ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.05.2023Справа № 910/9627/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "Гурметбек" (вул. Заводська 2-в, м. Буча, Київська область, 08292)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (вул. Іллінська 8, м. Київ, 04070)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (вул. Кільцева дорога, 20/1а, м. Київ, 03134)
про стягнення 547 456,67 грн.
Представники сторін: не викликались
Приватне підприємство "Гурметбек" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" про стягнення 547 456,67 грн., а саме 478 057,11 грн. страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції, 60 428,44 грн. пені, 3 671,12 грн. процентів річних, 5 300,00 грн. витрат на проведення експертизи та витрат по сплаті судового збору в сумі 8 211,85 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань як страховиком за Договором добровільного страхування автотранспорту № СAS0053718 від 23.12.2021 року в частині виплати страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 27.10.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 21.10.2022 року надійшла заява б/н б/д про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9627/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/9627/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Окрім цього, зазначеною ухвалою суду залучено за ініціативою останнього до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна".
Так, 21.11.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н б/д з доказами його надсилання на адресу позивача, відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає про те, що спірна подія сталася у період 24.02.2022 - 31.03.2022 року під час окупації військовослужбовцями Російської Федерації м. Буча та, відповідно до передбачених пунктом 4.1.4 Договору страхування виключень ризиків війни не є страховим випадком.
До відзиву на позовну заяву відповідачем додано копію листа №673109/1403-22 від 17.05.2022 року Слідчого відділу Бучанського районного управління поліції ГУ НП в Київській області, відповідно до якого за фактом цієї події до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022112320000605 від 29.03.2022 року внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни). Відзив судом долучено до матеріалів справи.
В свою чергу, 28.11.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив №18/11.22 від 23.11.2022 року, в якій позивач заперечує проти тверджень, викладених у відзиві на позовну заяву та в повному обсязі підтримує заявлені позовні вимоги, а також зазначає, що наразі жодного рішення або вироку у кримінальному провадженні №42022112320000605 від 29.03.2022 року, відкритому за ознаками вчиненого правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 438 КК України, не має, при цьому наданий відповідачем лист слідчого не є належним доказом того, що застрахований у відповідача автомобіль зазнав пошкодження саме в період окупації 24.02.2022 - 31.03.2022 року, а не 07.04.2022 року, як про це повідомив позивач у заяві про настання страхового випадку. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Також 24.01.2023 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява б/н від 24.01.2023 року, відповідно до якої останній наголошує на тому, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309, м. Буча не включено до складу територій, на яких ведуться (велись) активні бойові дії. Заява судом долучена до матеріалів справи.
Крім того, 10.03.2023 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання б/н від 10.03.2023 року про встановлення порядку судового рішення у разі задоволення позовну, в якому в порядку частини 10 статті 238 ГПК України останній просить суд у разі задоволення позову зазначити в рішенні про нарахування пені та процентів річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення третьої особи про розгляд справи судом та про її право подати пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 про відкриття провадження у справі № 910/9627/22 надсилалась на адресу третьої особи, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Кільцева дорога, 20/1а, м. Київ, 03134, та яка співпадає з місцезнаходженням третьої особи за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Факт отримання третьою особою зазначеної ухвали суду 07.11.2022 року підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 15.11.2022 року поштового відправлення № 01054493070289.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що про відкриття провадження у справі № 910/9627/22 та розгляд справи судом третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 168, 251 Господарського процесуального кодексу України, які визначені судом в ухвалі від 07.11.2022 року, третя особа мала подати пояснення щодо позову.
Проте, як свідчать матеріали справи, третя особа не скористалася наданим їй процесуальним правом, передбаченим статтею 168 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи на час розгляду справи до суду також не надходило.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, станом на час винесення рішення від відповідача до суду не надходило заперечень на відповідь на відзив та від третьої особи не надходило пояснень щодо суті спору, жодних заяв про неможливість подання таких заяв по суті спору та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач та третя особа не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь на відзив та від третьої особи пояснення щодо суті спору не надходили, за відсутності заперечень проти розгляду справи по суті, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 19.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (лізингодавець за договором, третя особа у справі) та Приватним підприємством «Гурметбек» (лізингоодержувач за договором, позивач у справі) укладено Договір фінансового лізингу №UKR127-1219F (далі - Договір фінансового лізингу), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність у продавця обладнання, зазначене у Додатку №21 до цього Договору (далі - обладнання) і надати його лізингоодержувачу в тимчасове користування упродовж строку лізингу для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому Договорі та загальних умовах, з переходом права власності на Обладнання до лізингоодержувача наприкінці строку лізингу за умови дотримання відповідних вимог, встановлених цим Договором та загальними умовами. Лізингоодержувач зобов'язаний прийняти обладнання та сплачувати лізингові платежі та інші платежі на умовах цього Договору та загальних умов (пункт 2.1 вказаного Договору).
Відповідно до пункту 9.1, 9.2 Договору фінансового лізингу цей договір вважається укладеним та набирає чинності з дати договору. Цей договір діє до дня, який настає протягом 10 років після дати договору.
За умовами пункту 5 Договору фінансового лізингу строк лізингу за цим Договором 36 місяців та не може становити менше одного року. Перебіг строку лізингу починається з дати передачі.
Відповідно до пункту 6.4 Договору фінансового лізингу датою передачі обладнання буде вважатися дата прийняття лізингоодержувачем Обладнання і підписання Акту передачі.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором лізингу, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", яким також визначені особливості укладання договорів фінансового лізингу та відповідно до статті 1 якого:
фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону;
лізингоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування;
продавець (постачальник) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, в якої лізингодавець набуває у власність майно на підставі договору купівлі-продажу або договору поставки для подальшої передачі лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу.
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України).
Так, на виконання умов пункту 6.4 Договору фінансового лізингу лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв Обладнання - 1 одиниця самоскиду Volvo FMX, він-код НОМЕР_3, у справному стані, про що між позивачем та ТОВ «ВФС Україна» підписано Акт передачі №UKR127-1219F від 19.12.2019 року, який є додатком №2 до Договору фінансового лізингу.
Факт виконання третьою особою як лізингодавцем зобов'язань з передачі лізингоодержувачу обладнання, а також прийняття його в користування згідно умов Договору фінансового лізингу позивачем не заперечувався.
Як вбачається із наданих позивачем доказів, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання третьою особою зобов'язань з передачі позивачу об'єкту лізингу відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що третьою особою як лізингодавцем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі об'єкта лізингу (обладнання) за Договором фінансового лізингу, а позивачем, в свою чергу, прийняте вказане обладнання без будь - яких зауважень.
Частиною 1 статті 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що з моменту передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу ризик випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження об'єкта фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача.
Відповідно до пункту 6.14 Договору фінансового лізингу визначено перехід ризиків та обов'язків: в момент підписання Акту передачі лізингодавець вважається таким, що належно виконав свої обов'язки з передачі обладнання лізингоодержувачу, а до лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним упродовж усього строку лізингу усі ризики знищення або пошкодження та усі інші ризики та відповідальність, пов'язана із обладнанням, передбачені загальними умовами та чинним законодавством.
Згідно з частинами 2-3 статті 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» об'єкт фінансового лізингу та/або ризики, пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу, підлягають страхуванню, якщо обов'язковість такого страхування встановлена законом або передбачена договором фінансового лізингу. Витрати на страхування за договором фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено таким договором.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 23.12.2021 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Колоннейд Україна» (страховик за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (страхувальник та вигодонабувач за договором, третя особа у справі), лізингоодержувач - Приватне підприємство «Гурметбек» (позивач у справі) укладено Договір добровільного страхування автотранспорту №CAS0053718 (далі - Договір страхування), предметом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника (або застрахованої особи), що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, зазначеним в базових умовах; відшкодуванням страхувальником (або застрахованою особою) заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності); життям, здоров'ям, працездатністю осіб, які знаходились у застрахованому транспортному засобі на момент настання страхового випадку (страхування водія та пасажирів від нещасного випадку) до Розділу І «Повне Каско» за наступними розділами: Розділ 1 - Повне КАСКО; Розділ 2 - Добровільне страхування цивільної відповідальності власника наземного транспорту (або «Цивільна відповідальність»); Розділ 3 - Нещасні випадки (пункт 2.1 Умов страхування Договору страхування).
Забезпечений транспортний засіб: автомобіль Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , він-код НОМЕР_3, 2019 року випуску (пункт 4 Базових умов Договору страхування).
За умовами пункту 6.4.1 Базових умов Договору стандартна франшиза за Розділом 1 «Повне Каско» становить 0% від страхової суми.
Страхова сума становить 3 412 028,40 грн. (пункт 4 Базових умов Договору страхування).
Територія, на яку поширюється стразове покриття за договором - будь-де в межах України, Європи та СНД з урахуванням пункту 4.1.2 Умов страхування (пункт 6.1 Базових умов Договору страхування).
Строк дії Договору страхування - з 24.12.2021 року по 23.12.2022 року (включно) (пункт 1 Базових умов Договору страхування).
Вказаний Договір страхування підписаний уповноваженими представниками страховика ПАТ «СК «Колоннейд Україна» та страхувальника ТОВ «ВФС Україна» і скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».
Як передбачено частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Пунктом 5 Базових умов Договору страхування визначено, що страхове покриття за цим Договором надається за Розділом І «КАСКО».
Так, згідно з пунктом 3.1.1 Розділу І (Повне Каско) Умов страхування Договору страхування страховим випадком за цим Розділом є втрата, знищення або пошкодження застрахованого Транспортного Засобу, його частин, деталей, приладів, обладнання внаслідок будь-якої зовнішньої, випадкової та непередбачуваної події.
Як зазначає позивач у позовній заяві, у період з 24.02.2022 року по 07.04.2022 року застрахований у позивача автомобіль Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , знаходився на території підприємства позивача - ПП «Гурметбек» за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Буча, вул. Заводська 2-В.
При цьому позивач стверджує, що у вказаний період часу не мав контролю та доступу до паркувального майданчику підприємства за вказаною адресою, де перебував застрахований транспортний засіб.
Після потрапляння позивача на територію підприємства було виявлено пошкодження передньої частини автомобіля Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 . Крім того, з території паркувального майданчика підприємства позивача був викрадений автомобіль Scania Р440, який пізніше був знайдений, та на якому були сліди пошкоджень, які співпадають з місцем зіткнення з автомобілем Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 . На території підприємства позивача всі автомобілі були розташовані в один ряд. Перед автомобілем Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , стояв автомобіль Scania Р440, державний номер НОМЕР_2 .
За твердженням позивача, дані обставини дають можливість зробити попередній висновок про те, що сталася ДТП шляхом зіткнення припаркованого автомобіля Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , з автомобілем Scania Р440, державний номер НОМЕР_2 , який рухався заднім ходом та здійснив наїзд на припаркований автомобіль Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами пункту 6.1.1 Умов страхування Договору страхування страхувальник зобов'язується повідомити страховика про настання випадку, який може бути кваліфікований як страховий за цим Договором, якомога скоріше, але у будь-якому разі не пізніше 2 (двох) робочих днів з моменту, коли страхувальнику стало відомо про настання цього випадку.
Згідно з пунктом 6.1.3 Умов страхування Договору страхування з метою отримання страхового відшкодування страхувальник має надати страховику наступні документи:
- заповнена, підписана (для юридичної особи - також скріплена печаткою) страхувальником заява про настання страхового випадку, згідно форми, наданої страховиком для даного виду страхового випадку;
- документи компетентних органів (поліції, МВС, пожежної охорони, метеослужби та інше), які підтверджують факт, причини і обставини настання збитку чи пошкодження;
- документи, які підтверджують майновий інтерес страхувальника (отримувача виплати), щодо застрахованого майна, та право на отримання страхового відшкодування.
