Пенсійного фонду України не провидитиме її виплату. Таким чином, відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача виплати пенсію позивачу.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій, недобросовісно, нерозсудливо, непропорційно.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 536,80 грн, сплачений відповідно до квитанції від 07.04.2023 (а.с.21).
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04.04.2023 №192050003394 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII, починаючи з 28.03.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вулиця Саєнка Андрія, будинок 10, місто Фастів, Київська область, 08500, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 22933548).
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, місто Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14035769).
Повний текст рішення складено та підписано 26 травня 2023 року.
Суддя Чепенюк О.В.