ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.05.2023Справа № 910/3292/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (49130, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Березинська, буд. 24-А; ідентифікаційний код 37068787)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Транс" (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 12; ідентифікаційний код 37470510)
про стягнення 97 612, 49 грн,
Без виклику представників учасників справи
1. Стислий виклад позиції позивача
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Транс" про стягнення заборгованості в розмірі 97 612, 49 грн, яка утворилась у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 921 від 02.01.2020 в частині здійснення повної оплати за поставлений позивачем товар.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на виконання умов договору та відповідно до видаткових накладних, ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 727 816, 26 грн.
Як про це вказує позивач, відповідно до проведених оплат, відповідач частково розрахувався за товар на загальну суму 2 630 203, 77 грн.
Відтак, за твердженнями позивача, неоплаченою відповідачем залишається частина поставленого товару в сумі 97 612, 49 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000, 00 грн. та гонорар успіху в сумі 6 000, 00 грн.
2. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд вказує, що ухвала суду від 06.03.2023 направлялася на адресу відповідача поштовим повідомленням № 0105493886475 та як вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, дане відправлення вручено відповідачу 10.03.2023.
Пунктом 3 резолютивної частини ухвали суду від 06.03.2023 запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву із врахуванням вимог статті 165 ГПК України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та доданням оригіналів для огляду та належним чином завірених копій підтверджуючих документів, на які міститься посилання у відзиві. Надати суду докази направлення відзиву з доданими до нього документами на адресу позивача.
Станом на дату ухвалення даного рішення в матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
02.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "JIK-Транс" (далі - покупець) було укладено договір поставки № 921 за умовами якого постачальник зобов'язується доставляти продовольчу та/або непродовольчу продукцію покупцю, на умовах та в строки, що передбачені цим договором, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплачувати на нього на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору найменування товару, його асортимент та ціна, визначаються специфікацією (додаток № 1 до цього договору), що є невід'ємною частиною договору, як збережена у системі електронного документообігу та набула чинності в порядку, визначеному цим договором.
Факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем настає з моменту підписання уповноваженими представниками сторін пакету документів (видаткової накладної та/або таверно-транспортної накладної, або іншого первинного документу, який затверджений у постачальника, та не суперечить вимогам чинного законодавства України) (п. 1.3. договору).
Згідно п. 1.4. договору, датою поставки вважається дата підписання вищевказаного ракету документів покупцем, що є підтвердженням переходу права власності товару від постачальника до покупця.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що товар, зазначений у специфікації, поставляється постачальником окремими партіями, відповідно до замовлень покупця. Замовлення передаються покупцем постачальнику у вигляді електронного документа ORDER (EDI - документа) через платформу електронної комерції EDI-N.
Відповідно до п. 7.8. договору оплата здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України через 120 календарних днів з дати отримання товару.
Судом встановлено, що згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладний, у період з грудня 2021 по лютий 2022 позивачем на виконання умов договору № 921 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 727 816, 26 грн.
Як про це вказує позивач, відповідачем було здійснено оплату поставленого ТОВ "Долфі-Україна" товару в сумі 2 630 203, 77 грн.
Таким чином, неоплаченим відповідачем залишається частина поставленого позивачем товару в сумі 97 612, 49 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 921 від 02.01.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, які у свою чергу кореспондуються зі ст. 628 ЦК України.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як було встановлено судом вище, у період з грудня 2021 по лютий 2022 постачальником було здійснено поставку товару на загальну суму 2 727 816, 26 грн, що підтверджується наявними в матеріалами справи видатковими накладними.
Означеного факту відповідачем не спростовується та не заперечується.
Судом встановлено, що видаткові накладні підписані сторонами та скріплена відтисками печаток товариств без будь яких зауважень до кількості, якості та ціни товару, що тим самим підтверджує факт поставки позивачем товару та відповідно його прийняття відповідачем.
В той час, позивач вказує, що оплату товару відповідачем було здійснено частково, а саме, на суму 2 630 203, 77 грн, та відповідно неоплаченим залишився поставлений на суму 97 612, 49 грн товар.
В п. 7.8. договору сторони погодили, що оплата здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України через 120 календарних днів з дати отримання товару.