Так, позивач - Приватне підприємство «Гурметбек» (лізингоодержувач) 18.04.2021 року звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова кампанія «Колоннейд Україна» із Повідомленням про випадок, який стався 07.04.2022 року у м. Буча по вул. Заводська 2-В із автомобілем Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно з пунктом6.1.4. Умов страхування Договору страхування страховик протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після одержання всіх необхідних та належним чином оформлених документів повинен прийняти рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у такій виплаті та оформити страховий акт (Акт-реліз) (у разі прийняття рішення про виплату).
В свою чергу, відповідач за наслідками розгляду Повідомлення про настання страхового випадку щодо пошкодження в м. Буча, Київської області автомобіля Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , листом №62 від 31.05.2022 року відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» у виплаті страхового відшкодування за заявленою подією на підставі статті 26 Закону України «Про страхування», статті 991 Цивільного кодексу України та умов Договору страхування.
При цьому, у вказаному листі відповідач зазначив про те, що населений пункт Буча Київської області до 01.04.2022 року знаходився під тимчасовою окупацією збройних сил агресора, а також входив до зони проведення бойових дій, у зв'язку з чим відповідно до умов пункту 4.1.4 Стандартних виключень Умов страхування Договору страхування даний випадок пошкодження автомобіля, який належить ТОВ «ВФС Україна», підпадає під страхове виключення ризиків війни та тероризму, а тому не є страховим випадком.
Не погоджуючись з листом відповідача №62 від 31.05.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» було подано ПАТ «СК «Колоннейд Україна» скаргу на попередню відмову у виплаті страхового відшкодування (б/н б/д), у якій ТОВ «ВФС Україна» наголошувало на тому, що ані оголошення війни, ані запровадження воєнного стану, ані перебування ТЗ в зоні, в якій велись бойові дії не є само по собі підставою для відмови у виплаті стразового відшкодування.
У відповідь на скаргу ТОВ «ВФС Україна» відповідач листом №101 від 07.07.2022 року повідомив страхувальника про те, що підстав для перегляду рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування (лист №62 від 31.05.2022 року) у страхової кампанії немає.
Згідно з пунктом 6.2 Базових умов Договору страхування базис розрахунку страхового відшкодування становить відновлювальна вартість застрахованого ТЗ.
Оскільки відповідач відмовився визнавати цей випадок страховим та відповідно відмовився визначати розмір матеріального збитку, позивач самостійно звернувся до сертифікованого оцінювача для визначення розміру збитку, завданого автомобілю Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , експертним шляхом.
Згідно зі Звітом про оцінку №128/22 авто товарознавчого дослідження транспортного засобу від 24.08.2022 року, складеного ФОП «Щербатий А.А.», сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №130/20 від 24.02.2020 року, розмір матеріального збитку, завданого власнику КТЗ Volvo FMX, він-код НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1 , складає 460 467,26 грн.
Відповідно до акту №128/22 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 24.08.2022 року, підписаного між ФОП Щербатий А.А. та ПП «Гурметбек», вартість автотоварознавчого дослідження (Звіт про оцінку №128/22, КТЗ Volvo FMX, державний номер НОМЕР_1 ) складає 5 300,00 грн.
Таким чином, за розрахунком позивача, відповідач має здійснити виплату страхового відшкодування за Договором страхування у зв'язку із настанням страхового випадку у сумі 460 467,26 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач своїх зобов'язань за Договором страхування в частині визнання події, яка сталася із застрахованим транспортним засобом, страховим випадком та подальшої виплати страхового відшкодування не виконав.
Згідно з частиною 4 статті 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» у разі настання страхового випадку або оскарження факту його невизнання лізингоодержувач має право самостійно звернутися до страховика та/або до суду за захистом своїх порушених прав.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору страхування та відмовою Приватного акціонерного товариства «Страхова кампанія «Колоннейд Україна» у виплаті страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості з виплати страхового відшкодування у розмірі 460 467,26 грн., а також 17 589,85 грн. інфляційних втрат, 60 428,44 грн. пені та 3 671,12 грн. процентів річних. Крім того, позивач вказує на те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість витрат на проведення експертної оцінки у розмірі 5 300,00 грн.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування автотранспорту №CAS0053718 від 23.12.2021 року та/або їх окремих положень суду не надано.
Відповідно до частини 1 статті 991 Цивільного кодексу України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
Аналогічні підстави для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування містить стаття 26 Закону України «Про страхування».
Відповідно до пункту 4.1.4 Умов страхування Договору страхування незважаючи на будь-які положення в цьому Договорі або будь-якому додатку до цього Договору, погоджено, що даний Договір виключає знищення, пошкодження, витрати або видатки будь-якого типу, які прямо чи опосередковано спричинені, є результатом або сталися у зв'язку з будь-чим з наступного, незважаючи на будь-яку іншу причину або подію яка одночасно або в будь-якій іншій послідовності впливає на настання збитку:
(1) війна, вторгнення, дії іноземних ворогів, військові дії або операції військового типу (незважаючи на те, чи було офіційно оголошено війну), громадянська війна, повстання, революція, повстання, громадські заворушення, які набувають розмірів або досягають рівня повстання, військова або узурпована влада; або
(2) будь-який акт тероризму.
Поряд з цим, за умовами пункту 6.1 Базових умов Договору страхування територія, на яку поширюється страхове покриття за цим Договором - будь-де в межах України, Європи та СНД з урахуванням пункту 4.1.2 Умов страхування.
Згідно з пунктом 4.1.2 Умов страхування Договору страхування визначено обмеження щодо критичних територій України: цей Договорів застосовується до страхових випадків за ризиками, розташованими а Україні, за виключенням автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та території Луганської та Донецької області поза межами контролю української влади відповідно до Постанови Кабінету міністрів України №1085-р від 07.11.2014 та будь-яких територій поза межами контролю української влади відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 та будь-яких наступних змін/доповнень до неї визначатимуться на дату укладання договору страхування.
Отже, з аналізу наведених умов Договору страхування вбачається, що підставою для виплати страхового відшкодування є настання страхового випадку на території, на яку поширюється страхове покриття за договором, а також можливість віднесення такої події до страхового випадку.
При цьому, за висновками суду, у разі настання події, яка має ознаки страхової, на будь-якій території України, яка перебуває поза межами контролю української влади, а також у разі, якщо причиною завдання збитку застрахованому транспортному засобу є війна, військові дії або дії іноземних ворогів виплата страхового відшкодування страховиком не здійснюється.
В свою чергу, наведені в Договорі страхування обмеження щодо виплати страхового відшкодування обумовлені саме неможливістю встановлення дійсних обставин настання знищення, пошкодження майна, його втрати тощо.
Так, на виконання визначених постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 р. № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» повноважень Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 року №309 затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), відповідно до Розділу ІІ якого «Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України» м. Буча, Бучанської міської територіальної громади (код UA32080070010087821) віднесено до територій, які були у період з 03.03.2022 - 01.04.2022 року окупованими Російською Федерацією.
Таким чином, як встановлено судом та свідчать матеріали справи, в контексті вищенаведених положень пункту 6.1 Базових умов Договору страхування та пункту 4.1.2 Умов страхування Договору страхування спірна подія щодо пошкодження автомобіля Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , сталася поза межами контролю української влади, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання страховика оплачувати страхове відшкодування за передбаченої умовами страхування сукупності дій.
Разом з цим, як вбачається з пояснень позивача та матеріалів справи, застрахований транспортний засіб Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , перебував починаючи з 24.02.2022 року по 18.04.2022 року на непідконтрольній українській владі території, на паркувальному майданчику за адресою м. Буча, вул. Заводська, 2-В, контроль над яким було тимчасового втрачено внаслідок окупації Російської Федерації та запровадження українською владою обмежень на пересування, у зв'язку з чим встановити точну дату події, а також обставини та причини, які обумовили пошкодження транспортного засобу та впливали на завдання збитку, не вбачається за можливе.
Водночас, разом з відзивом на позовну заяву відповідачем було надано до матеріалів справи копію листа №673109/1403-22 від 17.05.2022 року Слідчого відділу Бучанського районного управління поліції ГУ НП в Київській області, відповідно до якого автомобіль Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , який знаходився на стоянці за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Буча, вул. Заводська, 2-В, було пошкоджено під час окупації військовослужбовцями Російської Федерації м. Буча, що сталося в період з 24.02.2022 року по 31.03.2022 року.
