Справа № 361/8555/21 Головуючий у суді І інстанції Василишин В.О.
Провадження №22-ц/824/7733/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
23 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Писаної Т.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Іваницька Ольга Володимирівна, на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору поруки,
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати недійсним договір поруки від 01 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 рокусправу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору поруки передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Іваницька О.В., посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Іваницька О.В. зазначає, що спір у даній справі виник з приводу визнання недійсним договору поруки від 01 вересня 2007 року, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язання і який не пов'язаний з нерухомим майном. Вважає неправильним висновок суду першої інстанції про встановлення зв'язку між оскаржуваним договором поруки та нерухомим майном.
Від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на адресу Київського апеляційного суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні просять скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відзиви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовані тим, що вимоги ст. 28 ЦПК України щодо підсудності не були порушенні позивачем, оскільки останні є відповідачами у даній справі та проживають у м. Бровари Київської області.
У своєму відзиві ОСОБА_2 , який є позивачем у даній справі, вказав, що звертаючись до суду з даним позовом, останній не мав намірів щодо нерухомого майна, а лише просив перевірити чи відповідав договір поруки від 01 вересня 2007 року чинному законодавству на час його укладання та чи мали право сторони укладати такий договір без участі позивача.
За правилом пункту 9 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.
Згідно із частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Передаючи дану справу на розгляд до Печерського районного суду м.Києва, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між сторонами полягають у визнанні недійсним договору поруки, виконання якого стосується прав та обов'язків, пов'язаних з нерухомим майном, у зв'язку з чим, вимоги ст.30 ЦПК України щодо виключної підсудності підлягають застосуванню.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується, враховуючи наступне.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача,підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.
За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч.1, 2 ст.27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Згідно з роз'ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18.
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц.
Згідноз ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсним договір поруки від 01 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що поручителі відповідають перед кредитором за виконання основного зобов'язання виключно у межах визначеної на день пред'явлення кредитором вимоги вартості належних ОСОБА_3 нежитлових приміщень, загальною площею 227,60 кв.м, що складає 3/100 часток від домоволодіння, загальною площею 7676,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2.2 вказаного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов'язання поручителі зобов'язуються сплати кредитору протягом одного дня з моменту отримання вимоги кредитора та документів, що підтверджують право вимоги, суму, визначену у вимозі, але не більше ніж розмір вартості нерухомості, або на розсуд поручителів передати у власність кредитора нерухомість. З моменту передання нерухомості у власність кредитора, зобов'язання поручителів за цим договором вважаються повністю виконаними і кредитор не вправі пред'являти поручителям жодних додаткових вимог.
Тобто, виконаннядоговору поруки невід'ємно пов'язано з реалізацією права кредитора задовольнити свої вимоги шляхом передачі у власність нерухомого майна.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що Броварський міськрайонний суд Київської області правильно застосував норми процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали та дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність передачі справи на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, так як даний спір нерозривно пов'язаний із нерухомим майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Печерського району м. Києва.
Доводи апеляційної скарги про те, що даний спір не стосується нерухомого майна є необґрунтованими, оскільки предметом позову є визнання недійсним договору поруки, який є забезпеченням виконання зобов'язання нерухомим майном, в разі невиконання договору позики.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Іваницька Ольга Володимирівна залишити без задоволення.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 23 травня 2023 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана