Справа № 286/1704/23
23 травня 2023 року м. Овруч
Слідчий суддя Овруцького районного суду Житомирської області ОСОБА_1 ,
з секретарем ОСОБА_2 ,
розглянувши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Овруцького відділу поліції №1 Коростенського РУП , -
05.05.2023 ОСОБА_3 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність слідчого Овруцького відділу поліції №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області та просить зобов'язати слідчого відділу поліції №1 внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення за його заявою, яка містить ознаки кримінального правопорушення (так в заяві), та розпочати досудове розслідування, проінформувавши його належним чином відповідно до ст. 60 КПК, мотивуючи тим, що 9 квітня 2023 року електронною поштою до Коростенської окружної прокуратури ним була подана заява про вчинення кримінальних правопорушень з боку релігійної організації УПЦ МП, що незаконно користується пам'яткою архітектури національного значення храмом Святого Василія в Овручі.
11 квітня 2023 року його заяву з окружної прокуратури скерували за належністю до відділу поліції №1, але всупереч вимогам статті 214 КПК у визначені терміни він не отримав витяг з ЄРДР, як і будь-яку відповідь взагалі, що трактує як невнесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саму відповідь з окружної прокуратури він отримав 4 травня 2023 року.
Виходячи з вищезгаданого, вважає, що такі дії (бездіяльність) службових осіб відділу поліції №1 є неправомірними, так як його заява про вчинення кримінального правопорушення містила чіткі відомості про вчинення кримінального правопорушення, а також було вказано кваліфікацію даного злочину і відповідно до ст. 214 КПК України у визначений термін він мав отримати витяг з ЄРДР, що не зроблено й донині.
Разом з тим, якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК України, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст.284 КПК України.
Особа, яка подала скаргу - ОСОБА_3 , в судове засідання повторно не з'явився, подавши на електронну адресу суду заяву, в якій просить вказану справу розглядати без його участі, посилаючись на відсутність можливості прибути в судове засідання, з огляду на п.п. 2,3,8 ч.1 ст. 138 КПК України та військовий стан в країні, а також відсутність його на адміністративній території Овруцької МТГ.
Причини, на які ОСОБА_3 посилається, обгрунтовуючи неможливість свого прибуття в судове засідання, не можуть бути визнані судом поважними, оскільки ним не надано будь-яких належних доказів наявних обставин, що об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик, в тому числі обмеження свободи його пересування внаслідок дії закону чи судового рішення, обставин непереборної сили.
За приписами ч.3 ст. 306 КПК України розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Тобто, відповідно до імперативних вимог ч.3 ст. 306 КПК України участь у судовому засіданні скаржника чи його захисника, представника (принаймні однієї із зазначених осіб) є обов'язковою.
Поряд з тим, у разі ж неявки до суду скаржника, належним чином сповіщеного про розгляд скарги, слідчий суддя не наділений повноваженнями забезпечити прибуття цієї особи проти її волі. Зокрема, примусовий привід до суду згідно із ч.3 ст. 140 КПК України застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка.
Тобто, закон не встановлює жодних заходів процесуального примусу для забезпечення участі в судовому засіданні особи, котра оскаржує рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
Єдиних підходів із застосування наведених положень КПК України судами вищого рівня не сформовано.
Так, в узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) висловився про доцільність залишення скарги без розгляду в разі неприбуття в судове засідання скаржника, який заявив клопотання про розгляд скарги без його участі, а також належним чином повідомленого скаржника, який не з'явився на такий розгляд. Мотивуючи таку позицію, ВССУ звернув увагу на те, що залишення скарги без розгляду не позбавляє скаржника права повторно звернутися з такою скаргою в суд (пункт 7 узагальнення).
Однак, зважаючи на подання скаржником заяви про розгляд справи без його участі, та з метою забезпечення доступу до правосуддя, слідчий суддя вважає за можливе розглянути скаргу без участі особи, яка її подала.
