19 травня 2023 року Справа № 160/6155/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди,-
04 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 43576 гривень 39 копійок;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі ч.ч.2,3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено станом на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року;
стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 43576 гривень 39 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він був призначений на посаду судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська на підставі Указу Президента України «Про призначення суддів» від 17 вересня 2019 року №698/2019.
Відповідно до розрахункового листа судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 , у травні 2020 року йому нараховано та виплачено суддівську винагороду за 19 робочих днів у сумі 49305,08 грн., при цьому, сума обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, яка встановлена на 01 січня 2020 року, складає 43576,39 грн.
Позивач вважає протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування в сумі 43576 гривень 39 копійок, у зв'язку із чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та вирішено:
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 43576 гривень 39 копійок.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі ч.ч.2,3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено станом на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Постановою Верховного Суду від 23 березня 2023 року касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області задоволено частково та постановлено:
Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року, справу №160/6155/20 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 квітня 2023 року, адміністративну справу №160/6155/20 передано на розгляд судді Олійнику В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року адміністративну справу №160/6155/20 прийнято до провадження судді Олійника В.М., визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено дату підготовчого засідання.
На виконання приписів Постанови Верховного Суду від 23 березня 2023 року судом залучено до участі у справі №160/6155/20 у якості відповідача-2: Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул.Липська, 18/5, місто Київ, 01601).
12 квітня 2023 року на електронну адресу суду від представника ТУ Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№4825/23-ел, в якому представник відповідача-1 просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, у зв'язку із наступним.
Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до 4 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно з пунктом 2 частини третього статті 148 Закону, ДСА здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"), який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 №68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020.
Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV%2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
При цьому у зазначеному максимальному розмірі, не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
У рішенні Ради суддів України №22 від 24 квітня 2020 року, зазначено, що обмеження, встановлені Законом №553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
Виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 року, здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених законом №553-ІХ.
З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом №553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди, слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
Представник відповідача-1 зазначає, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 року положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.
За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 1О-р/202О на спірні правовідносини з 01.05.2020 до 31.05.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
10 травня 2023 року від ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" до суду надійшов уточнений позов вх.№9163/23, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 43576 грн.39 коп.;
зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року;
стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 43576 гривень 39 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за травень 2020 року.
В останнє судове засідання 18 травня 2023 року позивач не з'явився, звернувшись до суду із клопотанням про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача-1 в судове засідання також не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив суд здійснювати розгляд справи без його участі.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 04 травня 2023 року.
Представник третьої особи був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, однак, пояснення не надав, з будь-якими заявами та клопотаннями до суду не звертався, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 04 травня 2023 року
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевказане, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Крім того, 19 травня 2023 року від представника Державної судової адміністрації України на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву вх.№6390/23-ел, в якому останній вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.
Положеннями статті 148 Закону визначено, що ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Територіального управління, відповідно Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом №553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
Отже, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) на власний розсуд, вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення.
Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020.
Таким чином, у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.
За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
З урахуванням рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 призначений на посаду судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська на підставі Указу Президента України «Про призначення суддів» від 17 вересня 2019 року №698/2019.
Наказом голови Індустріального районного суду м.Дніпропетровська «Про продовження здійснення правосуддя» від 18 вересня 2019 року №120-К, продовжено здійснення правосуддя ОСОБА_1 на посаді судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська з 18 вересня 2019 року.
Наказом голови Індустріального районного суду м.Дніпропетровська №1-К від 02 січня 2020 року «Про встановлення суддям щомісячної доплати за вислугу років» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату у розмірі 20% від посадового окладу.
За травень 2020 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено суддівську винагороду, що не відповідає положенням статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки нарахована та виплачена в обмеженому розмірі, згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Так, згідно з розрахунковим листом судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 у травні 2020 року йому нараховано та виплачено суддівську винагороду за 19 робочих днів у сумі 49305,08 грн., при цьому, сума обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, яка встановлена на 01 січня 2020 року, складає 43576,39 грн.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування в сумі 43576 гривень 39 копійок, у зв'язку із чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із уточненою позовною заявою від 10 травня 2023 року.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів».
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За приписами статті 4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 діє у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частин 5-8 статті 135 Закону №1402-VIII, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі, відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Відповідно до частини 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, згідно з пунктом 10 розділу 1 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, доповнено статтею 29 (у редакції, яка діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 28.08.2020 №10-р/2020):
Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
При цьому, у зазначеному максимальному розмірі, не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС).
Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України, гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинен був керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування ним статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суперечить приписам статті 130 Конституції України.
Крім того, питання щодо невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, було неодноразово предметом розгляду Конституційним Судом України.
Так, Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у відставці, матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019).
Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.
Так, відповідно до абзацу 4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України.
У статті 64 Конституції України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Згідно абзацу 8 пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, визначено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Абзацом 2 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 встановлено, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаців 3,4 підпункту 5.4 п.5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року №10-рп/2008);
Як зазначив Конституційний Суд України, що словосполучення "держава прагне" - це намагання і обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України, завдання.
Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Закон про Державний бюджет України, як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).
Зазначених висновків дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Конституційний Суд України у даному рішенні зазначив наступне:
- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;
- встановлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;
- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;
- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таким чином, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України, дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження, як інструмент впливу на судову владу.
Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду, для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з викладеного та враховуючи, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди, не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Таким чином, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку, розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються, як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
На підставі вищевикладеного, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне відновити порушене право позивача у спосіб визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 43576 гривень 39 копійок, і як наслідок, зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 за травень 2020 року на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 до базового розміру посадового окладу, щомісячної надбавки за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, із урахуванням виплачених сум.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 43576,39 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 43576,39 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо позиції Верховного Суду по вказаній справі, суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 52 постанови Верховного Суду від 23 березня 2023 року, зокрема, визначено, що з урахуванням статей 148,149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Суд враховував вищевказану правову позицію та на виконання приписів постанови Верховного Суду від 23 березня 2023 року залучив до участі у справі №160/6155/20 у якості відповідача-2: Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул.Липська, 18/5, місто Київ, 01601).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19 затверджено "Положення про Державну судову адміністрацію України".
Пунктами 1,2 Положення встановлено, що Державна судова адміністрація України (ДСА України) є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
ДСА України підзвітна Вищій раді правосуддя у межах, визначених законом.
ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
За пунктом 3 Положення територіальними органами ДСА України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію територіальних управлінь, визначення їх кількості приймається ДСА України за погодженням з Вищою радою правосуддя .
ДСА України відповідно до визначених завдань, зокрема, здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, готує бюджетний запит; подає на затвердження до Кабінету Міністрів України схему посадових окладів з визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя (підпункти 2-4 пункту 6 Положення).
За приписами частини 4 статті 148 Закону №1402-VIII, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148,149 Закону №1402-VIII, положення частин 1,2,5 ст.22, частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Суд зазначає, що вказана правова позиція підтверджується постановами Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 24.09.2020 у справі №280/788/19, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 29.11.2019 у справі №821/481/18, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 31.01.2023 у справі № 400/2190/21, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи.
За цих обставин, наявні правові підстави для зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації з Єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу зазначених вище сум.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням того, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, та відсутності повноважень у Територіального управління ДСА України в Дніпропетровській області (як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , без застосування обмежень, суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з Єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за травень 2020 року.
За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень Закону України "Про судовий збір", у зв'язку із чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 43576 гривень 39 копійок.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 за травень 2020 року на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 до базового розміру посадового окладу, щомісячної надбавки за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738) з Єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за травень 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.М. Олійник