Натомість, суд вказує, що доказів здійснення відповідачем оплати існуючої заборгованості, як станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, так й станом на час розгляду даної справи в її матеріалах не міститься.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не спростував доводів позивача щодо порушення строків здійснення оплати поставленого товару та відповідно не надав суду доказів здійснення такої оплати, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 921 від 02.01.2020 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
Що стосується вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а саме, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 000, 00 грн та 6 000, 00 грн - в якості відшкодування гонорару успіху, то суд вказує наступне.
Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, в п. 6.1. постанови Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 закріплено, що за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Об'єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підтвердження понесених витрат позивачем додано до позовної заяви копію договору про надання правової допомоги від 15.02.2023, укладений між ТОВ "Долфі-Україна" та адвокатом Горець О.А., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю вказаною особою (Серія ДП № 4771 від 12.06.2020), відповідний ордер на представництво інтересів позивача в суді адвокатом Горець О.А., додаткова угода № 1 від 15.02.2023, акт прийому-передачі послуг за договором про надання правової допомоги б/н та додаткової угоди № 1, відповідно до якого вартість послуг складає 18 000, 00 грн
Згідно п. 4.4. договору про надання правової допомоги та п. 4.2. додаткової угоди до договору від 15.02.2023 у разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 6 000, 00 грн.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
При тому, суд вважає за необхідне зауважити, що під час вирішення питання розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, судом враховувалося, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути обґрунтований та пропорційний до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, дослідивши вказаний вище акт та проаналізувавши його зміст при вирішенні питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що вказаний вище акт підписаний сторонами.
Із поданого акту надання послуг на суму 18 000, 00 грн вбачається, що адвокатом Горець О.А. були надані наступні послуги:
Пункт 1 Аналіз матеріалів справи (вивчення та аналіз положень договору поставки № 921 від 02.01.2020; вивчення та підготовка первинних документів) - кількість витраченого часу 8 год.; вартість 1 год. - 1 500, 00 грн; загальна сума - 12 000, 00 грн;
Пункт 2 підготовка, подача позовної заяви до Господарського суду міста Києва - кількість витраченого часу 4 год; вартість 1 год. - 1 500, 00 грн; загальна сума - 6 000, 00 грн
В той час, суд вказує, що по відношенню до означеного виду послуг, зазначений адвокатом витрачений час є нерозумним, а сума зважаючи на "складність" виконаних робіт є неадекватною.
Отже, з огляду на викладені вище обставини, враховуючи, що справа не є складною, предметом позову є виключно стягнення основного боргу, де навіть не потребувалося здійснення додаткових розрахунків, а також те, що інших доказів, що потребували б дослідження та вивчення як адвокатом, так і судом, окрім видаткових накладних надано не було, та врахувавши те, що відповідачем із поставленого позивачем товару на суму 2 727 816, 26 грн, було здійснено часткову оплату в сумі 2 630 203, 77 грн, що у свою чергу підтверджує й позивач, то за таких обставин, суд вбачає обґрунтовані підстави не присуджувати на користь позивача всі його витрати на професійну правову допомогу.
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині здійснення оплати за отриманий товар, відсутність в матеріалах справи доказів на спростування заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" підлягає задоволенню та відповідно стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Транс" належить заборгованість в сумі 97 612, 49 грн.
Що стосується питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, то суд вбачає обґрунтовані підстави не присуджувати на користь позивача всі його витрати на професійну правову допомогу, у зв'язку з чим, вважає доцільним зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу та гонорару успіху на 50%, тобто, стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000, 00 грн та 3 000, 00 грн - гонорар успіху.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Транс" (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 12; ідентифікаційний код 37470510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (49130, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Березинська, буд. 24-А; ідентифікаційний код 37068787) основний борг в сумі 97 612 (дев'яносто сім тисяч шістсот дванадцять) грн 49 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000 (дев'ять тисяч) грн 00 коп., 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. - гонорару успіху та судовий збір в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
3. В іншій частині витрат на професійну правничу допомогу та гонорару успіху - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 22.05.2023
Суддя Дмитро БАРАНОВ