Представник органу, дії якого оскаржуються, в судове засідання не з'явився, не повідомивши про причини неявки, що за змістом ч.3 ст. 306 КПК України не є перешкодою для розгляду скарги. При цьому, матеріали перевірки по заяві ОСОБА_3 від 09.04.2023 на вимогу слідчого судді надали.
Прокурор надав заяву, в якій просить розгляд справи за скаргою ОСОБА_3 проводити без його участі, оскільки він зайнятий в іншому судовому засіданні.
Дослідивши матеріали, долучені до скарги, та матеріали перевірки заяви ОСОБА_3 , надані ВП №1 Коростенського РУП, слідчий суддя встановив наступне.
09.04.2023 ОСОБА_3 подав до Коростенської окружної прокуратури заяву про вчинення кримінальних правопорушень, що полягають в незаконному заволодінні державним майном, його привласненні та пошкодженні з боку релігійної організації УПЦ МП в місті Овруч, в якій просив належно і по суті розглянути дану заяву, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ст.ст.190,191,194 КК України; позбавити права незаконного користування храмом релігійну громаду УПЦ МП, яка там знаходиться без жодних дозволів, заявивши відповідні позови в інтересах держави, посилаючись на те, що в місті Овруч Житомирської області є об'єкт «Василівська церква та монастирські споруди», який не занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, але перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури національного значення і відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» є пам'яткою національного значення. Будівля храму, що є пам'яткою, не обліковується на балансі установ, які належать до сфери управління Міністерства культури і МКІП не володіє інформацією про балансоутримувача пам'ятки, що виглядає досить дивно по відношенню до пам'ятки національного значення.
Окрім того, в заяві вказав, що за інформацією Овруцької міської ради інформація про право власності на храм в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, але за цією адресою (будівля «а») зареєстрований жіночий монастир УПЦ МП, де за декілька днів до повномасштабної вторгнення каналу BBC насельниці повідомляли, що «України большє нєт» та займались відкритою ворожою пропагандою.
Він не отримав ніде і жодної інформації на свої запити щодо того яким чином храм знаходиться в безоплатному користуванні чи оренді у УПЦ МП та хто дану будівлю передавав цій релігійній вороже налаштованій до Україні організації. Не надали йому ні рішень обласної адміністрації, яка би передала об'єкт в користування, ні жодного договору оренди на дане державне майно.
У відповіді від 11.07.2022 за вих. №06/і8//756-22 МКІП на адресу депутатки Овруцької міської ради було зазначено, що Міністерство не володіє об'єктивною та документально підтвердженою інформацією щодо обставин набуття релігійною громадою права користування означеною пам'яткою. Тобто, виходячи з наявної інформації він може стверджувати, що релігійна організація УПЦ МП незаконно користується пам'яткою архітектури національного значення, так як жодних дозволів на безоплатне користування вони не мають і жодну будівлю храму ніхто їм не передавав в безоплатне користування чи оренду. Фактично вони самозахопили державне майно, будівлю храму і нею користуються, а це вже ознаки кримінального правопорушення.
Крім того, за наявною інформацією в будівлі храму і навколо проводились релігійною громадою ремонтні роботи на пам'ятці архітектури без жодних дозволів і це має бути предметом вивчення створеної міжвідомчої комісії. Разом з тим, у минулі роки і КП Овруцької міської ради незаконно і без жодних дозволів у природоохоронній зоні храму розкопало територію та проводило водопровідні роботи чому є документальне підтвердження та фото докази.
Таким чином, виходячи з вищезгаданого та з наявної інформації пам'ятку архітектури національного значення «Василівський храм» незаконно захопили представники УПЦ МП та безоплатно нею користуються, незаконно там перебуваючи. Фактично державне майно, пам'ятка архітектури, знаходиться в чужому незаконному володінні. Вважає, що дана релігійна організація УПЦ МП має бути негайно позбавлена права незаконного користування храмом, що є пам'яткою архітектури і будівля має бути повернута в державну власність.
До своєї скарги, окрім заяви та супровідного листа від 11.04.2023 за №65/23, яким вказану заяву заступником керівника Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_4 було направлено начальнику ВП №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області для вирішення в порядку ст.214 КПК України, скаржник будь-яких доказів не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Положеннями ч. 1 ст. 214 КПК України передбачено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В п.4 ч. 5 ст. 214 КПК України законодавець закріпив, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема, має бути внесено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела. При цьому, об'єктивними даними, які можуть свідчити про наявність ознак злочину є відомості, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення).
Вказані положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому наявність фактичних даних, які вказують на ознаки складу злочину кримінального правопорушення, має бути критерієм внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування.
З наведених положень вбачається, що слідчий та прокурор хоча і не проводять до моменту внесення відомостей у ЄРДР перевірку обставин, викладених у заяві, однак аналізують її зміст, і саме ця інформація дає змогу визначити, чи містить заява достатньо відомостей про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, внесенню до ЄРДР в порядку ч. 1 ст. 214 КПК України підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять відомості про кримінальне правопорушення.
Саме такий механізм початку досудового розслідування надає кожній особі право заявляти про їх вчинення та очікувати, що за відповідними фактами буде розпочате розслідування, водночас забезпечує можливість здійснювати досудове розслідування виключно за фактами вчинення кримінальних правопорушень та захищає інших осіб від необґрунтованого кримінального переслідування та процесуального примусу.
Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, який у своїх постановах наголошує на такому:
(1) «... якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин ...» (постанова ККС ВС від 16.05.2019 у справі № 761/20985/18);
(2) «… слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР» (постанова ККС ВС від 30.09.2021 у справі № 556/450/18).
З урахуванням викладеного, бездіяльність, передбачена п.1. ч.1 ст. 303 КПК України, може бути констатована лише у випадку, якщо відповідна заява чи повідомлення містять відомості саме про кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом.
Згідно вимог кримінального Закону, складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реальне вчинене суспільно - небезпечне діяння визнається злочином.
Скаржник в своїй заяві просить внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ст.ст.190,191,194 КК України.
Так, відповідно до ст.190 КК України підставою кримінальної відповідальності є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо.
Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.
Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.
Диспозицією ч.1 ст.191 КК України передбачено кримінальну відповідальності за привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні.
З об'єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різних форми вчинення зло¬чину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживан¬ня службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношен¬ня винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює по¬вноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпоря¬дженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.194 КК України підставою кримінальної відповідальності є умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, вчинене загальнонебезпечним способом.
Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.
У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.
Водночас, у ході аналізу поданої заяви та скарги, слідчим суддею не встановлено відомостей, які могли б об'єктивно свідчити про ймовірність вчинення зазначених ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, а ним не наведено будь-яких вагомих обставин, існування яких обґрунтовує необхідність початку досудового розслідування.
Так, в своїй заяві він зазначає, що «в місті Овруч Житомирської області є об'єкт «Василівська церква та монастирські споруди», який не занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, але перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури національного значення. Будівля храму, що є пам'яткою, не обліковується на балансі установ, які належать до сфери управління Міністерства культури і МКІП не володіє інформацією про балансоутримувача пам'ятки; за інформацією Овруцької міської ради інформація про право власності на храм в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, але за цією адресою (будівля «а») зареєстрований жіночий монастир УПЦ МП».
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 №970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР» із змінами, з метою впорядкування справи обліку, охорони і збереження визначних пам'ятників архітектури УРСР, було затверджено список пам'ятників архітектури УРСР, поданий комісією, створеною у відповідності з постановою Ради Міністрів УРСР від 29 жовтня 1962 року № 1236 "Про впорядкування справи обліку, реєстрації та охорони історико-архітектурних пам'ятників УРСР", згідно якого під №158 внесено і «Василівська церква та монастирські споруди м. Овруч». Відповідно, під охорону держави було взято і монастирські споруди. Тобто, весь комплекс споруд.
Указом Президента України №125 від 04.03.1992 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», враховуючи численні прохання релігійних організацій про повернення їм культових будівель та іншого майна, що було незаконно вилучене з церковного вжитку, було постановлено Кабінету Міністрів України за участю органів охорони пам'яток історії та культури визначити, які з перелічених у постанові Ради Міністрів України від 5 квітня 1991 р. N 83 пам'яток архітектури можуть бути передані відповідно до закону релігійним організаціям.
При цьому, слід відмітити, що постановою Ради Міністрів України від 5 квітня 1991 р. N 83, якою було затверджено «перелік пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям», до вказаного переліку не було віднесено такий пам'ятник архітектури, як «Василівська церква та монастирські споруди» м. Овруч. Відтак, вказаний комплекс споруд не був включений до переліку пам'яток архітектури, на які було накладено обмеження при поверненні культових будівель релігійним організаціям, та відповідно міг бути їм повернутий.
Копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.06.2006, яка долучена до матеріалів перевірки, свідчить, що Свято-Василівському жіночому монастирю Овруцької єпархії Української православної церкви на праві власності належить домоволодіння жіночого монастиря, що свідчить про повернення Свято-Василівському жіночому монастирю Овруцької єпархії Української православної церкви пам'ятника архітектури - монастирських споруд. Оскільки, в списку пам'ятників архітектури УРСР рахувався саме комплекс і будь-які дані про його розділення відсутні, не виключено повернення і Василівської церкви.
Під домоволодінням же розуміється два і більш будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, плоші.
У поданій заяві, скаржник посилається на відсутність інформації у ряду державних органів щодо обставин набуття релігійною громадою права користування означеною пам'яткою і саме з цього він може стверджувати, що релігійна організація УПЦ МП незаконно користується пам'яткою архітектури національного значення, тобто скаржник наводить своє судження, а будь-які конкретні відомі йому обставини вчинення певними особами дій, які б містили хоча б загальні ознаки об'єктивної сторони злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 190,191,194 КК України, він не наводить.
Так, він зазначає про факт незаконного захоплення пам'ятки архітектури представниками УПЦ МП та безоплатного користування нею, незаконного там перебування, однак, не наводить ким саме та коли, при яких обставинах відбулося таке захоплення, в чому виразилися шахрайські дії, заволодіння відбулося шляхом обману чи зловживання довірою і чиєю; яке майно знищено чи пошкоджено. Тобто, скаржник наводить обставини в заяві, з яких слідчому судді неможливо встановити наявність ознак злочинів, передбачених ст.ст. 190,191,194 КК України.
Відповідно доводи ОСОБА_3 ґрунтуються на суб'єктивній оцінці та ставленні до зазначених у повідомленні обставин і не містять конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, які б давали підстави для кваліфікації дій за ст.ст. 190, 191, 194 КК України.
Разом з тим, необхідно також враховувати, що основним складовим елементом об'єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об'єктивними і суб'єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших).
Слідчий суддя вважає, що самих лише припущень скаржника недостатньо для висновку про наявність кримінальних правопорушень, тим більше, такі припущення не можуть бути підставою для початку досудового розслідування. У даному випадку невиправданим є застосування механізму кримінального переслідування та процесуального примусу для дослідження інформації, зазначеної у поданій ОСОБА_3 заяві.
Положення ст.214 КПК України перебувають у безпосередньому взаємозв'язку зі ст.2 КК України і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що кореспондує і з положеннями ч.5 ст.214 КК України. В протилежному випадку правова норма, що міститься в ст. 214 КПК України, яка спрямована на реальний і ефективний захист саме потерпілих від кримінальних правопорушень та досягнення завдань кримінального провадження, буде мати діаметрально протилежну чинність і тягнути за собою наслідки у вигляді необґрунтованих порушень кримінальних проваджень та абсолютно невиправданих ресурсних витрат.
За встановлених обставин, зважаючи, що подана заява не містить достатніх даних, які можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.190,191,194 КК України, та не відповідає в повній мірі вимогам ч.5 ст. 214 КПК України, відсутні правові підстави для внесення вищезгаданих відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Таким чином, враховуючи всі обставини справи та правові норми, що регулюють правовідносини, що склалися, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги.
Керуючись ст.ст.306, 307 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Овруцького відділу поліції №1 Коростенського РУП, щодо невнесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1