Справа № 493/622/23
Провадження № 2/493/279/23
22 травня 2023 року м. Балта Одеської області
Балтський районний суд Одеської області в складі:
головуючого-судді Мясківської І.М.
за участю секретаря Пінул І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балта цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвої Інни Петрівни про визнання недійсним договору дарування,
ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвої І.П. про визнання недійсним договору дарування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 18.10.2016 року її чоловік ОСОБА_3 уклав договір дарування житлового будинку з адресою: АДРЕСА_1 на користь онуки ОСОБА_2 , який був посвідчений приватним нотаріусом Балтського нотаріального округу Одеської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 і вона прийняла спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, так як на момент смерті проживала разом з ним. Виявивши бажання оформити спадщину, не змогла цього зробити із-за наявності договору дарування, укладення якого вважає помилкою, оскільки при його посвідчені чоловік та вона вважали, що укладають заповіт.
У вказаному будинку вона з чоловіком проживали до дня його смерті, а вона продовжує проживати в ньому по сьогоднішній день.
Учасники судового розгляду до суду не з'явилися, надавши заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Дослідивши надані докази та надавши їм належну оцінку суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18.10.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку з адресою: АДРЕСА_1 , частина якого належала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності на підставі договору дарування від 12.09.2009 року, а інша на підставі рішення Балтського районного суду Одеської області від 03.05.2007 року. Вказана обставина підтверджується копією договору дарування від 18.10.2016 року та копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.02.1982 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П., зареєстрований в реєстрі за № 2298.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 20.12.2022 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюваний нею договір дарування слід визнати недійсними, у зв'язку із його фіктивністю, оскільки не зважаючи на дарування чоловік та вона мали на меті укладення заповіту. Сам факт того, що вона та чоловік ОСОБА_3 після укладення договору дарування продовжували проживати в будинку, а ОСОБА_2 будинок в дар не прийняла, що підтверджується довідкою старости Старостинського округу № 8 Балтської міської ради Одеської області № 171 від 20.04.2023 року, говорить про те, що договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.
Вирішуючи спірне питання суд виходить з того, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Відповідно до змісту вказаної статті фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.
За умовами ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Судом встановлено, що внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, одна із сторін після укладення договору дарування продовжувала володіти та використовувати будинок, а інша будинок фактично в дар не прийняла.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна був укладений сторонами, не передбачаючи реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвої Інни Петрівни про визнання недійсним договору дарування - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , укладений 18.10.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою Інною Петрівною, зареєстрований в реєстрі за № 2298.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складено 26.05.2023 року.