За фактом цієї події до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022112320000605 від 29.03.2022 року внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни).
Таким чином, з наведених вище обставин вбачається, що пошкодження належного ТОВ «ВФС Україна» автомобіля Volvo FMX, державний знак НОМЕР_1 , сталося внаслідок воєнних подій, пов'язаних з агресією Російської Федерації проти України, під час окупації військовослужбовцями Російської Федерації м. Буча, а тому спірна подія відповідно до умов пунктів 4.1.2, 4.1.4 Умов страхування Договору страхування не вважається страховим випадком, не покривається територією дії Договору страхування та не створює обов'язку для відповідача здійснити виплату страхового відшкодування.
Отже, посилання позивача на невключення м. Бучи згідно Переліку до складу територій, на яких ведуться (велись) активні бойові дії, а також можливих бойових дій, спростовуються вищенаведеним та судом до уваги не приймаються.
За таких обставин, за висновком суду, оскільки заявлена позивачем подія не є страховим випадком, за яким відповідно до умов Договору страхування надається страхове покриття, зазначена обставина є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 985 Цивільного кодексу України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
У пункті 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що якщо за договором страхування визначений вигодонабувач, він повинен бути залучений до участі у справі (стаття 985 ЦК України, стаття 3 Закону України «Про страхування»). Відповідно до наведених положень закону договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов'язків останнього.
Слід зазначити, що право вимоги позивач (потерпілий, страхувальник) може мати лише на підставі уповноваження його належним чином вигодонабувачем. Якщо ж вигодонабувач не наділив позивача такими повноваженнями, то останній не має права на одержання страхової виплати і на цій підставі є неналежним позивачем у позові про її стягнення.
Як вбачається з Базових умов Договору страхування Страхувальником та одночасно Вигодонабувачем за даним договором є Товариство з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна», що виключає можливість здійснення Страховою кампанією відповідача страхової виплати за цим договором на користь позивача - Приватного підприємства «Гурметбек».
При цьому Договір страхування містить підпис лише відповідача як страховика та третьої особи як страхувальника.
Відтак, оскільки умовами спірного Договору страхування не передбачено можливість спрямовувати належну до сплати суму страхового відшкодування безпосередньо лізингоодержувачу - ПП «Гурметбек» для подальшого ремонту пошкодженого транспортного засобу, а також за відсутності в матеріалах справи доказів погодження з Вигодонабувачем (ТОВ «ВФС Україна») отримання суми страхового відшкодування на користь позивача, ПП «Гурметбек» не наділений правом на отримання страхового відшкодування, а отже належним позивачем у даному спорі та особою, яка має право на отримання страхового відшкодування в разі наявності підстав для його виплати є саме Товариство з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна», яке в даній справі перебуває в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, а відтак позовні вимоги не можуть бути задоволені на користь такої особи.
Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами у судовому процесі є позивачі та відповідачі. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Водночас, заміна позивача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, нормами Господарського процесуального кодексу України не допускається. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що позов подано неналежним позивачем, суд повинен винести рішення про відмову в позові.
В свою чергу, вигодонабувач за Договором страхування не був позбавлений права вступити у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору згідно ст. 49 ГПК України, тобто як суб'єкт спірних матеріальних правовідносин, який вступає в чужий судовий процес з метою захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів.
З огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» у виплаті страхового відшкодування, при цьому, враховуючи відсутність у позивача права вимагати від відповідача здійснення виплати страхового відшкодування на свою користь, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування в розмірі 807 500,00 грн. грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
В свою чергу, враховуючи те, що позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 60 428,44 грн., трьох процентів річних в сумі 3 671,12 грн., 17 589,85 грн. інфляційних втрат та 5 300,00 грн. витрат на проведення експертного дослідження є похідними від основної вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування, в задоволенні яких судом відмовлено, зазначені вимоги також задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 24 травня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон