ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.02.2023Справа № 910/11504/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Галичфарм" (вул. Опришківська,6/8, м. Львів, 79024)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-ФАРМ" (109147, Російська Федерація, м. Москва, вул. Таганська, б. 17-23, поверх 6, код 1177746885964)
про стягнення 16 581 825,00 російських рублів, що еквівалентно 9 878 456,43 грн.
Представники сторін:
від позивача: Задорожна Л.Г.
від відповідача: не з'явився.
Акціонерне товариство "Галичфарм" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Арт-Фарм" (Російська Федерація) про стягнення 16 581 825,00 російських рублів, що еквівалентно 9 878 456,43 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом № ЕХР-031/20 від 01.06.2020 року в частині своєчасної оплати поставленого товару (фармацевтичних препаратів), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11504/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.12.2022 року.
Поряд із цим суд зазначає, що положеннями статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 вказаної статті).
Як встановлено судом, в позовній заяві визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ-ФАРМ", місцезнаходженням якого є: 109147, Російська Федерація, м. Москва, вул. Таганська, б. 17-23, поверх 6.
Тобто, відповідачем визначена юридична особа, яка створена та діє за законодавством іншої держави та є нерезидентом, яка не має свого офіційно зареєстрованого представництва на території України, а місцем знаходженням вказаної юридичної особи є Російська Федерація.
Відповідно до статті 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
До питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, застосовується Закону України "Про міжнародне приватне право", який є спеціальним нормативним актом, в тому числі щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом (ст. 2 Закону України "Про міжнародне приватне право").
При цьому статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, якою визначено випадки виключної підсудності у справах з іноземним елементом.
Таким чином, переданий на розгляд спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу ІХ ГПК України тільки в тому випадку якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Відповідно до статті 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Наразі, сторони погодили умовами пункту 12.1 Контракту, що у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів спір передається на вирішення до суду країни позивача за місцем його перебування. Зокрема, спір підлягає розгляду під час подання позову продавцем - у Господарському суді міста Києва (або іншому, що замінює його місцевим господарським судом у разі зміни судової системи України), відтак, в контексті вищенаведеного, позивач звернувся з даним позовом з дотриманням відповідних правил підсудності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 року у зв'язку з неявкою відповідача підготовче засідання відкладено на 11.01.2023 року та зобов'язано позивача направити на електронну пошту відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-ФАРМ" info@art-pharm.ru усі ухвали по даній справі та їх переклади на російську мову, надавши суду відповідні докази.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11504/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.02.2023 року.
У підготовчі засідання 21.12.2022 року та 11.01.2023 року, а також судове засідання з розгляду справи по суті 09.02.2023 року з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у підготовчі засідання 21.12.2022 року, 11.01.2023 року та засідання з розгляду справи по суті 09.02.2023 року не з'явився.
Разом з тим, 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та продовження строку дії воєнного стану в Україні згідно Указів Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року, № 58/2023 від 06.02.2023 року та № 254/2023 від 01.05.2023 року, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на території України з 5:30 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.
Відтак, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України суд не здійснював повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку та не звертався до суду Російської Федерації з судовим дорученням про вручення судових документів.
В свою чергу про відкриття провадження у даній справі № 910/11504/22, також про дату, час і місце проведення судових засідань у справі 21.12.2022 року, 11.01.2023 року та 09.02.2023 року відповідач повідомлявся шляхом розміщення відповідної інформації по справі №910/11504/22 на сторінці Господарського суду міста Києва на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/11504/22 як у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), так і з публікацієями відповідних оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України.
Судом також прийнято до уваги факт додаткового направлення ухвал суду від 09.11.2022 року, 21.12.2022 року та 11.01.2023 року з їх перекладом на російську мову уповноваженим представником позивача на електронну адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-ФАРМ" info@art-pharm.ru, у зв'язку з чим останній був обізнаний в розгляді даної справи, в тому числі про призначення розгляду справи по суті на 09.02.2023 року.
Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові підготовчі засідання 21.12.2022 року, 11.01.2023 року та засідання з розгляду справи по суті 09.02.2023 року суд не повідомлено.
Будь - яких інших заяв та клопотань, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача на час проведення судового засідання 09.02.2023 року до суду не надходило.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 09.11.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Окрім того, оскільки судом неодноразово відкладався розгляд справи в підготовчих засіданнях з метою надання учасникам судового процесу можливість реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, а також забезпечення їх процесуальних прав на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, враховуючи обмеженість процесуальних строків підготовчого провадження та провадження з розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для чергового відкладення чи оголошення перерви у судовому засіданні, та, відповідно, можливість розгляду справи по суті.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ-ФАРМ" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також представник відповідача не прибув в судові засідання, в тому числі з розгляду справи по суті 09.02.2023 року, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи 09.02.2023 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 09.02.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.02.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.06.2020 року між Акціонерним товариством «Галичфарм», Україна (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ-ФАРМ», Російська Федерація (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Контракт №ЕХР-031/20 (далі - Контракт), відповідно до умов якого продавець зобов'язаний передати у власність покупцю на умовах СІР-Москва (якщо інший пункт призначення не передбачений в Разовій специфікації до Контракту) у відповідності з правилами ІНКОТЕРМС-2020, фармацевтичні препарати, зокрема, але не виключно, з нанесенням на упаковку знаку для товарів та послуг «АРТЕРІУМ»/ «ARTERIUM» (далі - Товар), а покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити його згідно даного Контракту (пункт 1.1 Контракту в редакції Додаткової угоди №1 від 16.09.2020 року).
Розділами 1-14 Контракту сторони погодили предмет Контракту, ціну та загальну вартість Контракту, умови платежу, термін та умови постачання, повідомлення, пакування та маркування, порядок здавання та приймання Товару, гарантії, рекламації, санкції, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, ліцензії та дозволи, строк дії Контракту тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до пункту 14.3 Контракту сторони погодили, що цей Контакт набирає чинності від моменту підписання його уповноваженими представниками продавця та покупця та діє до 31.01.2022 року, а в пункті не виконаних сторонами зобов'язань - до повного їх виконання у відповідності до цього Контракту.
Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Окрім того, частиною 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у випадках, передбачених законом, учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Відповідно до статті 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Зокрема, відповідно до пункту 12.2 Контракту цей Контракт регулюється відповідно до положень Конвенції Організації Об'єднаних націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень 11.04.1980 року), а також матеріальним правом України - у частині, що стосується дотримання сторонами своїх зобов'язань під час постачання товару; матеріальним правом Російської Федерації - у частині, що стосується відповідності якості товару, що висуваються до товару вимогами Російської Федерації.
Окрім цього, між позивачем та відповідачем було укладено Додаткові угоди до Контракту, які є невід'ємними частинами Контракту, а саме: №1 від 16.09.2020 року, №2 від 19.10.2020 року, №3 від 11.10.2020 року, №4 від 10.12.2021 року, якими, зокрема, вносились зміни в частині предмету Контракту, ціни товару та загальної вартості Контракту.
Вказаний Контракт та додаткові угоди до нього підписані представниками продавця і покупця та скріплені печатками обох сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами пункту 1.2 Контракту найменування, загальна кількість, ціна та строк поставки товару вказуються в Разових специфікаціях, які укладаються для кожної окремої поставки покупцю.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Специфікації на постачання №39 від 08.11.2021 року, яка є додатком до Контракту, сторони погодили перелік товару (найменування медикаментів), який продавець зобов'язується поставити покупцю, на загальну суму 16 581 825,00 російських рублів.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до пункту 4.1 Контракту строк постачання визначається у Разових Специфікаціях, підписаних сторонами. Датою поставки товару є дата, вказана на штампі (печатці), який проставляється на товаросупровідній документації (CMR, airway bill, інвойс і т.д.), і підтверджує надходження товару на митний пост країни покупця.
Згідно з пунктом 4.4 Контракту право власності на товар, а також ризики випадкової загибелі чи випадкового пошкодження переходить до покупця у відповідності з відміткою російської митниці в Митній декларації на товар «випуск дозволено».
За умовами пункту 7.1 Контракту покупець отримує товар від транспортної організації на митному пункті Москва (якщо інший пункт призначення не передбачений у Разовій специфікації до Контракту), за кількістю місць та вагою вантажу, зазначених у супровідній документації (інвойс - 5 оригіналів, оригінал CMR або AWB товаротранспортної накладної, оригінал пакувального листа, Сертифікат аналізу - 3 оригінала).
Відповідно до пункту 4.2 Контракту продавець зобов'язаний за свій рахунок укласти договір перевезення товару транспортом до пункту передачі товару, зазначеного у пункті 2.2 цього Контракту, або іншого пункту, передбаченого у Разовій специфікації до Контракту.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Контракту позивач 11.11.2021 року здійснив передачу товару, визначеного у Специфікації №39 від 08.11.2021 року, на загальну суму 16 581 825,00 рублів перевізнику згідно з міжнародною транспортною накладною (CMR) №710999, а також виставив відповідачу рахунок-фактуру №39 від 08.11.2021 року на відповідну суму 16 581 825,00 рублів. Копія CMR №710999 та рахунку-фактури №39 від 08.11.2021 року наявні в матеріалах справи.
З наявної в матеріалах справи електронної декларації № UA 100380/2021/046459 вбачається, що товар пройшов митну процедуру в Україні 15.11.2021 року.
Судом також встановлено, що 17.11.2021 року товар прибув на митний пост країни покупця (Московська обласна митниця) та прийнятий на склад тимчасового зберігання, про що свідчить штамп з відповідною датою, проставлений на накладній (CMR) №710999.
При цьому, факт отримання 18.11.2021 року ТОВ «АРТ-ФАРМ» як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за вказаною міжнародною транспортною накладною (CMR) №710999, засвідчено печаткою та підписом представника відповідача.
Таким чином, отримання відповідачем 18.11.2021 року товару від транспортної організації на митному пункті Московської обласної митниці свідчить про виконання позивачем свого обов'язку щодо поставки товару.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до пункту 8.1 Контракту якість товару, що поставляється, має відповідати вимогам, викладеним в Сертифікаті якості на товар.
За приписами частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 9.1 Контракту претензії щодо якості та/або кількості пред'являються покупцем у письмовому вигляді в загальноприйнятій формі.
В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за спірною міжнародною транспортною накладною (CMR) №710999, відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Контракту, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Акціонерним товариством «Галичфарм» умов Контракту з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Контракту позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «АРТ-ФАРМ», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечуються.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Контракту, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є міжнародна транспортна накладна (CMR) №710999.
Таким чином, підписання покупцем - ТОВ «АРТ-ФАРМ» вищенаведеної міжнародної транспортної накладної (CMR), яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 2.1 Контракту (в редакції Додаткової угоди №4 від 10.12.2021 року) загальна вартість Контракту складає сумарну вартість товару, поставленого протягом строку дії Контракту на підставі Разових Специфікацій, але не повинні перевищувати 950 000 000 рублів РФ.
Пунктом 2.2 Контракту передбачено, що ціна товару, що постачається за Контрактом, вказана з умовою поставки СІР-Москва, та визначається Разовими специфікаціями на поставку товару, що є невід'ємною частиною цього Контракту.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з пунктом 3.1 Контракту (в редакції Додаткової угоди №3 від 11.10.2020 року) ціна на товар встановлюється у російських рублях. Покупець здійснює оплату товару, що поставляється у відповідності до цього Контракту, банківським переказом на рахунок продавця в доларах США по курсу Центрального Банку Російської Федерації на день здійснення платежу, що підтверджується копією вихідного SWIFT-повідомлення, завіреного штампом банку покупця з зазначенням дати відповідного платежу, з відстрочкою платежу не більше 340 календарних днів від дати надходження товару.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що датою надходження товару на митний пост країни покупця відповідно до штампу, який проставлений на міжнародній транспортній накладній (CMR) №710999, є 17.11.2021 року.
Таким чином оплата за товар, поставлений згідно Специфікації №39 та рахунку-фактури №39 від 08.11.2021 року, на загальну суму 16 581 825,00 рублів, повинна була бути здійснена протягом 340 календарних днів від дати надходження товару, якою в розумінні п. 4.4 Контракту є саме 17.11.2021 року, та у строк до 22.10.2022 року.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Контракту строк свої зобов'язання щодо оплати вартості товару не виконав, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за Контрактом у загальній сумі 16 581 825,00 російських рублів.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Контракту відповідач не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ФАРМ» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Контрактом у розмірі 16 581 825,00 російських рублів, що еквівалентно 9 878 456,43 грн. згідно офіційного курсу НБУ станом на 24.10.2022 року, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Контрактом, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Контракту №ЕХР-031/20 від 01.06.2020 року та/або окремих його положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Контракту на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Контрактом на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Контрактом у встановлений строк, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Контрактом товар підлягають задоволенню в загальній сумі 16 581 825,00 російських рублів, що еквівалентно 9 878 456,43 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-ФАРМ" (109147, Російська Федерація, м. Москва, вул. Таганська, б. 17-23, поверх 6, код 1177746885964) на користь Акціонерного товариства "Галичфарм" (вул. Опришківська,6/8, м. Львів, 79024, код ЄДРПОУ 05800293) основний борг в сумі 16 581 825 (шістнадцять мільйонів п'ятсот вісімдесят одну тисячу вісімсот двадцять п'ять) 00 російських рублів, що еквівалентно 9 878 456 (дев'ять мільйонів вісімсот сімдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн. 43 коп. та 148 176 (сто сорок вісім тисяч сто сімдесят шість) грн. 85 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 26 травня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон